Ухвала суду № 128801667, 03.07.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

03 липня 2025 рокуСправа №826/13405/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О., розглянувши клопотання Київської міської ради про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Печерська районна у місті Києві державна адміністрація, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича будівельна фірма "ДОБРОБУД", ОСОБА_5 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Старонаводницька, 8-Б" про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

07 липня 2015 року до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Київської міської ради.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2015 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду. Залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Печерську районну у м. Києві державну адміністрацію.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2015 до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено ТОВ НВБ фірма «Добробуд».

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5 .

В лютому 2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №826/13405/15.

20 лютого 2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду справу №826/13405/15 прийнято до провадження судді Сластьон А.О.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 задоволено клопотання представника позивачів та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Старонаводницька, 8-Б".

02 травня 2025 року від Київської міської ради надійшла заява про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Так, в обґрунтування поданої заяви відповідач вказав, що сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Відповідач звернув увагу на те, що позивачами оскаржується рішення відповідача з тих підстав, що воно порушує право позивачів як співвласників допоміжних приміщень. З цих підстав відповідачем зроблено висновок, що спір стосується приватно-правових відносин та не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Також, на підтвердження своєї позиції відповідач навів судову практику, зокрема, у справах №819/362/16, 826/27224/15, №826/13405/15.

04.06.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника позивачів надійшло заперечення на клопотання Київської міської ради про закриття провадження у справі. Зокрема, представник позивачів зазначив, що діюча на день подання позову редакція Кодексу адміністративного судочинства України передбачала визначення юрисдикції спорів за критерієм суб`єктного складу сторін та предмета спору. Відтак, під час подачі спору позивачі діяли добросовісно і відповідно до діючого на той час процесуального закону. За десять років справа так і не була розглянута по суті не з вини позивачів. На переконання позивачів, подаючи до суду клопотання про закриття провадження у справі, відповідач намагається уникнути розгляду справи по суті, посилаючись виключно на зміну підходів до визначення юрисдикції спору після набрання чинності новою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України в 2017 році. Представник позивача наголошує також на тривалості розгляду даної справи. Відтак, зважаючи на всі обставини в сукупності, вказує, що закриття провадження у справі буде порушенням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який включає обов`язок держави забезпечити кожному громадянину реальний доступ до правосуддя та розгляд справи у розумний строк.

12.06.2025 Київською міською радою подано через підсистему «Електронний суд» доповнення до заяви про закриття провадження у справі. Так, на підтвердження обґрунтованості поданої заяви про закриття провадження у справі відповідач надав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 11.06.2025 за адресою: м.Київ, вул. Старонаводницька, будинок 8-Б щодо реєстрації права власності за Київською міською радою на такі нежитлові приміщення:

з №1 по №6, з №9 по №11 (частина групи приміщень №88), поверх 1, літера «А», загальна площа: 68,7 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 181180960000, дата державної реєстрації 28.03.2018;

з №7 по №8 (частина групи приміщень №88), поверх 1, літера «А», загальна площа: 30,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1229458680000, дата державної реєстрації 13.04.2017.

Також, відповідач вказав, що для державної реєстрації вказаних приміщень було подано, зокрема, рішення Київської міської ради від 22.05.2013 №359/9416 «Про внесення змін у додаток 6 до рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» (в частині пункту 488 таблиці 6 «Житлове господарство» щодо включення до загальної площі комунальної власності площі допоміжних приміщень будинку на вул. Старонаводницька, 8-Б в розмірі 3558,32 кв.м.), яке є предметом розгляду у справі №826/13405/15.

12.06.2025 та 03.07.2025 представником Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Старонаводницька, 8-Б» подано до суду заперечення проти заяви про закриття провадження у справі. Зокрема, представник третьої особи вказав, що позовна заява подавалася до суду до набрання чинності новою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України в 2017 році. З прийняттям Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, а з прийняттям вказаної редакції змінилися підходи у застосуванні процесуального законодавства, у тому числі у частині розмежування юрисдикції (підвідомчості) аналогічних цьому спорів. Так, практика застосування Верховного Суду діючих наразі норм КАС України виходить з того, що при визначенні юрисдикції конкретного спору суди мають враховувати вже три критерії: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних взаємовідносин. Саме з огляду на таку діючу практику Верховного Суду відповідач подав заяву про закриття провадження у справі, з чим представник Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Старонаводницька, 8-Б» не погоджується. Так, представник третьої особи просить суд врахувати, що позов у 2015 році було подано позивачами у чіткій відповідності з усіма процесуальними вимогами щодо визначення юрисдикції (підвідомчості) наведеного у цій справі спору та за правилам, встановленим у редакції КАС, чинній на момент подання такого позову. За викладених обставин закриття провадження у справі призведе до порушення права позивачів на справедливий суд. Представник третьої особи просить також врахувати положення ч. 4 ст. 3 КАС України, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Надаючи оцінку заявленому Київською міською радою клопотанню, суд виходить з такого.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п.1) ч.1 ст.4 адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір, серед іншого, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п.2) ч. 1 ст. 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7) ч. 1 ст. 4 КАС України).

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19) ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа №826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

З матеріалів позовної заяви вбачається, позивачем оскаржується прийняте Київською міською радою рішення №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» в частині віднесення до об`єктів комунальної власності територіальних громад районів міста Києва житлового будинку №8-Б за адресою: вулиця Старонаводницька, а також рішення Київської міської ради від 22.05.2013 №359/9416 щодо включення до загальної площі комунальної власності в розмірі 3558,32 кв.м. площі допоміжних приміщень будинку №8-Б.

Відповідно до частини 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування України» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п.п. 30, 31 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об`єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. Прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Сторонами, в тому числі відповідачем, не заперечується того, що в спірних правовідносинах відповідач є суб`єктом владних повноважень, який прийняв оскаржувані рішення в процесі здійснення публічно-владних управлінських функцій.

Також, з наданого відповідачем до суду клопотання про закриття провадження у справі та зазначеній у ньому судовій практиці, зокрема, у справі №320/1149/24, вбачається, що прийняття рішення міською радою щодо передачі багатоквартирного будинку до комунальної власності є нічим іншим як здійсненням управлінських дій суб`єктом владних повноважень.

З цього приводу суд зазначає, що здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а так само прийняття за наслідками їх здійснення оскаржуваних рішень є первинним у спірних правовідносинах.

Натомість, порушення приватного права чи інтересу є наслідком вчинення суб`єктом владних повноважень управлінських дій та прийняття управлінських рішень, які є предметом оскарження в цій справі.

Суд не заперечує здійснення органами місцевого самоврядування правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, проте, на момент виникнення спірних правовідносин об`єкти, щодо яких прийнято оскаржувані рішення, ще не знаходилися в комунальній власності, а їх передача в комунальну власність здійснена Київською міською радою як суб`єктом владних повноважень із використанням владних управлінських функцій та в процесі реалізації адміністративно-територіальної реформи в місті Києві. Відтак, у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування не був учасником цивільних відносин.

Відтак, на переконання суду, спір є публічно- правовим, а не приватноправовим.

Натомість, характеру приватноправового спір між сторонами набуде в разі визнання судом оскаржуваних рішень протиправними та їх скасування.

Щодо застосовності положень частини 4 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України до розгляду даної справи.

Обґрунтовуючи подане до суду клопотання про закриття провадження у справі, Київська міська рада зазначила, що з 2018 року змінилися підходи щодо юрисдикційності зазначеної категорії справ.

Так, на момент подачі позову спір підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства, натомість, починаючи з 2018 року судова практика йде шляхом, коли під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа. Так, в разі наявності майнового чи немайнового інтересу спір матиме приватноправовий характер, а порушені права підлягатимуть захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Попри те, що суд не відносить цей спір до приватноправового, на підтвердження чого вже надано відповідне обґрунтування, зміна судової практики, на переконання суду, ніяким чином не впливає на можливість та доцільність розгляду цієї справи саме судом адміністративної юрисдикції, попри наявну судову практику, з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Це означає, що якщо на момент виникнення спірних правовідносин (наприклад, на момент прийняття рішення міської ради) діяли певні процесуальні норми, які надавали позивачу ширші права чи можливості захисту, то нові норми, які звужують ці права, не можуть застосовуватися.

Суд зазначає, що як до, так і після прийняття нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України (зокрема, після змін, внесених Законом України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII), критерії визначення адміністративної юрисдикції залишилися незмінними. Стаття 19 КАСУ (у редакціях до і після 2017 року) визначає, що адміністративні суди розглядають спори, пов`язані з реалізацією владних управлінських функцій суб`єктами владних повноважень, якщо інше не встановлено законом. Оскільки рішення міської ради є актом суб`єкта владних повноважень, цей спір однозначно підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, яка набрала чинності 15 грудня 2017 року, лиш уточнила та розширила підходи до визначення юрисдикції, але не змінила основного принципу, що публічно-правові спори розглядаються адміністративними судами. Зокрема, стаття 4 КАСУ (у редакції 2017 року) пеедбачає захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки основні підходи щодо віднесення справ до юрисдикції адміністративного суду залишилися незмінними після набрання чинності нової редакції КАС України в 2017 році, права позивача на звернення до адміністративного суду для оскарження рішення міської ради не звужуються.

Нова редакція КАСУ не скасовує і не обмежує права позивача на судовий захист у справах, пов`язаних із оскарженням актів суб`єктів владних повноважень. Навпаки, вона розширює інструментарій захисту, зокрема через введення інституту зразкових справ чи уточнення процедур, що не впливає негативно на права позивача у даній справі.

Щодо тривалості розгляду справи як додаткової підстави для відмови в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Статтею 55 Конституції України вказано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 8 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, серед іншого розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 119 Кодексу адміністративного судочинства України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства.

Як вбачається з позовної заяви, розгляд даної справи розпочався у 2015 році Окружним адміністративним судом міста Києва, і станом на сьогодні, розгляд даної справи є незавершеним.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 14.03.2023 у справі №160/26351/21 юридична природа строків (термінів) в судочинстві полягає у тому, що вони є фундаментальною правовою категорією, оскільки визначають певні моменти, періоди, з настанням та закінченням яких пов`язані конкретні юридичні наслідки; мають вагоме практичне значення, що полягає у забезпеченні реалізації принципів правової визначеності та рівності учасників, їх дисциплінованості; виступають гарантією своєчасного судового захисту прав та інтересів осіб.

Згідно з частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя

Суд зазначає, що закриття провадження у справі вплине як на право позивачів, пов`язане з доступом до суду, так і на розумність строків розгляду даної справи, адже вирішення питання щодо закриття провадження у справі може стати наслідком ще більш тривалого розгляду даної справи або відсутності можливості поновлення позивачами порушених прав через строки звернення до суду.

Отже, суд дійшов висновку, що ухвалення рішення про закриття провадження у справі є непропорційним тим наслідкам, які можуть виникнути у позивачів, зокрема:

обмеження права на доступ до суду, де закриття провадження може перешкодити позивачам поновити свої права, якщо строки для повторного звернення до суду минули;

погіршення становища позивачів, оскільки буде втрачена можливість оскаржити рішення Київської міської ради, які, на їх думку, порушують права на користування та розпорядження допоміжними приміщеннями.

Також, суд вказує, що закриття провадження після десяти років розгляду справи може спричинити ще більшу затримку, якщо позивачам доведеться подавати новий позов, що додатково затягне вирішення спору в спірних правовідносинах.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про залишення без задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 19, 119 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Київської міської ради про закриття провадження у справі №826/13405/15, - відмовити.

Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу суду можуть бути наведені в апеляційній скарзі на судове рішення.

Повний текст ухвали складено 11.07.2025.

Суддя А.О. Сластьон