Рішення № 128790914, 10.07.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2025 року м.Київ №320/30563/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

В якості підстави позову позивачка зазначила, що має право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте відповідачем безпідставно відмовлено в реалізації вказаного права.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Шевченко А.В.) відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

У силу вимог частини дев`ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.

Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Лисенко В.І.

У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом (частина друга статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ухвалою суду від 15.03.2024 справу прийнято до провадження судді Лисенко В.І. та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що досягнувши 53-річного віку звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, як потерпілій від Чорнобильської катастрофи 2 категорії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак відповідач відмовив у призначенні даного виду пенсії. На думку позивачки вказана відмова є протиправною та такою, що порушує гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.

Відповідач надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначає, що не є належною стороною по справі, яка повинна відповідати за цим позовом. Так, як вбачається зі змісту заяви від 10.01.2023 ОСОБА_2 дійсно зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою та доданими до неї документами на призначення пенсії за віком. За наслідками розгляду заяви від 10.01.2023 означеним територіальним органом Пенсійного фонду України 17.01.2023 було прийнято рішення про призначення пенсії. Окрім того, перевірку законності прийнятого рішення про призначення пенсій було проведено також спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області будь-якої участі у прийнятті рішення та, відповідно, його перевірки не приймало участі. На підставі викладеного відповідач просить залучити до участі у справі № 320/30563/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області в якості другого відповідача та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Розглянувши клопотання відповідача щодо залучення до участі у справі співвідповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 3-6 статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Суд звертає увагу, на те, що предметом спору у цій справі є рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 07.03.2023 №104250014449, тобто прийнято безпосередньо відповідачем у цій справі. При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо звернення ОСОБА_2 до територіального органу Пенсійного органу та прийняття рішення ГУ ПФУ в Сумській області щодо призначення пенсії ОСОБА_2 у січні 2023, оскільки вказані обставини знаходяться за межами предмету спору у цій справі. Крім того, позивачкою у справі є ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 , як стверджує відповідач.

Отже, клопотання відповідача про залучення до участі у справі співвідповідача є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Також, суд не приймає до уваги матеріали пенсійної справи, надіслані відповідачем, оскільки вони стосуються іншої особи та не мають ніякого відношення до спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту.

28.02.2023, досягнувши 53 роки, позивачка звернулась до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком згідно вимог ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

ГУ ПФУ в Дніпропетровській області рішенням №104250014449 від 07.03.2023 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

У своєму рішенні відповідач зазначив про те, що вік заявниці становить 53 роки, страховий стаж 33 роки. До страхового стажу позивачки не зараховано період проживання позивачки у зоні безумовного обов`язкового відселення згідно господарської книги, оскільки є виправлення по батькові заявниці та згідно довідки від 10.02.2023 Іванківського відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області, оскільки у період реєстрації у с.Буда-Варовичі з 07.04.1987 по 01.04.1992 співпадає з періодом роботи позивачки у м.Києві відповідно до записів трудової книжки позивачки.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Зокрема, ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в ст. 55 Закону № 796-XII.

Так, абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які евакуйовані 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 10 років.

Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 с.Буда-Варовичі Поліського району Київської області відноситься до зони безумовного (обов`язкового) відселення (2 зона).

Судом встановлено, що позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане Київською облдержадміністрацією 13.05.1993.

Судом також досліджено довідку Іванківського відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області від 10.02.2023 №Т-20/6/80.3230-23/80.3230/21-23, у якій вказано, що згідно записів в будинковій книзі Буда-Варовицької сільської ради Поліського району Київської області та талонів архівної адресно-довідкової картотеки Іванківського відділу ЦМУ ДМС у м, Києві та Київській області громадянка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м.Сиктивкар Республіка Комі, була прописана за адресою: АДРЕСА_1 , з 07.04.1987 р. по 01.04.1992.

Наведене підтверджується витягом з господарської книги №6 за 1986-1990, наданої архівним відділом Вишгородської державної адміністрації №05-07/581 від 22.12.2021 та відтиском печатки (реєстрації) в паспорті позивачки.

Отже, позивачка дійсно проживала та була зареєстрована з 07.04.1987 по 01.04.1992 у с. Буда-Варовичі, Поліський район, Київська область, яке було віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи (2 категорія).

Частиною 1 статті 44 Закону № 1058 обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Верховний Суд України в постановах від 21.11.2006 у справі № 21-1048во06, від 04.09.2015 у справі № 690/23/15-а, від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі №404/5266/16-а (2-а/404/29/17) дійшов наступних висновків:

«…єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи...».

Згідно з пунктом 4 Порядку № 51 потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) і особам, які постійно прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. № 224), віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення сірого кольору, серія Б.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 51 видача посвідчень іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС провадиться Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

Посвідчення потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особам, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття) і особам, які постійно проживали в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 року №224) видаються на підставі довідки, виданої Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями (додатки №3 або №4).

Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.

Водночас, згідно з пунктом 12 Порядку № 51 спірні питання щодо визначення статусу осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, розглядаються відповідними комісіями Київської і Житомирської облдержадміністрацій на підставі довідок та інших документів, що засвідчують факт перебування в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження, виданих місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених комісій є підставою для видачі посвідчень відповідної категорії.

Таким чином, повноваження щодо встановлення особі статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження належить відповідній обласній державній адміністрації за місцем проживання особи.

Водночас, у випадку необхідності вирішення спірних питань щодо наявності чи відсутності у особи права на встановлення їй статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження, розгляд таких питань здійснюється відповідними комісіями Київської і Житомирської облдержадміністрацій. Саме ці комісії розглядають видані місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування довідки та інших документів, що засвідчують факт перебування в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження, та на їх підставі встановлюють чи дійсно особу у 1986 році було евакуйовано із населеного пункту, що відноситься до зони відчуження та, відповідно, й вирішує чи має особа право на встановлення їй статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження.

Це означає, що під час видачі позивачу вказаного посвідчення уповноваженим органом перевірялись обставини постійного проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії. У протилежному випадку у разі не підтвердження таких обставин, позивач не отримала б вказаного посвідчення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі № 572/47/17 та від 15.01.2021 у справі № 520/7846/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАСУ при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, саме посвідчення громадянина, який постійно проживає у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії, надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Як було встановлено судом, позивачу видано Київською облдержадміністрацією 13.05.1993 посвідчення серії НОМЕР_1 .

Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивачки із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.

У постанові від 30.08.2022 у справі №357/6372/17 Верховний Суд зробив висновок, що наявність посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. При цьому, відомості диплому (трудової книжки) не можуть спростувати факт проживання позивача на території радіоактивного забруднення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачці видано посвідчення громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення категорії 2 серія серії НОМЕР_1 від 13.05.1993.

Довідкою Іванківського відділу ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області та витягом з погосподарської книги підтверджено, що позивача проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з 07.04.1987 до 01.04.1992.

Загальна тривалість проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з 26.04.1986 до 01.04.1992 становить 4 роки 11 місяців 4 дня.

При цьому, наявність у позивачки статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи відповідачем не оспорюється, посвідчення є чинним і вказує на те, що остання згідно положень Закону 796 та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 20 січня 1997 р. № 51, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та фактичних обставин справи, суд визнає, що наявні у позивачки документи, які знаходяться в матеріалах справи, містять достатньо даних, які вказують на те, що позивачка більше шести років станом на 01.01.1993 проживала на територіях радіоактивного забруднення, а тому має право на зменшення пенсійного віку.

Суд ще раз наголошує, що відповідно до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу:

потерпілі від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років зменшення пенсійного віку становить 4 роки*

та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.

Відповідно до примітки до ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Згідно ч.3 ст.55 Закону №796-ХІІ, призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;

2) факт проживання чи праці у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, станом на 1 січня 1993 року, проживання або відпрацювання у цій зоні не менше 2 років;

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (4 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за кожен рік проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 9 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Матеріалами справи підтверджується, що у період з 26.04.1986 по 01.04.1992 (з урахуванням відомостей посвідчення позивачки серії НОМЕР_1 від 13.05.1993 - з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.06.1989 №224)) позивачка проживала на території безумовного (обов`язкового) відселення, що надає їй право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону №796-XII на 8 років (4 роки - початкова величина та 4 роки за кожний рік проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення).

Отже, права позивачки на пенсійне забезпечення були порушені рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.03.2023 №104250014449.

Відтак, суд доходить висновку, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області неправомірно відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", враховуючи досягнення позивачкою необхідного віку та документального підтвердження права на зниження такого віку, у зв`язку з чим рішення відповідача від 07.03.2023 №104250014449 слід визнати протиправним та скасувати.

Щодо іншої частини позовних вимог зобов`язального характеру суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Так, як уже встановлено судом вище, наразі в позивачки наявні умови - вік 53 роки на час звернення із заявою про призначення пенсії, стаж понад 15 років, та позивачка є особою, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення, які є достатніми для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

При цьому суд відхиляє питання про наявність у відповідача дискреції в межах спірних правовідносин, що виникли між сторонами, оскільки позивач на момент звернення до відповідача забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення, та таким було відмовлено по суті правових вимог. Водночас зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним, позаяк об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у цій справі.

Таким чином, виходячи із вищевикладеного суд вважає, що для ефективного відновлення порушених прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 13.12.2022 (наступного дня після досягнення позивачкою 52 років з урахуванням звернення до територіального органу Пенсійного фонду у межах трьохмісячного строку).

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та рішень і докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання відносно розподілу судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №104250014449 від 07.03.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ - 21910427, вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) з 13.12.2022 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.