Ухвала суду № 128789822, 11.07.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

11 липня 2025 року Справа 160/15964/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна С.В.

за участі секретаря судового засідання Дубина Ю.О.

представника позивача Мальцев В.П.

представника відповідача Шаповал Є.М.

представника третьої особи Скляренко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства «Самартеплоенерго» Самарівської міської ради» до Східного офісу Держуадитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Антанта Консалтінг» про визнання протиправним та скасування висновку, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:

визнати протиправним та скасувати висновок Східного офісу Держаудитслужби від 26.03.2025 року про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2025-01-31-004970-a.

Ухвалою суду від 12.06.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач 02.07.2025 року подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Клопотання обгрунтовано тим, що позивач пропустив строк звернення з позовом до суду: строк оскарження висновку сплив 10.04.2025 року, а з позовом до суду позивач звернувся 29.05.2025 року. Також відповідач зазначає, що позивач раніше вже звертався з даним позовом до суду, однак ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 року № 160/10019/25 позовну заяву залишено без розгляду за заявою представника позивача. Також відповідач вказує на те, що позивач протиправно додав до нового позову платіжне доручення від 04.04.2025 року, оскільки дане платіжне доручення було додано в якості доказу сплати судового збору у справі № 160/10019/25.

Позивач 04.07.2025 року подав клопотання про поновлення строку звернення з позовом о суду. Клопотання обгрунтовано тим, що внаслідок технічного збою у роботі системи Електронний суд в електронному кабінеті представника позивача адвоката було задвоєно відображення адміністративного позову, який представник позивача подав раніше до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Вважаючи, що було подано два ідентичні позови представник позивача адвокат відкликав один з них шляхом подання відповідної заяви у справі № 160/10019/25. Однак при перевірці інформації в ЄРСР виявилось, що внаслідок збою роботи системи хибно відображено подвійне подання позов представником позивача адвокатом і внаслідок чого жодний позов не розглядався судом. Після цього представник позивача адвокат одразу подав новий позов до суду, який розглядається у даній справі. Позивач не повідомлявся адвокатом про відкликання позовної заяви у справі № 160/10019/25; позивач не уповноважував свого представника адвоката на подання заяви про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 160/10019/25. Внаслідок помилки адвоката позивач зазнав негативних наслідків у вигляді пропуску строку звернення з позовом до суду та вважає наведені вище причини поважними. Також позивач надав суду докази сплати судового збору: квитанцію банківської установи від 03.07.2025 року на суму 3028 грн.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлене клопотання.

Відповідач просив суд у судовому засіданні залишити позов без розгляду.

Третя особа у судовому засіданні підтримала клопотання позивача.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.

Суд під час відкриття провадження у справі не вирішував питання стосовно дотримання позивачем строків звернення з позовом до суду.

Предметом позову є висновок Східного офісу Держаудитслужби від 26.03.2025 року про результати моніторингу процедури закупівлі № UA-2025-01-31-004970-a.

Згідно вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст. 122 КАС України).

У разі незгоди замовника з інформацією, викладеною у висновку, він має право оскаржити висновок до суду протягом 10 робочих днів з дня його оприлюднення, про що зазначається в електронній системі закупівель протягом наступного робочого дня з дня оскарження висновку до суду. Замовник зазначає в електронній системі закупівель про відкриття провадження у справі протягом наступного робочого дня з дня отримання інформації про відкриття такого провадження та номер такого провадження (ч.10 ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Отже, строк звернення до суду стосовно оскарження висновку становить 10-ть робочих днів з дня його оприлюднення, про що зазначається в електронній системі закупівель.

Таким чином, законодавством регламентовано строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.

Оскільки початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Оскаржуваний висновок оприлюднений у системі закупівель 26.03.2025 року; строк оскарження висновку до суду тривав з 27.03.2025 року до 09.04.2025 року.

З даним позовом до суду позивач звернувся 29.05.2025 року, тобто з пропуском строку звернення з позовом до суду.

Також судом встановлено, що позивач раніше подавав аналогічний позов до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 07.04.2025 року, тобто в межах строку звернення з позовом до суду.

Однак ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 року у справі № 160/10019/25 позовну заяву залишено без розгляду, оскільки представник позивача подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Судом на підставі письмових пояснень представника позивача адвоката встановлено, що заява про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 160/10019/25 подана ним помилково внаслідок технічного збою у роботі системи Електронний суд: в електронному кабінеті представника позивача адвоката було задвоєно відображення адміністративного позову, який представник позивача подав раніше до Дніпропетровського окружного адміністративного суду; представник позивача адвокат не повідомляв позивача про подання заяви про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 160/10019/25; позивач не надав свою згоду на дану процесуальну дію у справі № 160/10019/25.

Суд зазначає, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Конституційний Суд України у Рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25 листопада 1997 року Головним обов`язком держави, згідно зі статтею 3 Конституції України, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

У рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року зазначено, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.Крім того, у пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09; пункт 19) Суду доводиться з`ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі «Lupas and others v. Romania», Заяви № 1434/02, 35370/02 та 1385/03, пункт 67).

ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява № 11801/04, пункт 44).

Згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia [ВП], № 40160/12, п.п. 76-78, 97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення у справах «Роше проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116; «З та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91; «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним»; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69; «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29); Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79; «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24; «Есім проти Туреччини»(Esim v. Turkey), № 59601/09, п. 21); у своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду (див. приклади, рішення у справах, в яких було визнано порушення: «Новіньський проти Польщі» (Nowinski v. Poland), № 25924/06, п. 34;«Омеровіч проти Хорватії (№ 2)» (Omerovic v. Croatia) (№ 2), № 22980/09, п. 45; «Маширевіч проти Сербії» (Masirevic v. Serbia), № 30671/08, п. 51;«Корнеа проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova), № 22735/07, п. 24; «Лоулі-Георгопулу проти Греції» (Louli-Georgopoulou v. Greece), № 22756/09, п. 48; а також приклади, в яких Судом було постановлено, що обмеження доступ до суду не є непропорційним: «Уеллс проти Сполученого Королівства» (Wells v. the United Kingdom), № 37794/05; «Данн проти Сполученого Королівства» (Dunn v. the United Kingdom), № 62793/10, п. 38).

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) зазначила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Разом з цим, необхідно зважати на права скаржників на компетентне та ефективне юридичне представництво, а також на позитивні зобов`язання держави, які витікають з пункту «d» частини третьої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року (далі - Пакт) та пункту «с» частини третьої статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що тут мова йде не просто про «призначення» захисника, який би виступав від імені обвинуваченого, а про те, щоби право на юридичну допомогу реалізовувалося практично та ефективно аби забезпечити достатній захист (рішення у справах «Artico v. Italy», «Imbrioscia v. Switzerland», «Daud v. Portugal»). Оцінити чи було юридичне представництво практичним та ефективним можна лише на підставі конкретних обставин справи, дивлячись на процес в цілому (рішення у справі «Kulikowski v. Poland»).

За загальним правилом, що сформульоване у практиці Європейського суду з прав людини, незалежно від того, скористався скаржник послугами безоплатної правової допомоги або приватного адвоката, одного призначення або дозволу на представлення інтересів скаржника з боку відповідальних органів влади може виявитися недостатньо, оскільки останній має право на «практичну і ефективну», а не «теоретичну і ілюзорну» правову допомогу.

Держава не несе відповідальності за кожну помилку адвоката в рамках правової допомоги, а також за дії захисту - це є предметом розгляду між скаржником і його адвокатом, у рамках правової допомоги або поза ними. У той же час, якщо неможливість або нездатність адвоката, який надає правову допомогу, ефективним чином представляти інтереси скаржника очевидна або належним чином представлена увазі відповідальних національних органів влади, вони зобов`язані втрутитися. Національні суди не повинні пасивно спостерігати за випадками неефективного юридичного представництва. Якщо того вимагають обставини справи, суду необхідно вивчити, якою мірою адвокат виконує свої обов`язки (рішення у справах «Artico v. Italy», «Sannino v. Italy», «Kamasinski v. Austria», «Cuscani v. the United Kingdom»).

Подібні правила та стандарти Європейський суд з прав людини застосовував у справах, у яких встановив незабезпечення ефективного правового представництва та порушення вимог пункту «с» частини третьої статті 6 Конвенції, як через недбалість адвоката, що позбавила заявника такого засобу правового захисту як апеляційна скарга, так і через пасивність суду, котрий не втрутився у ситуацію (рішення у справах ««Daud v. Portugal», «Czekalla v. Portugal», «Sannino v. Italy»).

Ці самі міркування, що стосуються ефективності безоплатної правової допомоги, можуть за виняткових обставин застосовуватися у контексті приватного найманого адвоката (рішення у справі «Gьveз v. Turkey»).

Близьку за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 року у справі № 826/1411/14.

Узагальнюючи викладені вище міжнародні стандарти справедливого судового розгляду, суд дійшов висновку, що право на розгляд справи у суді порушується, коли представниками (адвокатами) не доводиться до відома позивачів (клієнтів) їх намір подати заяву про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки це позбавляє позивачів можливості скористатися послугами іншого представника.

Судом під час розгляду справи встановлено, що внаслідок помилкових дій представника позивача адвоката та не узгодження адвокатом своїх дій з позивачем, останній був позбавлений можливості оскаржити у суді висновок відповідача та внаслідок чого пропустив строк звернення з позовом до суду, оскільки залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу строку звернення з позовом до суду.

Згідно ч.4 ст. 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач без невиправданого зволікання після залишення позовної заяви без розгляду у справі № 160/10019/25 подав новий позов до суду через 2 дні, що свідчить про добросовісну поведінку позивача.

Враховуючи вказані вище обставини стосовно неузгоджених дій представника позивача адвоката, приймаючи до уваги те, що позивач невідкладно повторно подав позовну заяву після її залишення без розгляду, що свідчить про добросовісну поведінку позивача, враховуючи право на звернення до суду, передбачене ч.1 ст. 5 КАС України, застосовуючи правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, суд вважає за необхідне визнати поважною причину пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст. 122, 161, 171, 256 КАС України суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Східного офісу Держаудитслужби про залишення позовної заяви без розгляду залишити без задоволення.

Задовольнити клопотання Комунального підприємства «Самартеплоенерго» Самарівської міської ради» про поновлення строку звернення з позовом до суду.

Поновити Комунальному підприємству «Самартеплоенерго» Самарівської міської ради» строк звернення з позовом до суду.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя С.В. Златін