Постанова № 12878788, 07.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2010                                                                                           № 18/042-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"

на рішення Господарського суду м.Києва від 07.10.2010

у справі № 18/042-10 ( .....)

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 80220,00 грн. (175480 грн.)

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Комплекс “Агромарс” (далі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Фуд” (далі – відповідач) про стягнення 80.220,00 грн.

В ході розгляду спору позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача вартість неповернутої тари (п/е ящиків ТП-1.25) в кількості 10.544 шт., що складає 210.880,00 грн.

В подальшому позивач, з урахуванням наданих відповідачем, доказів подав заяву про зменшення позовних вимог, згідно з якою просить стягнути з відповідача заборгованість по поверненню 8774 ящиків (п/е ящиків ТП-1.25), вартість яких складає 175.480,00 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.10.2010 р. у справі № 18/042-10 позов задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Фуд” (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, 5, код 32294926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Комплекс Агромарс” (07350, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Гаврилівка, код 30160757) 175480 грн. збитків, 1754,80 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду та прийняти у справі нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи щодо договірного регулювання порядку повернення тари, неповне з’ясування обставин щодо правового статусу тари, невитребування у позивача всіх первинних документів, наведених у первісному розрахунку позову, призвели до прийняття помилкового судового рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Фуд” і порушено апеляційне провадження у справі № 18/042-10.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 01.11.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Комплекс Агромарс” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Фуд” (покупець) було укладено договір поставки № 1311, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов’язується передавати у власність покупця товар, а покупець приймати та оплачувати його.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Комплекс Агромарс” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Фуд” (покупець) 01.11.2007 р. було укладено протокол розбіжностей до договору поставки № 1311 від 01.11.2007 р., згідно з яким п. 2.23 Договору погоджено викласти в наступній редакції: “Товар пакується в тару, яка відповідає вимогам стандартів і забезпечує схоронність товару при перевезенні та схову. Вартість тари не входить в ціну товару. Товар поставляється покупцю у тарі постачальника у вигляді поліетиленових ящиків. Тара (поліетиленові ящики) є зворотною і підлягає поверненню покупцем постачальнику в день її поставки товару. Вартість тари, що підлягає поверненню, становить 20,00 грн. з ПДВ за один поліетиленовий ящик”.

Як вбачається з позовних матеріалів, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 80.220 грн., що складає вартість 4011 поліетиленових ящиків, отриманих і не повернутих відповідачем в період з 01.11.2007 р. по 29.12.2009 р.

В ході розгляду спору позивач подав заяву про збільшення позовних вимог № 16/2-1604 від 18.06.2010 р., в якій уточнив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача вартість неповернутої у спірний період тари (п/е ящиків ТП-1.25) в кількості 10.544,00 шт., що складає 210.880,00 грн.

Позовні вимоги (уточнені) заявлені у зв’язку з неповерненням відповідачем отриманої тари (п/е ящиків ТП-1.25) за видатковими накладними, перелік яких наведений у відповідній заяві позивача № 16/2-1604 від 18.06.2010 р. Копії зазначених накладних надані позивачем до матеріалів справи, оригінали оглянуті місцевим судом в судовому засіданні.

Отримання спірної тари за заявленими позивачем видатковими накладними відповідачем не заперечується та не спростовується.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на відсутність заборгованості з повернення отриманої у спірний період тари та наполягав на припиненні провадження у справі, оскільки питання про повернення заборгованості по тарі в кількості 182 ящики вирішено в ході розгляду Господарським судом Київської області справи № 20/077-09.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи № 20/077-09 розглядалось питання повернення ящиків іншого маркування (ящиків жовтих), які не входять до предмету спору, що розглядається.

В ході розгляду спору відповідач, в обґрунтування заперечень щодо збільшених позивачем позовних вимог, надав суду докази повернення тари за іншими накладними, які не заявлялись позивачем у позові (заяві про збільшення позовних вимог). Однак, оскільки таке повернення відбувалось у спірний період і у більшій кількості, відповідач вважає, що різниця такого перевищення в кількості 2106 ящиків має бути зарахована в зменшення заявленої позивачем заборгованості по тарі.

Враховуючи заперечення відповідача та надані ним документи, позивач здійснив перерахунок позовних вимог, про що подав заяву від 13.09.2010 р. про зменшення позовних вимог. Як вбачається з поданої позивачем заяви та наданих суду пояснень, позивач погоджується зарахувати в погашення заявленої ним заборгованості надані відповідачем докази повернення тари в кількості 1770 ящиків, оскільки наведені в розрахунку відповідача накладні АМ-0025183, АМ-0027298 та АМ-0013720 відсутні в оригіналах.

Оскільки, відповідач не надав оригіналів вищезазначених накладних, місцевий суд обґрунтовано не прийняв їх в якості доказів при розгляді даної справи.

Крім того, судом встановлено, що в наведеному відповідачем розрахунку (в заяві від 19.07.2010 р.) деякі накладні включені до переліку двічі, чим збільшено показник різниці поверненої тари.

Дослідивши надані відповідачем докази, колегія суддів встановила, що відповідачем доведено та обґрунтовано факт повернення тари в кількості 1770 ящиків, що враховано позивачем в заяві про зменшення позовних вимог від 13.09.2010 р.

У зв’язку із запереченнями відповідача та ненаданням ним всіх первинних документів в обґрунтування своїх заперечень, місцевий суд неодноразово зобов‘язував сторін провести звірку розрахунків та надати суду підписаний сторонами Акт звірки розрахунків, в якому відобразити дані з посиланням на реквізити відповідних первинних документів.

Як вбачається з пояснень сторін, звірка розрахунків не була проведена у зв‘язку з ненаданням відповідачем оригіналів всіх первинних документів про повернення тари.

Щодо наданого відповідачем місцевому суду в судовому засіданні 07.10.2010 р. Акта звірки, який не підписаний зі сторони позивача і фактично є розрахунком до відзиву, колегією суддів встановлено, що до такого Акта включено видаткові накладні, які позивачем та відповідачем не заявлялись в розрахунку позову та відзиву, відповідні первинні документи відповідачем суду не надані. Крім того, з такого Акта неможливо встановити, за якими документами відбувалось повернення тари.

Скаржник в апеляційній скарзі вказує на те, що місцевий суд безпідставно відмовив відповідачу у клопотанні витребувати у позивача наведені у вищезазначеному Акті звірки (розрахунку до відзиву) первинні документи.

З цього приводу колегія суддів вважає, що місцевий суд обґрунтовано визнав необґрунтованим клопотання відповідача витребувати у позивача вказані первинні документи з огляду на ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.

Так, в ході розгляду спору у зв’язку з необхідністю дослідження первинних бухгалтерських документів, на підставі яких заявлено позовні вимоги (уточнені) та заперечення відповідача, місцевий суд витребував у сторін такі документи в обґрунтування їх вимог і заперечень відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, у позивача витребувано докази на підтвердження факту поставки відповідачу спірної тари, пояснення щодо обсягів її повернення та залишку, який підлягає відшкодуванню.

В той же час, відповідач в разі посилання на фактичне повернення спірної тари в повному обсязі, повинен надати відповідні первинні документи про повернення позивачу спірної тари в повному обсязі (в обсязі фактично отриманої тари). Таким чином, обов’язок надання доказів в підтвердження факту повернення тари покладається на відповідача, при цьому докази мають бути надані відповідачем з відповідним письмовим обґрунтуванням та розрахунком, зазначенням повного переліку первинних документів саме про повернення тари позивачу, в якій кількості і яка тара поверталась по кожному такому документу (з наданням всіх документів в оригіналах для огляду суду та в копіях – для долучення до матеріалів справи).

Враховуючи, що судом надано сторонам достатньо часу для зібрання належних доказів та проведення звірки розрахунків, спір відповідно до ст. 75 України вирішено за наявними у справі доказами.

З наявних у справі доказів вбачається, що станом на день розгляду спору відповідачем не повернуто позивачу 8774 ящиків (п/е ящиків ТП-1.25), вартість яких складає 175.480 грн.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зокрема, згідно якого п. 2.23 Договору в редакції протоколу розбіжностей до договору поставки № 1311 від 01.11.2007 року.

Частиною 3 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Аналогічний припис міститься у ст. 224 Господарського кодексу України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Таким порушенням в даному випадку є неповернення відповідачем позивачеві тари у термін, передбачений п. 2.23 Договору (за протоколом розбіжностей) у кількості 8774 ящиків (п/е ящиків ТП-1.25).

Відповідно до вимог п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

Таким чином, за наслідками розгляду спору, виходячи з наданих сторонами документів, місцевим судом вірно встановлено, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 175.480,00 грн. вартості неповернутих 8774 ящиків (п/е ящиків ТП-1.25).

Витрати з оплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача згідно розміру остаточних позовних вимог, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Також місцевий суд вірно зазначив про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про повернення 354 грн. надмірно сплаченого державного мита, оскільки така сплата здійснена у зв‘язку зі збільшенням позовних вимог згідно заяви від 18.06.2010 р., яка перебувала на розгляді в ході вирішення спору.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2010 р. у справі № 18/042-10 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фоззі-Фуд” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2010 р. у справі № 18/042-10 – без змін.

2. Матеріали справи № 18/042-10 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді