Рішення № 128777812, 09.07.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 759/5956/25

Провадження № 2/761/6956/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

У березні 2025р. позивач ТОВ «Кредитсервіс» звернувся до Святошинського районного суду м. Києва, з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за договором про надання кредиту № 240320-005 від 20 березня 2024р. (далі по тексту - кредитний договір), за період з 20 березня 2024р. по 29 січня 2025р. у розмірі 15634,57 грн.; судовий збір в розмірі 2422,4 грн.; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,0 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 березня 2024р. між сторонами було укладено кредитний договір (індивідуальна частина), відповідно до якого кредитодавець (позивач) зобов`язується надати кредит у розмірі 10000,0 грн., та стягнутої одноразової комісії у розмірі 989,01 грн., а позичальник (відповідач) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за його користування. Позивач свої зобов`язання за вказаним договором виконав в повному обсязі, надав можливість відповідачу користуватись кредитними коштами надіславши на картку останнього грошові кошти в сумі 10000,0 грн.

Надалі відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не здійснював, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість, яка станом на дату звернення до суду становить 15634,57 грн., що складається з: 10981,01 грн. - тіло кредиту; 4645,56 грн. - прострочена заборгованість за процентами.

Оскільки в досудовому поряду вирішити спір не можливо позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2025р. матеріали цивільної справи передані за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва від 05 травня 2025р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06 травня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В прохальній частині позову, сторона позивача клопотала про розгляд справи у відсутність свого представника, заявлені позовні вимоги сторона позивача підтримує в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, і не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач, про час і місце судового розгляду оповіщався у встановленому законом порядку, у судове засідання не з`явився, поважності причин неявки не повідомив, свого представника до суду не направив, відзив на позов не подавався.

Оскільки, сторона позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи і відповідно до ст. ст. 280, 282 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 20 березня 2024р. між сторонами було укладено кредитний договір, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов договору (п. 3.1., 3.2.) позивач надав відповідачу (позичальнику) грошові кошти у розмірі 10981,01 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором. Кредит надавався позичальнику шляхом перерахування суми кредиту на банківський (картковий) рахунок позичальника.

Строк кредиту 92 дні, процентна ставка 120,45 % на місяць, порядок сплати платежів - щомісяця до 20 числа; комісія за видачу кредиту - 9,0 % річних.

Згідно платіжної інструкції 20 березня 2024р. позивач виконав умови кредитного договору і перерахував відповідачу кредитні кошти, згідно умов кредитного договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Суд вважає, що позивачем доведено факт виникнення зобов`язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання кредитного договору між сторонами. Крім того, факт перерахування коштів було здійснено на банківську катку відповідача.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, та вказано позивачем у позовній заяві, відповідач не здійснював платежі по погашенню заборгованості за тілом кредиту у строк, в повному обсязі.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши наданий стороною позивача вірний розрахунок суми заборгованості за кредитним договором, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, яка складається з тіла кредиту - 10981,01 грн. - тіло кредиту; 4645,56 грн. - прострочена заборгованість за процентами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422,4 грн.

Стосовно вимог позивача, в частині стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,0 грн., то в цій частині витрати підлягають зменшенню, виходячи з наступного.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020р. у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат, у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і Європейський суд з прав людини, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати, на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення Європейський суд з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019р. у справі № 915/237/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягала стягненню з відповідача, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 4000,0 грн., яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, при цьому судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих зі сторони відповідача коштів.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 525, 526, 533, 551, 610, 612, 624, 1054 ЦК України; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012р., суд, -

в и р і ш и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (код ЄДРПОУ: 41125531, місцезнаходження: м. Київ, вул. Коновальця Євгена, будинок 36-Д, приміщення 65-з) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» суму заборгованості за договором про надання кредиту № 240320-005 від 20 березня 2024р. у розмірі 15634 /п`ятнадцять тисяч шістсот тридцять чотири/ грн. 57 коп.; судовий збір в розмірі 2422 /дві тисячі чотириста двадцять дві/ грн. 40 коп.; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,0 /чотири тисячі/ грн.

В решті судових витрат відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 10 липня 2025р.

Суддя: