Рішення № 128760529, 09.07.2025, Березанський районний суд Миколаївської області

09.07.2025 Справа № 469/1426/24

2/469/241/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 - не з`явився,

представник позивача ОСОБА_2 - не з`явився,

представника відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Везем Шиппінг про захист прав споживачів, -

в с т а н о в и в :

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Гончаров В.М. через систему Електронний суд 08 жовтня 2024 року звернувся до суду з вказаним позовом, у якому визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений сторонами 16 січня 2022 року, та стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого авансу у розмірі 448621,47 грн., інфляційні втрати у розмірі 54110,92 грн., пеню у розмірі 503,06 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн..

Позовні вимогиобгрунтовував тим,що 16січня 2022року міжпозивачем тавідповідачем укладенопопередній договіркупівлі-продажутранспортного засобу(далі-попередній договір),за якимсторони взялина себезобов`язанняу майбутньомустроком до31травня 2022року укластиосновний договіркупівлі-продажуналежного відповідачутранспортного засобу,вартість якогостановить 448621,47грн.та сплачуєтьсяпозивачем вбезготівковій форміна поточнийрахунок відповідача.На виконанняумов попередньогодоговору 18січня 2022 рокупозивач сплативна користьвідповідача коштив сумі448621,47грн.,однак відповідачу порушеннявимог п.1.2договору основнийдоговір купівлі-продажутранспортного засобуз нимне уклав,вказаний упопередньому договоріавтомобіль йомуне передав,прострочив виконаннязобов`язання на278днів.Як виявилосяпізніше,транспортний засібвідповідачу неналежить,він ненабув правовласності нанього,що робитьнеможливим виконанняцього договору.Відповідно допункту 4.1.попереднього договорутермін йогодії натеперішній часзакінчився,позивач коштисплатив,а відповідачсвої зобов`язанняне виконав.Позивачем неодноразовобули ініційованіспроби вирішитиконфлікт звідповідачем впозасудовому порядкушляхом усногоспілкування,проте жодногоповідомлення прозазначення конкретноїдати укладенняосновного договорувід відповідачавін неотримав. Крім того, пізніше виявилось та стало очевидним, що відповідач зобов`язався надати послугу з викупу транспортного засобу за його кошти з аукціону в США, транспортування його до України та розмитнення. Зазначене свідчить про те, що відповідач не мав на меті здійснювати продаж належного йому транспортного засобу, його метою було надання дилерських послуг, чим він ввів позивача в оману. Відповідач ввів його в оману щодо наявності транспортного засобу та його поставки в майбутньому, оскільки спонукав дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він би не погодився. ТОВ Везем Шиппінг не вчинив жодних дій для виконання умов спірного договору, що свідчить про відсутність намірів до реального настання правових наслідків, передбачених оспорюваним правочином. Вважає, що попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу є нікчемним через введення позивача в оману щодо його істотних умов. Посилається також на те, що ряд умов попереднього договору є несправедливими, що є порушенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку із чим є підстави для визнання оспорюваного договору недійсним. Також зазначений попередній договір є припиненим, так як його умови відповідачем в установлений строк не виконані, що не перешкоджає визнанню його недійсним. Вказував, що сплачена сума коштів за пунктом 2.3. попереднього договору є авансом та підлягає поверненню.Також внаслідок порушення зобов`язання позивач поніс збитки у вигляді знецінення грошових коштів, а тому стягненню підлягають інфляційні втрати за період з червня 2022 року по лютий 2023 року в розмірі 54110,92 грн., а також пеня за 278 днів прострочки в сумі 3741503,06 грн..

24 жовтня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою судувід 18лютого 2025року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Гончаров В.М. не з`явились, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує.

Представник відповідача у судове засідання декілька разів не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Оскільки учасники справи повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином та декілька разів не з"явились у судове засідання, і їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд на підставі ст.223 ЦПК України постановив розглянути справу без їх участі.

З матеріалівсправи судомвстановлено,що 16 січня 2022 року між ТОВ Везем Шиппінг та відповідачем укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП-12000 (далі - Попередній договір), за умовами п.п. 1.1. якого сторони зобов`язуються укласти у майбутньому договір купівлі-продажу (Основний договір) на належний ТОВ Везем Шиппінг транспортний засіб марки «Volvo», модель XC60, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 .

Сторони зобов`язуються укласти основний договір до 31 травня 2022 року (п.1.2).

У пункті 1.3 попереднього договору відповідач гарантує, що на момент укладання Основного договору транспортний засіб, визначений у п.1.1 цього договору, буде належати йому та не буде знаходитися під забороною відчуження, арештом, не буде предметом застави чи іншим засобом забезпечення зобов"язань перед будь-якими фізичними та юридичними особами, а також не буде обтяжений будь-яким іншим чином, передбаченим чинним законодавством.

Сторона 2 ( ОСОБА_1 ) підтверджує, що володіє достатньою інформацією про транспортний засіб, його вартість, якісні та технічні характеристики (п.1.4).

Пунктом 1.5 попереднього договору визначено, що сторона-1 (відповідач) здійснила викуп транспортного засобу з онлайн-аукціону автомобілів після його погодження зі стороною-2 (позивачем). Сторона-2 жодних заперечень та претензій щодо викупу транспортного засобу з метою подальшого укладення основного договору не має.

За змістом пунктів 2.1, 2.3 попереднього договору, продаж транспортного засобу вчиняється за ціною (вартістю) у розмірі 448621,47 грн., у тому числі ПДВ 74770,25 грн., та сплачується позивачем в безготівковій формі на поточний рахунок ТОВ Везем Шиппінг в національній валюті України гривні у день підписання цього договору.

Після укладення Основного договору транспортний засіб підлягає державній реєстрації на власника в одному із сервісних центрів МВС України (п.3.1).

Попередній договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, а саме 16 січня 2022 року і діє до 31 травня 2022 року або до укладення Основного договору (п.4.1).

У вступній частині попереднього договору сторони підтвердили ознайомлення з вимогами чинного законодавства України, додержання яких є необхідними для чинності правочину і підтверджують свою справжню волю на його вчинення, перебування при здоровому розумі і ясній пам"яті, добровільність своїх дій, їх усвідомленість та розумність, без впливу обману, помилки, без будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, бажання реального настання правових наслідків.

У пункті 5.2 сторони гарантували одна одній, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину, кожний з них не обмежений в праві укладати правочини.

На виконання умов Попереднього договору 16 січня 2022 року відповідачем видано позивачеві рахунок на оплату № 12000-ВШ-167 за легкове авто, б/у, марка «Volvo», модель XC60, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , на суму 448621,47 грн.

Відомостей про укладання між сторонами основного договору купівлі-продажу транспортного засобу матеріали справи не містять.

Докази оплати рахунку від 16 січня 2022 року позивачем суду не надані.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги про визнання Попереднього договору недійсним тим, що ТОВ «Везем Шиппінг» ввело його в оману стосовно основних характеристик товару (транспортного засобу), який він бажав придбати, а саме, наявності автомобіля, його належності відповідачу та поставки в майбутньому. Фактично Товариство з використанням нечесної підприємницької практики спонукало його дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він би не погодився.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина перша статті 207 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Договір купівлі-продажу транспортного засобу, згідно із вимогами пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України, а також відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, який визначає певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція (лат. restitutio - «відновлення») - повернення становища сторін недійсного правочину у початковий стан.

Реституція як спосіб захисту порушеного права закріплена у статті 216 ЦК України, відповідно до частини першої якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (у цій нормі матеріального права закріплено саме двосторонню реституцію).

Реституція визначає спеціальний наслідок недійсного правочину, а тому її ознаки та особливості застосування безпосередньо пов`язані із природою самого недійсного правочину.

Реституція застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зазначено, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За приписами частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 293/780/18 (провадження № 61-10328св19), від 28 квітня 2020 року у справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18), від 17 лютого 2022 року у справі № 307/3807/19 (провадження № 61-19275св21), від 01 листопада 2023 року у справі № 317/2213/21 (провадження № 61-10790св23).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається зі змісту Попереднього договору, предмет цього договору (транспортний засіб) мав належати відповідачу саме на момент укладення Основного договору, який мав бути укладеним до 31 травня 2022 року (пункти 1.1, 1.2 та 1.3 Попереднього договору).

Тобто на момент укладення Попереднього договору відповідач міг і не бути власником транспортного засобу як предмету цього договору, а тому не міг вводити позивача в оману стосовно наявності, належності відповідачу цього транспортного засобу, оскільки брав на себе зобов`язання поставити його позивачу лише в майбутньому.

У той же час позовна заява не містить доводів стосовно того, в який саме спосіб відповідач ввів в оману позивача: які саме відомості, що не відповідають дійсності, він повідомив позивачу під час укладення Попереднього договору чи які саме обставини, що мали істотне значення для Попереднього договору, відповідач не повідомив позивачеві.

Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд встановив, що позивачем не доведено факту введення його в оману з боку відповідача при укладанні Попереднього договору, який був вчинений за добровільної згоди сторін, і що позивач добре розумів та усвідомлював умови, зміст та правову природу цього правочину, зокрема, що придбання предмету договору (транспортного засобу) здійснюється відповідачем на онлайн-аукціоні, суд вважає, що підстави для визнання оспорюваного договору недійсним відсутні.

Наведені позивачем аргументи в обґрунтування заявлених вимог про те, що він був введений в оману стосовно наявності автомобіля та його належності ТОВ «Везем Шиппінг» суд не враховує, оскільки за умовами оспорюваного правочину транспортний засіб мав належати відповідачу саме на момент укладення основного договору, тобто Товариство взяло на себе обов`язок передати позивачу автомобіль лише в майбутньому, що узгоджується з вимогами частини першої статті 656 ЦК України, згідно з якою предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Сам факт невиконання відповідачем умов Попереднього договору не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки чинне законодавство в такому випадку передбачає інший спосіб захисту, а саме відшкодування збитків (частина друга 635 ЦК України) та/або повернення завдатку чи авансу (статті 570, 571 ЦК України).

Саме таку правову позицію виклав Верховний Суд у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 463/7127/22.

Тому суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання попереднього договору недійсним і, як наслідок, відмовляє у задоволенні вимог про стягнення сплаченого авансу, пені та інфляційних втрат, оскільки такі вимоги є похідними, а позовна вимога про стягнення основної суми боргу у розмірі 448621,47 грн. - взагалі заявлена в порядку статті 216 ЦК України з метою застосування наслідків недійсності правочину, про що у позовній заяві міститься відповідне посилання.

Суд також зважає на те, що позивачем не надано доказів внесення ним авансу за вказаним договором на рахунок відповідача у передбаченій цим договором сумі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Везем Шиппінг про захист прав споживачів відмовити.

Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: