Рішення № 128734165, 08.07.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2025 року м.Київ №320/32789/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, третя особа Комісія з припинення Верховного Суду України про стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Верховного Суду (надалі - відповідач-2), третя особа Комісія з припинення Верховного Суду України, у якому просить суд стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7 075 923 , 48 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Верховний Суд протиправно не виплатив під час звільнення його з посади у відставку середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.05.2017 по 01.08.2022, внаслідок чого порушив права позивача на отримання належного розміру суддівської винагороди.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що оскільки, позивач був суддею Верховного Суду України, то він не здійснював правосуддя у Верховному Суді, до штату Верховного Суду не був зарахований, відтак відсутні підстави для виплати йому суддівської винагороди саме Верховним судом. Звернув увагу, що саме комісія з припинення ВС України здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди. Просив у задоволенні позову відмовити.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій він зазначив, що за наслідками подання ВС України Конституційним Судом України було прийнято Рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 у справі № 1-15/2018(4086/16), згідно з яким визнано неконституційними положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, а саме: пункту 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України, пункту 14 «судді Верховного Суду» та пункту 25. У цьому Рішенні Конституційний Суд України встановив, що згідно з Конституцією України існував лише один найвищий судовий орган і він був перейменований з «Верховного Суду України» на «Верховний Суд». Крім того, Суд установив, що з огляду на принцип незмінності суддів судді «старого» Верховного Суду України мали продовжити здійснювати свої повноваження як судді «нового» Верховного Суду. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду. Таким чином, до Верховного Суду перейшли повноваження, права, а головне обов`язки Верховного Суду України, що і підпадає під поняття «публічне правонаступництво». Оскільки не існує ні підстав, ні способів, ні форм для припинення Верховного Суду України, а його лише перейменовано у Верховний Суд, то не

існує на сьогодні й правових підстав для нарахування суддівської винагороди комісією з припинення Верховного Суду України.

Від третьої особи надійшли пояснення в яких зазначено, що питання, щодо виплати позивачу суддівської винагороди за час його вимушеного прогулу комісією з припинення не розглядалось в силу двох обставин: відсутність звернення позивача до комісії з припинення Верховного Суду України із зазначеною вимогою; відсутність у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.01.2022 року прямого зобов`язання Верховного Суду України сплатити ці кошти. Звернула увагу, що до позовної заяви позивачем долучено розрахунок його суддівської винагороди у вигляді довідки від 23.02.2023 року № 11, яка підписана В.о. Голови Верховного Суду України Гуменюком В.І. та головним бухгалтером ВСУ Мисакою В.І., який не є належним представником.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.08.2024.

Протокольною ухвалою суду від 15.08.2024 залучено в якості третьої особи комісію комісії з припинення Верховного Суду України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 306.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справі по суті у судовому засіданні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював суддею з 23.06.1987 та має судовий стаж понад 43 роки.

Постановою Верховної Ради України від 11.04.1995 №138/95ВР позивач обраний суддею Верховного Суду України.

Вищою радою правосуддя прийнято рішення від 25 квітня 2017 року №988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України Самсіним І.Л. вимог щодо несумісності та звільнення його з посади».

Наказом в.о. Голови ВС України №306-к від 03.05.2017 ОСОБА_1 виключено зі складу ВС України.

11 липня 2016 року до Вищої ради юстиції надійшла заява позивача про відставку.

Ухвалою Вищою ради правосуддя від 23 травня 2017 року № 1223/0/15-17 заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Верховного Суду України у відставку залишено без розгляду.

Не погоджуючись з рішеннями ВРП позивач звернувся з позовом до ВАС України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 18 вересня 2018 року позов задовольнив: визнав незаконним і скасував рішення ВРП від 25 квітня 2017 року № 988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України Самсіна І.Л. вимог щодо несумісності та звільнення його з посади»; скасував ухвалу ВРП від 23 травня 2017 року № 1223/0/15/-17 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Верховного Суду України у відставку.

Постановою Великої палати ВС від 31.09.2019 року у справі № 800/186/17 рішення Касаційного адміністративного суду рішенням від 18 вересня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

14 жовтня 2021 року ЄСПЛ постановив рішення у справі «Самсін проти України» (заява № 38977/19), яке набуло статусу остаточного 28 лютого 2022 року. З рішення ЄСПЛ у справі «Самсін проти України» слідує, що ЄСПЛ дійшов висновку про те, що за конкретних обставин цієї справи застосування до заявника заходів, передбачених Законом № 1682-VII, не було необхідним у демократичному суспільстві (пункт 58 рішення у справі «Самсін проти України»).

Постановою Великої палати ВС від 30 червня 2022 року у справі № 800/186/17 заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року задоволено частково, постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року скасовано. Проте, питання про виплату позивачеві грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в порядку ст. 235 КЗпП України не вирішувалося.

Згідно наказу Голови в.о. ВС України про виконання постанови ВС України від 30.06.2022 №105 від 01.08.2022 ОСОБА_1 приступив до виконання своїх службових обов`язків судді ВС України з 01.08.2022.

Рішенням Вищої Ради Правосуддя від 21.02.2023 №128/0/15-23 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верховного Суду України у відставку.

Наказом в.о. голови Верховного Суду України від 28.02.2023 №30-к позивача виключено зі складу Верховного Суду України.

Вважаючи, що Верховним Судом України після поновлення його на посаді безпідставно не було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, який обчислюється з дати звільнення з 03.05.2017 по 01.08.2022, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на І засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII.

Вказаний закон є спеціальним законом, який безпосереднього визначає організацію супової влади, у тому числі правовий статус судді.

Також, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.10.2010 року № 2453-VI.

За загальним правилом при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно- правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Положення Закону №1402-УІІІ не містять в собі правового механізму обчислення переднього заробітку за час вимушеного прогулу судді, а тому для здійснення розрахунку переднього заробітку час вимушеного прогулу слід застосовувати загальне законодавство, з урахуванням положень Законів № 1402-VIII, № 2453-VI.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, дія якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності (п. 2 Порядку №100), а затверджений нею порядок застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (ст. 1 Порядку).

Пунктом 2 розділу II Порядку №100 встановлено, серед іншого, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із п. 8 р. IV нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, каалендарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 10 Порядку № 100 (у редакції до 11.12.2020) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Коефiцiєнт, на який слiд коригувати виплати, якi враховуються для обчислення середньої заробiтної плати, розраховується дiленням окладу (тарифної ставки), установленого пiсля пiдвищення, на оклад (тарифну ставку) до пiдвищення.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100» від 09.12.2020 року № 1213, яка набрала чинності 12.12.2020 року, пункт 10 Порядку № 100 було виключено, тому з 12.12.2020 року правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення відсутні.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Так, суддівська винагорода ОСОБА_1 станом на березень та квітень 2017 року становила 41 600 грн. (шляхом математичного розрахунку суду - посадовий оклад судді 41600 (16000* 1.3 + 14560 (70% вислуга років) + 4160 (20% науковий ступінь)).

Також позивачем долучена до матеріалів справи довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 20.06.2019, згідно якої суддівська винагорода становить 41600 грн.

Кількість робочих днів у березні 2017 року - 22, а у квітні 2017 року - 19. Отже, середньоденна заробітна плата за останні два місяці роботи перед звільненням складає: 2029 грн. (83200 (41 600 + 41 600): 41 (22+19)).

Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.05.2017 року по 01.08.2022 року судом взято за основу довідку про суддівську винагороду від 20.06.2019, видану Верховним судом України.

Кількість днів вимушеного прогулу позивача становить: 2017 рік - 168 робочих днів (лист Мінсоцполітики від 05.08.2016 №11535/0/14-16/13), 2018 рік - 250 робочих днів (Лист Мінсоцполітики від 19.10.2017 р. № 224/0/103-17/214 ), 2019 рік - 250 робочих днів ( Лист Мінсоцполітики від 08.08.2018 р. №78/0/206-18), 2020 - 251 робочих днів (Лист Мінсоцполітики від 29.07.2019 р. №1133/0/206-19), 2021 - 250 робочих днів (Лист Мінсоцполітики від 212.08.2020 № 3501-06/219), 2022 рік - 147 робочих днів (Лист Мінекономіки 19.08.2021 до 15.03.2022, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX з 16.03.2022), що разом становить 1316 робочих днів.

При цьому, питання наявності підстав для виплати суддям суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 серпня 2018 року у справі №826/13355/17, від 14 травня 2020 року у справі за №826/12933/17, від 03 червня 2020 року у справі №826/14879/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17.

У цих постановах Верховним Судом напрацьовано правову позицію, відповідно до якої, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 Закону №1402-VIII, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:

1) проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

2) зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді у відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

3) зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

4) фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

5) законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.

Верховний Суд наголошував, що лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на суддівську винагороду, передбачену Законом № 1402-VIII. Наявність у позивача лише деяких з зазначених умов не обумовлює виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірах, зазначених в Законі №1402-VIII.

Відповідно до пункту 8 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402, день початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, визначається рішенням його Пленуму, що публікується на веб-порталі судової влади та в газеті "Голос України".

Постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 року №2 визначено днем початку роботи Верховного Суду 15 грудня 2017 року.

Суд зазначає, що статтею 135 Закону №1402-VІІІ передбачено, що суддівська винагорода за цим Законом виплачується судді - з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до пунктів 22 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402 (які були чинні до 31.12.2019) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Положеннями частин 1, 2, 3 статті 133 Закону № 2453-VI передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду

Згідно із пунктом 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

01.01.2017 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн. (ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII ).

Відтак, посадовий оклад позивача за період з 01.05.2017 по 31.12.2017 становить 41600 *8 = 332800 грн (16000* 1.3 + 14560 (70% вислуга років) + 4160 (20% науковий ступінь)).

З 01.01.2018 року посадовий оклад суддів (до проходження кваліфікаційного оцінювання і після його проходження) встановлюється, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року становить 1 762 грн.

Звідси слідує, що за період з січня 2018 по листопад 2018 року посадовий оклад позивача за кожний місяць становить 43521*11 (1 762*10*1,3) (22906)+ 70% (вислуга -16034) +4581 (20% науковий ступінь) =478733 грн.

Враховуючи те, що з грудня 2018 року суддівська винагорода була підвищена, за грудень 2018 року посадовий оклад позивача становить 43521*11 (1 762*15*1,3) (34359)+ 70% (вислуга -24051) +6872 (20% науковий ступінь) =65282 грн.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року становить 1921 грн.

Звідси слідує, що за період з січня 2019 по грудень 2019 року посадовий оклад позивача за кожний місяць становить 71172 *12 (1 762*15*1,3) (37459)+ 70% (вислуга -26221) +7492 (20% науковий ступінь) =854064 грн.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року становить 2102 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100» від 09.12.2020 року № 1213, яка набрала чинності 12.12.2020 року, пункт 10 Порядку № 100 було виключено, тому з 12.12.2020 року правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення відсутні.

Отже, посадовий оклад позивача з 01.01.2020 по 01.12.2020 за кожний місяць становить 77878 *11 (2102*15*1,3) (40989)+ 70% (вислуга -28692) + 8197 (20% науковий ступінь) =856669 грн. Та за 11 днів грудня 2020 року - 3585*9 = 32268 грн (78878 : 22=3585 (середньоденна).

З 12.12.2020 для обчислення стягнення суддівської винагороди судом взято середньоденна заробітна плата, розрахована судом у розмірі 2029 грн. *13 днів=26377 грн.

Разом за 2020 рік становить 915314 грн.

За розрахункову величину при стягненні суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 01.08.2022 суд бере 41600*12=748800 грн.

Таким чином, сума до стягнення становить 3 394 993 грн.

З приводу доводів Верховного суду про те, що надані позивачем розрахункові документи не можуть братись до уваги під час вирішення цього спору, оскільки, підписані неуповноваженою особою, суд зазначає, що розмір суддівської винагороди визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Крім того, ним не вказано, які саме відомості, зазначені в наданих позивачем довідках та розрахункових листах, не відповідають даному Закону.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому, право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Щодо позиції Верховного суду про необхідність стягнення з Верховного Суду, як розпорядника бюджетних коштів, недоотриманих сум суддівської винагороди, Верховний Суд у додаткових письмових поясненнях вказує, що з моменту призначення комісії з припинення Верховного Суду України, виключно голова комісії з припинення Верховного Суду України повноважний здійснювати нарахування і виплату заробітної плати працівникам апарату і суддівської винагороди суддям Верховного Суду України.

Надаючи оцінку вищевказаним доводам суд зазначає наступне.

При обранні належного способу захисту, суд зважає на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, встановивши порушення прав позивача, суд має обрати такий спосіб захисту, який з урахуванням конкретних обставин справи буде ефективним з точки зору частини першої статті 2 КАС України та статті 13 Конвенції та виключатиме можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.

З урахуванням зазначеного обов`язок виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу виникає саме у Верховного Суду, оскільки останній отримує бюджетні асигнування для забезпечення діяльності Верховного Суду України.

Вирішуючи питання щодо врахування до суддівської винагороди доплати за вислугу років та науковий ступінь під час визначення стягнення суми за вимушений прогул, суд зазначає, що нездійснення позивачем правосуддя з 03.05.2017 по 01.08.2022 обумовлено обставинами, що не залежали від його волі та поведінки.

В той же час, суд констатує, що обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя на підставі частини 10 статті 135 Закону № 1401-VII,I допустимо лише у випадку притягнення їх до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та рішенню Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018.

Разом з цим, будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач притягався до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, внаслідок чого був відсторонений від посади, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене та те, що позивач, починаючи з 03.05.2017 по 01.08.2022 не здійснював правосуддя через обставини, що не залежали від нього особисто та не обумовлені його поведінкою, дійшов висновку, що у спірні періоди він мав право на отримання доплати до посадового окладу за вислугу років та науковий ступінь.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Верховного Суду (вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ, 01043, ЄДРПОУ 41721784) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3 394 993 (три мільйони триста дев`яносто чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто три) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.