Рішення № 128733035, 09.07.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 липня 2025 р. Справа № 120/2696/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)

Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Генерала Батюка, 8, м. Слов`янськ, Донецька обл., 84000)

про: визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1) та Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 №025350011021 від 12.02.2025 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язання відповідача 1 зарахувати до загального трудового стажу позивача період навчання з 01.09.1987 по 28.02.1990; зобов`язання відповідача 1 призначити позивачеві з 05.02.2025 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що звернулась до відповідача 1 із заявою про призначення їй на пенсії за віком згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи". За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 2. Так, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем 2 12.02.2025 прийнято рішення №025350011021 про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи таке рішення відповідача 2 протиправним позивач, з метою його скасування, звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 05.03.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.03.2025 за вх.№17349/25 від відповідача 1 та 20.03.2025 за вх.№17604/25 від відповідача 2 до суду надійшли відзиви на позовну заяву, в яких наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію, відповідачі зазначають, що позивачем на дату звернення (06.02.2025) не підтверджено фактичної підстави для зменшення пенсійного віку за ст. 55 Закону №796-ХІІ, адже нею не надано достатніх доказів роботи або проживання у зоні радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 в обсязі, який дає право на пільгу. Відповідач 2 зауважує, що посвідчення особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії. Відповідно до довідок Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області № 54 від 21.01.2025, № 23-14-45 від 05.02.2025 та трудової книжки НОМЕР_1 від 24.07.1990 період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю становить 25 років 09 місяців 12 днів (з 26.04.1986 по 25.08.1987, з 20.07.1990 по 31.12.2014), в тому числі станом на 01.01.1993 становить 03 роки 09 місяців 12 днів (з 26.04.1986 по 25.08.1987, з 20.07.1990 по 31.12.1992), що є недостатнім для призначенням пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Крім того, відповідачем 2 до страхового стажу позивача не враховано період навчання згідно диплома від 01.03.1990 НОМЕР_2 з 01.09.1987 по 28.02.1990, оскільки навчання здійснювалося в закладі, що знаходиться на території РСФСР, а тому позивачеві необхідно надати заяву про отримання (не отримання) пенсійних виплат за період навчання. Враховуючи наведене, відповідачі вважають, що оскаржуване рішення від 12.02.2025 прийнято відповідачем 2 правомірно, а відтак відсутні підстави для його скасування.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 10.10.1995 позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).

06.02.2025 позивач звернулась до відповідача 1 із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На момент звернення вік позивача становив 55 років.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 2.

Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 2 12.02.2025 прийнято рішення №025350011021 про відмову в призначенні пенсії.

Підставою для відмови слугувала відсутність необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років. Відповідачем 2 зазначено, що на підставі довідки з реєстру територіальної громади від 05.02.2025 №23-14-45 та трудової книжки НОМЕР_1 від 24.07.1990 період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю становить 25 років 09 місяців 12 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 становить 03 роки 09 місяців 12 днів, що є недостатнім.

Крім того, з рішення відповідача 2 від 12.02.2025 слідує, що страховий стаж позивача складає 33 роки 11 місяців 04 дні, при цьому відповідачем 2 до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1987 по 28.02.1990 згідно диплома від 01.03.1990 НОМЕР_2 , оскільки період навчання на території РСФСР, а тому необхідним є надання заяви про отримання (не отримання) пенсійних виплат за цей період. Водночас така заява позивачем не подана.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 2, позивач звернулась до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Ч. 1 ст. 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст. 10 цього Закону особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону №1058.

В той же час основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).

Відповідно до ст. 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

За приписами ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

П. 2 цієї частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - це особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років та мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Ч. 3 ст. 55 Закону №796-XII передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01.01.1993. Водночас призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку обумовлюється наявністю в особи відповідного страхового стажу.

В межах даної справи спір фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Надаючи правову оцінку доводам сторін, суд зважає на таке.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. (п. 1.7 розділу І)

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви (1.8 розділу І Порядку №22-1).

Абз. 2 пп. 7 п. 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).

Отже, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17.

У постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23, 28.05.2025 у справі № 460/658/24 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. Водночас зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

На підставі викладеного суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абз. 2 пп. 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абз. 5 п. 2 ч. 1 статті 55 Закону № 796-XII.

Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно з дипломом НОМЕР_2 , виданим Туапсинським гідрометеорологічним технікумом (РСФСР) 01.03.1990, позивач в період з 01.09.1987 по 28.02.1990 проходила навчання у вказаному закладі.

Відповідно до довідки з реєстру територіальної громади №23-14-45 від 05.02.2025, виданої Відділом ведення реєстру Ладижинської територіальної громади, позивач мала зареєстроване місце проживання на території міста Ладижин, зокрема, в періоди з 11.10.1977 по 25.08.1987 та з 20.07.1990 по 16.10.1992, з 30.10.1992, по 26.02.1993.

Також відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач 24.07.1990 прийнята на роботу на Ладижинську ДРЕС (запис №2), де й працювала станом на 01.01.1993.

Отже, позивач дійсно проживала в місті Ладижин, яке віднесене до зони посиленого радіологічного контролю, у періоди: з 26.04.1986 по 25.08.1987 (01 рік 04 місяці) та з 20.07.1990 по 01.01.1993 (02 роки 05 місяців 13 днів).

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено факт постійного проживання на території зони посиленого радіологічного контролю у період до 01.01.1993 протягом не менше чотирьох років, як цього вимагає ст. 55 Закону №796-XII. Із довідки територіальної громади та записів у трудовій книжці вбачається, що сумарна тривалість проживання позивача на відповідній території до зазначеної дати становить менше чотирьох років.

Таким чином, оскільки станом на 01.01.1993 позивач постійно не проживала та не працювала у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років, то вона не має права на призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ.

Відтак, висновки відповідача 2 в цій частині є правомірним.

Водночас, щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду її навчання з 01.09.1987 по 28.02.1990 з підстав ненадання заяви про отримання (не отримання) пенсійних виплат за цей період, то суд зазначає наступне.

Так, згідно з ч . ст. 241 Закону №1058 періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до п. 4.1 розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

За змістом п. 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, крім іншого, повідомляє заявника про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Суд наголошує, що при прийнятті у позивача документів жодних зауважень щодо відсутності заяви, передбаченої ст. 241 Закону №1058, не було. Доказів протилежного відповідачами не надано.

Крім того, важливо зазначити, що матеріали справи не містять жодних доказів, що позивач після 01.01.1992 здійснювала трудову діяльність та набула страхового стажу на території російської федерації. Усі надані позивачем документи підтверджують виключно факт проходження навчання в технікумі на території колишньої РСФСР в період з 01.09.1987 по 28.02.1990. Таким чином, логічним є висновок, що без факту працевлаштування, без сплати внесків і без набуття страхового стажу в російській федерації жодна пенсійна виплата з її боку не може бути призначена позивачеві в принципі. Відповідно, вимога про подання заяви щодо відсутності пенсійного забезпечення з боку іншої держави в цьому випадку є формальною та безпідставною, оскільки немає навіть гіпотетичних підстав вважати, що за період навчання позивач могла здобути право на пенсію за законодавством іншої держави.

Відтак, відмова у зарахуванні періоду навчання з 01.09.197 по 28.02.1990 до страхового стажу позивача виключно через відсутність вищезгаданої заяви є надмірно формалізованим підходом, а тому рішення відповідача 2 №025350011021 від 12.02.2025 в частині такої відмови визнається судом протиправним.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, то суд зауважує, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, у зв`язку з тим, що судом визнано протиправним та скасовано рішення відповідача 2 №025350011021 від 12.02.2025 в частині незарахування до страхового стажу позивача періоду навчання згідно диплома від 01.03.1990 НОМЕР_2 , суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1987 по 28.02.1990 згідно диплома від 01.03.1990 НОМЕР_2 .

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп.

Оскільки даний спір виник у зв`язку із прийняттям відповідачем 2 спірного рішення, таким чином, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір саме з відповідача 2.

Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області підлягає сума у розмірі 605 грн 60 коп.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №025350011021 від 12.02.2025 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання згідно диплома від 01.03.1990 НОМЕР_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1987 по 28.02.1990 згідно диплома від 01.03.1990 НОМЕР_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Генерала Батюка, 8, м. Слов`янськ, Донецька обл., 84000, код ЄДРПОУ 13486010)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.07.2025 року.

СуддяМаслоід Олена Степанівна