Рішення № 128732043, 08.07.2025, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/1886/25

Провадження № 2/756/2542/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08 липня 2025 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Примак-Березовської О.С.,

за участі секретаря - Донеско А.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції позивача

Представник позивача звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги обґрунтовує тим, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» ( далі - ТОВ «Цикл фінанс»), на підставі Договору факторингу №28/03/24 від 28 березня 2024 року, відступлено право вимоги заборгованості, що утворилась внаслідок невиконання зобов`язань відповідачем за кредитним договором №22033000078426 від 14 вересня 2018 року.

ІІ. Процесуальні дії у справі

Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. При цьому в позові представник позивача зазначив, що у разі своєї неявки не заперечує проти розгляду справи за його відсутності, а у разі неявки відповідача не проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, відзиву на позов не подав.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, за наявними у справі матеріалами та відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) ухвалити заочне рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Суть спору сторін зводиться до неналежного виконання зобов`язання боржником за кредитним договором, які надані фінансовою установою та право на яке відступлено Фактору згідно з договором факторингу.

Оцінюючи правову природу предмета спору, усі належні та допустимі докази, які містяться у матеріалах справи, з огляду на вимоги законодавства та усталену судову практику у подібній категорії спорів, суд убачає достатньо підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 14 вересня 2018 року між Акціонерним товариством «Банк кредит Дніпро» (далі - АК «Банк кредит») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №22033000078426, за яким відповідач отримав кошти, шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок, відкритий в АТ «Банк Кредит Дніпро».

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору № 22033000078426 від 14 вересня 2018 року банк зобов`язується надати клієнту грошові кошти (далі - кредит) у тимчасове платне користування, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити плату за кредит (проценти та комісії), а також належним чином виконати інші зобов`язання у порядку, встановленому договором.

Згідно з пункту 1.2 кредитного договору № 22033000078426 від 14 вересня 2018 року кредит надається на наступних умовах: сума кредиту 832473,68 грн, строк кредитування 60 місяців; кінцева дата повернення кредиту - 14 вересня 2023 року; цільове призначення: на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту 1,99% від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість з кредитом 0,001% річних; на прострочену заборгованість за кредитом 56,0% річних. У разі не повернення суми кредиту в терміни, встановлені договором (в дати, передбачені графіком платежів, в кінцеву дату повернення кредиту, або іншу дату, визначену банком у письмовій вимозі у випадку порушення клієнтом умов договору), клієнт зобов`язаний сплатити банку проценти за порушення грошового зобов`язання (згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України) в розмірі 56.00% процентів річних від простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення, включаючи день погашення простроченої заборгованості (а.с.201).

Згідно з пункту 2.1 кредитного договору № 22033000078426 від 14 вересня 2018 року платежі за погашення заборгованості, сплати процентів та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюються у вигляді щомісячних ануїтетних (різноманітних) платежів. Дата погашення та розмір обов`язкового платежу визначені в розділі 4 цього договору (а.с.201).

Відповідно, АТ «Банк Кредит Дніпро» на рахунок відповідача № НОМЕР_1 зараховано кошти в розмірі 83 243,68 грн.

Відповідач умови договору не виконав належним чином, тому відповідно до розрахунку заборгованості за Договором, наданого позивачем, борг відповідача становить 61 960,94 грн та включає тіло кредиту - 27 172,86 грн, відсотки та комісію за користування кредитними коштами у розмірі 34 788,08 грн (у період з 14 вересня 2018 року до 27 березня 2024 року) (а.с. 208-217).

Із вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач сплатив частину кредиту за договором у сумі 56 070,82 грн, останні такі операції з погашення заборгованості відповідачем здійснені 14 січня 2022 року - сплата за кредит в сумі 332,77 грн та 16 лютого 2022 року - сплата за просрочену заборгованості в сумі 1000 грн (а.с.210).

Судом встановлено, що в період з 14 вересня 2018 року до 27 березня 2024 року банком щомісяця нараховувались кошти за обслуговування кредитного договору у сумі 1656,55 грн.

28 березня 2024 року між АК «Банк кредит Дніпро» (далі- Клієнт) та ТОВ «Цикл фінанс» (далі- Фактор) укладено Договір факторингу № 28/03/24, відповідно до якого Клієнт відступає Факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами відповідно до реєстру боржників (згідно Додатку до Договору №1).(а.с.178-184)

Судом встановлено, що відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №28/03/24 від 28 березня 2024 року, ТОВ «Цикл фінанс» набув право вимоги заборгованості за кредитним договором № 22033000078426 від 14 вересня 2018 року у розмірі 61 960,94 грн. (а.с.171)

IV. Мотивована оцінка суду та норми права, які ним застосовані

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частина 4 цієї Статті передбачає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор відповідно до статті 510 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання визначена статтею 625 ЦК України.

Частинами 1 і 2 цієї Статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць,є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (exofficio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до частини 2 статті 1081 ЦК України грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

Таким чином, суд вважає доведеною наявність заборгованості відповідача за кредитним договором № 22033000078426 від 14 вересня 2018 року і презюмує їх дійсність на підставі вимог статті 204 та частини 2 статті 1078 ЦК України.

Також суд звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія. Крім того, прозивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку відповідача щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 27172,86 грн за несплату тіла кредиту та у розмірі 0,53 коп. за несплату прострочених відсотків, всього 27 173,39 грн, підлягають задоволенню.

Водночас, позовні вимоги щодо стягнення суми несплаченої щомісячної комісії за обслуговування кредиту (згідно договору - розрахунково-касове обслуговування) у розмірі 34787,55 грн (тобто 1656,55 грн щомісяця у період з 14 вересня 2018 року до 27 березня 2024 року) судом відхиляються, оскільки такі нарахування є неправомірними.

Враховуючи зазначені вимоги чинного законодавства та керуючись завданнями і основними засадами цивільного судочинства, у тому числі щодо змагальності сторін, суд вважає, що позивач не довів ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, у повному обсязі, а тому позов підлягає частковому задоволенню, у вказаній вище частині.

У зв`язку з чим, згідно з вимогами статей 141, 142 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн.

Крім того, враховуючи те, що позивач надав суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро та підтвердив здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги, керуючись вимогами частини 3 статті 137 ЦПК України, суд вважає необхідним також стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000, 00 грн.

Вирішуючи питання співмірності таких витрат, суд враховує вимоги частини 4 статті 137 ЦПК України та правий висновок, викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц.

Таким чином, всього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8422,40 грн судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 280-284, 287-289 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) 27 173 (двадцять сім тисяч сто сімдесят три) грн 39 коп. заборгованості за кредитним договором та 8422 (вісім тисяч чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судових витрат.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА