Рішення № 128730641, 09.07.2025, Яготинський районний суд Київської області

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 935/695/25

Провадження № 2/382/508/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року м. Яготин

Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Нарольського М. М.,

при секретарі судового засідання Матвієнко Ю. Л.,

за участю представника позивача Колосова А. В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядкуспрощеного позовногопровадження справу № 935/695/25 за позовом Товариства зобмеженою відповідальністю"ФАКТОРИНГПАРТНЕРС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Яготинського районного суду Київської області надійшла зазначена справа за територіальною підсудністю із Коростишівського районного суду Житомирської області із ухвалою суду від 31.03.2025 року.

ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 24537,50 грн заборгованості, 2422,40 грн судового збору, 9000 витрат на правову допомогу.

Позовні вимогиобґрунтовані неналежнимвиконанням відповідачемгрошового зобов`язанняза договором про споживчий кредит № 7102630 від 23.01.2022 року, укладеного між ТОВ "Мілоан" та відповідачкою ОСОБА_1 , право вимоги за яким перейшло до позивача за договором факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 року, укладеного між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС", що призвело до утворення заборгованості на загальну суму 24537,50 грн, яка складається із 9700 грн заборгованості за тілом кредиту, 12937,50 грн нарахованими відсотками, 1900 грн заборгованості за комісією.

Ухвалою від 01.05.2025 року відкрито провадження у справі, викликано учасників.

Відповідач у відзиві проти позову заперечив, просив врахувати встановлений в договорі строк кредитування, неповідомлення про заміну кредитора, недоведеністю обставини перерахування грошових коштів.

У відповіді на відзив позивач вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими, просить їх задовольнити повністю.

В судовому засіданні позивач підтримав позов повністю, просив його задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частинами 1, 2, 3, 4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до статті 12 ЦПК України. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення усіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно із частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно із частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина 1 статті 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина1статті 612 ЦК України).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Судом встановлено, що 23.01.2022 року між ТОВ "Мілоан" та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 7102630 від 23.01.2022 року в електронній формі, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит в сумі 10000 грн, що підтверджується у своїй сукупності роздруківкою електронної форми договору, графіку платежів, паспорту споживчого кредиту № 7102630, анкетою-заявою на кредит № 7102630, яка свідчить, що відповідачка на офіційному веб-сайті ТОВ "МІЛОАН" подала заявку на отримання кредиту, сформовану у її власному кабінеті на офіційному веб-сайті товариства. Довідка про ідентифікацію свідчить про отримання відповідачем одноразового ідентифікатора F58555. Обставини перерахування коштів підтверджується випискою по банківському рахунку відповідачки, відповідно до якої 23.01.2022 року зараховано відповідачці грошові кошти в сумі 10000 грн (9950 грн); копією квитнації LIQPAY від 23.01.2022 року про проведення операції 23.01.2022 про перерахування коштів в сумі 10000 грн на картку відповідача. Доказів на спростування перерахування цих коштів саме на виконання договору відповідачка не надала, укладення іншого договору в цей день, як і зазначення іншої підстави отримання коштів, відповідачка не наводить.

Умовами надання кредиту визначено: сума кредиту становить 10000 грн (п. 1.2 Договору), строк 4 дні з 23.01.2022 по 27.01.2022 (п. 1.3 1.4 Договору), комісія за надання кредиту - 1 900 грн, яка нараховується одноразово за ставкою 19% від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1 Договору); проценти за користування кредитом - 1000 грн, які нараховуються за ставкою 2.50% (п. 1.5.2 Договору); стандартна (базова) ставка за користування кредитом становить 5.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.6 Договору). Тип процентної ставки за договором фіксована (п. 1.7 Договору).

Порядок повернення кредиту, його сукупна вартість - 12900 грн, із них 1000 грн відсотки, обумовлені графіком платежів за договором про споживчий кредит.

Право вимоги за договором про споживчий кредит № 7102630 від 23.01.2022 року перейшло до позивача за договором факторингу № 26-07/2024 від 26.07.2024 року, укладеного між ТОВ "Мілоан" та ТОВ "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС", що підтверджується копіями договору та реєстру боржників.

Розглядаючи даний спір судом встановлено, що між ТОВ "Мілоан" та відповідачем, було укладено зазначений кредитний договір, за яким відповідач отримав кредитні кошти. Доказів погашення кредитної заборгованості відповідачем надано не було, а право вимоги перейшло до позивача. Отже з відповідача, з урахуванням заявлених позовних вимог за тілом кредиту в сумі 9700 грн необхідно стягнути цю суму.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належних доказів на підтвердження продовження строку дії договору чи внесення змін до Графіку платежів, зміни загальної вартості кредиту, суду стороною позивача не надано.

Посилання позивача на Правила надання фінансових кредитів в якості доказу пролонгації строку кредитування за договором не приймається судом до уваги, оскільки відсутні докази ознайомлення відповідачем із роздрукованою позивачем редакцією правил станом на день укладення договору, а також ненадання позивачем доказів пролонгації строку кредитування.

Суд при вирішенні справи користується правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду.

В постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16 та уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Отже, у даній справі позикодавець має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог позивач не заявляв.

Враховуючи вищевикладене, нарахування та стягнення процентів за користування кредитом з відповідача поза визначеними строками суперечить вимогам Цивільного кодексу України та висновкам Верховного Суду.

З урахуванням висновків зроблених Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16, підлягають частковому задоволенню позовні вимоги у частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів, оскільки представником позивача не надано суду доказів, що строк дії договору продовжено, а відповідачем доказів погашення заборгованості по сплаті процентів та контрозрахунку, тому суд вважає, що стягненню підлягають проценти в сумі 1000 грн.

Щодо вирішення позовних вимог стягнення комісії, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 9 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України "Про захист прав споживачів".

10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 9 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, процентів за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) зазначено, що "у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

На підставі пункту 1.5.1 договору про споживчий кредит № 7102630 від 23.01.2022 року фінансовою установою встановлена комісія за надання кредиту у розмірі 1900 грн.

Отже, пункт 1.5.1 договору про споживчий кредит № 7102630від 23.01.2022рокуне містить зазначення переліку банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з наданням кредиту.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитора.

За таких обставин положення договору про споживчий кредит щодо сплату позичальником на користь банку комісії за надання кредиту (пункт 1.5.1 договору) є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії в сумі 1900 грн необґрунтованою.

Таким чином, дослідивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача заборгованості за вищевказаним договором у розмірі 10700 грн, яка складається із заявленої до стягнення тіла кредиту в сумі 9700 грн та процентів за користування кредитом в сумі 1000 грн.

Враховуючи викладене, позов необхідно задовольнити частково в розмірі 10700 грн заборгованості, відмовивши в позові в іншій частині у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.

Також, з урахуванням наведеного, враховуючи задоволення позову частково, оцінюючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, оцінивши об`єктивно складність цієї справи, враховуючи предмет спору, суд вбачає наявність підстав для часткового стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 4000 грн, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог, відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих послуг.

Судовий збір відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 137, 141, 244, 258-259, 265, 268, 279, 289, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов Товаристваз обмеженоювідповідальністю "ФАКТОРИНГПАРТНЕРС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" 10700 грн заборгованості.

В іншій частині в позові відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС" судовий збір у розмірі 1056,33 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повні найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС", місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 09.07.2025.

Суддя М. М. Нарольський