Рішення № 128709312, 08.07.2025, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/1432/25

Провадження № 2/487/2258/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2025 Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого-судді: А.А. Лагоди

секретаря: К.Е. Мамчур

за участю відповідача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 11.07.2024-100001932 від 11.07.2024 у розмірі 23 680 гривень та понесених судових витрат. Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що 11.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 11.07.2024-100001932, відповідно до якого позичальнику надано кредит у розмірі 8000 гривень, строком на 98 дні. Відповідачем електронним цифровим підписом підписано Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору, а отже акцептовано умови Договору. ТОВ «Споживчий центр» зобов`язання за Договором виконано в повному обсязі. Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належно не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подачі позовної заяви, утворилась заборгованість у розмірі 23 680 гривень, що складається із заборгованості: по тілу кредиту - 8000 гривень, по процентам - 10080 гривень, комісії - 1600 гривень, неустойки - 4000 гривень.

Ухвалою суду від 07.03.2025 відкрито спрощене провадження по справі з викликом сторін.

Заочним рішенням суду від 27.03.2025 позов задоволено.

04.06.2025 сторона відповідача через систему «Електронний суд» звернулась до суду з заявою про скасування заочного рішення. В обґрунтування своєї заяви представник заявника зазначає, що 11.07.2024 невідома особа близько 11 годин здійснила крадіжку грошових коштів відповідача з банківського рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у сумі 46000,00 грн., відповідач на час крадіжки перебувала за адресою: АДРЕСА_1 . Невстановлена особа, яка чинила крадіжку використовувала електронно-обчислювану техніку, використала старий номер телефону відповідача для доступу до її банківських рахунків та уклала договір кредиту від 11.07.2024 року, внаслідок чого до відповідача у Заводському районному суді м.Миколаєва ТОВ «Споживчий центр» пред`явлено позов. Відповідач звернулась до поліції із заявою про вчинення злочину, за результатами чого ВП№6 МРУ ГУНП України в Миколаївській області. зареєстровано кримінальне провадження в ЄДРДР №12024152280000236 від 12.07.2024.

Ухвалою суду від 10.06.2025 заочне рішення від 27.03.2025 скасовано, та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

24.06.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про доручення доказів.

В судове засідання представник позивача не з`явився, раніше подано суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову в повному об`ємі при цьому пояснила, що вона жодних дій на отримання кредиту не робила, а саме невстановлені особи 11.07.2024 заволодівши її номером мобільного телефону НОМЕР_1 мобільного оператору «Київ Стар» отримали доступ до її рахунків відкритих в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», оформили кредит у ТОВ «Споживчий центр» в сумі 8000,00 грн., які були перераховані на її рахунки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та в цей же день зняті з її рахунку з іншими коштами в загальному розмірі 46000,00 грн. 12.07.2024 вона одразу звернулась до мобільного оператору «Київ Стар» де їй зазначили, що вона вже не є власником номером мобільного телефону НОМЕР_1 . Крім того, в цей же день вона звернулась до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» для блокування рахунків де їй повідомили 11.07.2024 з її рахунків були зняті кошти у вищезазначеній сумі. Через шахрайські дії невідомих осіб, відповідач звернулась до правоохоронних органів у зв`язку із чим було розпочате досудове розслідування за ЄРДР №12024152280000236 від 12.07.2024. Також відповідач додала що вона являється військовослужбовцем має та мала станом на 11.07.2024 дохід і не потребувала жодних кредитів.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову в повному об`ємі.

Суд, вислухавши відповідача та її представника, дослідивши надані суду письмові докази по справі, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги стягнення кредитної заборгованості.

Судом встановлено, що 11.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №11.07.2024-100001932, шляхом направлення оферти на фінансовий номер НОМЕР_5 із ідентифікатором Е319, яким сторони погодили надання позичальнику кредиту в сумі 8000,00грн., строком на 98 днів під 1,5% за кожен день користування з реальною річною процентною ставкою в розмірі 23429,8%.

Згідно повідомлення ТОВ «УПР» №33-0303 від 03.03.2025 ТОВ «Споживчий центр» 11.07.2024 о 17:56год. перерахувало на номер картки НОМЕР_2 суму 8000,00грн. (номер транзакції в системі iPay.ua - 450256847, призначення платежу - видача за договором кредиту №11.07.2024-100001932).

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 11.07.2024-100001932 від 11.07.2024, заборгованість ОСОБА_1 складає 23680 гривень, з яких: основний борг - 8000 гривень; проценти - 10 080 гривень, комісія - 400 гривень, неустойка - 4000 гривень, додаткова комісія - 1200 гривень.

Між сторонами склалися правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Законом України «Про електрону комерцію».

Абзац 2 ч. 2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

У п. 5, 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями,підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Даними витягу з ЄРДР підтверджується, що 12.07.2024 за заявою ОСОБА_1 внесено відомості ЄРДР за № 12024152280000236 з попередньою кваліфікацією ч.4 ст.185 КК України, зокрема щодо заволодіння невідомою особою 11.07.2024, із застосуванням електронно-обчислювальної техніки, грошовими коштами з банківських карт заявниці в АТ «ПриватБанк» «Для виплат» (не повідомлено заявницею реквізити) близько 27000,00грн. та «Універсальна» НОМЕР_6 близько 19000,00грн., а всього 46000,00грн. На час зникнення грошових коштів заявниця перебувала за адресою: АДРЕСА_1 .

За витягом з послужного списку молодшого сержанта ОСОБА_1 підтверджується її перебування з 20.04.2023 по 18.08.2024 на посаді командира відділення управління командира самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону.

За повідомленням ВП №6 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області станом на 10.06.2025 досудове розслідування кримінального провадження №12024152280000236 від 12.07.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України триває, гр. ОСОБА_1 має статус заявника.

Відповідно до частин першої, третьої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позики кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 05.04.2001 № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 8, 9 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05.11.2014 № 705, емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Відповідно до пункту 11 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 13.05.2015 у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Вказані висновки містяться у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доводити так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Суд встановив, що на картку № НОМЕР_2 о 17:56год. 11.07.2024 було перераховано 8000,00грн.

Позивач у позовній заяві зазначив, що спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11..-….-2516, що не оспорюється відповідачем.

Також суд встановив, що за даними інформаційного повідомлення позичальника ОСОБА_1 міститься фінансовий номер телефону НОМЕР_3 .

Відповідач підтвердила в судовому засіданні, що 11.07.2024 невідома особа отримавши доступ до номеру телефону НОМЕР_3 та її особистих даних оформила на неї кредит, а потім викрала з її банківських карток 46000,00грн. (зарплатна та кредитна картки). Відповідач 12.07.2024 звернулась до оператора зв`язку який їй повідомив, що номер телефону НОМЕР_3 з 11.07.2024 їй не належить. Також 12.07.2024 відповідач звернулась до банку з приводу блокування карток та списання з її рахунків 46000,00грн., картки було заблоковано але реакції щодо викрадення коштів банк не виказав. Цього ж дня відповідач звернулась до оператора зв`язку який оформив їй новий номер телефону і відповідач звернувся до банку з новим номером телефону для видачі нової картки. Також відповідач звернулась до відділення поліції №6 Миколаївського РУП ГУ НП в Миколаївській області з приводу крадіжки її коштів, порушено кримінальну справу, розслідування триває.

Наявні у справі докази, на переконання суду, безспірно не підтверджують, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей по кредитній картці, її особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 11.07.2024 щодо перерахування із карткового рахунку грошових коштів. Також матеріалами справи не підтверджено використання саме ОСОБА_1 фінансового номеру для підписання (ідентифікації) кредитного договору.

Позивач не навів конкретні обставини, які підтвердженні належними та допустимими доказами, які б підтверджували факт того, що відповідач своїми діями сприяла розкриттю конфіденційної інформації, внаслідок чого стало незаконне списання грошових коштів з її карткового рахунку, а перед цим укладення нею кредитного договору.

Натомість судом встановлено факт звернення відповідача ОСОБА_1 до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування/використання коштів та укладення кредитного договору.

Враховуючи викладене, у задоволенні позову належить відмовити за недоведеністю позовних вимог.

На підставі ст.141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним позовним, з урахуванням відмови у позові, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422,40 грн. необхідно покласти на сторону позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 141, 263, 265, 279, 280-282 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , не відомий р.н., РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя А.А. Лагода