Рішення № 128698964, 07.07.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 липня 2025 р. Справа № 120/13629/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до КНП "Липовецька обласна лікарня ВЛД ВОВ" в особі директора Фармагей Наталії Григорівни про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до КНП "Липовецька обласна лікарня ВЛД ВОВ" в особі директора Фармагей Наталії Григорівни про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Наявність підстав позову обґрунтовує тим, що 25.09.2024 на електронну пошту відповідача надіслав інформаційний запит в якому просив повідомити дату можливої госпіталізації. Однак, відповідь у встановлений термін не надійшла.

На переконання позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, а тому звернувся до суду.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що на адресу КНП "Липовецька обласна лікарня відновного лікування дітей з органічним ураженням центральної нервової системи, порушенням псіхики і опорно-рухового апарату Вінницької обласної ради" в тому числі на електронні адреси закладу ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 звернення та запити від позивача 25.09.2024 не надходили, що підтверджується скріншотом вхідних листів з електронних адрес закладів.

Отже, на переконання представника відповідача, вважати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду запиту є недоцільним, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

Позивач скористався своїм правом та подав до суду відповідь на відзив у якій зазначив, що не погоджується із твердженнями відповідача. Вказав, що надані відповідачем скріншоти не спростовують фактів викладених у позовній заяві, оскільки залишки вхідних листів можна змінювати, частково видаляючи.

Окрім того, повідомив суд про те, що 27.09.2024 телефонував до установи з метою з з`ясування стану розгляду його запиту, однак з ним сперечаючись розмовляла медичний директор, яка в розмові повідомила факт надходження запиту. На підтвердження свої доводів долучив скріншот з роздруківки дзвінка за мобільним номером та аудіозапис розмови.

Враховуючи викладене, просить позов задовольнити.

25.09.2024 ОСОБА_1 направив на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 інформаційний запит щодо можливості госпіталізації у якому просив дату можливої госпіталізації.

Однак, станом на дату звернення до суду із позовом відповіді не отримав.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо розгляду такого запиту, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII "Про інформацію" (далі Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

На змістом статті 20 Закону № 2657-XII за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що в розумінні статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 2 статті 5 Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Пункт 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI передбачає, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

В розумінні частини 1, 2 статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 Закону № 2939-VI письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Частиною 1, 4 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

З аналізу наведених вимог закону слідує висновок, що розпорядник інформації має надати достовірну та повну інформацію за запитом заявника не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, а у випадку надання великого обсягу інформації або потреби пошуку інформації - у строк до 20 робочих днів, із обов`язковим повідомленням запитувача інформації в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

З матеріалів справи слідує, що позивач 25.09.2024 звернувся до відповідача з інформаційним запитом, шляхом направлення такого на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1.

В ході судового розгляду справи відповідач у своєму відзиві заперечив отримання такого інформаційного запиту та на підтвердження своїх доводів надав суду скріншот вхідних листі на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1.

Так, при дослідження такого скріншоту судом встановлено, за період з 24 по 26 вересня інформаційний запит позивача не надходив до відповідача.

Матеріали справи не містять доказів фактичного отримання запиту відповідачем та здійснення реєстрації такого запиту у визначеному законом порядку.

Посилання позивача на те, що в ході телефонної розмови 27.09.2024 медичний директор визнала факт надходження запиту, суд оцінює критично та не бере до уваги, з огляду на наступне.

Судом заслухано запис телефонної розмови громадянина ОСОБА_1 27.09.2024 та з`ясовано, що посадовою особою відповідача в ході телефонної розмови з позивачем повідомлено, що з нею 26.07.2024 розмовляла спеціаліст про те, що до них звернулися із запитом про те що на viber надіслано направлення. Однак, на viber такого направлення не виявилося, тому спеціалістом повідомлено запитувача про відсутність направлення. Щодо інформаційного запиту позивача від 25.09.2024 вказала, що такого запиту не бачила. На пропозицію позивача перевірити надходження такого запиту повідомила, що передивляться та за наявності такого на електронній пошті відповідь нададуть.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Стаття 73 КАС України закріплює принцип належності доказів - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Правила допустимості доказів наведені у статті 74 КАС України. Відповідно до вказаної норми суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин першої та другої статті 75 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, вирішуючи питання про допустимість доказів, наданих позивачем у вигляді аудіозапису, на якому міститься нібито телефонна розмова позивача з працівником КНП "Липовецька обласна лікарня ВЛД ВОВ" , суд враховує Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням СБУ щодо офіційного тлумачення положення частини 3 статті 62 Конституції України №12 - рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, в якому зазначено наступне.

Згідно з ч. 1, 2 статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Стаття 31 Конституції України гарантує кожному таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть встановлюватися лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з`ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Розглядаючи справу Конституційний суд узяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Системний аналіз положень Кодексу та Закону дає підстави стверджувати, що проведення оперативно-розшукових заходів або використання засобів для отримання фактичних даних повинно відбуватися виключно з дотриманням прав і свобод людини і громадянина, у передбачених законом випадках тау відповідному процесуальному порядку особами або підрозділами, які уповноважені здійснювати оперативно-розшукову діяльність. Недотримання Конституції України та порушення особами, уповноваженими здійснювати оперативно-розшукову діяльність, вимог Кодексу, Закону, інших законів України при одержанні фактичних даних є підставою для визнання зібраних у такий спосіб доказів недопустимими.

Також Конституційний Суд України дійшов висновку, що здійснення не уповноваженими фізичними або юридичними особами на власний розсуд будь - яких заходів, які віднесені до оперативно-розшукової діяльності (мають ознаки оперативно-розшукової діяльності) порушує не лише законодавчі положення, а конституційні права і свободи людини і громадянина.

Враховуючи вищенаведене, те, що законодавством не передбачено проведення, без попередження про здійснення запису телефонної розмови, аудіофіксування телефонних розмов, то такий аудіозапис не можна вважати таким, що отриманий в передбаченому законом процесуальному порядку.

Як наслідок цього суд не має процесуальної можливості встановити, дослідити і перевірити хто і коли здійснював цей аудіозапис, голоси яких осіб (дикторів) на ньому зафіксовано, чи не вносилися до нього будь-які зміни.

Здійснення звукового запису голосу особи без її згоди порушує право на охорону інтересів особи. Голос фізичної особи належить до прояву особистого характеру, що охороняється, його звуковий запис можна здійснювати або використовувати тільки з відома фізичної особи.

Проте, позивачем не надано суду доказів попередження та отримання згоди посадової особи відповідача на здійснення запису розмови, як не надано і будь-яких інших доказів наявності у нього законних підстав втручання у приватне спілкування особи та здійснення звукозапису розмов.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наданий позивачем звукозапис розмови, є недопустимим доказом, як такий, що отриманий з порушенням прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією України.

З огляду на викладене, вказана телефонна розмова не є рішенням за наслідками розгляду звернення позивача від 25.09.2025 року та, відповідно, судом до уваги не береться як недопустимий доказ.

Згідно вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, позивачем не було доведено обставин отримання запиту на адресу відповідача. Відповідно, обставини неотримання відповідачем запиту позивача свідчать про відсутність у відповідача обов`язку щодо надання відповіді на такий запит.

Сукупність наведеного, на думку суду, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: КНП "ЛИПОВЕЦЬКА ОБЛАСНА ЛІКАРНЯ ВЛД ВОР" в особі директора ФАРМАГЕЙ Наталія Григорівна (22501, Вінницька обл., Липовець, вул. Пирогова, 36, код ЄДРПОУ 05484505)

Суддя Комар Павло Анатолійович