Рішення № 128693094, 08.07.2025, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/1422/25

№ провадження 2/495/1296/2025

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

08 липня 2025 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого одноособово судді Прийомової О.Ю.

за участю секретаря Дарій О.М.

справа № 495/1422/25

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Білгород Дністровському Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Білгород Дністровський морський порт» про стягнення збитків,

представника відповідача адвоката Поліщук О.Г.

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Державного підприємства «Білгород Дністровський морський порт» про стягнення збитків, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача три відсотка річних у розмірі 40543, 79 грн; інфляційні збитки у розмірі 189796, 97 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Свої вимоги обґрунтовує тим, що Білгород Дністровський міськрайонним судом Одеської області від 14 липня 2021 року було постановлено судовий наказ, відповідно до якого судом було ухвалено стягнути з відповідача на його користь нараховану з 01 грудня 2019 року по березень 2021 року, але невиплачену заробітну плату у сумі 257185 грн. 92 коп; на користь держави судовий збір у розмірі 227 грн.

06.01.2021 року Білгород Дністровським відділом виконавчої служби у Білгород Дністровському районі Одеської області ПМУЮ (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження № 663822846.

Проте станом на 03 березня 2025 року попри наявності судового наказу, примусове виконання судового рішення відповідачем не виконано.

Таким чином позивач вважає, що має право на нарахування 3% річних та інфляційних витрат за період невиконання відповідачем судового рішення, а саме: за період з 01 грудня 2019 року по 03 березня 2025 року, тому і звернувся з позовом до суду.

28 березня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовні вимоги позивача, відповідно до якого просить суд в задоволені позовних вимог позивачу відмовити, зазначаючи, що заперечує щодо позовних вимог позивача в повному обсязі, вважає їх

необґрунтованими і такими що не відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Судовий наказ у справі № 495/5374/21 від 17.07.2021 (надалі судовий

наказ) про стягнення з ДП «БДМТП» на користь ОСОБА_1 заробітної плати у

розмірі 257 185,92 грн було передано до Білгород-Дністровського відділу ДВС у

Білгород-Дністровському районі Одеської області на примусове виконання, проте

враховуючи, що ДП «БДМТП» перебуває в процедурі приватизації, на підставі вимог

пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче

провадження», виконавче провадження № 66382846 з примусового виконання

судового наказу було зупинено.

На даний час, заборгованість по заробітній платі за судовим наказом ОСОБА_1

не сплачена, сплата цієї заборгованості буде здійснена протягом 6 (шести) місяців за

дати переходу права власності ЄМК ДП «БДМТП» до Покупця в процедурі

приватизації.

На день подання відзиву на позовну заяву, покупець ЄМК ДП «БДМТП» визначений, з ним укладено Договір купівлі-продажу, проте право власності на об`єкт

приватизації в порядку передбаченому договором купівлі-продажу, до

Покупця допоки не перейшло.

Позовні вимоги Позивача ґрунтуються на наявності у нього права на нарахування та виплату йому 3% річних та інфляційних втрат на невиплачену заборгованість по

заробітній платі, з посиланням на частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України

(надалі- ЦК України) та правову позицію Верховного суду України у постанові від

30.03.2016 у справі № 6-2168цс15, Великої Палати Верховного Суду у постанові від

16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Проте з таким твердженням Позивача не погоджується, оскільки, як було

зазначено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц, «стаття 625 ЦК

України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього

Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового

зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не

передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з

виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив

виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити

суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а

також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не

встановлений договором або законом.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових

правовідносин, які регулюється спеціальним законодавством».

З урахуванням зазначеної судової практики відповідальність роботодавця за

несвоєчасну виплату заробітної плати регулюються лише Кодексом законів про

працю України, яким в свою чергу така відповідальність як виплата 3% річних та

інфляційних втрат не передбачена.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

07 березня 2025 року Ухвалою Білгород Дністровського міськрайонного суду по вказаній справі було відкрито спрощене позовне провадження з викликом, повідомленням сторін. /а.с. 20-21/.

Позивач в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за відсутність позивача та його представника, просить суд позовні вимоги задовольнити, проти заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача в судовому засіданні з позовними вимогами позивача не погодився, просить суд в їх задоволені відмовити.

Зі згоди представника відповідача, суд розглядає справу за відсутність позивача, відповідно до наданої заяви.

Фактичні обставини, встановлені судом

Вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши надані докази, суд дійшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що дійсно Білгород Дністровський міськрайонним судом Одеської області 14 липня 2021 року було постановлено судовий наказ, відповідно до якого судом було ухвалено стягнути з Державного підприємства "Білгород - Дністровський морський порт" на користь ОСОБА_1 нараховану з 01 грудня 2019 року по березень 2021 року, але невиплачену заробітну плату у сумі 257185 грн 92 коп; на користь держави судовий збір у розмірі 227 грн. (а.с. 9)

06.01.2021 Білгород Дністровським відділом виконавчої служби у Білгород Дністровському районі Одеської області ПМУЮ (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження № 663822846.

Відповідно до листа Білгород Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород - Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28 лютого 2025 року № 18396/21.03 на звернення позивача, зазначено, що по виконавчому провадженню № 66382846 з примусового виконання вимог судового наказу № 495/5374/21 від 14.07.2021 виданого Білгород Дністровським міськрайонним судом Одеської області про стягнення з Державного підприємства «Білгород Дністровський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 нараховану з 01 грудня 2019 року по березень 2021 року, але не виплачену заробітну плату у сумі 257185 грн 92 коп, кошти на рахунок Відділу не надходили, будь які виконавчі дії не проводились, у зв`язку із зупиненням даного виконавчого провадження, яке входить до складу зупиненого зведеного виконавчого провадження № 60451723, у відповідності до вимог пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з оприлюдненим у системі «Prozorro продажі» відбувся аукціон із продажу єдиного майнового комплексу державного підприємства «Білгород Дністровський морський торговельний порт», де учасником та переможцем електронного аукціону стала компанія ТОВ «ТОП-Оффер».

11 грудня 2024 року Фонд держмайна України уклав попередній договір купівлі продажу договір єдиного майнового комплексу ДП «Білгород Дністровський морський торгівельний порт» з ТОВ «Топ-Оффер», але фінальну угоду з ним підпишуть після виконання певних умов.

Компанія зобов`язана виготовити технічну документацію та документи для нотаріального посвідчення на майно порту, після чого з нею укладуть остаточний договір купівлі продажу.

Протягом шести місяців від дати переходу права власності компанія покупець буде зобов`язана виконувати головні умови приватизації це погашення боргів державного підприємства перед працівниками й державним бюджетом. (а.с.7)

Нормативне обґрунтування. Оцінка аргументів сторін, висновки суду

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 241-1 КЗпП України.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Частинами 4,6 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України.

Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом якого грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Відповідно до Постанови ВС від 17 січня 2019 року, справа № 296/1390/18 провадження № 61-31178св18 зазначено: «Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить, що трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані трудовим законодавством, а відповідач не є кредитором по відношенню до позивача у цивільно-правових відносинах, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог ОСОБА_4 про стягнення з Мінекономрозвитку трьох відсотків річних за прострочення зобов`язання з виплати належних йому грошових сум у зв`язку зі звільненням».

Відповідно до правової позиції викладеної у Постанові від 11 листопада 2019 року, справа № 757/14073/16-ц провадження № 61-29305сво18 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, зазначив наступне: «Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Положеннями вищенаведеної статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягнув на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-114цс13, вона є незмінною і підстав для відступлення від неї немає.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин, які регулюються спеціальними нормами права.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2019 року у справі 592/11217/16-ц (провадження № 61-35910св18)».

В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, зазначено, що «Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

Як встановлено з судового наказу від 14 липня 2021 року з Державного підприємства «Білгород Дністровський морський торгівельний порт» на користь ОСОБА_1 стягнуто нараховану з 01 грудня 2019 року по березень 2021 року, але невиплачену заробітну плату у сумі 257185 грн. 92 коп.

Оскільки трудовіправовідносини,регулюються спеціальниминормами права,суд приходитьдо висновку,що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягненнязбитків відінфляції татрьох відсотківрічних задоволеннюне підлягають.

Таким чином, на підставі повно та всебічно досліджених доказів, надавши оцінку їх належності, допустимості, достатності, об`єктивності, та у їх логічному взаємозв`язку, виходячи із норм права, що врегульовують дані правовідносини, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 115,116,117 КЗпП, ст. 625 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 83, 263, 264, 265, 286, 315, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Білгород Дністровський морський порт» про стягнення збитків відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення можебути оскарженодо Одеськогоапеляційного судушляхом подачіапеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Білгород Дністровський морський порт», код ЄДРПОУ: 01125689, адреса: 67701, Одеська область, м. Білгород Дністровський, вул. Шабська, 81.

Повний текст рішення складений 08 липня 2025 року.

Суддя: