Рішення № 128687016, 26.06.2025, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1411/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авеню Сім" (код ЄДРПОУ 42500431 61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд.111А, оф. 8-9)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" (код ЄДРПОУ 40551877, 65082, Україна, Одеська обл., м. Одеса, Військовий узвіз, буд. 12, оф. 401)

про стягнення 77657,76 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Марина Босенко

від відповідача: Михайло Сиротко

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Авеню Сім" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" про стягнення 77657,76 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.04.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою від 01.05.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Авеню Сім" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання по справі на 29.05.2025, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

08.05.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву.

26.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.

29.05.2025 до суду надійшло заперечення відповідача.

В судовому засіданні 29.05.2025 розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву до 18.06.2025.

17.06.2025 позивачем подано додаткові пояснення та докази.

В судовому засіданні 18.06.2025, у зв`язку з неможливістю представника позивача взяти участь в засіданні, оголошено перерву до 26.06.2025.

В судовому засіданні 26.06.2025 продовжено розгляд справи.

Судом залишено без розгляду пояснення позивача від 17.06.2025 (вх. ГСОО №19178/25 від 17.06.2025) та додані до нього докази, у зв`язку з поданням їх з пропуском встановленого ГПК України строку, а також відсутністю підстав для застосування положень ч.5 ст.161 ГПК України.

Представник позивача підтримала позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник відповідача позов вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 26.06.2025 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників позивача та відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 01.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авеню Сім" (клієнт) укладено договір №01/07 про транспортно-експедиторське обслуговування, за умовами п.1.1 якого клієнт доручає, а експедитор зобов`язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надати інші транспортно-експедиторські послуги клієнту за згодою сторін.

Згідно п.1.3 договору, умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг експедитора, а також інші умови, пов`язані з виконанням цього договору, встановлюються за угодою сторін.

В п.1.3 договору сторони визначили, що під кожне перевезення клієнт надає експедитору заявку, в якій зазначається найменування та кількість вантажу, маршрут перевезення (порт завантаження, порт розвантаження, місце доставки вантажу), заплановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника та вантажоодержувача, а також інша необхідна інформація, що стосується організації ТЕО. Заявка подається за 2 тижні до початку завантаження і готовності вантажу до перевезення.

Відповідно до розділу 2 договору, експедитор зобов`язаний:

- за рахунок клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, погоджених сторонами, а також надати інші послуги клієнтові за погодженням сторін, в тому числі, митне оформлення вантажу. При необхідності для виконання своїх зобов`язань за договором, укладати від свого імені договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та іншими організаціями. Документом, що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ - коносамент, автомобільна накладна, авіа накладна або залізнична накладна;

- представляти інтереси клієнта у взаєминах з перевізниками, портами, аеропортами, державними органами та іншими організаціями у зв`язку з перевезенням, перевалкою, ТЕО вантажів клієнта;

- у розумний термін надавати клієнтові інформацію про виконання цього договору і пересилати документацію, пов`язану з перевезенням;

- оформляти за письмовими інструкціями клієнта необхідну вантажосупровідну документацію;

- після надання послуг укласти акт виконаних робіт (послуг) та надати його клієнтові.

Відповідно до цього договору експедитор, крім іншого, має право:

- отримувати від клієнта в розумні терміни інформацію, необхідну для виконання своїх зобов`язань за даним договором. Експедитор може не розпочинати виконання своїх обов`язків за даним договором до моменту отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації відносно властивостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором своїх обов`язків;

- доручити виконання цього договору третій особі;

- надавати клієнтові усі види транспортно-експедиторських послуг, у тому числі передбачених ст. 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність";

- відступати від вказівок клієнта, якщо дотримання його інструкцій загрожує нанесенню шкоди вантажу, безпеці людей та природного середовища. Експедитор зобов`язаний заздалегідь отримати згоду клієнта на такий відступ. У випадку, якщо немає можливості повідомити про це клієнта або якщо відповідь на такий запит не отримана експедитором в належний при наявних обставин термін, експедитор має право діяти на свій розсуд, повідомивши клієнта про свої дії, як тільки таке повідомлення стане можливим;

- інші права, передбачені Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

В свою чергу, відповідно до розділу 3 договору, клієнт зобов`язується:

- вчасно надати експедиторові повну, точну й достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості і інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов`язків за даним договором, а також документи, що стосуються вантажу, необхідні для здійснення митного, санітарного й інших видів державного контролю й нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу. Одержання інформації й документів, наданих клієнтом, фіксується документально. При наданні інформації, документів за допомогою кур`єрської пошти датою одержання інформації, документів вважається дата, зазначена у відповідних документах, що свідчать про одержання пошти експедитором. При наданні інформації, документів особисто клієнтом, сторони складають відповідний документ (опис), що свідчить про факт і дату приймання документів Експедитором;

- надати експедиторові необхідні документи для представлення інтересів клієнта при виконанні даного договору, а також усі супровідні документи на вантаж, необхідні для оформлення товарно-транспортних документів і митного оформлення вантажу. При цьому, при передачі документів експедитору (Укрпоштою, кур`єрською службою), оригінали документів, які оформлені у кількох екземплярах (коносаменти), для уникнення втрати всього комплекту, направляються клієнтом не одним пакетом, а кількома відправками;

- забезпечити маркування, упаковку вантажу, його розміщення/кріплення в контейнері та/або в автотранспорті, для збереження вантажу, транспорту, контейнеру на весь час перевезення, експедирування, оброблення вантажу;

- при отриманні вантажу підписати та завірити печаткою відповідний товаросупроводжувальний документ. До моменту належного оформлення товаросупроводжувального документа діють умови пунктів 4.1.8., 5.3.5., 5.3.6. цього договору;

- вчасно давати експедиторові вказівки та інструкції незалежно від способу передачі (поштою, телеграфом або телефаксом) з зазначенням всіх необхідних відомостей для виконання цього договору. Документи, що не мають усіх необхідних реквізитів і додатків (ввізні, вивізні й транзитні дозволи, ветеринарні, санітарні й карантинні сертифікати, вантажні декларації та сертифікати, розмірні креслення на негабаритні, великовагові й довгомірні вантажі та т.п.), що забезпечують можливість митного оформлення й підготовку вантажів до відправлення/приймання, а також можливість оформлення провізних і розрахункових документів, уважаються не врученими, про що експедитор негайно інформує клієнта;

- надавати експедиторові всю необхідну інформацію про характер і властивості вантажу, а також інструкції з обробки, перевалки та перевезення вантажів, а у випадку перевезення небезпечних вантажів - вказувати їхні класифікації по МОПНВ або вантажів, транспортування яких має особливості;

- своєчасно оплачувати послуги експедитора;

- підготувати заявку з урахуванням умов п.1.3.

Відповідно до цього договору клієнт, в тому числі, має право:

- визначати маршрут прямування вантажу та вид транспорту;

- вимагати від експедитора надання інформації про хід перевезення вантажу.

В розділі 4 договору сторони дійшли згоди щодо порядку розрахунків.

Умовами розділу 5 договору визначено відповідальність сторін.

Так, згідно п.5.1 договору, сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань відповідно до умов цього договору. У випадку заподіяння збитку з вини однієї із сторін, винна сторона зобов`язана відшкодувати такий збиток і виплатити штрафні санкції, передбачені цим договором. Виплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за цим договором. Сторона, яка залучила третю особу до виконання своїх зобов`язань за цим договором, несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань цією третьою особою. Сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) які включають, але не обмежуються такими причинами як повінь, землетрус, шторми, урагани, ожеледь, снігопади, сповзання ґрунту, цунамі та інші стихійні явища природи; пожежі, вибухи, епідемії та інші стихійні лиха; страйки, саботаж, аварії на транспорті, при оголошенні загальної аварії на судні, вплив вибуху, радіації або радіоактивного зараження; оголошена або неоголошена війна, в тому числі й цивільна, революції, масові безладдя, повстання, піратство, конфіскації, реквізиції, арешт або знищення вантажів на вимогу військової або цивільної влади; зміна законодавства, законні або незаконні обмеження, розпорядження або заборони органів державної влади (адміністрації або управління) їх структурних підрозділів, що носять заборонний характер; а також інші непередбачені обставини, які перебувають поза контролем сторін, подолати які розумними методами неможливо, які безпосередньо вплинули на можливіегь виконання даного договору. Виникнення обставин, зазначених у цьому пункті, не є підставою для відмови в оплаті послуг, виконаних до виникнення зазначених обставин.

В п.5.2 обумовлено відповідальність експедитора:

- експедитор несе відповідальність відповідно до норм чинного міжнародного та національного законодавства з врахуванням умов цього договору;

- експедитор не несе відповідальності за кількість та якість вантажу у т.ч., внутрішньотарної нестачі, ушкодження вмісту вантажних місць у контейнері або автомобілі, доставленого з непорушеними пломбами або в цілісній тарі. Експедитор звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду клієнта, внаслідок дефекту вантажу, його пакування чи внаслідок обставин, уникнути яких експедитор не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Вантаж вважається прийнятим клієнтом з моменту підписання відповідного товаросупроводжувального документу;

- відповідальність експедитора визначається положеннями Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (CMR) при автоперевезенні вантажу, Правилами Гаага-Вісбі від 1968 умовами коносамента при морському перевезенні вантажу, Монреальської Конвенції, Гаазьким Протоколом при перевезенні вантажів авіа сполученням, Статутами залізниць при перевезенні вантажу залізничним сполученням, та якщо при авіа, морському або залізничному перевезенні загибель, втрата, пошкодження або збиток вантажу стався під час знаходження вантажу під контролем авіакомпанії/судновласника, морського чи залізничного перевізника, і такий авіаційний, морський або залізничний перевізник обмежують свою відповідальність за претензіями, позовами, вимогам щодо вантажу, згідно зазначених норм/положень, експедитор несе відповідальність перед клієнтом відповідно до таких умов (норм/положень);

- матеріальний збиток, заподіяний клієнтові з вини експедитора або третьої особи, залученого експедитором для такого перевезення, відшкодовується з розрахунку 8,33 SDR (xdr) за один кілограм брутто вантажу, при перевезенні вантажу автотранспортом, згідно курсу НБУ на день заподіяння шкоди, але не вище вартості вантажу, зазначеної в інвойсі, та при перевезенні вантажу морським та повітряним сполученням матеріальний збиток відшкодовується з розрахунку 2 SDR (xdr) за один кілограм брутто вантажу, згідно курсу НБУ на день заподіяння шкоди, але не вище вартості вантажу, зазначеної в інвойсі. Відповідальність за вантаж, при його перевезенні залізничним сполученням, перед відправником чи одержувачем несе залізниця, як то передбачено Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), Статутом залізниці, з розрахунку 6 швейцарських франків за кілограм втраченого вантажу, але не вище вартості втраченого вантажу, яка зазначена в інвойсі на такий вантаж.

При виявленні клієнтом пошкоджень та/або втрати вантажу, такі факти повинні бути зафіксовані документом експерта Торгово-промислової палати або незалежною сюрвейєрською службою.

- у випадку пред`явлення клієнтом претензійних вимог до експедитора про відшкодування шкоди/збитку за втрачений/пошкоджений вантаж, клієнт надає: претензію з детальним розрахунком суми збитку; акт про пошкодження/висновок ТПП або сюрвейєрської компанії; при викрадені - копії заяви в поліцію і виписки про відкриття кримінального провадження; товаротранспортні/супровідні документи, в т.ч., копії пакувального листа, інвойсу на вантаж, коносаменту, митної декларації (ВМД), ЦМР/ТТН з відповідною відміткою при прийнятті вантажу, договору купівлі-продажу товару, документ, що підтверджує оплату товару, інші документи згідно переліку страхової компанії, при наявності договору страхування. При відсутності підтверджуючого документу збиток/шкода не може бути відшкодованою, та вимога про відшкодування шкоди залишається без розгляду/ задоволення до моменту отримання експедитором підтверджуючого документа.

В п.5.3 договору визначено відповідальність клієнта, в тому числі, клієнт відповідає за збитки, що виникли в експедитора в результаті надання йому клієнтом невірної, несвоєчасної або неповної інформації щодо властивостей вантажу та правил його перевезення, а також неточної супровідної товарно-транспортної документації.

За умовами п.7.1, термін дії договору встановлюється з моменту підписання обома сторонами до кінця календарного року. При відсутності пропозицій про розірвання цього договору за 20 днів до кінця року, такий договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.

Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками товариств.

Відповідно до умов договору, для здійснення перевезення вантажу - автозапчастини в асортименті згідно Інвойсів №NST05.2023UA-2 від 26.06.2024, №JQ20240329 від 20.06.2024, № FH24227 від 10.06.2024, № HT-UR240402 від 24.06.2024, № SVVAC0124AV-UA від 24.06.2024 та №TQ224240629 від 17.06.2024, наданих позивачем, сторони уклали відповідну Заявку на організацію транспортування і експедирування вантажу.

Згідно наявної в матеріалах справи CRM 440472 від 05.09.2024 року, транспортування товару відбувалось по маршруту: порт NINGBO, CHINA - GDANSK, PL - CHERKASY UKRAINE. Логістику по маршруту виконувала компанія ТОВ "Ламан Шипінг" із залученням перевізника.

Як зазначає позивач, у відповідності до пункту 3.1.1. договору клієнтом було надано експедиторові всю необхідну повну, точну та достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості і інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов`язків за договором, зокрема, надана схема завантаження товару з урахуванням його властивостей. При початковому завантаженні товару всі умови були виконані, що підтверджується фотографіями завантаження контейнера в порту Китаю, які на всьому шляху слідування товару при навантаженні та розвантаженні надсилались експедитором.

При завантаженні товару в порту Гданськ (Польща) схема завантаження була порушена, про що при отриманні фотографій завантаження від представника експедитора представник клієнта одразу повідомила йому. Однак, схему не було змінено на належну, у зв`язку з чим паковання частини товару, який було розміщено під іншим важким вантажем, було незворотньо порушено через значне навантаження.

10.09.2024 після прибуття перевізника із вантажем на ліцензійний митний склад було здійснено розвантаження вантажу. Представником ТОВ "Авеню Сім" було виявлено пошкодження вантажу за CMR № 440472, про що одразу зазначено в самій CRM. З огляду на це позивачем було складено Акт приймання - передачі товару, де зазначено, що при розвантаженні виявлено некоректне завантаження транспортного засобу, а саме вантаж з великою вагою розміщено на вантаж з меншою вагою. Як наслідок, при транспортуванні виникла деформація паковання, що було розташоване на нижніх ярусах. Також товар було завантажено з порушенням умов для збереженняя цілісності паковання товару та паковання при транспортуванні (при відкритті ТЗ на митниці було виявлено, що коробки були розсипані по ТЗ), що, в свою чергу, також вплинуло та цілісність паковання при транспортуванні. До вивантаження товару була здійснена фотофіксація товару ще при знаходженні в автомобілі.

Висновком № В-462 від 30.09.2024 експерта Черкаської ТПП Плясової Л.І. засвідчено факт механічогого пошкодження окремого індивідуального паковання амортизаторів (виробник Китай) у кількості 331 шт., які виникли під час транспортування (згідно CRM 440472 від 05.09.2024 року) по маршруту: порт NINGBO, CHINA - GDANSK, PL - CHERKASY UKRAINE. Існуючий стан індивідуального паковання амортизаторів не відповідає вимогам до експортної упаковки.

Позивач зауважує, що внаслідок пошкодження паковання виробника він не зможе реалізувати товар кінцевим споживачам, оскільки воно знаходиться взагалі в непридатному стані, а товар є непридатним до наступного транспортування. У зв`язку з цим, товариство буде вимушене замовляти нове паковання, вартість якого складає 71091,36 грн., що і становить суму збитків, завданих позивачу внаслідок порушення відповідачем умов транспортування товару.

З метою досудового врегулювання спору на підставі п.6.1. договору позивач 09.10.2024 звернувся до відповідача з претензією про відшкодування вказаних збитків, що пов`язані з порушенням схеми завантаження та пошкодження паковання вантажу у розмірі 71091, 36 грн., а також вартості Експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати №В-462 від 30.09.2024 року у розмірі 6566,40 грн.

Однак, відповідач не визнав вимоги та відмовився відшкодовувати завдані збитки, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Не погоджуючись із позовом відповідач у відзиві на позовну заяву та його представник в судовому засіданні зазначає, що згідно Заявки на організацію транспортування і експедирування вантажу № 2007 від 20.07.2024 до договору № 01/07 від 01.07.2021, до перевезення підлягав вантаж у кількості 1537 коробок (вантажних місць), загальною вагою брутто 21355, 55 кг. Фактично позивачем було надано до перевезення вантаж у кількості 1546 коробок, загальною вагою брутто 21356, 55 кг, що визначено та підтверджується Інвойсами та Аркушами пакування на вантаж.

Згідно Інвойсів на вантаж, позивачем було визначено, що перевезення вантажу здійснюється за правилами Інкотермс 2010, відповідно до умови FOB (Free on Board), які передбачають, що залучений позивачем постачальник виконав свої зобов`язання із постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Отже, відповідно до зазначеного положення Інкотермс, зобов`язання відповідача - прийняти від вантажовідправника (постачальника позивача) вантаж до перевезення у контейнері на борту морського судна в порту Нінбо, із подальшим перевезенням його морським та наземним сполученням на адресу позивача.

На виконання п.3.1.1 договору №01/07 від 01.07.2021 позивач надав відповідачу Схему для розміщення, завантажування вантажу у контейнері. Однак, вантажники порту, які здійснювали завантаження у контейнер, виявили та повідомили, що така Схема не може бути використаною для завантаження, розміщення вантажу у контейнері, оскільки не враховано вага вантажу.

Як вбачається зі Схеми позивача, вантаж із більшою вагою ніж інші вантажі (від відправника NINGBO SUNSTAR SHOCK ABSORBER CO., LTD - "Shock absorber/амортизатор", вагою 8303,00 кг, у кількості 2387 одиниць, 517 місць, згідно Аркушу пакування № NST05.2023 UA-2/PL від 26.06.2024) повинен бути розташований зверху, понад усіма іншими вантажами. Таке розміщення призвело б до знищення вантажу позивача, який знаходився б нижче в процесі перевезення, про що відповідач повідомив позивача негайно. Пояснення вантажників було направлено позивачеві 03.07.2024, та у той ж день було отримано погодження позивача на завантаження вантажу із розташуванням його у контейнері за згодою позивача. Завантаження вантажу відбувалось шляхом штабелювання, відповідно до маркування вантажу, де не було позначки - вимоги щодо заборони штабелювання вантажу.

Таким чином, за твердженням відповідача, вантаж було розміщено у контейнері №MRSU4291894/40HQ без належного виконання позивачем п.3.1.1 договору №01/07 від 01.07.2021 (надана Схема не відповідала належності завантаження по визначеній вазі, без належного маркування щодо не штабелювання), тоді як відповідач виконав свої зобов`язання у повному обсязі, в рамках договору № 01/07 від 01.07.2021, належним чином, зокрема:

- згідно пункту 2.1.3. договору №01/07 від 01.07.2021, який передбачає, що експедитор (відповідач) зобов`язаний "у розумний термін надавати клієнтові інформацію про виконання цього договору, і пересилати документацію, пов`язану з перевезенням";

- згідно пункту 2.2.6. договору №01/07 від 01.07.2021, яким передбачено, що експедитор (відповідач) вправі "відступати від вказівок клієнта, якщо дотримання його інструкцій загрожує нанесенню шкоди вантажу, безпеці людей та природного середовища. Експедитор заздалегідь отримує згоду клієнта на такий відступ. Якщо немає можливості повідомити про це клієнта або якщо відповідь на такий запит не отримана експедитором в належний при наявних обставинах термін, експедитор має право діяти на свій розсуд, повідомивши клієнта про свої дії, як тільки таке повідомлення стане можливим".

Також відповідач зазначає, що при доставці вантажу із такими ваговими параметрами, позивач повинен був надати вантаж в пакуванні, яке б забезпечило його збереження на весь час перевезення, як то визначено п.3.1.1 договору № 01/07 від 01.07.2021.

Натомість, весь вантаж було надано позивачем до перевезення у картонних коробках, що є комерційним пакованням для подальшого продажу товару, як то визнає позивач у своєму позові, адже, таке комерційне первинне паковання, як частина вантажу із призначенням для подальшої реалізації, повинна бути надана в пакованні, яке б забезпечило схоронність/зберігання товару разом із його комерційним, первинним пакованням.

З огляду на це, на переконання відповідача, вбачається, що позивач взагалі надав вантаж без транспортного паковання/тари, а наявне паковання не призначене для транспортування вантажу мультимодальним перевезенням, в процесі якого відбуваються операції по обробленню вантажу із його: завантаженням у контейнер зі штабелюванням у кілька ярусів, рядків; навантаженням у контейнері і розміщенням на борту морського судна; перевезенням морським сполученням океанською та морською акваторією; розвантаженням та завантаженням його на автотранспорт в порту призначення; вивантаженням його з контейнеру на складі перевантаження; завантаженням в автотранспорт; транспортування автотранспортом на склад отримувача; вивантаження з транспорту.

Усі зазначені операції з вантажем здійснювалися зі штабелюванням його у кілька ярусів, рядків. Отже, враховуючи вагу вантажу, його паперове паковання фізично не могло бути призначено для стримування тиску від верхнів ярусів вантажу, що суперечить ствердженню позивача про належність такого паковання. Сертифікат, наданий позивачем у якості обґрунтування щодо належного паперового паковання, не доводить, що таке паковання може бути призначено, використовуватися для збереження майна, товару при його транспортуванні, штабелюванні.

Вантаж було доставлено позивачу без будь-якого пошкодження, окрім частини паковання товару, яке не відповідає характеристикам паковання для транспортування, про що відповідач повідомляв позивача неодноразово.

Крім того відповідач зауважує, що за наданими документами складу перевантаження в Польщі, згідно Звіту про невідповідність/пошкодження вантажу від 05.09.2025, підписаного складом та перевізником, встановлено, що порушення паковання товару було виявлено при відкритті опломбованого контейнеру для перевантаження його в авто, про що було одразу повідомлено позивача із наданням фотофіксації. При цьому, за фото з багатоярусним штабелюванням можна встановити, що паковання вантажу не містить маркування про заборону на штабелювання товару, а по факту, як виявлено, таке паковання не призначено для штабелювання, адже не відповідає транспортному пакованню, яке б забезпечило зберігання вантажу.

Отже, оскільки, на думку відповідача, позивач не виконав умови договору, вантаж було надано без транспортного паковання, комерційне, первісне паковання не відповідало вимогам транспортування, а вантаж було доставлено без ушкоджень, то позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача як експедитора збитків, завданих пошкодженням паковання вантажу позивача під час міжнародного перевезення автомобільним транспортом. Вартість пошкодженого паковання разом з витратами, понесеними позивачем на оплату експертизи, складає суму позову.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів є відшкодування збитків.

За приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків, відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу та статті 224 Господарського кодексу України, є порушення зобов`язання.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Отже, обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов`язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими (ст.74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).

Предметом доказування у цій справі є: обставини, пов`язані з наявністю підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми збитків; обставини, пов`язані з наявністю в діях/бездіяльності відповідача повного складу господарського правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (п. 14 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).

Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (п.п. 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

Відповідач, у свою чергу, має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу (п. 37 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 918/219/17).

Так, 01.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авеню Сім" (клієнт) укладено договір №01/07 про транспортно-експедиторське обслуговування, за умовами п.1.1 якого клієнт доручає, а експедитор зобов`язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надати інші транспортно-експедиторські послуги клієнту за згодою сторін.

Згідно п.1.3 договору, умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг експедитора, а також інші умови, пов`язані з виконанням цього договору, встановлюються за угодою сторін.

В п.1.3 договору сторони визначили, що під кожне перевезення клієнт надає експедитору заявку, в якій зазначається найменування та кількість вантажу, маршрут перевезення (порт завантаження, порт розвантаження, місце доставки вантажу), заплановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника та вантажоодержувача, а також інша необхідна інформація, що стосується організації ТЕО. Заявка подається за 2 тижні до початку завантаження і готовності вантажу до перевезення.

Відповідно до розділу 2 договору, експедитор зобов`язаний:

- за рахунок клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, погоджених сторонами, а також надати інші послуги клієнтові за погодженням сторін, в тому числі, митне оформлення вантажу. При необхідності для виконання своїх зобов`язань за договором, укладати від свого імені договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та другими організаціями. Документом, що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ - коносамент, автомобільна накладна, авіа накладна або залізнична накладна;

- у розумний термін надавати клієнтові інформацію про виконання цього договору, і пересилати документацію, пов`язану з перевезенням.

Відповідно до цього договору експедитор, крім іншого, має право:

- отримувати від клієнта в розумні терміни інформацію, необхідну для виконання своїх зобов`язань за даним договором. Експедитор може не розпочинати виконання своїх обов`язків за даним договором до моменту отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації відносно властивостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором своїх обов`язків;

- доручити виконання цього договору третій особі;

- відступати від вказівок клієнта, якщо дотримання його інструкцій загрожує нанесенню шкоди вантажу, безпеці людей та природного середовища. Експедитор зобов`язаний заздалегідь отримати згоду клієнта на такий відступ. У випадку, якщо немає можливості повідомити про це клієнта або якщо відповідь на такий запит не отримана експедитором в належний при наявних обставинах термін, експедитор має право діяти на свій розсуд, повідомивши клієнта про свої дії, як тільки таке повідомлення стане можливим;

- інші права передбачені Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

В свою чергу, відповідно до розділу 3 договору, клієнт зобов`язується:

- вчасно надати експедиторові повну, точну й достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості і інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов`язків за даним договором, а також документи, що стосуються вантажу, необхідні для здійснення митного, санітарного й інших видів державного контролю й нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу. Одержання інформації й документів, наданих клієнтом, фіксується документально. При наданні інформації, документів за допомогою кур`єрської пошти датою одержання інформації, документів вважається дата, зазначена у відповідних документах, що свідчать про одержання пошти експедитором. При наданні інформації, документів особисто клієнтом, сторони складають відповідний документ (опис), що свідчить про факт і дату приймання документів Експедитором;

- забезпечити маркування, упаковку вантажу, його розміщення/кріплення в контейнері та/або в автотранспорті, для збереження вантажу, транспорту, контейнеру на весь час перевезення, експедирування, оброблення вантажу;

- при отриманні вантажу підписати та завірити печаткою відповідний товаросупроводжувальний документ. До моменту належного оформлення товаросупроводжувального документа діють умови пунктів 4.1.8., 5.3.5., 5.3.6. цього договору;

- вчасно давати експедиторові вказівки та інструкції незалежно від способу передачі (поштою, телеграфом або телефаксом) з зазначенням всіх необхідних відомостей для виконання цього договору. Документи, що не мають усіх необхідних реквізитів і додатків (ввізні, вивізні й транзитні дозволи, ветеринарні, санітарні й карантинні сертифікати, вантажні декларації та сертифікати, розмірні креслення на негабаритні, великовагові й довгомірні вантажі та т.п.), що забезпечують можливість митного оформлення й підготовку вантажів до відправлення/приймання, а також можливість оформлення провізних і розрахункових документів, уважаються не врученими, про що експедитор негайно інформує клієнта;

- надавати експедиторові всю необхідну інформацію про характер і властивості вантажу, а також інструкції з обробки, перевалки та перевезення вантажів, а у випадку перевезення небезпечних вантажів - вказувати їхні класифікації по МОПНВ або вантажів, транспортування яких має особливості.

Згідно п.5.1 договору, сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань відповідно до умов цього договору. У випадку заподіяння збитку з вини однієї із сторін, винна сторона зобов`язана відшкодувати такий збиток і виплатити штрафні санкції, передбачені цим договором. Виплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за цим договором. Сторона, яка залучила третю особу до виконання своїх зобов`язань за цим договором, несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань цією третьою особою. Сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання з`явилося наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) які включають, але не обмежуються такими причинами, як повінь, землетрус, шторми, урагани, ожеледь, снігопади, сповзання ґрунту, цунамі та інші стихійні явища природи; пожежі, вибухи, епідемії та інші стихійні лиха; страйки, саботаж, аварії на транспорті, при оголошенні загальної аварії на судні, вплив вибуху, радіації або радіоактивного зараження; оголошена або неоголошена війна, у тому числі й цивільна, революції, масові безладдя, повстання, піратство, конфіскації, реквізиції, арешт або знищення вантажів на вимогу військової або цивільної влади; зміна законодавства, законні або незаконні обмеження, розпорядження або заборони органів державної влади (адміністрації або управління) їх структурних підрозділів, що носять заборонний характер; а також інші непередбачені обставини, які перебувають поза контролем сторін, подолати які розумними методами неможливо, які безпосередньо вплинули на можливіегь виконання даного договору. Виникнення обставин, зазначених у цьому пункті, не є підставою для відмови в оплаті послуг, виконаних до виникнення зазначених обставин.

За умовами п.7.1, термін дії договору встановлюється з моменту підписання обома сторонами до кінця календарного року. При відсутності пропозицій про розірвання цього договору за 20 днів до кінця року, такий договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.

За правовою природою спірні правовідносини сторін віднесені до договірних зобов`язань перевезення вантажів, транспортного експедирування і послуг, загальні положення про послуги, перевезення і транспортне експедирування, визначені главами 63-65 Цивільного кодексу України (ЦК України), главою 32 Господарського кодексу України (ГК України), загальні положення про договір розділом ІІ книги 5 ЦК України, главою 20 ГК України, загальні положення про правочини розділом IV книги 1 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання глвою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Також, спірні правовідносини перебувають у сфері регулювання Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м.Женеві, Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" № 57-V від 01.08.2006, які з урахуванням предмету позову є спеціальними нормативними актами.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За змістом приписів статей 11, 16 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 20 ГК України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Відповідно до положень ст.316 ГК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка якості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За умовами ч.1 ст.929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно ч.3 ст.929 ЦК України, умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

На підставі п.1 ч.3 ст.8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Статтею 9 Закону визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Судом встановлено, що для здійснення перевезення вантажу - автозапчастини в асортименті згідно Інвойсів №NST05.2023UA-2 від 26.06.2024, №JQ20240329 від 20.06.2024, № FH24227 від 10.06.2024, № HT-UR240402 від 24.06.2024, № SVVAC0124AV-UA від 24.06.2024 та №TQ224240629 від 17.06.2024, наданих позивачем, сторони уклали відповідну Заявку на організацію транспортування і експедирування вантажу.

Згідно означених Інвойсів на вантаж, позивачем було визначено, що перевезення вантажу здійснюється за правилами Incoterms 2010, відповідно до умови FOB (Free on Board).

FOB - це термін Incoterms, який застосовують для перевезень водним видом транспорту, за умовами якого продавець зобов`язаний доставити вантаж на борт судна, яке вказав покупець. З цього моменту вся відповідальність і ризики транспортування лежать на ньому, а не на продавцеві.

Отже, відповідно до зазначеного положення Incoterms, зобов`язання відповідача - прийняти від вантажовідправника (постачальника позивача) вантаж до перевезення у контейнері на борту морського судна в порту Нінбо, із подальшим перевезенням його морським та наземним сполученням на адресу позивача.

Відповідно до Інвойсу №NST05.2023UA-2 від 26.06.2024 та Аркушу пакування, позивачу визначено до поставки товар - амортизатори, у кількості 517 коробок. Умови поставки - FOB NINGBO, Китай.

Згідно наявної в матеріалах справи CMR 440472 від 05.09.2024 року, за цією міжнародною товарно-транспортною накладною відбувалось транспортування товару згідно Інвойсу №NST05.2023UA-2 від 26.06.2024, по маршруту: порт NINGBO, CHINA - GDANSK, PL - CHERKASY UKRAINE. Логістику по маршруту виконувала компанія ТОВ "Ламан Шипінг" із залученням перевізника - ОСОБА_1 (транспортний засіб держномер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ). Місцем навантаження вантажу на вказаний транспортний засіб є - м.Гданськ, Польща, місцем розвантаження - м.Черкаси, Україна.

Після прибуття товару з Китаю до Польщі складено міжнародну транспортну накладну (CMR) № 440472 від 05.09.2024, із якої вбачається, що за Інвойсом №NST05.2023UA-2 від 26.06.2024 в м.Гданськ було завантажено в автотранспортний засіб (держномер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ) автозапчастини - амортизатори, в картонних упаковках, в кількості 517 місць, до пункту розвантаження в м.Черкаси, Україна, завантаження було здійснене в присутності водія та не суперечить його інструкціям.

10.09.2024 автотранспортний засіб (держномер НОМЕР_1 /АС2356XF) прибув із вантажем на ліцензійний митний склад.

Як зазначає позивач, під час розвантаження товару представником ТОВ "Авеню Сім" було виявлено пошкодження вантажу за CMR № 440472, про що в п.24 CMR здійснено відмітку наступного змісту "Вантаж отримано. Пошкоджено паковання. Зав. складом ТОВ "Авеню Сім" О.М.Черненко. 10.09.2024".

Також, 10.09.2024 позивачем було складено Акт приймання - передачі товару за CMR № 440472 від 05.09.2024 та договору на ТЕО №01/07 від 01.07.2021, Заявка на організацію транспортування вантажу №2007 від 20.07.2024, в якому зазначено, що представниками ТОВ "Авеню Сім" було прийнято товар - Амортизатори KSA в асортименті, що були доставлені для зберігання під митним контролем на склад тимчасового зберігання ТОВ "Автотранслогістик", що знаходиться в зоні діяльності Черкаської митниці, за адресою м.Черкаси, вул.Смілянська, 163, у ТЗ держномер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 . При розвантаженні виявлено некоректне завантаження транспортного засобу, а саме вантаж з великою вагою розміщено на вантажі з меншою вагою. Як наслідок, при транспортуванні виникла деформація упаковок, що розташовані на нижніх ярусах. Також, товар було завантажено з порушенням умов для збереженняя цілісності паковання товару та паковання при транспортуванні (при відкритті ТЗ на митниці було виявлено, що коробки були розсипані по ТЗ), що, в свою чергу, також вплинуло та цілісність паковання при транспортуванні.

Крім того, в акті наведено детальний опис пошкоджень: пошкоджено 44 брендовані картонні ящики (пошкодження - деформація, загини, пориви); 331 картонні брендовані коробки (пошкодження - заломи, загини, деформація коробки, деформація від стискання - пориви рухливих елементів коробки в торцях та заломи з торців).

Перед вивантаженням товару була здійснена фотофіксація товару при знаходженні в автомобілі.

Висновком №В-462 від 30.09.2024 року експерта Черкаської ТПП Плясової Л.І. засвідчено факт механічогого пошкодження окремого індивідуального паковання амортизаторів (виробник Китай) у кількості 331 шт., що виникло під час транспортування (згідно CMR 440472 від 05.09.2024 року) по маршруту: порт NINGBO, CHINA - GDANSK, PL - CHERKASY UKRAINE. Існуючий стан індивідуального паковання амортизаторів не відповідає вимогам до експортного паковання.

За змістом ст. 932 Цивільного кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Частиною 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Умовами п.5.1.3 договору від 01.07.2021 передбачено, що сторона, яка залучила третю особу до виконання своїх зобов`язань за цим договором, несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань цією третьою особою.

Таким чином, з огляду на положення ст. 932 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", а також умов пп. 5.1.3 п. 5.1. договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" як експедитор за договором несе відповідальність перед клієнтом (позивачем) за доставку товару.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, з метою виконання зобов`язань за договором відповідач як експедитор залучив до безпосереднього виконання перевезення перевізника ОСОБА_1 для здійснення доставки вантажу з Польщі до складу, вказаного позивачем (транспортний засіб держномер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ). Вказане підтверджується CMR №440472 від 05.02.2024, у графі 16 якої вказано перевізником ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частини 1-3 статті 909 ЦК України).

Відповідно до частин 1-3 статті 917 ЦК України, перевізник зобов`язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред`явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.

Згідно з частиною 1 статті 918 ЦК України, завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (частина 1 статті 920 ЦК України).

Також правовідносини за договором перевезення вантажу врегульовані нормами ГК України.

Так, згідно зі статтею 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до статті 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до частин 1-3 статті 308 ГК України, вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов`язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з частинами 2, 3 статті 310 ГК України, одержувач зобов`язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням. Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.

Виходячи зі змісту наведених норм, перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб`єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (частина 1 статті 924 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізнику.

Таким чином, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли вантаж було втрачено за відсутності вини перевізника, зокрема, якщо причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підпадає під визначення непереборної сили, відповідно до частини 1 статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Відтак, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Частина 1 статті 9 Конституції України унормовує, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до абзацу 39 статті 1 Закон України "Про автомобільний транспорт", міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (частина 1 статті 53 Закону).

Чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

З огляду на те, що виконання перевезення автомобільним транспортом, передбачене міжнародною автомобільною накладною (CMR) від 05.09.2024, відбувалося з перетином державного кордону України, до вказаних правовідносин сторін слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року (надалі - Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" № 57-V від 01.08.2006 постановлено приєднатися до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (абзац 38 частини 1 статті 1 Конвенції).

Статтею 3 Конвенції передбачено, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов`язки, як за власні дії і недогляди.

Перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (пункти 1, 2 статті 17 Конвенції).

Приписами пунктів 1, 2 статті 18 Конвенції визначено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Якщо перевізник встановить, що через обставини, які склалися, утрата вантажу чи його ушкодження могли бути наслідком одного чи декількох особливих ризиків, зазначених у пункті 4 статті 17, то вважається, що вони відбулися внаслідок цього. Однак, позивач має право довести, що утрата або ушкодження фактично не були пов`язані, повністю або частково, з одним з цих ризиків.

Відповідно до пункту 4 статті 17 Конвенції, за умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов`язаного зокрема з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача (підпункт с) пункту 4 статті 17 Конвенції).

За змістом частин 1-4 статті 314 ГК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

Отже, загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається. Перевізник повинен довести свою невинуватість шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти та по-друге, усунення яких від нього не залежало.

В той же час, зазначена спростовна презумпція вини перевізника відповідно до пункту 4 статті 17, пункту 2 статті 18 Конвенції покладає саме на позивача обов`язок доведення наявності такої вини у випадку, якщо перевізник встановить, що втрата чи пошкодження вантажу могло бути наслідком особливих ризиків, пов`язаних, зокрема, з навантаження вантажу відправником чи особами, які діють від його імені.

Обов`язки перевізника під час прийняття товару до перевезення визначені в пункті 1 статті 8 Конвенції та полягають в обов`язку перевірити вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування, нумерації місць та перевірити зовнішній стан вантажу і його упаковки. При цьому, право вимоги перевірки вмісту вантажних місць належить вантажовідправнику (пункт 3 статті 8 Конвенції).

За змістом наведених норм законодавства та з урахуванням висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 907/746/17, від 05.02.2019 у справі № 903/181/18, від 26.03.2018 у справі № 910/5040/17, від 21.02.2020 у справі № 907/746/17, перевізник, прийнявши товар в пункті завантаження без будь-яких зауважень у товарно-транспортних документах, в тому числі без зазначення недоліків, пов`язаних з порушенням порядку завантаження товару, його розміщення, кріплення у транспортному засобі, несе повну відповідальність за його збереження до моменту передання вантажоодержувачу.

Враховуючи приписи статей 17, 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів у співвідношенні із статтями 22, 611, 623, глави 64 (Перевезення) ЦК України, статтями 224, 225, глави 32 (Правове регулювання перевезення вантажів) ГК України, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв`язку та вини.

З аналізу Конвенції, глави 32 ГК України та глави 64 ЦК України вбачається, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Перевізник звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: усунення цих обставин не залежало від перевізника; перевізник не міг запобігти цим обставинам (внаслідок дій або недогляду відправника вантажу, особливих природних властивостей перевезеного вантажу, внаслідок інструкцій замовника перевезення, дефекту вантажу, недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути, й інших обставин, передбачених законом).

Конвенція, ЦК України та ГК України передбачають звільнення перевізника від відповідальності у разі вчинення ним дії з запобігання та усунення обставин, що можуть спричинити втрату чи пошкодження вантажу, а також наявність обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Суд звертає увагу, що нормами вказаної Конвенції саме на перевізника покладається тягар ужиття всіх можливих заходів з належного виконання перевезення і відповідальності за їх невиконання, а вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу презюмується та не підлягає доведенню замовником.

Аналізуючи викладене вище в сукупності та з огляду на матеріали справи, суд наголошує, що оскільки перевізник, який був залучений відповідачем до виконання замовлення позивача, прийняв товар у пункті завантаження в м.Гданськ, а у графі 18 міжнародної товаро-транспортної накладної CMR № 440472 застережень щодо паковання товару, неправильності завантаження товару, його розміщення, кріплення у транспортному засобі не зазначено (більш того, в п.13 CMR зазначено, що завантаження було здійснене в присутності водія та не суперечить його інструкціям), то саме перевізник несе повну матеріальну відповідальність як за кількість та стан вантажу з моменту його прийняття до моменту розвантаження, так і за можливі пошкодження товару під час перевезення у вигляді відшкодування збитків внаслідок здійснення перевезення цього вантажу без вжиття усіх можливих заходів його схоронності.

Факт пошкодження паковання вантажу встановлено Актом приймання-передачі товару від 10.09.2024, Експертним висновком №В-462 від 30.09.2024 Черкаської Торгово-промислової палати.

З огляду на викладене, саме на перевізника покладений обов`язок забезпечити схоронність вантажу в період здійснення перевезення, тобто з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, вчиняти дії з запобігання обставин, що можуть спричинити пошкодження вантажу.

При цьому суд враховує, що за приписами статті 934 ЦК України (Відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування), за порушення обов`язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.618 ЦК України (Відповідальність боржника за дії інших осіб), боржник відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

За умовами п.2.2.4 договору від 01.07.2021, експедитор має право доручити виконання цього договору третій особі.

Згідно п.5.1.3 договору, сторона, яка залучила третю особу до виконання своїх зобов`язань за цим договором, несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань цією третьою особою.

Заперечуючи проти вимог позивача відповідач посилається, зокрема, на пункт 3.1.3 договору від 01.07.2021, за яким клієнт зобов`язаний забезпечити маркування, упаковку вантажу, його розміщення/кріплення в контейнері та/або в автотранспорті, для збереження вантажу, транспорту, контейнеру на весь час перевезення, експедирування, оброблення вантажу; та п. 5.2.2, відповідно до якого експедитор не несе відповідальності за кількість та якість вантажу у т.ч., внутрішньотарної нестачі, ушкодження вмісту вантажних місць у контейнері або автомобілі, доставленого з непорушеними пломбами або в цілісній тари. Експедитор звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду клієнта, внаслідок дефекту вантажу, його пакування чи внаслідок обставин, уникнути яких експедитор не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Разом з тим, судом не встановлено обставин, які б свідчили про будь-які спори сторін справи щодо перевезення на етапі завантаження.

При цьому суд не приймає до уваги надані позивачем фото листування з експедитором (а.с.19-21), оскільки з останніх неможливо встановити між ким саме велося означене листування, і що останнє стосується спірних правовідносин.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази того, що перевізником або експедитором (відповідачем) якимось чином висловлювались заперечення щодо паковання товару, розміщення вантажу і його кріплення та маркування. Крім того, як уже зазначалося, відсутні записи перевізника щодо стану вантажу (якості товарного паковання), неналежного розміщення та кріплення вантажу і в CMR, як це передбачено частинами 1, 2 статті 8 Конвенції.

Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження вчинення перевізником та експедитором (відповідачем) будь-яких дій з запобігання обставин, що могли спричинити пошкодження вантажу (або його паковання), вжиття всіх можливих заходів з належного виконання перевезення, зокрема, щодо перевірки надійності паковання вантажу, що належить позивачу, та, у разі сумніву у його надійності, звернення до клієнта (позивача) з повідомленням про неможливість подальшого перевезення та для отримання відповідних інструкцій.

Відтак, доказів, які б достовірно свідчили, що перевізник або експедитор (відповідач) вчиняли дії, направлені на запобігання та усунення обставин, що можуть спричинити пошкодження вантажу (його паковання), відповідачем суду не надано.

З урахуванням наведеного суд констатує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Ламан Шипінг" належними доказами не доведено, що паковання вантажу було пошкоджено саме з причин його неналежної якості, а також у зв`язку з наданням позивачем некоректної схеми завантаження товару.

Щодо Звіту про невідповідність (пошкодження вантажу) від 05.09.2024 (а.с.127), який наданий відповідачем на підтвердження своїх заперечень, суд зазначає наступне.

Так, на спростування доводів позивача відносно того, що паковання товару було пошкоджено під час його перевезення автотранспортним засобом відповідач зазначає, що за наданими документами складу перевантаження в Польщі, згідно означеного Звіту, підписаного складом та перевізником, встановлено, що порушення паковання товару було виявлено при відкритті опломбованого контейнеру для перевантаження його в авто, про що було одразу повідомлено позивача із наданням фотофіксації.

Суд критично ставиться до даних тверджень відповідача, оскільки, як зазначено вище, в п.18 CMR 440472 не міститься жодних застережень та зауважень перевізника; до матеріалів справи не додано жодних доказів, які б свідчили про повідомлення відповідачем позивача про виявлене пошкодження паковання вантажу під час відкриття опломбованого контейнеру. Також, про вказані обставини не йдеться ні у відповіді відповідача на претензію позивача від 07.11.2024, ні у відповіді на лист позивача в порядку досудового врегулювання спору від 18.11.2024 (а.с. 51-52, 54).

Згідно зі статтею 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

За частиною 2 статті 74 ГПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 ГПК України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 ГПК України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

На підставі статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд також спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні ЄСПЛ "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" ("Ruiz Torija v. Spain") від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" ("Suominen v. Finland"), №37801/97, пункт 36, від 01.07.2003).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" ("Hirvisaari v. Finland"), №49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 910/13407/17.

Судом встановлено, що відповідачем, як експедитором, не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження існування обставин, які звільняють його від відповідальності за знищення (пошкодження) паковання вантажу, що сталося з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а тому особою, відповідальною за пошкодження паковання вантажу судом визнано відповідача.

Разом з тим, суд зауважує, що предметом даного спору є стягнення з відповідача 77657,76 грн. збитків, з яких 71091,36 грн. вартості паковання, яке позивач має намір придбати на заміну пошкодженого, та 6566,40 грн. вартості Експертного висновку Черкаської Торгово-промислової палати від 30.09.2024.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб`єкт, об`єкт, об`єктивна та суб`єктивна сторона. Суб`єктом є боржник; об`єктом - правовідносини по зобов`язаннях; об`єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов`язання, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб`єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 зроблено висновок, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20.

Пред`явлення вимоги про відшкодування збитків, зокрема, покладає на кредитора обов`язок довести, що ці витрати не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були понесені внаслідок неналежного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості понесення витрат ще не є підставою для їх стягнення.

Господарський кодекс України встановлює особливості відшкодування збитків в господарських відносинах, тому у господарських відносинах витрати, які особа мусить зробити в майбутньому, до складу збитків не включаються (п. 41 Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України"). За Господарським кодексом підлягають стягненню витрати, які фактично понесені на день пред`явлення позову. Витрати, які позивач може понести або понесе в майбутньому (так звані майбутні передбачувані витрати, наприклад, нараховані, але не сплачені штрафні санкції, нарахована, але не сплачена заробітна плата тощо), за Господарським кодексом не підлягають стягненню за цими позовними вимогами. Втім, за позивачем завжди залишається право пред`явити позов про стягнення цих збитків у майбутньому, після того як вони будуть фактично понесені.

Водночас, необхідно враховувати, що відшкодуванню підлягають не будь-які витрати управненої сторони, які складають реальну шкоду, а лише так звані вимушені, необхідні, "корисні" витрати, тобто витрати, які є дійсно необхідними, мінімальними за даних умов, в даній конкретній ситуації, щоб усунути наслідки невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (вчинення господарського правопорушення). До таких витрат відносять також витрати, які були понесені з метою запобігти збиткам або зменшити їх розмір. Втім, витрати на реалізацію цих заходів не повинні перевищувати самих збитків, в іншому разі вони підлягають відшкодуванню лише в межах понесених збитків. Не підлягають відшкодуванню витрати, які дійсно були зроблені, але з перевищенням їх нормально допустимого рівня.

Так, на підтвердження розміру збитків, спричинених пошкодженням паковання товару, позивачем надано рахунок-фактуру від 04.10.2024 №СФ-0000314 на загальну суму 71019,36 грн.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача слідує, що станом на час розгляду справи останнім не понесено витрат на оплату виготовлення нового паковання товару, позивач лише має намір замовити його.

Отже, позивачем не доведено, що заявлені ним до стягнення збитки дійсно (фактично) були понесені.

Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вартості Експертного висновку Черкаської Торгово-промислової палати від 30.09.2024 та докази її оплати позивачем.

Враховуючи викладене вище, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведених вище мотивів та оцінки наданих сторонами доказів у сукупності, суд вважає не доведеними позовні вимоги в частині стягнення 77657,76 грн. збитків, тому відмовляє у задоволенні позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 07 липня 2025 р.