Рішення № 128676636, 07.07.2025, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/3238/25

№ 2/183/3167/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2025 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань суду, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про:

-визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру житловою площею 28,0 кв. м, загальною площею 44,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі позивачка) звернулась до суду з цим позовом у порядку підсудності, визначеної розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Самарівському (Новомосковському) міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є власницею квартири, житловою площею 28,0 кв. м, загальною площею 44,8 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі угоди про розподіл спадкового майна № 1-4585, укладеної 09 серпня 1996 року, посвідченої Державним нотаріусом Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Луганської області, зареєстрованої в реєстрі за № 1-4585 від 09 серпня 1996 року. З 1997 по 2022 роки позивачка проживала у вказаній квартирі, залишивши її внаслідок агресії зі сторони російської федерації проти України.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради рішенням від 27 січня 2025 року № 76823836 позивачці відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв`язку з тим, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: неможливості надання відповіді з БТІ м. Сєвєродонецька.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату звернення мною в суд триває. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, м. Сєвєродонецьк, Луганської області віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Позивачка зазначає, що оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м. Сєвєродонецьк, Луганської області) на теперішній час неможливо, позивачка не може розпоряджатися своїм майном, а також ініціювати питання щодо отримання компенсації за зруйноване житло, що порушує її право власності.

За таких обставин, порушене право позивачки щодо здійснення нею права власності на квартиру підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за нею права власності на цю квартиру, що відповідає вимогам ст. 15, 16 ЦК України та є єдиним способом захисту права власності позивачки.

Постановленою суддею ухвалою від 07 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Постановленою суддею ухвалою від 21 квітня 2025 року, після усунення позивачкою недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Від позивачки витребувано для огляду в судовому засіданні оригінали доказів, доданих у копіях до позову.

11 червня 2025 року, на виконання ухвали суду від 21 квітня 2025 року, судом отримано оригінали доказів для огляду.

Постановленою судом ухвалою від 11 червня 2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

До судового засідання позивачкою надано заяву, згідно з якою ОСОБА_1 вимоги позову підтримала з підстав, указаних у ньому, просила задовольнити. Не заперечувала проти ухвалення рішення в заочному порядку та просила суд розглянути справу у її відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, належним чином, причини неявки суду не повідомив. Відзив на позов не надав.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, перевіривши доводи позовної заяви матеріалами справи, висновує таке.

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим ОСОБА_2 , старшим державним нотаріусом Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Луганської області та зареєстрованим в реєстрі за № 7932 13 грудня 1995 року, спадкоємцями майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті його дружини ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у виді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , були, в рівних долях, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 /а.с.63/.

З дослідженого в оригіналі реєстраційного напису на документі про право власності, копію якої долучено позивачкою до позову /а.с.66/, вбачається, що вказана у документі квартира АДРЕСА_2 зареєстрована у Сєвєродонецькому БТІ на праві особистої власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 13 грудня 1995 року, реєстраційний номер 7932 /а.с.66/.

З дослідженої в оригіналі Угоди від 09 серпня 1996 року, копію якої долучено позивачкою до позову /а.с.62/, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , як спадкоємці, в рівних долях, майна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , здійснили поділ спадкового майна та визначили, що квартира АДРЕСА_2 переходе у власність ОСОБА_1 , автомобіль марки М-412, 1981 року випуску ОСОБА_5 . Угода посвідчена Державним нотаріусом Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Луганської області та зареєстрована у реєстрі за № 1-4585. Угода містить штамп та печатку БТІ м. Сєвєродонецька, підпис відповідної посадової особи, згідно з якими право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 , про що здійснено запис № 774 від 26 серпня 1996 року.

З долученої позивачкою у копії технічного паспорта квартири АДРЕСА_2 , складеного у 1993 році, вбачається підтвердження відомостей про площу квартири (загальна 44,8 кв. м, житлова 28,0 кв. м), дійсного власника ОСОБА_1 (Угода від 09 серпня 1996). Технічний паспорт містить печатки Бюро технічної інвентаризації м. Сєвєродонецьк, підписи посадових осіб /а.с.64-65/.

Відомості щодо проживання позивачки у вказаній квартирі, реєстрації її права власності також підтверджуються і наданою у засвідченій копії домовою книгою для прописки громадян /а.с.86-89/.

З копії паспорту громадянки України позивачки, серії НОМЕР_1 , вбачається, що з 06 вересня 1996 року місце проживання позивачки зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.60/. Відповідно до копії довідки від 21 листопада 2022 року № 1248-5002336519 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановлено, що з 21 листопада 2022 року місце перебування позивачки зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 /а.с.61/.

12 червня 2022 року позивачкою подане повідомлення про пошкоджене або втрачене нерухоме майно /а.с.85/.

Відповіддю № 66ВС/ЗГ від 18 січня 2024 року позивачку повідомлено про те, що Сєвєродонецьке БТІ не може виконувати свої функції, в тому числі надавати інформацію на запити про наявні в архівних справах зареєстровані права власності /а.с.69/.

12 листопада 2024 року позивачкою подано заяву до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради заяву № 5772 про державну реєстрацію права на спірну квартиру /а.с.67/.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради рішенням від 14 листопада 2024 року зупинено розгляд заяви позивачки до отримання відповіді на запит від Лисичанської МВА /а.с.68/.

27 січня 2025 року № 76823836 позивачці відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв`язку з тим, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: неможливості надання відповіді з БТІ м. Сєвєродонецька /а.с.70/.

Постановою Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19 вересня 2024 року № 3984-IX перейменовано: Сєвєродонецький район на Сіверськодонецький район; місто Сєвєродонецьк Сєвєродонецького району на місто Сіверськодонецьк.

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність спору, що пов`язаний з невизнання державою факту належності позивачці майна на праві власності через відсутність можливості отримати відомості щодо видачі правовстановлюючих документів для реєстрації права власності відповідно до діючого законодавства та відсутністю запису про право власності в Державному реєстрі права власності.

Вирішуючи позов, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продаж; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майн подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права ні утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права н; аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.

У позивачки наявний документ, що засвідчує її право власності (договір про поділ спадкового майна), однак відсутність можливості перевірки дійсності його видачі шляхом звернення до органу, який на момент переходу до позивачки права власності здійснював державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у зв`язку з тимчасовою окупацією рф території України, позбавляє позивачку можливості довести своє право.

Верховний Суд України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, утому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Позивачкою право власності набуте у 1996 році. Надані позивачкою докази у виді свідоцтва про право на спадщину, Угоди про поділ спадкового майна, технічного паспорту посвідчені органом, що здійснював реєстрацію права власності на 1996 рік Сєвєродонецьким БТІ з відповідними відмітками про реєстрацію переходу права власності, свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації квартири. Крім того після набуття у власність квартири позивачка почала користуватися нею, про що свідчить її реєстрація у квартирі після укладення Угоди про поділ.

Виходячи з викладеного вище, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачкою доведено її право власності на спірну квартиру, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивачки на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м. Сіверськодонецьк Луганської області) на теперішній час неможливо, позивачка не може розпоряджатися своїм майном, що порушує її права власності, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Інші докази, надані позивачкою, як самі по собі так і у їх сукупності, в тому числі фотокартки з зображенням нерухомого майна з пошкодженнями, заява про надання інформації щодо досудового розслідування, свідоцтво про укладення шлюбу /а.с.35-36, 40, 41, 79-80, 81, 90, 91, 92-96/ не мають доказового значення у цій справі, предметом якої є визнання права, а тому не досліджуються судом.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею 44,8 кв. м, житловою площею 28,0 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду в повному обсязі складене та підписане 07 липня 2025 року.

Учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає (ВПО) за адресою: АДРЕСА_3 ;

відповідач Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код в ЄДРПОУ 44083662; місцезнаходження за адресою: Луганська область, місто Сіверськодонецьк, бульвар Дружби Народів, буд. 32.

Суддя Д. О. Парфьонов