Рішення № 128675958, 16.03.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/35921/21

Провадження № 2/761/3541/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

16 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про визнання кредитного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» про визнання кредитного договору №5058642 недійсним та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 25 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 18.07.2021 року дізнався, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» укладений кредитний договір №5058642 на суму 10 000 грн. ОСОБА_1 вважає, що не укладав кредитного договору та не оформлював будь-яких заявок на отримання грошових коштів; кредитний договір від 18.07.2021 року уклали від імені ОСОБА_1 невстановлеі особи, які вкрали у нього телефон.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.01.2022 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.05.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

16 листопада 2022 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.

25 квітня 2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» надійшов відзив на позовну заяву. У даному відзиві Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що укладення кредитного договору з позивачем відбулось із дотримання норм чинного законодавства і укладення цього договору визнається сторонами. Кредитний договір є таким, що укладений з додержанням вимог закону в тому числі в частині письмової форми. Волевиявлення на укладення якого Позивач виявив у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, направивши Відповідачу підписану електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідь про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепт) у формі електронного повідомлення. Крім того, при укладенні даного договору верифікація клієнта здійснена за допомогою системи BankID Національного банку України. Технологічно система BankID влаштована таким чином, що користувач (заявник), який запитує послугу на сайті надавача послуг, обирає серед банків, що приєдналися до системи BankID, той банк, в якому він безпосередньо верифікований, є його кліентом та має діючий договір, після чого проходить багатофакторну автентифікацію на сторінці обраного ним банку (що фактично релевантна автентифікації при доступі до управління (засобами) зв`язку, наданими Позичальником Товариству карткою/рахунком за допомогою інтернет-банкінгу) та надає цьому банку згоду на передачу ідентифікаційних даних надавачу послуг (в даному випадку - Товариству). Для укладення кредитного договору Позичальнику, необхідно мати доступ до мобільного телефону, крім того, необхідно з номеру телефону ввести код підписання договору. Таким чином, укладення зазначеного кредитного договору іншою особою виключається. Отже, наявне волевиявлення Позивача на укладення кредитного договору та факт отримання Позивачем коштів за таким кредитним договором.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд дійшов до наступних висновків.

17.07.2021 року між Позивачем та Товариством було укладено договір про споживчий кредит № 5058642 на суму 10 000,00 грн. зі сплатою комісії та відсотків за користування кредитними коштами строком на 30 днів, з кінцевим терміном повернення коштів у строк до 16.08.2021 року, шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку, зазначену в анкеті-заявці Позичальника в Особистому кабінеті Позивача.

Згідно п. 6.1 Кредитного договору, цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно. телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Згідно п. 6.2. Кредитного договору, розміщені Особистому кабінеті Позичальника проект цього Кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Товариства про укладення Кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього Кредитного договору (акцепт) надається Позичальником повідомлення та відбувається шляхом відправлення Товариству електронного застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер Позичальника, а Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього Кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене Позичальником через сайт Товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру Позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для Позичальника визначено у Правилах). Після укладення цей Кредитний договір надається Позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті Позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Товариства направлено Позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими Позичальником Товариству

Частинами 3, 4, 5, 6 ст. 11 Закону «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. (6). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису

Згідно п. 12 ст. З Закону «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб?єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб?єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв?язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Укладаючи кредитний договір Позивач та Відповідач вчинили дії визначені ст. 11 Закону «Про електронну комерцію», хронологія вчинення дій Позивачем щодо укладення Кредитного договору у формі електронного правочину описана в додатку 9. Позивач підписав Кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором ( відповідності до ст. 12 Закону), що підтверджується роздруківкою з електронного файлу з інформаційно-телекомунікаційної системи Позивача (LogFile застосування коду), згідно додатку 8. Після чого, укладений кредитний договір розміщено в особистому кабінеті Позивача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п. 2.1. Кредитного договору на його картку, що підтверджується додатком 11 та 12.

Статтею 205 ЦК України щодо форм правочину, способу волевиявлення встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до п. 6.4. Кредитного договору, укладення Товариством Кредитного договору з Позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом Кредитного договору, який підписаний власноручним підписом Позичальника, у зв?язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов?язання та наслідки. Цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. Кредитного договору).

Таким чином, Кредитний договір є таким, що укладений з додержанням вимог закону в тому числі в частині письмової форми. Волевиявлення на укладення якого Позивач виявив у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, направивши Відповідачу підписану електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідь про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепт) у формі електронного повідомлення.

На підставі вищевикладеного, Позивач міг передбачити всі наслідки, був ознайомлений з умовами кредитування та відповідальністю за порушення кредитних

зобов`язань по Кредитному договору.

Крім того, при укладенні даного договору верифікація клієнта здійснена за допомогою системи BankID Національного банку України. Дані вказані заявником в анкеті-заяві співпадають з тими, які отримало Товариство з системи BankID.

Технологічно система BankID влаштована таким чином, що користувач (заявник), який запитує послугу на сайті надавача послуг, обирає серед банків, що приєдналися до системи BankID, той банк, в якому він безпосередньо верифікований, с його кліентом та має діючий договір, після чого проходить багатофакторну автентифікацію на сторінці обраного ним банку (що фактично релевантна автентифікації при доступі до управління карткою/рахунком за допомогою інтернет-банкінгу) та надає цьому банку згоду не передачу ідентифікаційних даних надавачу послуг (в даному випадку - Товариству). Відповідно до Положення про Систему BankID Національного банку України абонент-ідентифікатор - банк України, який с абонентом Системи BankID Національног банку та безпосередньо виконує функції ідентифікації, автентифікації та верифікаці клієнтів (банку), які є користувачами Системи BankID Національного банку. Абонент. ідентифікатор (тобто банк) зобов?язаний забезпечити повноту, достовірність і актуальність надання електронних підтверджень електронної дистанційної ідентифікації користувачів. Абонент-ідентифікатор зобов?язаний здійснювати багатофакторну автентифікацію користувача за кожним електронним запитом на електронну дистанційну ідентифікацію до моменту передавання персональних даних такого користувача через Систему BankID Національного банку. Абонент-ідентифікатор має право надавати електронні підтвердження електронної дистанційної ідентифікації на електронні запити на електронну дистанційну ідентифікацію виключно щодо користувачів, які на дату отримання абонентом-ідентифікатором запиту на електронну дистанційну ідентифікацію є клієнтами абонента-ідентифікатора та мають діючі договірні відносини з ним. Абоненту-ідентифікатору забороняється надавати електронні підтвердження електронної дистанційної ідентифікації щодо користувачів, які припинили договірні відносини з банком, але мають технологічний доступ до свого облікового запису в каналах дистанційного банківського обслуговування.

Таким чином, для укладення кредитного договору Позичальнику, необхідно мати доступ до мобільного телефону, крім того, необхідно з номеру телефону ввести код підписання договору. Таким чином, укладення зазначеного кредитного договору іншою особою виключається. Отже, наявне волевиявлення Позивача на укладення кредитного договору та факт отримання Позивачем коштів за таким кредитним договором.

Кредитний договір є таким, що укладений із додержанням вимог закону. Волевиявлення на укладення такого договору Позивач заявив у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, направивши Відповідачу підписану електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідь про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепт) у формі електронного повідомлення. Позивач посилається на ту обставину, що мобільний телефон вкрали телефон, картки 1 з цього приводу вій звернувся до поліції.

Однак, не надає належні та допустимі докази своїх тверджень. Сам факт звернення до правоохоронних органів не є належним та допустимим доказом вчинення відносно нього протиправних дій.

Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, виходячи з наступного.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Згідно статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 626, 628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 ЦК України , зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Однак, електронний договір має включати всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, в зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Оспорюваний договір укладений в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

В статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19), вбачається, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону України «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №674/461/16-ц (провадження №61-34764св18), від 17 січня 2022 року у справі №234/7723/20 (провадження №61-6379св21).

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статті 15 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсними окремих пунктів оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Як встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_1 , як позичальник, пройшов реєстрацію на сайті відповідача та створила власний Особистий кабінет, з метою отримання кредиту. Верифікація позивача в системі свідчить, про те, що вона ознайомилась з пропозицією відповідача щодо укладення Електронного договору (офертою) та іншою наданою на сайті відповідача інформацією. Також позивач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора, отриманого від відповідача, прийняла публічну пропозицію (оферту) та підписала кредитний договір (здійснила акцепт пропозиції відповідача), тобто відповідний договір вважається укладеним у відповідності до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». До договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, та доводи, приведені стороною позивача під час судового розгляду, цього не спростовують.

Відтак, встановлені у даній справі обставини у сукупності свідчать про безпідставність позовних вимог щодо визнання недійсним кредитного договору, отже і відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.ч. 5-6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ст. 89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Інші доводи позивача, викладені у позові, спростовуються вищенаведеними правовими нормами і підстав для задоволення позову не дають.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, то судові витрати, понесені позивачем на правову допомогу, відшкодуванню не підлягають. На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про визнання кредитного договору недійсним - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Багговутівська, буд.17-21, код ЄДРПОУ 40484607.

Повний текст рішення виготовлений 12 квітня 2023 року.

Суддя: