Рішення № 128675256, 01.07.2025, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2956/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

01 липня 2025 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Кітова О.В.,

за участю секретаря судового засідання Петрушки І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, будинок 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69; ЄДРПОУ: 43575686), в особі представника - адвоката Маслюженка Миколи Павловича (49005,м.Дніпро,вул.Сімферопольська,21,оф.411), до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал», в інтересах якого діє представник адвокат Маслюженко Микола Петрович, звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 49634 грн 94 коп., суму понесених витрат на сплату судового збору у розмірі 2422 грн 40 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7200 грн 00 коп.

В обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що 08.06.2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено договір № 26203000494977 про встановлення кредитного ліміту, який складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» зі змінами та доповненнями, затверджений Банком і розміщений на офіційному сайті Банку www.creditdnepr.com.ua та індивідуальної частини, якою є вказаний кредитний договір. Позичальник власним підписом підтвердив ознайомлення з тарифами банку на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних осіб - нових клієнтів банку. Банк свої зобов`язання перед клієнтом за УДБО виконав у повному обсязі, відкривши поточний рахунок у валюті гривня та надавши клієнту можливість користуватись кредитними коштами в сумі 1 000 000,00 грн в межах кредитного ліміту, визначеного договором. Відповідач не виконав належним чином умови договору, в зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 10.04.2024 року становить 49634,94 грн., яку позивач, як правонаступник АТ «Банк Кредит Дніпро» на підставі договору факторингу від 11.04.2024 року просить стягнути з відповідача та судові витрати.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.04.2025 відкрито провадження у справі та постановлено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якому проти ухвалення заочного рішення не заперечив.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими відправленнями рекомендованої кореспонденції та оголошенням, в порядку ст.128 ЦПК України. Правом на подачу відзиву на позов та подачу заяви про розгляд справи за його відсутності відповідач не скористався.

Представник третьої особи Акціонерного товариства «Ідея Банк» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладаєрозгляд справив судовомузасіданні вмежахвстановленого цимКодексом строкуз такихпідстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач та представник третьої особи неодноразово не з`являлися в судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалівдостатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, анеможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на неявку відповідача, неподання ним відзиву на позовну заяву, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки текст рішення складено 01 липня 2025 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 27 червня 2025 року, датою ухвалення рішення є саме 01 липня 2025 року.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів , поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно дост. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідност. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що 08.06.2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено договір № 26203000494977 про встановлення кредитного ліміту.

Підписанням заяви-згоди № 1061783 від 08.06.2021 відповідач приєднався до Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб (надалі - УДБО).

Відповідач також підписав паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору Банк зобов`язується здійснювати кредитне обслуговування поточного рахунку клієнта, відкритого в Банку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу (Кредитної картки), шляхом встановлення ліміту Кредитної лінії у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії без забезпечення (Кредит) з метою проведення платежів за товари та послуги понад суми власних коштів Клієнта на рахунку.

Пунктом 1.2. Кредитного договору сторони погодили конкретні умови, на яких відбувалось кредитне обслуговування Банком рахунку Клієнта, зокрема:

1.2.1 максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 1 000 000,00 грн;

1.2.2 строк дії кредитного ліміту 12 місяців.

1.2.3 процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом; 48% річних; на прострочену заборгованість за кредитом: 56,00% річних.

Банк свої зобов`язання перед клієнтом виконав у повному обсязі, відкривши поточний рахунок у валюті гривня та надавши клієнту можливість користуватись кредитними коштами в межах кредитного ліміту, визначеного договором, що підтверджується виписками про рух коштів по рахунку позичальника ОСОБА_1 ..

Однак, свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків відповідач належним чином не виконав.

Згідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 26203000494977 від 08.06.2021 року заборгованість складає 49532,26 грн., що складається з: залишку простроченого кредиту 26100,51 грн., залишку прострочених відсотків 23431,75 грн.

11.04.2024 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (фактор) був укладений договір факторингу №11/04/24.

Відповідно до умов договору оформлення відступлення права вимоги відбувається в порядку, визначеному п.6.2 договору, а саме:

- п.6.2.2. права вимоги переходять до фактора з моменту у набрання чинності даним договором та підписання Акту приймання-передачі прав вимоги (додаток №3), після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. Даний акт приймання-передачі підписаний сторонами 11.04.2024 року.

Згідно п.6.3. договору факторингу з моменту переходу до фактора права вимоги, відповідно до умов п.6.2.2. цього договору, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває всіх прав (в тому числі прав грошових вимог) клієнта за цими кредитними договорами.

Відповідно до п.7.1. договору факторингу фактор здійснює фінансування клієнта шляхом купівлі у нього права вимоги. Розмір фінансування становить 5 400 004,00 гривень без ПДВ і був сплачений фактором клієнту, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 18 від 11.04.2024 р. на суму 5 400 004,00 грн.

Також клієнт і фактор підписали додатки до договору факторингу, зокрема реєстр боржників і акт приймання-передачі прав вимоги. Таким чином фактор набув право вимоги до боржників за кредитними договорами, серед яких і право вимоги до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за кредитним договором № 26203000494977 від 08/06/2021 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з реєстру боржників.

Всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «Санфорд Капітал» права грошової вимоги, здійснювались безпосередньо AT «Банк Кредит Дніпро» станом на день відступлення права вимоги 11.04.2024 року. ТОВ «Санфорд Капітал» не здійснювало жодних додаткових нарахувань, умови кредитного договору в односторонньому порядку не змінювало.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Санфорд Капітал» за кредитним договором № 26203000494977 від 08.06.2021 року.

У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, 28.01.2025 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Згідно із положеннями ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Порушенням зобов`язання, згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), правовими наслідками, зокрема, є відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судовим розглядом було встановлено, що вказаний кредитний договірвідповідачем не оспорювався, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та змістом в цілому, що підтверджується особистим підписом позичальника.

Таким чином, відповідачу банком була надана уся інформація, що надається кредитодавцем споживачу відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надана банком виписка за рахунком позичальника, у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, у повному обсязі підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено довідці-розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги до відповідача відповідно до договору факторингу, укладеному з первісним кредитором.

Вказаний договір факторингу у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним.

Відповідно до позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що відповідач взяті на себе кредитні зобов`язання у строки передбачені договором кредиту належним чином не виконав, а тому суд приходить до переконання, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредиту є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Будь-яких доказів на спростування розрахунку заборгованості відповідачем не надано, такий не оскаржувався, а відтак є належним доказом у справі та враховується судом. Отже, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, право грошової вимоги на яку перейшло до позивача.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову ? на відповідача; уразі відмовив позові ? на позивача; у разі часткового задоволення позову ? на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача суму сплаченого ТзОВ «Санфорд Капітал» судового збору в повному розмірі, що становить 2422 грн 40 коп.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України, встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що між Адвокатським об`єднанням «АЛЬЯНС ДЛС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «САНФОРД КАПІТАЛ» укладено договір про надання правничої допомоги від №1/04 від 01.04.2024.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України, встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 137 ЦПК України, визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).

Також, діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Згідно позиції Верховного Суду, яка висвітлена у постанові КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

При цьому слід відзначити, що чинний ЦПК встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін щодо розподілу судових витрат, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для справи, суд приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7200 гривень не є співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

При цьому суд приймає до уваги категорію та складність справи (справа розглянута в порядку спрощеного провадження за відсутності сторін), часу витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, кількості судових засідань у справі, значення справи для сторони, а також кількість та обсяг задоволених вимог заявника.

З урахуванням вищенаведених доводів та мотивів, суд приходить до висновку, що заяву у цій частині (стягнення витрат на правову допомогу) слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 2000 гривень - витрат сторони на правничу допомогу, що суд вважає адекватним розміром, з врахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу та обґрунтованості підготовлених та поданих до суду стороною документів, їх значення для справи.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України,

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованість у розмірі 49634 гривні 94 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» судові витрати пов`язані із сплатою судового збору у розмірі 2422 гривні 40 копійок та судові витрати на правову допомогу у сумі 2000 гривень 00 копійок.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, будинок 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69; ЄДРПОУ: 43575686);

представник позивача-адвокат МаслюженкоМикола Павлович(49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 21, оф. 411);;

відповідач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Повний текстрішення складенота підписано01.07.2025року.

Суддя Олександр КІТОВ