Рішення № 128669667, 07.07.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/31804/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

I. Зміст позовних вимог.

До суду з позовом звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач в/ч НОМЕР_1 ), у якому, просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати ОСОБА_2 , одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 , одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

II. Позиція сторін

На обґрунтування вказаних вимог позивач вказує, що згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.09.2023 № 308-ОС її звільнено у запас Збройних Сил України за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.09.2023 №309-ОС виключено зі списків особового складу управління та знято з усіх видів забезпечення з 06.09.2023 року. Оскільки позивачка звільнилась через сімейні обставини і на час її звільнення загальний строк вислуги становить більше 10 років, то відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вона має право на виплату одноразової грошової допомоги. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 та від 24.11.2020 у справі № 822/3008/17. Проте, відповідачем протиправно не була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога, передбачена статтею 15 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей". При цьому, на звернення позивачки про виплату такої допомоги, відповідачем було відмовлено за відсутності підстав, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.

12.11.2024 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позову, покликаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23, від 13.06.2024 у справі № 380/14051/23 та від 17.10.2024 у справі №420/26319/23 за якими звільнення Позивача через «сімейні обставини» (тобто коли «військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку»; абзац десятий підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ) не підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ. У зв`язку з цим приводу для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою №413, як, власне, ("банкетної") умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ), а звідси для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивача з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов`язувалася з підставами, визначеними у згаданому Переліку №413) немає.

19.11.2024 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій вказує, що обґрунтування позовних вимог, викладених у адміністративному позові, спростовують позицію відповідача. Крім того, відповідач у відзиві не спростував наведені у позовній заяві правові висновки Верховного Суду та не вказав чому їх неможна застосовувати до даних правовідносин.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача разом з відзивом надати суду довідку (або інформацію) про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні з зазначенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, застосований при розрахунку основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивача за спірний період.

Враховуючи, що від сторін не надходило клопотань про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.09.2023 №309-ОС ОСОБА_2 , звільнену наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.09.2023 року № 308-ОС у запас Збройних Сил України за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключено зі списків особового складу управління та знято з усіх видів забезпечення з 06.09.2023.

На час звільнення вислуга років позивача у календарному обчисленні становить 20 років 01 місяць 07 днів.

31.07.2024 року позивач звернулась до відповідача із заявою у якій просила виплатити їй одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

13.08.2024 року відповідач листом №09-Ю-200/201 на звернення позивача повідомив, що питання виплати грошової допомоги при звільненні військовослужбовців врегульовані Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а підстави звільнення з військової служби Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". Так, у разі звільнення у зв`язку з сімейними обставинами або іншими поважними причинами у період з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації (підпункт "г") пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовець не набуває права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 15 Закону №2011-ХІІ, з огляду на те, що обставини та причини такого звільнення визначені нормами Закону №2232-ХІІ, а не рішенням Кабінету Міністрів України, як це передбачено частиною 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ. Таким чином, рішення про наявність підстав нарахування та виплати позивачу грошової допомоги при звільненні приймалось відповідно до норм діючого законодавства України, які врегульовують зазначені виплати.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби, позивач звернулась до суду з даним позовом.

V. Норми права, які застосував суд.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частин 3 та 4 ст. 25 Законом України "Про Державну прикордонну службу України" № 661-IV (далі - Закон № 661-IV) військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Перелік підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби наведено у статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Згідно п.п. "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-ХІІ) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення згідно з положеннями частини 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно із частинами 1, 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 23 липня 2018 р. за № 854/32306 затверджена Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція №558), розділом V якої передбачена виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Так, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років). ( підпункт 1 пункту 9 розділу V Інструкції № 558)

VI. Оцінка суду.

З огляду на вищевказані нормативно-правові акти, військовослужбовець, який звільнений з військової служби у зв`язку із настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з нездійсненням виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у запас Збройних Сил України за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

При цьому, у даній справі не є спірною така обставина, як існування у військовослужбовця вислуги 10 років і більше на час звільнення зі служби.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 02.09.2023 року звільнена з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через такі сімейні обставини), а з 06.09.2023 року виключена зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.

Відтак, спірні правовідносини виникли 06 вересня 2023 року.

Порядок нарахування та виплати спірної одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям визначається частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Станом на час звернення ОСОБА_2 до суду (у жовтні 2024 року) частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначалось право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, окрім військовослужбовців військової служби за призовом осіб офіцерського складу.

Проте, на час звільнення позивача зі служби (06 вересня 2023) вказана правова норма діяла в іншій редакції та передбачала виплату військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Верховний Суд у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 140/1143/23 сформував правову позицію щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У подальшому така правова позиція була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах від 02 травня 2024 року у справі № 280/7090/22, від 30 травня 2024 року у справі №520/3474/23, від 13 червня 2024 року у справі № 380/14051/23, 17 жовтня 2024 року у справі № 420/26319/23, 05 березня 2025 року у справі № 560/18205/23.

Так, підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зокрема, пункт 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону визначає підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.

Законом України від 01 квітня 2022 року № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», який набрав чинності з 13 квітня 2022 року, підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» викладено в такій редакції:

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;

у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, яка діяла на дату звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Кабінет Міністрів України постановою від 12 червня 2013 року № 413 затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх проханням можуть бути звільнені з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:

виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;

хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

У справі № 140/1143/23 Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 2 (абзаци перший, другий) статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у взаємозв`язку із підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зауважив на тому, що стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») та умовами (періодами) її проходження.

Позаяк для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв`язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.

Так, Верховний Суд у справі № 140/1143/23 дійшов висновку, що звільнення позивача через «сімейні обставини» (тобто коли «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років»; абзац десятий підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») не підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У цьому аспекті суд касаційної інстанції зауважив, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (постанову № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.

Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини другої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов`язується з особливим періодом та/або воєнним станом (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення постанови № 413, а також редакцією абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка діяла на дату звільнення позивача у справі №140/1143/23 - 26 серпня 2022 року).

Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 2, підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би «частину» норми, якої бракує [в законі]; натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені (в цій частині) безпосередньо у тексті Закону. З уваги на такий спосіб викладу юридичної норми у перелічених [у цьому абзаці постанови] структурних частинах статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» колегія суддів у справі №140/1143/23 виснувала, що не було приводу в цій частині для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені постановою № 413, як, власне, («бланкетної») умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), а звідси - для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, яка діла на дату звільнення з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов`язувалася з підставами, визначеними у згаданому Переліку).

Повертаючись до обставин розглядуваної справи суд зазначає, що позивачка звільнена з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу у разі, коли один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

За позицією Верховного Суду у справі № 140/1143/23 норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (стаття 26) визначають можливість звільнення військовослужбовців з військової служби як через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, так і через сімейні або інші поважні причини, перелік яких визначено самим Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

При цьому, положення абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачають нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, якщо звільнення відбулось через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, оскільки позивачка звільнена з військової служби з підстави, яка передбачена Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», а не з підстав, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 413, то на неї не поширюється положення абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині виплати одноразової грошової допомоги.

Щодо посилань позивача у позовній заяві на висновки Верховного Суду у справах №806/2104/17 та №822/3008/17, то суд вважає їх безпідставними оскільки спірні відносини у тих справах вирішувались судами із застосуванням (аналізом) положень законодавства, яке вже втратило чинність. Відтак, правові позиції суду касаційної інстанції у вказаних справах не є актуальними до спірних відносин у цій справі, що виникли при звільненні позивача з військової служби у вересні 2023 року та регулюються приписами статті 15 Закону №2011-ХІІ в редакції, відмінній від тієї, що діяла на час виникнення спірних відносин у справах №806/2104/17 та №822/3008/17.

Крім того, у даній справі не є спірним питання щодо наявності необхідної кількості років вислуги позивача, на відміну від предмету спору у вказаних вище постановах Верховного суду.

У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

VII. Висновок суду.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки в межах розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не надано доказів на підтвердження порушення прав в межах заявлених вимог, тому суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

VIII. Розподіл судових витрат.

Оскільки судом відмовлено у задоволені позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

вирішив:

У задоволені позову ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Південного міжрегіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Жуковського, буд. 1, м. Одеса, 65014, ЄДРПОУ 14321802) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Дубровна

.