Рішення № 128668107, 07.07.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2025 року Справа № 640/18253/19 Провадження №ЗП/280/995/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04655) про визнання протиправними дій скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

24.09.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява, надіслана засобами поштового зв`язку 23.09.2019, ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якій позивачка просить суд: дії відповідача з видачі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-210594-17 від 15.05.2019 визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-210594-17 від 15.05.2019 у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у спірний період позивачка була найманим працівником за яку єдиний внесок сплачував роботодавець. Тобто вона була застрахованою особою, а відповідно не мала обов`язку подвійно сплачувати єдиний внесок. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.09.2019 позов був залишений без руху, позивачці наданий строк для усунення недоліків позову.

03.10.2019 від позивачки до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2019 відкрите спрощене позовне провадження у справі №640/18253/19.

07.11.2019 від відповідача до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов відзив на позов. У відзиві податковий орган зазначив, що платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати, сплачувати єдиний внесок та подавати звітність до органів доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску. Згідно інформаційних систем ГУ ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 15.10.2010 по 08.07.2019. Станом на 22.10.2019 в інтегрованій картці платника податків позивачки, обліковується заборгованість з єдиного внеску за ІV квартал 2018 року та І ІІ квартал 2019 року у розмірі мінімального страхового внеску, згідно обраної системи оподаткування, яка підлягає сплаті. В зв`язку з чим вважає, що спірна вимога винесена законно та обґрунтовано. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

18.11.2019 від представника позивачки до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла відповідь на відзив.

Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2825-ІХ Окружним адміністративним судом міста Києва справу надіслано до Київського окружного адміністративного суду.

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом передано справу до Запорізькому окружному адміністративному суду.

Справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду та 10.04.2025, відповідно до вимог статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, адміністративну справу передано на розгляд судді Запорізького окружного адміністративного суду Киселю Р.В.

Ухвалою від 11.04.2025 прийнято до провадження та призначено до розгляду адміністративну справу №640/18253/19 (провадження №ЗП/280/995/25) за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

21.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивачки надійшло клопотання про витребування доказів.

28.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових пояснень.

14.06.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивачки надійшло клопотання, в якому представник просить суд задовольнити позов, оскільки оскаржувана вимога, на думку представника позивачки, підписана неуповноваженою особою, а отже є незаконною.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 15.10.2010 по 08.07.2019.

15.05.2019 відповідачем винесено вимогу №Ф-210594-17 про сплату позивачкою боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (станом на 30.04.2019) у розмірі 5211,36 грн. Зазначена заборгованість виникла за період ІV квартал 2018 року та І ІІ квартал 2019 року, що підтверджується, зокрема, Інтегрованою карткою платника податків та відповідачем (стор.2 відзиву).

Вважаючи винесену вимогу протиправною, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 КАС України, відповідно до яких, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення облікувизначені положеннями Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.

За змістомпункту 1 частинидругої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників зазначених у статті 4 цього Закону встановлено у розмірі 22 відсотка до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, фізична особа-підприємець, яка господарську діяльність не веде та не отримує доходи, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

Аналогічна правова позиція викладену в постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі №440/1256/19.

Слід зазначити, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону №2464-VІ).

Відповідно до частини другої, третьої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Виходячи із положень абзацівтретього та п`ятого частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що платники єдиного внеску у розумінні норм Закону №2464-VI зобов`язані подавати звітність із визначенням суми виплат (доходу), на які (який) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, нараховувати та своєчасно сплачувати єдиний внесок.

Суд вважає необхідним зауважити, що неподання контролюючому органу звітності за єдиним внеском та невиконання у такий спосіб встановленого Законом №2464-VI обов`язку не нівелює зміст та обсяг зобов`язання платника щодо належної сплати єдиного внеску та не має наслідком його невиконання.

Частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі також - Інструкція №449).

Відповідно до пункту 1 розділу VІ Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Абзацом 3 пункту 2 розділу VІ Інструкції №449 визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Згідно з абзацами сьомим, восьмим, дев`ятим пункту 3 розділу VІ Інструкції №449 у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VІ Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Отже, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску податковий орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Надаючи правової оцінки доводам позивачки (представника позивачки) щодо визначення недоїмки за єдиним внеском виключно на підставі акта перевірки суд звертає увагу, що положеннями законодавства не передбачено обов`язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 передбачено 15-денний строк для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) після вручення платнику акта перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про порушення платником нарахування єдиного внеску, що утворює самостійні підстави для донарахування податковими органами сум єдиного внеску.

Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов`язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2018 року у справі №826/11623/16, від 10 грудня 2019 року у справі №826/25425/15 та від 03 грудня 2020 року у справі №440/1256/19.

Аналіз встановлених обставин справи та вищезазначених норм матеріального закону свідчить про обґрунтованість доводів відповідача про те, що винесення оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу відповідає положенням Закону №2464-VІ. Отже, при формуванні спірної вимоги контролюючим органом було дотримано вимоги, передбачені Інструкцією №449.

Також судом зроблено запит до Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, щодо отриманих доходів та утриманих податків ОСОБА_1 з 3 кварталу 2010 року по 4 квартал 2019 року.

Відповідно до отриманої відповіді №1403755 від 22.05.2025 спірний період, а саме, в ІV кварталі 2018 року та І-ІІ кварталах 2019 року позивачка офіційно не була працевлаштована та роботодавці за неї не сплачували єдиний внесок, що зумовлює обов`язок фізичної особи-підприємця самостійно сплачувати за себе єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Доказів такої сплати позивачкою не надано.

Крім того, в позовній заяві позивачка не зазначав про перебування у трудових відносинах, поряд зі статусом фізичної особи-підприємця, у спірний період та про те, що за нього єдиний внесок сплачували його роботодавці (роботодавець).

Інші ж доводи позивачки (представника позивачки), зокрема щодо порушення строку направлення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском, не підтвердження повноважень особи, яка підписала вимогу тощо, не є слушними та не утворюють підстав для визнання протиправними оспорюваного акту індивідуальної дії, оскільки не звільняють платника від обов`язку зі сплати суми недоїмки.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі №826/12543/17 та від 03 грудня 2020 року у справі №440/1256/19.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, а отже не потребують детальних відповідей.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення (вимоги) відповідач діяв обґрунтовано та з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, підстави для присудження понесених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04655) про визнання протиправними дій скасування вимоги відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «07» липня 2025 року.

СуддяР.В. Кисіль