Рішення № 128665442, 02.07.2025, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/19758/24

Провадження № 2/755/355/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

за участі:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Спаського А.Ю.

розглянувши в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, в якому просить позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтовано тим, що у червні 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 розірвано. Від шлюбу сторони мають малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 та діти мають статус внутрішньо переміщених осіб, фактично проживають на території міста Києва. Батько дітей ОСОБА_2 , за наявною у позивача інформацією, проживає на тимчасово окупованій території України. Діти перебувають на повному утриманні матері. Відповідач про духовний та фізичний розвиток дітей не піклується, з ними не спілкується, не дбає про їх нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальноприйнятих норм моралі, не надає доступу до культурних та духовних цінностей. Будь-якої допомоги не надає. Також не забезпечує дітей необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням. Тобто, вихованням та фактичним утриманням дітей займається позивач. Таким чином, відповідач з 2022 року ухиляється від виконання батьківських обов`язків, самоусунувся від їх виконання, з дітьми однією сім`єю не проживає, участі у вихованні дітей не бере, матеріально не забезпечує, не цікавиться життям дітей.

На підставі викладеного просила позов задовольнити, позбавити ОСОБА_2 батьківських прав та стягнути аліменти.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 листопада 2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 17 січня 2025 року на 12 год. 30 хв., учасникам справи роз`яснено процесуальні права та встановлено процесуальні строки.

17 січня 2025 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про виклик свідків. Аналогічна заява надійшла від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Спаського А.Ю., через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС 16 січня 2025 року.

17 січня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Спаський А.Ю., подав заяву про розгляд справи, призначеної на 17 січня 2025 року за його відсутності, просив витребувати у Служби у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації висновок про доцільність позбавлення батьківських прав.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2025 року витребувано у Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації оригінал висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стосовно його малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня

2025 року задоволено клопотання позивача про виклик та допит свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6

17 січня 2025 року протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва, без участі учасників справи, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 квітня 2025 року на 10-30 год.

19 лютого 2025 року до суду надійшла заява представника Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про долучення до матеріалів справи Висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 14 лютого 2025 року № 103-1428 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до розпорядження керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва Коровича О.С. від 18 березня 2025 року № 90 щодо проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2025 року, справу передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року справу прийнято до провадження судді Хромової О.О., розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14 травня 2025 року на 10 год. 15 хв.

09 квітня 2025 року на офіційному веб-сайті судової влади України розміщено оголошення про розгляд Дніпровським районним судом міста Києва цивільної справи № 755/19758/24. Зазначено, що підготовче засідання по справі призначено на 14 травня 2025 року на 10 год. 15 хв., відповідачеві роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено процесуальні строки.

14 травня 2025 року у підготовчому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник- адвокат Спаський А.Ю., позов підтримали, зазначили, що заяв та клопотань по справі не мають. Проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду не заперечували.

Відповідач ОСОБА_2 у підготовче засідання не з`явився, про день, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлялися належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про причини неявки не повідомили. Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, у підготовче засідання свого представника не направила, про день, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлялася належним чином. У заяві від 19 лютого 2025 року розгляд справи просили здійснювати за відсутності представника третьої особи.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 02 липня

2025 року на 11 год. 00 хв. У судове засідання викликано сторони та свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6

21 травня 2025 року на офіційному веб-сайті судової влади України розміщено оголошення про розгляд Дніпровським районним судом міста Києва цивільної справи № 755/19758/24. Зазначено, що судове засідання по справі призначено на 02 липня 2025 року на 11 год. 00 хв.

02 липня 2025 року у судовому засіданні проведено допит свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Спаський А.Ю., позов підтримали та просили задовольнити. Надали пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про причини неявки не повідомив. Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, у судове засідання свого представника не направила, про день, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлялася належним чином. У заяві від 19 лютого 2025 року розгляд справи просили здійснювати за відсутності представника третьої особи.

Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, відповідно до вимог частини першої статті 281 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та її представника, допитавши свідків, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до таких висновків.

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року по справі № 755/3016/24 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований відділом ЗАЦС Приморського районного комітету у справах ЗАЦС Уряду Санкт-Петербурга, про що зроблено відповідний актовий запис № 1073 та видано свідоцтво про шлюб від

03 травня 2014 року серії НОМЕР_1 .

Так судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уклали шлюб 03 травня 2014 року, про що відділом ЗАЦС Приморського районного комітету у справах ЗАЦС Уряду Санкт-Петербурга зроблено відповідний актовий запис № 1073 та видано свідоцтво про шлюб від 03 травня 2014 року серії НОМЕР_1 . Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - « ОСОБА_2 », дружини - « ОСОБА_2 ».

Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до копії свідоцтва про народження від 17 вересня 2016 року серії НОМЕР_2 , виданого Відділом ЗАЦС Калінінського району Комітету зі справ ЗАЦС Уряду Санкт-Петербурга,

ІНФОРМАЦІЯ_5 у місті Санкт-Петербург, Росія, народився ОСОБА_4 , про що 17 вересня 2016 року складено запис акту про народження № 3308. Батьками зазначені: ОСОБА_2 , громадянин Росії, та ОСОБА_1 , громадянка України.

Згідно із довідкою від 22 травня 2023 року № 7414-000020050 про реєстрацію особи громадянином України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з рішенням УДМС у Чернігівській області від 22 травня 2023 року № 101, набув громадянства України на підставі частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України» та є громадянином України з 01 вересня 2016 року.

З копії свідоцтва про народження від 09 листопада 2018 року серії НОМЕР_3 , виданого Відділом запису актів цивільного стану Калінінського району Комітету зі справ запису актів цивільного стану Уряду Санкт-Петербурга, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у місті Санкт-Петербург, Російська Федерація, народився ОСОБА_3 , про що 09 листопада 2018 року складено запис акту про народження № 110189780000403577004. Батьками зазначені: ОСОБА_2 , громадянин Російської Федерації, та ОСОБА_1 , громадянка України.

Відповідно до довідки від 22 травня 2023 року № 7414-000020049 про реєстрацію особи громадянином України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з рішенням УДМС у Чернігівській області від 22 травня 2023 року № 100, набув громадянства України на підставі частини першої статті 7 Закону України «Про громадянство України» та є громадянином України з 26 жовтня 2018 року.

До матеріалів справи також долучено копію довідки від 14 червня 2023 року № 3004-5002814666 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно до якої ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .

Також з довідки від 14 червня 2023 року № 3004-5002814694 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки від 05 червня 2023 року № 3004-7001801194 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .

Згідно листа Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2 Дніпровського району міста Києва» від 15 жовтня 2024 року № 751, відповідно до укладених декларацій, діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,

2016 року народження, на обліку в Центрі перебувають з 30 квітня 2024 року, законним представником дітей є ОСОБА_1 , яка безпосередньо була присутня в кабінеті лікаря при зверненні з дітьми. Хто із батьків приводив дітей до медичного закладу надати відповідь не можуть, оскільки відстеження даних обставин не входить до компетенції медичного закладу та лікаря-педіатра.

До матеріалів справи також долучено характеристику учня 2-В класу ОСОБА_4 , складену Початковою школою № 327 Дніпровського району міста Києва. Зазначено, що ОСОБА_4 навчається у закладі з 2023 року. За цей час зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працелюбний, уважний учень. Має навчальні досягнення високого рівня. Навчається в повну міру своїх сил. Гарно запам`ятовує навчальний матеріал. Виявляє логічне та творче мислення. Має здібності до вивчення всіх предметів. На уроках завжди уважний та активний. Має добрий загальний розвиток. Бере активну участь у позаурочному житті класу. Дуже дружня, добра дитина, по товариські ставиться до усіх дітей у класі, має лідерські здібності. Мати, ОСОБА_1 , бере участь у житті класу, допомагає у організації позакласних заходів, відвідує батьківські збори, цікавиться життям дитини, забезпечує відвідування навчальних екскурсій. За час навчання ОСОБА_9 тато до навчального закладу не приходив.

З висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання Комісії від 12 лютого 2025 року № 3) від 14 лютого 2025 року № 103-1428, вбачається, що Комісією встановлено, що батьки дітей, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано у травні 2024 року, шлюбні відносини припинені між ними ще у 2022 році. Родина проживала на території Російської Федерації, в місті Санкт-Петербург. Після воєнного вторгнення Росії на територію України, мати дітей ОСОБА_1 разом з дітьми переїхали до України. На даний час родина проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Мати самостійно займається вихованням та утриманням дітей. Батько дітей ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , життям та здоров`ям дітей не цікавиться, вихованням та утриманням не займається, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, не виявляє бажання спілкуватися з синами, матеріально не допомагає.

Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дітей.

У своїх показаннях свідок ОСОБА_6 повідомила, що з позивачем є колегами, працюють в аптечній мережі «Подорожник». Дружні відносини мають з 2023 року. Гуляли разом в парку. ОСОБА_10 гарна матір, діти можуть бути з нею. ОСОБА_2 не знає, напевно, він є батьком дітей. Позивач самостійно опікується дітьми. Про батька діти не розповідали.

Свідок ОСОБА_5 у своїх показаннях повідомив, що є братом позивача. Батько з дітьми не спілкується, участі у їх житті не бере. ОСОБА_2 до повномасштабного вторгнення не бачив. Дітей утримує матір, батько їй не допомагає, про них не піклується.

Частиною третьою статті 51 Конституції України встановлено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

При цьому, позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, а також і санкція за протиправну винну поведінку батьків. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого

1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 758/9706/18 (провадження № 61-17898св20).

Відповідно до положень статті 121 Сімейного кодексу України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини (стаття 133 Сімейного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 122 Сімейного кодексу України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини (стаття 133 Сімейного кодексу України).

Як уже зазначалося раніше батьками малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження від 17 вересня 2016 року серії НОМЕР_2 , виданого Відділом ЗАЦС Калінінського району Комітету зі справ ЗАЦС Уряду Санкт-Петербурга, та від 09 листопада 2018 року серії НОМЕР_3 , виданого Відділом запису актів цивільного стану Калінінського району Комітету зі справ запису актів цивільного стану Уряду Санкт-Петербурга.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, зареєстрованому відділом ЗАЦС Приморського районного комітету у справах ЗАЦС Уряду Санкт-Петербурга, про що зроблено відповідний актовий запис № 1073 та видано свідоцтво про шлюб від 03 травня 2014 року серії НОМЕР_1 . Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2024 року по справі № 755/3016/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до положень статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно статті 165 Сімейного кодексу України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Згідно із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 17 червня

2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20), ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно із пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року

№ 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії», заява № 70879/11)

Отже, під час вирішення спору, суд ставить на перше місце якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц (провадження № 61-16157св18) сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте першочергово мають враховуватися якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для ухвалення рішення, а також оцінку всіх доказів у справі, які підтверджують виконання чи нехтування батьком/матір`ю своїми батьківськими обов`язками. Позбавлення батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права батька/матері є пропорційним меті позбавлення батьківських прав. Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що відповідач ОСОБА_2 участі у житті та вихованні дітей не бере, не цікавиться їх фізичним та духовним розвитком, матеріально не утримує. Фактично проживає на території Російської Федерації. Сімейні відносини припинено з

2022 року, діти проживають з матір`ю на території України в місті Київ.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання Комісії від 12 лютого 2025 року № 3) від 14 лютого 2025 року № 103-1428, орган опіки та піклування вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітніх дітей ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що він ухиляється від виховання та утримання дітей.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини. Не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Під час вирішення питань, що стосуються інтересів дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини спілкуватися з батьками, підтримувати відносини, тощо.

З урахуванням віку дітей (6 років та 8 років) суд не вбачає правових підстав для опитування дитини у судовому засіданні, з метою недопущення здійснення негативного впливу на їх психо-емоційний стан.

При цьому, відомостей про перебування відповідача ОСОБА_2 на території України матеріали справи не містять, долучені до матеріалів справи документи свідчать, що відповідач проживає у місті Санкт-Петербург, Російська Федерація.

Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не здійснює належним чином виховання дітей, не створює належних умов їх для проживання та виховання. Фактично діти не отримували від батька жодної допомоги для морального та фізичного розвитку близько трьох років, тим більше з урахуванням чутливого періоду: періоду соціалізації, зміни місця проживання, адаптації у новому колективі садочку/школи, побудови перших соціальних зв`язків, отримання навичок комунікації, формування основ світогляду.

З огляду на викладене, оцінивши надані докази, враховуючи вік дітей та їх інтереси, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо своїх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому є підстави для позбавлення його батьківських прав та задоволення позовних вимог в цій частині.

При вирішенні цієї вимоги враховується, що такий крайній захід спрямований на захист інтересів дітей, з метою забезпечення їх належного виховання, розвитку, медичного та соціального нагляду. Тому позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повністю відповідає інтересам дітей, і є справедливим, передбачуваним та невідворотним наслідком свідомого вибору ОСОБА_2 .

Разом з тим, слід зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною у побаченні з нею, а також права на звернення до суду із позовом про поновлення батьківських прав, про що зауважив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18.

З урахуванням положень статті 169 СК України суд роз`яснює відповідачеві, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Стосовно вимоги про стягнення аліментів суд зазначає таке.

Відповідно до частин другої, третьої статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Частиною третьою статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до вимог частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до роз`яснень пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від

15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частини другої статті 182 СК України.

За змістом частин першої-третьої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідач є особою працездатного віку, відомостей про наявність у нього інших дітей, інших стягнень на утримання інших непрацездатних осіб з матеріалів справи не встановлено, доказів протилежного суду не надано. Підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати дитину, передбачених статтею 188 СК України, не встановлено.

Враховуючи відсутність інформації щодо майнового стану відповідача та те, що особа, яка позбавлена батьківських прав, не звільняються від обов`язку щодо утримання дитини, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів на дітей ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, підлягають задоволенню.

Такий розмір аліментів, на думку суду, є доцільним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

З урахуванням вказаної норми, аліменти підлягають стягненню з 08 листопада 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.

За змістом пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України у справах про стягнення аліментів суд допускає негайне виконання рішень у межах суми платежу за один місяць.

Пунктом 6 частини першої статті 286 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 286 ЦПК України).

Вимоги про стягнення судових витрат з відповідача позивачем не заявлено.

Керуючись статтями 14, 19, 71, 81, 121, 150, 164, 165, 166, 180-183, 191, 193, 245, 246 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду від 30 березня 2007 року

№ 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 08 листопада 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.

Допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - не відомо, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 .

Третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37397237, адреса місцезнаходження: шосе Харківське, 4-А, м. Київ, 02160.

Повне рішення суду виготовлено 07 липня 2025 року.

Суддя О.О. Хромова