Рішення № 128652974, 04.07.2025, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2025 року Справа № 915/21/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом: Акціонерного товариства Українська залізниця (м. Київ, вул. Єжі Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815)

до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про: стягнення 13628,47 грн

У С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство Українська залізниця звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, сформованою в системі Електронний суд 05.01.2024 (вх. №152/24 від 05.01.2024), в якій просить суд стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 13628,47 грн відшкодування середнього заробітку працівників АТ Українська залізниця регіональної філії Одеська залізниця.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2024 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/21/24 та визначено головуючим у справі суддю Адаховську В.С.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Встановлено відповідачу, в 15-денний строк від дня вручення даної ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Копія ухвали суду від 10.01.2024 була направлена сторонам до електронних кабінетів через систему Електронний суд та згідно довідок про доставку електронного листа доставлена до електронних кабінетів сторін 11.01.2024.

18.01.2024 до суду від представника відповідача через систему Електронний суд надійшов відзив на позовну заяву від 18.01.2024 (вх. №672/24), в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що:

- державною програмою Проведення мобілізаційної роботи, підготовки резервістів ІНФОРМАЦІЯ_2 були виділені кошти бюджетних асигнувань на компенсацію середнього заробітку військовозобов`язаним, які використані в повному обсязі;

- станом на дату подання даного відзиву виділені кошти та кошторисні призначення на 2019 рік по виплаті витрат на виплату середнього заробітку військовозобов`язаним за період перебування на навчальних зборах ІНФОРМАЦІЯ_3 були також витрачені в повному обсязі.

- оскільки Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва, наявний фінансовий ресурс направляється на здійснення заходів щодо укріплення обороноздатності держави, протидії російській загрозі та проявам тероризму, а також створення належної матеріально-технічної бази для лікування, реабілітації та оздоровлення військовослужбовців та інших осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, відтак, заявки для вищевказаних виплат у 2019 році не фінансувалися, кошторисні призначення не надавалися.

Також відповідач посилаючись на ст. 3 Бюджетного кодексу України, яким передбачено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, та на положення ч. 12 ст. 23, п. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу, вважає, що у ІНФОРМАЦІЯ_4 немає зареєстрованих у Держказначействі зобов`язань. Вказує, що відшкодування витрат за 2019 рік, виплаченої середньої заробітної плати, є виплатою минулих років.

Враховуючи викладене, та що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.

За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з приписами ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розгляд справи здійснено поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

Військовий комісар ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача про призов на навчальні збори резервістів в період з 21.01.2019 по 02.11.2019 військовозобов`язаного ОСОБА_1 на 21.10.2019.

Військовий комісар ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомив позивача про призов на навчальні збори резервістів в період з 28.08.2019 по 06.09.2019 військовозобов`язаного ОСОБА_2 .

Вказане підтверджується копіями повідомлень ІНФОРМАЦІЯ_7 , які містяться в матеріалах справи.

У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 (начальника району контактної мережі) від 27.08.2019 про звільнення з 28.08.2019 по 06.09.2019 у зв`язку з навчальними зборами згідно повідомлень ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Наказом начальника Помічнянської дистанції електропостачання виробничого підрозділу служби електропостачання регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця №455/84 від 27.08.2019 ОСОБА_2 начальника району контактної мережі, відповідно до повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_7 , було залучено на час проходження навчальних військових зборів з 28.08.2019 по 06.09.2019 зі збереженням за ОСОБА_2 робочого місця й середньої заробітної плати на час навчальних військових зборів.

Вказане підтверджується копією наказу №455/84 від 27.08.2019, що міститься в матеріалах справи.

Згідно довідки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 18.10.2019 №2560 ОСОБА_1 (матроса запасу) залучено для участі в навчальних зборах Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ) 21.10.2019 та відповідно до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 про направлення резервістів оперативного резерву другої черги на навчальні збори від 18.10.2019 №57 матроса запасу ОСОБА_1 направлено для проходження навчальних зборів.

Вказане підтверджується копіями довідки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_8 від 18.10.2019 №2560, витягу з наказу ІНФОРМАЦІЯ_9 про направлення резервістів оперативного резерву другої черги на навчальні збори від 18.10.2019 №57.

Наказом начальника Помічнянської дистанції електропостачання виробничого підрозділу служби електропостачання регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця №577/84 від 21.10.2019 ОСОБА_1 начальника тягової підстанції, відповідно до повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_8 , було залучено на час проходження навчальних військових зборів з 21.10.2019 по 02.11.2019, зі збереженням за ОСОБА_1 робочого місця й середньої заробітної плати на час навчальних військових зборів.

Вказане підтверджується копією наказу №577/84 від 21.10.2019, що міститься в матеріалах справи.

Згідно довідки військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_8 від 04.11.2019 №2674, а також Витягу з наказу військового комісара від 04.11.2019, копії яких містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 повернувся з навчальних зборів 02.11.2019.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем сформовані:

- відомості про виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов`язаним призваним на збори, згідно яких ОСОБА_2 нарахована заробітна плата за період з 28.08.2019 по 06.09.2019 в сумі 7019,39 грн, ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за період з 21.10.2019 по 02.11.2019 в сумі 6609,08 грн; розрахунки оплати середньої зарплати;

- рахунки на оплату №18/219 від 30.04.2021 на суму 6609,08 грн (компенсація заробітної плати за період перебування на навчальних зборах з 21.10.2019 по 02.11.2019 ОСОБА_1 ); №19/219 від 30.04.2021 на суму 7019,39 грн (компенсація заробітної плати за період перебування на навчальних зборах з 28.08.2019 по 06.09.2019 ОСОБА_2 ); рахунки №1/219 від 25.04.2023 на суму 7019,39 грн (компенсація заробітної плати за період перебування на навчальних зборах з 28.08.2019 по 06.09.2019 ОСОБА_2 ); №2/219 від 25.04.2023 на суму 6609,08 грн (компенсація заробітної плати за період перебування на навчальних зборах з 21.10.2019 по 02.11.2019 ОСОБА_1 ).

Матеріали справи свідчать також про те, що позивач надіслав військовому комісаріату ІНФОРМАЦІЯ_1 з листами №15/Е4-8 від 30.04.2021, №120/Е4 від 10.11.2021, №Е-15/635 від 01.05.2023, №Е-15/1127 від 21.07.2023, зокрема, документи для компенсації середнього заробітку військовозобов`язаним ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які пройшли навчальні військові збори.

Вказане підтверджується копіями рахунків №18/219 від 30.04.2021, №19/219 від 30.04.2021, №1/219 від 25.04.2023, №2/219 від 25.04.2023, листів №15/Е4-8 від 30.04.2021, №120/Е4 від 10.11.2021, №Е-15/635 від 01.05.2023, №Е-15/1127 від 21.07.2023, з доказами їх направлення на адресу відповідача.

Невиконання відповідачем зобов`язань щодо компенсації заробітної плати за період перебування військовозобов`язаних працівників позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на навчальних військових зборах і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 119 Кодексу законів про працю України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України Про військовий обов`язок і військову службу і Про альтернативну (невійськову) службу, Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Згідно ч. 11 ст. 29 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за призваними на збори військовозобов`язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності.

Відповідно до ч. 13 ст. 29 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу виплата середньої заробітної плати військовозобов`язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних та резервістів, грошової виплати резервістам від 23.11.2006 №1644 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виплата середнього заробітку військовозобов`язаним та резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 №80 затверджена Інструкція про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов`язаних та резервістів, грошової виплати резервістам (далі Інструкція №80).

Відповідно до абз. 1 п. 7 Інструкції №80 за військовозобов`язаними, призваними на збори, зберігається на весь період зборів, уключаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та середній заробіток як на основній, так і на сумісних роботах.

Відповідно до п. 8 Інструкції №80 особам, призваним на збори, виплачується заробітна плата за відпрацьований час до дня припинення роботи у зв`язку з від`їздом на збори, а також середня заробітна плата за перші півмісяця зборів. За решту часу перебування на зборах виплата заробітної плати провадиться у звичайні строки, установлені на підприємстві, в установі чи організації, де працює військовозобов`язаний.

За приписами п. 11 Інструкції №80 виплата середнього заробітку військовозобов`язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами.

Згідно п. 12 Інструкції №80 підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов`язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов`язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов`язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування). До рахунків додаються відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов`язаним, призваним на збори, згідно з цією Інструкцією за відповідною формою.

Згідно п. 13 Інструкції №80 середній заробіток військовозобов`язаних, призваних на збори, розраховується підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, відповідно до чинних нормативно-правових актів.

Відповідно до пунктів 4.6, 4.7 Інструкції з організації і проведення навчальних зборів з військовозобов`язаними у військових частинах і установах Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.11.2009 №560 у редакції наказу Міністерства оборони України 05.04.2013 №245, командири військових частин (установ) зобов`язані під час проведення навчальних зборів організувати зокрема: видання наказу про зарахування військовозобов`язаних до списків особового складу військової частини (установи), організувати їх облік; внесення відповідних записів про проходження навчальних зборів у військово-облікові документи військовозобов`язаних із зазначенням тривалості і виду навчальних зборів, завіривши їх підписом, скріпленим гербовою печаткою військової частини (установи). Обласні військові комісаріати ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ) зобов`язані, зокрема, після закінчення навчальних зборів відшкодувати витрати підприємствам (установам та організаціям), на яких працюють військовозобов`язані, призвані на навчальні збори, з виплатою середнього заробітку за весь період проведення навчальних зборів та урахуванням часу перебування у дорозі до місця проведення навчальних зборів і у зворотному напрямку.

У відповідності до п. 10 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №389 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), обласні військові комісаріати, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема здійснюють відшкодування роботодавцям середнього заробітку військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міноборони.

Таким чином, відповідач є особою, відповідальною за відшкодування витрат позивача на оплату військовозобов`язаним працівникам, які проходили військові збори, зокрема, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 середньої заробітної плати.

Відповідач у відзиві, не заперечуючи проти правильності здійсненого позивачем розрахунку позовних вимог та періоду перебування вказаних осіб на військових зборах, фактично обґрунтовує невиконання свого зобов`язання, яке виникло в силу Закону, відсутністю коштів на такі витрати.

Суд зазначає, що законодавством не передбачена залежність відшкодування витрат з виплаченої середньої заробітної плати військовозобов`язаним від фактичного фінансування відповідача чи випадки повного або часткового його звільнення від такого обов`язку.

Приписи ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Відповідно до пунктом 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, суд відхиляє вказані заперечення відповідача.

Судом перевірено розрахунок заборгованості з відшкодування середнього заробітку працівникам позивача ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) за час проходження військових зборів у періоди з 28.08.2019 по 06.09.2019 та з 21.10.2019 по 02.11.2019 відповідно, та встановлено, що позивачем суму заборгованості у розмірі 13628,47 грн зазначено вірно.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).

Учасники справи, зокрема зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (1 та ч. 3 ст. 74 ГПК).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК).

У ст. 75 ГПК наведені підстави звільнення від доказування. До таких підстав, зокрема належать: визнання обставин учасниками справи; визнання судом обставин загальновідомими; встановлення обставин рішенням суду, що набрало законної сили, в господарській, цивільній або адміністративній справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч. 1 ст. 73 ГПК).

Ці дані, встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 ГПК).

Будь-яких доказів того, що відповідач своєчасно і в повному обсязі виконав свої зобов`язання, останній, у порушення приписів ст. 73, 74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у сумі 2422,40 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (м. Київ, вул. Єжі Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) грошові кошти у розмірі 13628,47 грн та 2422,40 грн судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяВ.С. Адаховська