Рішення № 128641645, 30.06.2025, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1146/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Науменка В.В.

при секретарі судового засідання Гловацькій М.О.,

за участі:

представника позивача Цубенка Є.Л.

представника відповідача Балакіної Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройбіт» (Республіка Молдова, м. Бєльці, вул. Міхай Вітязул, буд. 18, 3100) до Кропивницької митниці Держмитслужби (вул. Лавандова, 27Б, м. Кропивницький, 25030, ЄДРПОУ 44005668) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач через уповноваженого представника звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову Кропивницької митниці у наданні дозволу на перевантаження вантажу бітум нафтовий з вагону № 51557726 в інший вид транспорту автомобільні цистерни для подальшого вивезення вантажу з території України за призначенням на територію Республіки Молдова від 19.12.2024 року № 7.22- 1/17.1/13/4405;

- зобов`язати Кропивницьку митницю розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙБІТ» від 13.12.2024 року за № 305 та вчинити всі необхідні дії щодо надання дозволу на перевантаження вантажу бітум нафтовий з вагону № 51557726 в інший вид транспорту автомобільні цистерни для подальшого вивезення вантажу з території України за призначенням на територію Республіки Молдова.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у залізничному вагоні №51557726 перебуває вантаж бітум нафтовий дорожній, якій у митному режимі транзит прямував залізничним транспортом з російської федерації до Республіки Молдова. Позивач є отримувачем зазначеного вантажу. 23.02.2022 вказаний вагон з вантажем заїхав на територію України, проте на територію Республіки Молдова не потрапив, оскільки у зв`язку з запровадженням з 24.02.2022 в Україні воєнного стану вагон, який належить суб`єкту господарювання РФ, було затримано, у подальшому заарештовано та передано у користування АТ "Укрзалізниця". Позивач при цьому зазначає, що сам вантаж не був заарештований та не затримувався. Позивач, з метою доставлення товару за призначенням до Республіки Молдова, вирішив перевантажити товар в інший транспортний засіб, для чого підшукав суб`єкта господарювання, який має технічні засоби, що дозволяють привести зазначений товар бітум, до рідкого стану, злити його з вагону №51557726 та перевантажити до автомобільного транспорту. Вказаний суб`єкт територіально перебуває у зоні відповідальності Кропивницької митниці (у місті Кропивницькому), а тому позивач звернувся до Кропивницької митниці із запитом на надання дозволу на вказане перевантаження. Водночас, відповідач відмовив у зазначеному перевантаженні, посилаючись на норми Закону України "Про санкції" та зазначаючи, що виробник товару ПАО "Славнєфть-Ярославнєфтєоргсінтез" входить до переліку юридичних осіб, до яких застосовано персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач ініціював розгляд даної справи в адміністративному суді.

Ухвалою від 03.03.2025 року позовну заяву було залишено без руху (а.с. 64-65). У встановлений судом строк позивач подав заяву про усунення недоліків та надав відповідні докази.

Ухвалою суду від 18.03.2025 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено проводити у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено порядок та строки вчинення процесуальних дій (а.с. 85).

Ухвалою суду від 26.03.2025 за клопотанням позивача вирішено подальший розгляд справи проводити в судовому засіданні з викликом сторін (а.с. 91).

Від відповідача до суду 02.04.2025 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у його задоволенні. Зазначив, що позивач дійсно звертався до відповідача з проханням надати дозвіл на перевантаження спірного товару, на що відповідачем була надана відповідь, у якій, з посиланням на норми законодавства, повідомлено про неможливість надання такого дозволу. Наголосив, що спірний товар підпадає під дію обмежувальних заходів, застосованих до виробника такого товару - ПАО "Славнєфть-Ярославнєфтєоргсінтез", які введено в дію Указом Президента України №364/2023 від 01.07.2023, а отже транзит такого товару територією України, а тим більше його розвантаження на митний склад в Україні та подальший реекспорт до Республіки Молдова, неможливі. Відповідач вказав, що у спірних правовідносинах діяв на підставі та у межах чинного законодавства, а отже оспорюванні дії та рішення є правомірними (а.с. 96-101).

Від позивача до суду 08.04.2025 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягав на раніше викладеній позиції, а доводи відзиву вважав такими, що не спростовують позовних вимог. Позов просив задовольнити у повному обсязі (а.с. 182-186).

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити. Зазначив, що товар був придбаний ще до початку повномасштабного вторгнення РФ до України та до введення персональних санкцій відносно виробника зазначеного товару. Такий товар рухався транзитом через територію України та не був своєчасно вивезений за її територію з причин, які не залежали від позивача. Наголосив на неправомірності дій відповідача, оскільки останній витребовує документи, що не передбачені законом.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, у задоволенні позову просив відмовити. Наполягав на правомірності відмови у перевантаженні спірного товару, оскільки на нього розповсюджуються обмеження, передбачені Законом України "Про санкції", та саме вимогами вказаного закону керувався відповідач у спірних правовідносинах. Зазначив, що надані позивачем документи щодо спірного товару містять суперечності щодо дати виникнення у позивача права на такий товар, не містять доказів оплати за товар, деякі документи містять ознаки їх редагування у графічних редакторах, про що відповідач повідомив правоохоронні органи.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до залізничної накладної №32163360 від 17.02.2022 (а.с. 11), зі станції Новоярославська (РФ) до станції Реуцел (Республіка Молдова), через територію України (від станції Зерново до станції Могильов-Подільський), у вагоні №51557726, наливом, було спрямовано товар бітум нафтовий (дорожній, в`язкий) у кількості 59620 кг.

Відправником товару за вказаною накладною зазначено ПАО "Нєфтєгазовая компанія "Славнєфть" (РФ), отримувачем SC "Stroibit" SRL (Республіка Молдова).

Такі ж дані щодо відправника та отримувача зазначені у документі контролю за переміщенням товарів (ДКПТ) ТР 80 УМВ від 23.02.2022 №UA805190/2022/002812 (а.с. 10).

Виробником товару є ПАО "Славнєфть-Ярославнєфтєоргсінтез", що сторонами не заперечується, крім цього підтверджується Паспортом №136 (а.с. 40), вагонним відвісом (а.с. 40-зворот).

Вагон №51557726 перетнув митний кордон України 23.02.2022, про що свідчать відповідні позначки в залізничній накладній та ДКПТ.

Згідно матеріалів справи, спірний вагон з бітумом на території України було затримано, та у подальшому ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.04.2022 у справі №761/6594/22 на вагон № 51557726 було накладено арешт та передано на відповідальне зберігання АТ «Українська залізниця» з правом комерційного використання (управління) зазначеного вагону до завершення заходів організації управління майном АРМА.

Разом з тим, на товар, розміщений у вказаному вагоні, арешт накладено не було, що сторонами не заперечується.

Позивач листами від 04.10.2024, 09.12.2024, 13.12.2024 (а.с. 45-зворот 46, 48, 49-зворот 51) звернувся до відповідача з проханням надати дозвіл на перевантаження товару бітуму з вагону № 51557726 до автомобільного транспорту, проте листами від 27.09.2024, 14.10.2024, 12.12.2024, 19.12.2024 (а.с. 51-зворот 52) отримав відмову з посиланням на Закон України "Про санкції".

Надаючи правової оцінки діям відповідача, суд зазначає, що згідно частини першої статті 96 Митного кодексу України, перевантаження товарів, що переміщуються у митному режимі транзиту, з одного транспортного засобу на інший допускається з дозволу митного органу, в зоні діяльності якого проводиться перевантаження.

Митні формальності при здійсненні транзитних переміщень товарів з використанням залізничної накладної УМВС (СМГС), накладної ЦІМ (СIМ), накладної ЦІМ/УМВС (ЦИМ/СМГС, CIM/SMGS) регламентуються розділом VII Порядку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 жовтня 2012 року N 1066 (далі Порядок 1066).

Пункт 7.4. розділу VII Порядку 1066 зазначає, що митні формальності у разі аварії або дії обставин непереборної сили, перевантаження товарів, заміни транспортного засобу, зміни засобів ідентифікації виконуються відповідно до вимог розділу II цього Порядку та вимог законодавства з питань державної митної справи. Зокрема, пунктом 2.5 Порядку 1066 передбачено, що у разі проведення з дозволу митного органу перевантаження товарів до іншого транспортного засобу, контейнера, цистерни (іншого пристосування) уповноважена посадова особа цього митного органу протягом доби після проведених операцій вносить до представлених декларантом, уповноваженою ним особою або перевізником паперових примірників ДКПТ та до ЄАІС відповідні зміни про інший номер (назву) транспортного засобу, контейнера, цистерни (інше пристосування), а у разі накладання нового митного забезпечення - його ідентифікаційні ознаки. Зміни, внесені до паперових примірників ДКПТ, засвідчуються ОНП.

Разом з тим, розділ VII Порядку 1066 стосується лише переміщення товарів залізничним транспортом та, відповідно, не може бути застосованим під час перевезень товарів іншими видами транспорту.

Крім цього, у разі перевантаження товару до іншого виду транспорту обов`язково має бути змінено перевізника, якому мають бути передані обов`язки щодо подальшого транзитного переміщення, а також мають враховуватись положення Правил видачі вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, якими, серед іншого, встановлено порядок визначення норм недостачі наливних вантажів при перевезеннях залізничним транспортом.

Відповідно до частини четвертої статті 102 МК України, митний режим транзиту завершується поміщенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення в інший митний режим при дотриманні вимог, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 198 Кодексу товари, що переміщуються через митний кордон України в режимі транзиту, у разі необхідності перевантаження з метою транзиту через митний склад можуть направлятися для митного оформлення в митний орган, у зоні діяльності якого буде здійснено таке перевантаження.

Митний Кодекс України містить кілька положень стосовно підстав для зміни митних режимів. Так, частина перша статті 86 МК України передбачає, що до товарів, які при ввезенні на митну територію України мали статус іноземних, після ввезення на митну територію України перебували під митним контролем та не були поміщені у митний режим, може бути застосований митний режим реекспорту. Разом з тим, частина четверта статті 86 МК України дозволяє реекспорт товарів після їх поміщення у режим митного складу, якщо вони вивозяться за межі митної території України у тому самому стані, в якому вони були ввезені на митну територію України, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування та зберігання.

Стаття 87 МК України містить окремі положення щодо застосування митного режиму реекспорту. Зазначеними положеннями встановлено, що товари, які реекспортуються, можуть вивозитися за межі митної території України однією чи кількома партіями. Допускається вивезення товарів, що реекспортуються, за межі митної території України не через той митний орган, через який товари ввозилися на цю територію. Також дозволяється застосування митного режиму реекспорту при вивезенні за межі митної території України товарів іншою особою, ніж та, яка їх ввозила, якщо це виправдано обставинами. Поміщення в митний режим реекспорту можливе за умови ідентифікації митним органом товарів, заявлених у цей режим, як таких, що були раніше ввезені на митну територію України.

Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку, що у разі необхідності перевантаження товару, який переміщується залізничним транспортом територією України у режимі транзит, до іншого виду транспорту (в даному випадку автотранспорту), необхідно поміщення зазначеного товару у режим митного складу із подальшим застосуванням митного режиму реекспорту. При цьому транзитне переміщення, яке у даному випадку здійснювалось за ДКПТ ТР 80 УМВ від 23.02.2022 № UA805190/2022/002812, має бути завершено.

Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

Отже, при вирішенні питання щодо надання дозволу на перевантаження спірного товару, що передбачає зміну митного режиму, мають застосовуватись норми закону, що діють на момент звернення позивача до митного органу із відповідною заявою.

Статтями 196 та 197 Кодексу визначено загальні положення щодо встановлених заборон та обмежень під час переміщення окремих товарів через митний кордон України.

Разом із тим, відповідно до статті 1 Закону України «Про санкції», з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.

Частиною 2 статті 3 Закону № 1644-VI передбачено, що застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності.

Види спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (далі санкції) наведено у статті 4 Закону України «Про санкції».

Згідно частини другої статті 5 Закону України «Про санкції», рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо іноземної держави або невизначеного кола осіб певного виду діяльності (секторальні санкції), передбачених пунктами 1, 2-5, 13-15, 17-19, 241, 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки і оборони України, вводиться в дію Указом Президента України та затверджується протягом 48 годин з дня видання Указу Президента України постановою Верховної Ради України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту прийняття постанови Верховної Ради України і є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про санкції», рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки і оборони України та вводиться в дію Указом Президента України.

Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання Указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Відповідно до пункту 73 додатку 2 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 липня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 1 липня 2023 року № 364/2023, до юридичної особи - «Публічне акціонерне товариство «Славнєфть-Ярославнєфтєоргсінтез» застосовано наступні обмежувальні заходи (санкції):

1) блокування активів тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

2) обмеження торговельних операцій (повне припинення);

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення);

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;

9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона);

10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом (повна заборона);

11) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;

12) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;

13) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

14) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач, керуючись наведеними нормами Закону, відмовив позивачу у наданні дозволу на перевантаження бітуму з вагону №51557726 до автомобільного транспорту, посилаючись на те, що зазначений товар було вироблено юридичною особою, до якої застосовано обмежувальні заходи (санкції).

Позивач, у свою чергу, не погоджуючись з такими діями відповідача, наголошував, що спірний товар вибув зі володіння ПАО «Славнєфть-Ярославнєфтєоргсінтез» та придбаний позивачем у іншої юридичної особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Lat Chem" (Латвія), при чому ні до позивача, ні до ТОВ "Lat Chem" жодних обмежувальних заходів (санкцій) не застосовувалось.

Надаючи оцінку правомірності віднесення спірного товару до таких, що підпадають під дію Закону України "Про санкції", суд зазначає наступне.

Як вже наводилось судом, до ПАО «Славнєфть-Ярославнєфтєоргсінтез» компетентними органами України застосовано персональні санкції, серед яких: блокування активів, обмеження торговельних операцій (повне припинення), повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України.

Перелік таких обмежувальних заходів, застосованих до зазначеного суб`єкта, відповідає частині 1 статті 4 Закону України "Про санкції".

Аналіз змісту Преамбули та статей 1-4 Закону України "Про санкції" дозволяє зробити висновок, що законодавець, у розумінні вказаного Закону, розрізняє поняття "актив" та "ресурс", такі поняття не є тотожними.

Виходячи з мети застосування санкції, визначеної у ст. 1 Закону - захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидія терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави; принципів застосування санкцій, визначених у ст. 3 Закону, серед яких - відповідність меті та ефективність; а також наведеному змісту статті 4 Закону, яка розрізняє поняття "актив" та "ресурс", суд приходить до висновку про необхідність тлумачення поняття "ресурс" при застосуванні Закону України "Про санкції" у більш широкому значенні, ніж поняття "актив", тобто не ставити таке поняття лише у залежність від наявності права власності на нього суб`єкта, до якого застосовано персональні економічні санкції.

На переконання суду, при іншому правовому підході застосовані санкції втрачають будь-яку ефективність через те, що товари, вироблені підсанкційним підприємством, чи навіть інші його активи, можуть бути безперешкодно ввезені на територію України або провезені транзитом через її територію за умови придбання таких товарів/активів через одного чи декількох посередників, зареєстрованих, серед іншого, поза межами РФ.

Отже, на думку суду, факт виробництва спірного товару підсанкційним підприємством є достатньою підставою для зупинення його транзиту територією України та заборони випуску відповідно до заявленої мети в силу ст. 196 МК України.

Крім цього, суд вважає за необхідне надати правову оцінку обставинам набуття права власності позивача на спірний товар.

Так, позивач наголошує, що придбав вказаний товар (бітум) у ТОВ "Lat Chem" (Латвія) відповідно до Контракту №12/07/18-BND від 12.07.2018 (а.с. 31-зворот 33), з додатковими угодами (а.с. 34-35) та відповідно до Додатку №142 від 01.02.2022 (а.с. 36), що підтверджував інвойсом від 21.02.2022 (а.с. 10-зворот).

Водночас, пунктом 1.2 Контракту №12/07/18-BND від 12.07.2018 визначено, що виробником товару (бітуму дорожнього), що постачається відповідно до цього договору, є ПАО "Мозирський НПЗ" та/або ПАО "Нафтан", Республіка Білорусь. Доказів внесення змін до п. 1.2 Контракту щодо розширення переліку виробників товару, що постачається, зокрема - ПАО «Славнєфть-Ярославнєфтєоргсінтез», матеріали справи не містять.

Крім цього, під час судового розгляду справи встановлено, що за інвойсом від 21.02.2022 оплата за спірний товар не відбулась, проте пізніше 15.03.2022, тобто вже після затримання вагону №51557726, позивачу нібито був виставлений інший інвойс на той самий товар (а.с. 219), який, за твердженням позивача, був оплачений 16.03.2022 відповідно до платіжного документу іноземного банку №1834 (а.с. 219-зворот).

Суд наголошує, що вказані документи не надавались відповідачу разом з запитами на надання дозволу на перевантаження спірного товару, хоча матеріали справи свідчать про те, що відповідач витребовував документи про оплату спірного товару. Зазначені документи були надані лише у судовому засіданні.

Суд також зазначає, що наданий позивачем до суду платіжний документ викладений іноземною мовою, що виключає можливість належного дослідження його змісту, позивачем не надано до суду його переклад, легалізований у встановленому законом порядку.

Так, до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Правильність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат". Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5 від 22.02.2012, визначено, що якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/4473/17.

Таким чином, суд не приймає платіжний документ іноземного банку №1834 у якості належного та допустимого доказу.

Крім цього, суд звертає увагу, що у відповідності до умов додатку №142 до Контракту №12/07/18-BND від 12.07.2018, поставка спірного товару мала бути здійснена на умовах DAP кордон Україна/Молдова, станція переходу Могилів-Подільський (експ) / Велчинець (експ), відповідно ІНКОТЕРМС 2010; дата поставки дата штемпеля станції Могилів-Подільський (експ) на залізничній накладній (а.с. 36).

Відповідно до п. 3.3 Контракту №12/07/18-BND від 12.07.2018, право власності на товар та усі ризики переходять до покупця з дати поставки товару.

Отже, перехід права власності до позивача на спірний товар мав відбутись на станції переходу Могилів-Подільський під час перетину кордону України з Республікою Молдовою.

Позивач не заперечував, що вагон № 51557726 до станції Могилів-Подільський доставлений не був, а отже умови Контракту №12/07/18-BND від 12.07.2018 в частині переходу права власності на спірний товар виконані не були, тобто позивач не набув права власності на зазначений товар на первинних умовах.

Водночас, позивачем до суду надано додаткову угоду №1 до Додатку №142, укладену 30.09.2022, де положення Додатку №142 було змінено та викладено наступний чином: умови поставки DAP станція Жмеринка, дата поставки дата календарного штемпеля станції Жмеринка на залізничній накладній (а.с. 36-зворот).

Отже, перехід права власності на спірний товар у відповідності до умов Контракту №12/07/18-BND від 12.07.2018, з урахуванням внесених змін до Додатку №142, міг відбутись не раніше ніж 30.09.2022 дати внесення зазначених змін до договору.

Суд також звертає увагу, що за зміненими умовами договору, поставка товару та, відповідно, й набуття позивачем права власності на спірний товар, мало відбутись на умовах DAP-Жмеринка, проте позивачем не надано жодної інформації та відповідних доказів, коли саме вагон №51557726 зі спірним товаром було доставлено до станції Жмеринка, та не надано доказів, що така подія відбулась взагалі. Залізнична накладна №32163360 не містить відтиску штемпелю станції Жмеринка, як умови, з якою пов`язується подія поставки товару відповідно до наведених положень договору (а.с. 11).

Все викладене у своїй сукупності, на думку суду, ставить під сумнів факт здійснення позивачем оплати за спірний товар, дату переходу права власності на зазначений товар та навіть сам факт набуття власності на нього, а отже позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами понесення ним будь-яких збитків, майнової чи іншої шкоди унаслідок затримання спірного товару, а відтак позивачем не доведено факту порушення його прав оспорюваними діями відповідача.

За встановлених обставин та наведеної правової оцінки спірних правовідносин, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову підстав для розподілу понесених позивачем судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України не вбачається, відповідачем доказів понесення ним судових витрат до суду не надано.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати вважати фактично понесеними.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 04 липня 2025 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО