Рішення № 128619216, 04.07.2025, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1248/25

Номер провадження 2/541/771/2025

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

04 липня 2025 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ТОВ «ФК «Процент» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 08 лютого 2024 року №6888 в розмірі 40500,00 грн, судових витрат, а також витрат на професійну правову допомогу, мотивуючи вимоги наступним. 08 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №6888, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 4000,00 грн строком на 365 днів зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних). ТОВ «ФК «Процент» зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами договору, шляхом безготівкового переказу. Відповідач зобов`язання щодо повернення коштів не виконала, у зв`язку з чим станом на 19.03.2025 у неї утворилася заборгованість в розмірі 40500,00 грн, з яких: 4000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 36500,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками за період з 08.02.2024 по 07.02.2025. Просить стягнути з відповідача на свою користь зазначену суму заборгованості, сплачений судовий збір та витрати на професійну правову допомогу.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в поданій заяві просив суд провести розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 72).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, місце та час розгляду справи належно повідомлена (а.с. 79).

Згідно з ч.2 ст.191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до положень ст.ст. 280, 281 ЦПК України, судом ухвалено провести заочний розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів та постановлено ухвалу суду від 04.07.2025 про проведення заочного розгляду справи.

Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст.509 Цивільного Кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що ґрунтується на засадах добровільності, розумності та справедливості.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст.527 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за договором про надання споживчого кредиту банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статті 610, 611 ЦК України зазначають, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, і за порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до змісту ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Судом встановлено, що 08 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №6888 (а.с. 12-18).

Відповідно до умов договору, позикодавець зобов`язується надати позичальнику позику на суму у розмірі 4000,00 грн, шляхом їх безготівкового перерахунку на рахунок позичальника на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у погоджений умовами договору строк або достроково та сплатити проценти за користування позикою, нараховані згідно умов договору.

Умовами договору також передбачено, що строк позики складає 365 днів; стандартна процентна ставка 2,5% в день (річна процентна ставка становить 912,50%); дата надання позики 08 лютого 2024 року.

Згідно даних, які містяться у договорі товариство здійснює перекази суми кредиту на електронний платіжний засіб: номер НОМЕР_1 (а.с. 12 на звороті).

Згідно довідки від 18.03.2025 ТОВ «ФК «Процент» 08.02.2024 перерахувало на картку НОМЕР_1 кошти у розмірі 4000,00 грн (а.с. 19).

Отже, позивач свої зобов`язання за договором кредиту виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн на умовах передбачених договором.

У зв`язку із невиконанням позичальником умов договору, у нього утворилася заборгованість, яка станом на 19.03.2025 40500,00 грн, з яких: 4000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 36500,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками за період з 08.02.2024 по 07.02.2025.

Позивач звертає стягнення виключно на заборгованість за простроченими процентами та сумою кредиту за період з 08.02.2024 року по 07.02.2025 року.

Договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ст.ст.3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

За правилом статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно з ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст.3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Таким чином, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем ТОВ «ФК «Процент» доведено факт укладення 08 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 кредитного договору №6888 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором.

Згідно зі ст.509 Цивільного Кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що ґрунтується на засадах добровільності, розумності та справедливості.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст.527 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за договором про надання споживчого кредиту банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статті 610, 611 ЦК України зазначають, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, і за порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до змісту ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти в кредит у розмірі 4000,00 грн.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги, що відповідач ОСОБА_1 не виконала належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором №6888 від 08 лютого 2024 року, укладеного між нею та ТОВ «ФК «Процент», суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню, та з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути заборгованість за вказаним договором у розмірі 40500,00 грн, з яких: 4000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 36500,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками за період з 08.02.2024 по 07.02.2025.

Позивачем додатково заявлена вимога про здійснення розподілу судових витрат.

Позивач повідомив про наявність судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Витрати зі сплати судового збору підтверджуються копією платіжної інструкції від 20.03.2025 на суму 2422,40 грн (а.с. 9).

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із повним задоволенням позову, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню документально підтверджених витрат, понесених у зв`язку зі сплатою судового збору, у розмірі 2422,40 грн.

Вирішуючи, питання щодо розподілу витрат на правову допомогу, суд керується положеннями ст.137 ЦПК України.

У відповідності до ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: а) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; б) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання юридичних послуг від 03.06.2024, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Процент», акт приймання-передачі наданих послуг №18 від 28.02.2025, витяг з реєстру №1 до акту приймання-передачі наданих послуг №18 від 28.02.2025 на суму 10000,00 грн, копію платіжної інструкції від 28.02.2025 на суму 100000,00 грн (а.с. 46-52).

Вищенаведені документи суд оцінює, як належні та достатні у розумінні положень ст.ст.77-80 ЦПК України, оскільки вони підтверджують факт понесених (здійснених) позивачем ТОВ «ФК «Процент» витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц,п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Відтак, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку відшкодувати позивачу 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з пропорційності предмету спору та необґрунтованості заявлених вимог.

Керуючись ст.ст. 509, 512, 514, 526, 527, 530, 599, 610, 611, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 76-81, 83, 141, 263, 264, 265, 273, 280, 281, 282, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Процент», ЄДРПОУ 41466388, адреса: бульвар Вацлава Гавела, буд.4, м.Київ, 03124, заборгованість за кредитним договором №6888 від 08.02.2024 в розмірі 40500 (сорок тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок, судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Суддя О. А. Городівський