Рішення № 128603672, 03.07.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2025 року № 320/3813/25

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії: головуючої - судді Діски А. Б., суддів: Жукової Є. О., Жука Р. В., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство соціальної політики, Пенсійний фонд України, про визнання постанов протиправними в частині,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство соціальної політики, Пенсійний фонд України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позивних вимог, просить суд:

- визнати частково протиправною та частково скасувати з моменту її прийняття постанову Кабінету Міністрів України №1 від 3 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» в частині положень пункту першого постанови;

- визнати частково протиправним та частково скасувати з моменту прийняття постанову Кабінету Міністрів України № 116 від 4 лютого 2025 року «Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1» в частині положень пункту 2 постанови.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 № 1 у частині, що регламентує порядок та розмір виплати пенсійних виплат, оскільки позивач вважає, що вказана постанова порушує його конституційне право на пенсійне забезпечення, гарантоване статтею 41 Конституції України.

Позивач звертає увагу, що право на пенсійне забезпечення, порядок і умови його здійснення визначені виключно законами України, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Отже, оскаржуване положення постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 №1 суперечать законодавству, оскільки встановлюють порядок виплати пенсій, який звужує гарантовані законом права позивача.

Крім того, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 2015 року № рп-4/2015, позивач зазначає, що правовою підставою для перерахунку пенсії військовослужбовців є виключно постанови Кабінету Міністрів України, які змінюють розмір грошового забезпечення військовослужбовців або вводять нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення. Оскаржена постанова Кабінету Міністрів України, на думку позивача, не відповідає цим критеріям, що свідчить, що така суперечить нормам законодавства та офіційним тлумаченням Конституційного Суду України і ставить під сумнів її законність та конституційність.

Позивач також вказує, що відповідно до частини другої статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дата перерахунку пенсії визначається датою набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України, яка змінює розмір грошового забезпечення. Оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України встановлює інші дати, що є порушенням прав позивача на своєчасний та належний перерахунок пенсії.

Відтак, позивач зазначає, що положення оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України порушують конституційне право позивача на справедливу пенсійну виплату в належному розмірі, що призводить до порушення принципу законності та соціальної справедливості. Таким чином, на думку позивача, оскаржена постанова Кабінету Міністрів України в частині положень пункту першого повинна бути визнана протиправно і підлягає скасуванню.

В обґрунтування позовних вимог про визнання протиправною постанови Кабінету Міністрів України № 116 від 4 лютого 2025 року «Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1» в частині положень пункту 2 постанови позивач вказує, що належна йому пенсія підлягає перерахунку з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з 01.03.2018, а не з будь-яких інших дат, що також підтверджується постановою Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі №640/21016/19 за позовом позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Управління Служби безпеки України в Харківській області, Кабінету Міністрів України. На думку позивача, вказане рішення є обов`язковим для виконання та не може бути скасоване чи змінене шляхом ухвалення нових нормативно-правових актів, оскільки це становить неприпустиме втручання у процес виконання рішення суду та порушує статті 19, 22 і 46 Конституції України.

Автоматизованою системою документообігу суду 23.01.2025 для розгляду адміністративної справи № 320/3813/25 було визначено головуючою суддею Діску А.Б.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 06.02.2025 було визначено склад колегії: головуюча суддя - Діска А.Б., судді - Жукова Є.О., Кочанова П.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 відкрито провадження у справі №320/3813/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 24.03.2025.

18.03.2025 до суду надійшов відзив Кабінету Міністрів України, в якому відповідач висловлює заперечення проти позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість. Відповідач вказує, що постанова КМУ від 03.01.2025 року №1 ухвалена на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», яка прямо уповноважує Кабінет Міністрів України встановити порядок застосування коефіцієнтів до пенсійних виплат, що перевищують 10 прожиткових мінімумів, визначених для осіб, які втратили працездатність. Кабінет Міністрів України реалізував делеговану законом нормотворчу компетенцію, що відповідає статтям 6, 19, 113 Конституції України - у частині функціонального розподілу влади і дії виконавчої влади в межах, передбачених Конституцією і законами.

Відповідач зазначає, що метою прийняття оскаржуваної постанови є забезпечення виконання норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», які передбачають оптимізацію видатків на пенсійне забезпечення, що фінансується за рахунок державного бюджету.

Відповідач вважає, що у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, перед державою постали фінансові та оборонні виклики, які об`єктивно потребують збалансованого і відповідального розподілу бюджетного ресурсу. У цьому зв`язку постанова Кабінету Міністрів України виступає як інструмент правового регулювання, спрямований на ефективне використання публічних фінансів, і має тимчасовий, пропорційний та обґрунтований характер. Вона не скасовує право на пенсію, а лише дозволяє скоригувати її відповідно до умов воєнного часу.

У цьому контексті постанова Кабінету Міністрів України є засобом правового механізму, який забезпечує раціональне використання публічних коштів та є тимчасовим, пропорційним та обґрунтованим заходом, який не позбавляє права на пенсію, але дозволяє адаптувати її до реалій воєнного часу. Отже, відповідач вважає, що застосування коефіцієнтів до пенсійних виплат є тимчасовим, пропорційним та обґрунтованим заходом, що не позбавляє позивача права на пенсію, але дозволяє адаптувати її до реалій воєнного часу.

При цьому, як вказує відповідач, стаття 64 Конституції України прямо передбачає, що в умовах воєнного стану можуть обмежуватися права і свободи людини, крім прав, передбачених частиною другою цієї статті. Соціально-економічні права, зокрема, право на пенсію - не є абсолютними і можуть бути обмежені у виняткових умовах. Це також підтверджується: Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, у якому вказано, що соціально-економічні права не є абсолютними і можуть бути змінені з урахуванням суспільних потреб і можливостей бюджету; Рішенням КСУ від 19.06.2001 № 9-рп/2001, де суд зазначив, що реалізація права на пенсію повинна співвідноситися з фінансовими можливостями держави.

Отже, відповідач вважає, що оскаржувана постанова була ухвалена на підставі прямої норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і має легітимну мету -забезпечення фінансової збалансованості державного бюджету в умовах воєнного стану. Вона є тимчасовим, пропорційним та правомірним інструментом регулювання пенсійних виплат, не суперечить Конституції України та чинному законодавству, не скасовує права на пенсію, а лише коригує обсяг надмірних виплат, що здійснюються за рахунок державного бюджету. Це свідчить про відсутність правових підстав для визнання постанови протиправною чи її скасування, а також про необґрунтованість позовних вимог.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025 було визначено склад колегії суддів: головуюча суддя - Діска А.Б., судді: Жукова Є.О., Жук Р. В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду, занесеною до протоколу судового засідання від 24.03.2025, залучено до розгляду справи Міністерство соціальної політики України та Пенсійний фонд України в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Також ухвалою Київського окружного адміністративного суду, занесеною до протоколу судового засідання від 24.03.2025, судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 суд зобов`язав Кабінет Міністрів України у строк, не пізніш як за сім днів до наступного судового засідання, опублікувати оголошення про оскарження постанови Кабінету Міністрів України № 116 від 4 лютого 2025 року «Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1» (в частині) у виданні, в якому така постанова була або мала бути офіційно оприлюднена.

24.03.2025 позивачем до суду подано відповідь на відзив Кабінету Міністрів України, зі змісту якої вбачається незгода позивача з доводами відповідача, оскільки такі обґрунтовані протиправною правовою позицією відповідача про те, що порядок і умови набуття та припинення права власності на пенсійні виплати визначаються постановами Кабінету Міністрів України, а не виключно законами України як-то визначено приписами статті 92 Конституції України. Крім того, позивач вказує, що посилання відповідача на те, що Верховна рада України має право делегувати Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» виключні конституційні повноваження Уряду не відповідає статті 85 Конституції України. На думку позивача, зміна розподілу конституційних повноважень можлива виключно шляхом внесення змін до самої Конституції. У зв`язку з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений визначати постановами правові підстави для призначення та перерахунку пенсій, їх розміру, порядку нарахування і виплати особам, звільненим з військової служби, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

08.04.2025 до суду надійшли пояснення Міністерства соціальної політики, у яких третя особа вказує на безпідставність позовних вимог та наголошує на їх необґрунтованості. У поясненнях зазначено, що пенсії, інші види соціальних виплат і допомог повинні забезпечувати рівень життя не нижчий за прожитковий мінімум, визначений законом. Водночас право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», може бути обмежене в умовах воєнного стану.

У зв`язку з цим твердження позивача про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через положення статті 46 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» є необґрунтованими. Право на власність може бути обмежене виключно в інтересах суспільства та на підставах, передбачених законом і відповідно до загальних принципів міжнародного права.

Застосування коефіцієнтів до пенсій, призначених (перерахованих) згідно зі спеціальними законами, обумовлено необхідністю забезпечення загальносуспільних інтересів у сфері соціального захисту з урахуванням фінансових можливостей держави. Крім того, постанова Кабінету Міністрів України №1 від 3 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» передбачає використання коефіцієнтів лише до тієї частини пенсій, яка не є забезпеченою сплаченими внесками.

Міністерство соціальної політики також зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1» від 04.02.2025 № 116 ухвалена з метою унормування механізму отримання органами Пенсійного фонду України інформації про осіб, пенсії яких не підлягають застосуванню вирівнюючих коефіцієнтів. Це спрощує доступ до необхідних даних для реалізації положень пункту 2 постанови №1. Оскаржуване положення не стосується позивача, не порушує його прав чи законних інтересів, оскільки стосується виключного кола осіб, до яких позивач не належить.

08.04.2025 до суду надійшли пояснення Пенсійного фонду України, відповідно до яких третя особа зазначає, що позивач пов`язує свої вимоги з вимогами у справі №640/21016/19 щодо перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення. Водночас, оскаржуваний пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 3 січня 2025 року визначає категорії осіб, до пенсій яких не застосовуються коефіцієнти, передбачені пунктом 1 постанови №1. Ці положення не застосовуються й до пенсії позивача. Відповідно, вимоги позивача не містять чітких правових підстав.

Пенсійний фонд України також зазначає, що постанови №1 та №116 прийняті Кабінетом Міністрів України у межах його повноважень, передбачених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України №794 «Про пенсійне забезпечення» та статтею 46 Закону України №4059 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Ці акти встановлюють порядок призначення та перерахунку пенсій, а також визначають категорії пенсіонерів, до яких застосовуються відповідні коефіцієнти.

Також Пенсійний фонд України звертає увагу, що соціально-економічні права можуть підлягати обмеженням відповідно до закону з метою забезпечення збалансованості інтересів держави і громадян.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 19.05.2025 колегія суддів ухвалила закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 19.05.2025 позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов, представники відповідача та третіх осіб заперечили проти заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поясненнях, поданих останніми до суду.

Під час судового засідання суд з`ясував позицію сторін щодо можливості продовження розгляду справи в порядку письмового провадження. Зважаючи на думку сторін, колегія суддів ухвалила перейти до розгляду справи за правилами письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

У жовтні 2018 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив визнати протиправними та нечинними з моменту прийняття пункти 1, 2, 7 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», підпункт 2 пункту 1, пункт 2 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України постановою від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 05.02.2019 заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду та залучено до участі у справі співвідповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Управління Служби безпеки України в Харківській області.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2019 у справі №826/17907/18 роз`єднано в окремі провадження позовні вимоги ОСОБА_1 шляхом виділення в окреме провадження позовних вимог: до УСБУ в Харківській області - про зобов`язання Управління Служби безпеки України в Харківській області надати ГУ ПФУ в Харківській області довідку про грошове забезпечення для перерахунку пенсії з 01.03.2018 ОСОБА_1 ; до ГУ ПФУ в Харківській області - про зобов`язання відповідача-1 вчинити дії, які полягають у перерахунку та виплаті пенсії з 01.03.2018 ОСОБА_1 у сумі 54 456, 92 грн з грошового забезпечення для перерахунку пенсії у сумі 92 299, 86 грн. стягнення з ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 недоплаченої за березень-грудень 2018 року пенсію у загальній сумі 479 483,00 грн та недоплачену за січень-жовтень 2019 року пенсію у сумі 471 004,80 грн, а всього у загальній сумі 950 487,80 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 11.11.2019 справу №640/21016/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління УСБУ в Харківській області, ГУПФУ в Харківській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії прийнято до провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2020 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 від 09.12.2019 про збільшення розміру позовних вимог в частині позовних вимог про стягнення з ГУ ПФУ України в Харківській області на користь ОСОБА_1 недоплаченої за березень-грудень 2018 року пенсії у загальній сумі 479 483, 00 грн та недоплаченої за січень - грудень 2019 року пенсії у сумі 565 205, 76 грн, а всього у загальній сумі 1 044 688,76 грн. Прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 від 10.03.2020 про збільшення позовних вимог в частині позовних вимог про стягнення з ГУ ПФУ в Харківській області недоплаченої за січень-березень 2020 року пенсії у сумі 138 758, 01 грн, а всього у загальній сумі 1 183 446, 77 грн. Визнано зловживанням процесуальними правами подання ОСОБА_1 заяви про зміну предмета позову від 11.03.2020 та залишено її без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року залишена без змін.

Постановою від 20.10.2021 Верховний Суд скасував ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.05.2020 в частині залишення без розгляду заяви про зміну предмету позову від 11.03.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020, а справу №640/21016/19 - направив для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2021, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2022, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність УСБУ в Харківській області щодо ненадання до ГУ ПФУ в Харківській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 05.03.2019 з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії для перерахунку пенсії. Зобов`язано УСБУ в Харківській області скласти та подати до ГУ ПФУ в Харківській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення позивача станом на 05.03.2019 з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії для подальшого перерахунку пенсії. В іншій частині у задоволенні позову - відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.03.2024 касаційну скаргу задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2022 у справі №640/21016/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 справу прийнято до провадження суддею Маричем Є.В., позов залишено без руху після відкриття провадження згідно приписів частинами 13, 14 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 задоволено заяву судді Марича Є.В. про самовідвід, передано адміністративну справу №640/21016/19 до канцелярії Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду, згідно з частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 (суддя Кочанова П.В.) прийнято до провадження адміністративну справу №640/21016/19, розгляд справи призначено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.06.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог у справі №640/21016/19. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на заяву про збільшення позовних вимог протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про зміну підстав позову в адміністративній справі №640/21016/19.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2024 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024.

Верховний Суд постановою від 04.02.2025 скасував ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2024, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2025 ухвала Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року залишена без змін.

Постановою Верховного Суду від 18.06.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2025 у справі №640/21016/19 скасовано. Справу № 640/21016/19 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що станом на дату розгляду цієї справи остаточне рішення в адміністративній справі № 640/21016/19 не прийнято.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про оскарження окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 №1 та постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1» від 04.02.2025 № 116, позивач в обґрунтування їх протиправності, зокрема, зазначив, що такі постанови встановлюють порядок виплати пенсій, який звужує гарантовані законом права позивача, порушують його конституційне право на справедливу пенсійну виплату в належному розмірі, а також вказуючи, що належна йому пенсія підлягає перерахунку з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з 01.03.2018, без обмежень, посилаючись на постанову Касаційного адміністративного суду від 04.03.2024 у справі №640/21016/19.

Судом встановлено, що на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 № 1, пунктом 1 якої установлено, що «…у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

04.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1» №116, пунктом 2 якої передбачено «Пенсійному фонду України забезпечити протягом 14 робочих днів з дня набрання чинності цією постановою приведення пенсійних справ осіб, зазначених у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», у відповідність з цією постановою.».

Вважаючи вищенаведені положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 №1 та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року №1» від 04.02.2025 №116 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, враховуючи предмет спору, суд повинен перевірити, чи прийнято спірні постанови Кабінету Міністрів України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, пропорційно.

Відповідно до статті 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

За приписами статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади тощо.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII (далі Закон №794-VII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №794-VII (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

За приписами пункту 3 частини першої статті 2 Закону №794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

Відповідно до статті 3 Закону №794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Статтею 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно з приписами частини першої - третьої статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Конституційний Суд України у пункті 2.1 рішення від 26 грудня.2011 року №20-рп/2011 зазначив, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

19.11.2024 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX (далі Закон № 4059-IX).

Статтею 46 Закону № 4059-IX передбачено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 № 1 (далі постанова КМУ від 03.01.2025 №1, тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пунктом 1 якої установлено, що «…у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджету України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ.

У контексті обґрунтування правомірності оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1, відповідач зазначає, що її прийняття було зумовлено необхідністю реалізації положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Зазначеним законом передбачено оптимізацію видатків на пенсійне забезпечення, яке здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Прийняття зазначеної постанови розглядається як необхідний та належний інструмент правового регулювання в умовах дії правового режиму воєнного стану та триваючої збройної агресії з боку російської федерації проти України. Крім того, відповідач вважає, що за умов воєнного стану допустимим є тимчасове обмеження окремих соціально-економічних прав громадян, якщо таке обмеження є обґрунтованим, необхідним і пропорційним легітимній меті.

Надаючи оцінки вказаним доводам відповідача, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та безпідставність з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі -Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.

Згідно з абзацом першим преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі Закон - № 2262-XII, тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цим Законом визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Абзацом третім преамбули Закону № 2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами першою і третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Відповідно до приписів частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

У разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.

Суд звертає увагу, що Законом №2262-ХІІ і Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, шляхом застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

У постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 Верховний Суд сформував такий правовий висновок: «…безпосередній словесний, логіко-граматичний та юридичний аналіз конструкцій та змісту вказаних правових норм дає підстави вважати, що перерахунок раніше призначених пенсій визначений статтею 63 Закону № 2262-XII. Кабінету Міністрів України лише надано право на встановлення умов, порядку та розміру для перерахунку пенсій, передбачених вказаною статтею».

При цьому обчислення пенсії встановлюється статтею 43 Закону, яка має загальний характер та визначає вихідні дані відносно визначення грошового забезпечення для встановлення розміру як призначуваних пенсії, так і для перерахунку останніх, що є однорідними правовідносинами, виходячи зі змісту процитованого Закону.

Верховний Суд неодноразово підтверджував, що постанови Кабінету Міністрів України або інші підзаконні акти не можуть встановлювати максимальні обмеження пенсій, які суперечать Закону №2262-XII і рішенню КСУ від 20 грудня 2016 року. Зокрема, постанови Верховного Суду від 09 лютого 2021 (справа №640/2500/18), від 10 вересня 2021 року (№300/633/19), від 24 вересня 2021 року (№370/2610/17) підтверджують висновок, що такі обмеження суперечать Конституції й законам України. У постановою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року (справа №400/2085/19) Суд дійшов висновку про протиправність обмеження та застосовував норми Закону №2262 з урахуванням правової позиції КСУ. Разом з тим, постанова Верховного Суду від 09 червня 2022 року (справа №520/2098/19) закріпила позицію про пріоритет Закону №2262 над постановами КМУ, такими як №103/2018 .

У контексті вищезазначеного суд відхиляє доводи відповідача про можливість Уряду встановлювати обмеження розміру пенсій в період воєнного стану задля забезпечення збалансованого і відповідального розподілу бюджетного ресурсу та про наявність у відповідача дискреційних повноважень на прийняття постанов, які є інструментами тимчасового правового регулювання, що спрямовані на ефективне використання публічних фінансів, і коригують пенсійне забезпечення відповідно до умов воєнного часу.

Разом з тим, суд наголошує, що вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до адміністративного суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За приписами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, мета адміністративного судочинства - захист порушених прав або законних інтересів особи у публічно-правових відносинах. Закон не вимагає, щоб інтерес був вже реалізованим суб`єктивним правом. Навпаки, суд повинен оцінювати, чи є спірне правовідношення, в межах якого інтерес особи заслуговує на судовий захист.

Водночас, відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, повинна обґрунтувати, у чому полягає порушення її прав, свобод чи інтересів.

З огляду на викладене, слід акцентувати увагу на тому, що поняття «юридичного спору» не може тлумачитися виключно технічно або формально. Такий підхід суперечить як природі судового процесу, так і суті права на судовий захист, гарантованого Конституцією України (стаття 55).

Таким чином, до кола обставин, що підлягають доказуванню у цій справі, належать обставини щодо наявності порушеного права позивача в результаті прийняття оскаржуваної постанови, адже за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності акту та встановлюється, чи було порушене право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

При цьому відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Суд має виходити з сутнісного змісту спору, а не лише з формального підтвердження порушення суб`єктивного права. Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 вказав, що поняття «охоронюваний законом інтерес» тлумачиться як легітимне прагнення особи до користування певним благом, навіть якщо воно ще не набуло форми суб`єктивного права. Таким чином, сам факт наявності охоронюваного інтересу вже є підставою для звернення до суду.

Цей підхід відповідає як принципу доступу до правосуддя, так і системному тлумаченню норм процесуального права.

Верховний Суд неодноразово викладавав правову позицію стосовно того, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20, від 13.09.2022 у справі №918/1222/21, від 18.07.2023 у справі № 910/12547/21, від 20.12.2024 у справі №400/1117/19.

Зокрема, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.12.2024 у справі №400/1117/19 обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи свої вимоги, позивач має конкретизувати, які саме негативні наслідки він зазнав, яким чином порушуються його права та надати докази та аргументи в підтвердження своїх доводів.

При цьому адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.

Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як встановлено судом, звертаючись до суду з даним адміністративним позовом позивач зазначив, що оскаржувана постанови КМУ від 03.01.2025 №1 встановлює порядок виплати пенсій, який звужує гарантовані законом права позивача, порушує його конституційне право на справедливу пенсійну виплату в належному розмірі. При цьому, позивачем до суду не надано доказів застосування положень, а саме пункту 1 оскаржуваної постанови, при призначенні/перерахунку його пенсії та/або інші доказів на підтвердження порушення прав та законних інтересів позивача оскаржуваним пунктом постанови КМУ від 03.01.2025 №1.

З огляду на встановлені вище судом обставини, враховуючи те, що положення оскаржуваної постанови КМУ від 03.01.2025 №1 не спричинили порушення прав або інтересів позивача, колегія суддів дійшла висновку, що відсутня правова передумова для судового захисту, передбаченого статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування окремого положення постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1» від 04.02.2025 № 116, суд зазначає таке.

З метою доповнення постанови КМУ № 1 та забезпечення повного розміру пенсії, які виплачують ветеранам та членам сімей загиблих, у тому числі без застосування обмежувальних коефіцієнтів, якщо їх статус підтверджено даними Єдиного державного реєстру ветеранів війни, Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1» від 04.02.2025 №116 (далі постанова КМУ від 04.02.2025 №116, тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пунктом 2 якої передбачено «Пенсійному фонду України забезпечити протягом 14 робочих днів з дня набрання чинності цією постановою приведення пенсійних справ осіб, зазначених у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», у відповідність з цією постановою.».

Предметом оскарження в даній справі є пункт 2 постанови КМУ від 04.02.2025 № 116, яким доручено Пенсійному фонду України протягом 14 робочих днів привести пенсійні справи осіб, зазначених у пункті 2 постанови КМУ від 03.01.2025 № 1, у відповідність із внесеними змінами.

Зі змісту оскаржуваного пункту вбачається, що зміни, стосуються виключно осіб, які мають статус ветеранів війни або членів сімей загиблих, підтверджений даними Єдиного державного реєстру ветеранів війни.

Разом з тим, у ході розгляду справи встановлено, що позивач не є особою, на яку поширюється дія вказаної норми, та не надав жодного доказу, який би підтверджував його належність до категорій осіб, визначених у зазначених постановах. Також відсутні дані, які свідчили б про реальний чи потенційний вплив оскаржуваного нормативно-правового акта на його права, свободи чи інтереси.

У контексті зазначеного суд повторно наголошує що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таким чином, суд вважає, що порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи-позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд також вважає за необхідне окремо звернути увагу, що в обґрунтування позовних вимог про визнання протиправними положень пункту 2 постанови КМУ від 04.02.2025 №116 позивач вказує, що належна йому пенсія підлягає перерахунку з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з 01.03.2018, а не з будь-яких інших дат, що також підтверджується постановою Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі №640/21016/19 за позовом позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Управління Служби безпеки України в Харківській області, Кабінету Міністрів України. На думку позивача, вказане рішення є обов`язковим для виконання та не може бути скасоване чи змінене шляхом ухвалення нових нормативно-правових актів, оскільки це становить неприпустиме втручання у процес виконання рішення суду. Водночас, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що станом на дату розгляду цієї справи остаточне рішення в адміністративній справі № 640/21016/19 не прийнято.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Доказів понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим їх розподіл судом не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство соціальної політики, Пенсійний фонд України, про визнання постанови протиправними в частині - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуюча суддя Діска А.Б.

Судді: Жукова Є. О.

Жук Р. В.