Рішення № 128603659, 03.07.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2025 року справа №826/3364/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незабезпечення підтримання у контрольному стані Податкового кодексу України в редакції станом на 01.01.2017, який розміщений в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів, у зв`язку з невнесенням змін, передбачених пунктом 134 Розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» №1797-VІІІ від 21.12.2016, шляхом виключення з тексту ПК України розділу ХVІІІ-2 «Податкова міліція»;

зобов`язати відповідача внести в текст Податкового кодексу України в редакції станом на 01.01.2017, який розміщений в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів, у зв`язку з невнесенням змін, передбачених пунктом 134 Розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» №1797-VІІІ від 21.12.2016, шляхом виключення з тексту ПК України розділу ХVІІІ-2 «Податкова міліція».

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо незабезпечення підтримання у контрольному стані Податкового кодексу України в редакції станом на 01.01.2017, який розміщений в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів, у зв`язку з невнесенням змін, передбачених пунктом 134 Розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» №1797-VІІІ від 21.12.2016, шляхом виключення з тексту ПК України розділу ХVІІІ-2 «Податкова міліція».

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2017 відкрито провадження у справі та призначено розгляд у складі колегії суддів.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 справу прийнято до провадження та признано розгляд у порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 32 КАС України усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Відповідно ч.1 ст. 33 КАС України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, крім випадку, встановленого частиною четвертою статті 22 цього Кодексу, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

З урахуванням ч.3 ст. 3 та ч.1 ст. 32 КАС України розгляд справи здійснюється суддею одноособово.

На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21.12.2016 Верховною Радою України прийнято Закон України № 1797-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" (надалі - Закон № 1797), який 30.12.2016 був підписаний Президентом України та 31.12.2016 опублікований в газеті "Голос України" № 251.

Законом № 1797 було внесено ряд змін до Податкового кодексу України (далі - ПК України), зокрема п. 134 розділу І передбачається виключення Розділ ХVІІІ-2 Податкового кодексу України. Відповідно до п. 1 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1797 цей закон набирає чинності з 01.01.2017.

З 01.01.2017 з ПК України було виключено Розділ ХVІІІ-2, однак, як стверджує позивач, зазначені зміни не були відображені Міністерством юстиції України в тексті ПК України, розміщеному в Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів, у зв`язку із чим на переконання позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

У позовній заяві позивач про порушення своїх прав вказаною бездіяльністю відповідача зазначає, що з листа ДФС від 01.03.2017 №2972/11/99-99-16-03-14 та ухвал слідчих суддів Шевченківського районного суду м. Києва, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень 27.12.2016 та 26.01.2017 (реєстраційні № рішення 63864435 та 64552502) ОСОБА_1 дізнався, що в 2016 та 2017 р.р. слідчими з ОВС третього відділу правління розслідування кримінальних проваджень Головного слідчого управління фінансових розслідувань ДФС України продовжує здійснюватися досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32016000000000097 від 08.12.2016, яке було розпочато відносно службових осіб ТОВ "Група Компаній "Інвестиційні Партнери" за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України. При цьому розслідування проводиться щодо операцій, які мали місце у 2012 році. Враховуючи, що в зазначений період ОСОБА_1 займав посаду Президента ТОВ «Група Компаній "Інвестиційні Партнери", тобто був службовою особою, відповідальною за повноту та своєчасність сплати податків даним суб`єктом господарювання, то відповідно і слідчі дії, що наразі проводяться співробітниками податкової міліції, мають безпосереднє відношення до ОСОБА_1 і відповідним чином впливають на його права та інтереси.

Крім того, зазначена бездіяльність відповідача вводить позивача та інших осіб в оману про наявність у співробітників податкової міліції повноважень виконувати завдання, покладені на неї. Також це стосується обґрунтованих очікувань особи на обізнаність усього суспільства із справжнім змістом закону. Це законний інтерес будь-якої особи. Адже для цього на сайті та в Реєстрі розміщуються закони - щоб усі мали доступ до загальнообов`язкових правил поведінки та могли їх дотримуватися. А перекручування змісту норм спотворює уявлення про право тих, хто ці норми буде застосовувати щодо ОСОБА_1 .

Позивач, вважаючи оскаржувану бездіяльність протиправною, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228) встановлено, що Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін`юст у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Відповідно до підпунктів 16, 17 пункту 4 Положення № 228 Міністерство підтримує тексти актів законодавства у контрольному стані, веде їх облік та здійснює зберігання, забезпечує надання інформації з нього.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 № 1797-VІІІ надійшов до Мін`юсту 03.01.2017 (вх. № 7-0-1-17).

Вказаний Закон включений до Реєстру нормативно-правових актів 04.01.2017 з присвоєнням реєстраційного коду 84480/2017, опублікований у газеті «Голос України» від 31.12.2016 № 251 та в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 13.01.2017 №4.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону цей Закон набирає чинності з 01.01.2017, крім окремих його положень, які мають особливий порядок набрання ними чинності.

З матеріалів справи вбачається, що також не заперечується відповідачем, що при опрацюванні змін, передбачених Законом України від 21.12.2016 № 1797-VІІІ, Міністерством виявлено низку розбіжностей у частині внесення змін, передбачених розділом І вказаного Закону, та порядком набрання ними чинності, визначених розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, що унеможливлювало приведення редакції кодексу в контрольний стан.

З метою приведення у контрольний стан еталонного тексту ПК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 21.12.2016 № 1797-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», що мають особливий порядок набрання ними чинності, Міністерство звернулось листом від 08.02.2017 № 1306/10.2/6-17 до Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики стосовно висловлення позиції про вирішення питання щодо технічного взаємоузгодження норм цього Закону.

З урахуванням роз`яснень, наданих листом Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики від 20.02.2017 № 04-27/10-35 (39808), були внесені зміни до ПК України, передбачені Законом України від 21.12.2016 № 1797-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні».

Слід зазначити, що на час виникнення спірних правовідносин діяльність податкової міліції регламентувалась цілою низкою нормативних актів. Змінами до ПК України передбачено, що розділ XVІІІ-2 про податкову міліцію виключається, але пункт, який його виключає, мав вступити у дію тільки з моменту прийняття закону про новий орган.

Так, відповідно до абзацу 3 частини першої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.12.2016 № 1797-VІІІ у первинній редакції від 21.12.2016 встановлено, що пункт 133 розділу І (щодо виключення розділу XVІІІ-2) вступає у дію з дня набрання чинності законом, який визначає правові основи організації та діяльності центрального органу виконавчої влади, па який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та інших осіб, з якими цей орган взаємодіє.

У подальшому до вказаної норми також було внесено зміни, які передбачали, зокрема, що норма, якою виключався розділ XVІІІ-2 ПК України, вступає в дію з дня прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про початок діяльності Бюро економічної безпеки України, але не пізніше шести місяців з дня набрання чинності Законом України «Про Бюро економічної безпеки України» (редакція зазначеного Закону від 04.03.2021).

Таким чином, з огляду на вищезазначені положення, еталонна редакція тексту ПК України станом на 25.11.2021, яка розміщена у Реєстрі НПА, вже не містила положень виключеного розділ XVIII-2.

Водночас слід зазначити, що попередні еталонні редакції тексту ПК Україні, розміщені у Реєстрі НПА, містили відповідні застереження про його подальше виключення:

- «зміни щодо виключення Розділу XVIII-2 не внесені. Порядок набрання чинності зазначених змін визначено в абзаці третьому пункту 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.12.2016 №1797-VІІІ»;

- «з дня прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про початок діяльності Бюро економічної безпеки України, але не пізніше шести місяців з дня набрання чинності Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», розділ XVIII-2 буде виключено відповідно до пункту 134 розділу І Закону України від 21.12.2016 № 1797-VІІІ, враховуючи зміни, внесені Законом України від 29.01.2021 р. № 1156-ІХ».

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії Міністерства юстиції України із забезпечення підтримання у контрольному стані тексту ПК України та веденні Реєстру нормативно-правових актів здійснювались виключно у межах встановлених повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією за законами України, а твердження позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача при веденні Реєстру нормативно-правових актів не знайшли свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Крім того, суд зазначає, що згідно із статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з мстою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини першої статті 72, частини першої статті 104 КАС України позивач звергається до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому, дійсне (фактичне) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача мас довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, суд повинен встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.201 1 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою падання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 26.06.2018 у справі № 802/1 064/1 7-а, від 03.07.2018 у справі № 826/16634/16.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №822/3345/17 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.

Варто зауважити, що позивач не надав доказів того, що наявність чи відсутність розділу «Податкова міліція» у ПК України порушує його права та інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов не підлягає задоволенню.

У зв`язку із тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.