Рішення № 128582600, 25.06.2025, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/213/25 2/335/998/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Крамаренко І.А., за участі секретаря Духняк К.О., розглянувши, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

06.01.2025 до суду, через систему «Електронний суд», надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Сідельникової О.Л., до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, вимоги якої щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, у ході судового розгляду зменшено, та яку обґрунтовано наступним.

Відповідно до наказу від 30.08.2019 №13-к, ОСОБА_1 працювала з 02.09.2019 на посаді кухаря, згодом - шеф-кухаря, у Комунальному підприємстві «Готель «Україна» Запорізької обласної ради. 15.12.2022, на підставі наказу відповідача-1 від 14.12.2022 №1/к «Про звільнення ОСОБА_1 », її було звільнено із займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін). Розрахунок позивача при звільненні (виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, у тому числі й компенсація за невикористані дні щорічної відпустки) відповідачами не здійснено. Заробітна плата в повному обсязі взагалі не виплачується позивачеві вже більш як три роки.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26.05.2022 у справі №335/1473/22 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача заборгованість із заробітної плати в розмірі 118 101,34 грн. за період з 01.02.2020 по 21.01.2022, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 6 900,01 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

У подальшому ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02.11.2023 у справі №335/1473/22 боржника замінено на нового боржника, правонаступника відповідача-1 Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 23.10.2023 у справі №335/8762/23 стягнуто з відповідача-1 на користь позивача заборгованість із заробітної плати в розмірі 51 180,53 грн. за період з 22.01.2022 по 15.12.2022 та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 28 831,79 грн. за період з 16.12.2022 по 16.06.2023.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 28.02.2024 у справі №335/392/24 стягнуто з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 20 702 гривень 58 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.06.2023 по 11.01.2024, у розмірі 32 793 гривні 41 копійку, суму індексації заробітної плати в розмірі 9 376 гривень 50 копійок, моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок.

Заборгованість із заробітної плати була сплачена 10.05.2024, а тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12.01.2024 по 10.05.2024 в сумі 18927,74 грн.

Невиплатою заробітної плати та інших виплат у строки, передбачені законом, позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, викликаних порушенням права на оплату праці, необхідністю додавання зусиль для організації свого життя в забезпеченні себе та членів своєї сім`ї, яка підлягає відшкодуванню відповідачем. Тривале емоційне напруження позивача через невиплату присуджених судом грошових коштів призвело до його моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації життя. Все це було спричинено внаслідок порушення відповідачами законних прав позивача на своєчасне отримання відповідних грошових коштів за трудовим законодавством. Затримка у виплаті належних виплат, у тому числі при звільненні, яка тривала з моменту після ухвалення відповідного рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя призвела до погіршення життєвих умов позивача та моральних страждань. Позивач був позбавлений свого законного джерела доходу, а отже позивач був позбавлений засобів для існування, що також завдало йому моральної шкоди. Таким чином, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода, розмір якої позивач оцінює у 5 000,00 грн.

На підставі вищезазначеного, позивач просила суд стягнути солідарно з Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.01.2024 по 10.05.2024 у сумі 18927,74 грн., моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. та понесені судові витрати.

Ухвалою судді від 10.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позову терміном 10 (десять) календарних днів з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху.

20.01.2025 до суду, через систему «Електронний суд», від адвоката Сідельникової О.Л. надійшла заява про усунення недоліків з доданими документами.

Ухвалою судді від 20.01.2025 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди в порядку спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.

05.02.2025 до суду, через систему «Електронний суд», від представника КП «Універс» ЗОР Павленка С.І. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення позову. Зазначено, що в судовому порядку неодноразово було вирішено спір за позовами ОСОБА_1 , та посилаючись на обмежені часові рамки нарахування середнього заробітку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає, що пред`явлення позову із зазначеними вимогами не можу бути безкінечними. Вимоги про стягнення моральної шкоди вважає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на відсутність доказів на підтвердження її завдання. Просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідачем Комунальне підприємство «Готель України» відзиву на позовну заяву не надано.

Ухвалою судувід 14.04.2025 визнано обов`язковою явку сторони позивача ОСОБА_1 та/або її представника адвоката Сідельникову Олену Леонідівну по вказаній цивільній справі у судове засідання.

26.05.2025 до суду, через систему «Електронний суд», від адвоката Сідельникової О.Л. надійшла заява про долучення документів, відповідно до яких остаточний розрахунок по заробітній платі було проведено 10.05.2024.

10.06.2025 до суду, через систему «Електронний суд», від адвоката Сідельникової О.Л. надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, з додатками.

Представник позивача адвокат Сідельникова О.Л., через систему «Електронний суд», подала заяву про розгляд справи без участі сторони позивача.

Представник КП «Готель Україна» у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Представник КП «Універс» ЗОР у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних у справі доказів на підставі статті 279 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до наказу від 30.08.2019 №13-к, ОСОБА_1 працювала з 02.09.2019 на посаді кухаря, згодом - шеф-кухаря, у Комунальному підприємстві «Готель «Україна» Запорізької обласної ради.

15.12.2022, на підставі наказу КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради від 14.12.2022 №1/к «Про звільнення ОСОБА_1 », її було звільнено із займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26.05.2022 у справі №335/1473/22 стягнуто з КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради на користь позивача ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 118 101,34 грн. за період з 01.02.2020 по 21.01.2022, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 6 900,01 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

У подальшому ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 02.11.2023 у справі №335/1473/22 боржника замінено на нового боржника, правонаступника КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 23.10.2023 у справі №335/8762/23 стягнуто з КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради на користь позивача ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 51 180,53 грн. за період з 22.01.2022 по 15.12.2022 та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 28 831,79 грн. за період з 16.12.2022 по 16.06.2023.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 28.02.2024 у справі №335/392/24 стягнуто з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 20 702 гривень 58 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.06.2023 по 11.01.2024, у розмірі 32 793 гривні 41 копійку, суму індексації заробітної плати в розмірі 9 376 гривень 50 копійок, моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок.

Відповідно до досліджених документів наданих ГУ Державної казначейської служби України у Запорізькій області, судом встановлено, що заборгованість із заробітної плати позивачу ОСОБА_1 остаточно була сплачена 10.05.2024.

За інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 28.12.2023 КП «Готель «Україна» ЗОР перебуває в процесі припинення з 06.05.2022.

За інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 11.09.2023 КП «Універс» ЗОР є правонаступником КП "Ветпрепарати" ЗОР.

Згідно з п.1.3 статуту КП «Готель «Україна» ЗОР підпорядковане, підзвітне та підконтрольне ЗОР.

Відповідно до п. 4.1. статуту підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків згідно з чинним законодавством, може мати реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України, круглу печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, штампи, а також бланки з власними реквізитами.

Пункт 4.4. статуту передбачає, що підприємство несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п.10.2. статуту підприємство втрачає право юридичної особи і визнається таким, що припинилося, з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про його припинення.

Запорізька обласна рада 15.02.2022 прийняла рішення № 10 про припинення КП «Готель Україна» ЗОР шляхом приєднання до КП «Універс» ЗОР.

Вказані обставини встановлені вищевказаними судовими рішеннями та не підлягають доказуванню.

Законодавцем 01.07.2022 внесені зміни до КЗпП України, які набули чинності з 19.07.2022, якими словосполучення власник або уповноважений ним орган замінені на роботодавець.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оплату праці» законодавство про оплату праці ґрунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього Закону, Закону України "Про колективні договори і угоди", Закону України "Про підприємства в Україні" та інших актів законодавства України.

У тексті Закону слова "власник або уповноважений ним орган" в усіх відмінках і числах замінено словом "роботодавець" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 4719-VI від 17.05.2012.

Між сторонами виник спір щодо сум, які підлягають виплаті працівнику при звільненні та відповідальності за порушення роботодавцем обов`язку виплатити належні звільненому працівникові суми. Спірні правовідносини виниклі 15 грудня 2022 року в день звільнення працівника. Тому відповідальність за це несе роботодавець.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16-ц (провадження № 61-16634сво19) зроблено висновок, що «у статтях 104 ЦК та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий. З урахуванням того, що згідно пункту 3 наказу Міністерства освіти і науки України від 15 вересня 2015 року № 933 Житомирський державний технологічний університет є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» та не пов`язується з державною реєстрацією припинення ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» датою виникнення універсального правонаступництва Житомирського державного технологічного університету щодо ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій», який припиняється шляхом приєднання, слід вважати дату видання наказу № 933 - 15 вересня 2015 року, з якої він є правонаступником ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій».

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з висновків Верховного Суду, КП «Універс» ЗОР є правонаступником КП «Готель «Україна» ЗОР з 15.02.2022.

У зв`язку з тим, що КП «Готель «Україна» ЗОР є неналежним відповідачем, в задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Вирішуючи вимогу позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, в межах заявлених вимог за період з 12.01.2024 по 10.05.2024, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.8 розділу 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМ України від 8 лютого 1995 р. № 100: « Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства».

Посадовий оклад позивача, згідно з штатним розписом та довідкою від 21.01.2022№01/01-02, становив 7 098,03 грн. на місяць, що також встановлено рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 23.10.2023 у справ і №335/8762/23, рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 28.02.2024 у справі №335/392/24, де брали участь ті самі позивач та відповідачі, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребує доказування при розгляді іншої справи.

З 03.04.2020 відповідач КП «Готель «Україна» перебуває у простої, у зв`язку з чим працівникам нараховувалось 2/3 від заробітної плати (посадового окладу) щомісячно. Дана обставина встановлена рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 26.05.2022 у справі №335/1473/22, де брали участь ті самі позивач та відповідач КП «Готель «Україна», а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребує доказування при розгляді іншої справи. Станом на день звільнення позивача (15.12.2022) простій відповідача КП «Готель «Україна» не скасовано.

Виходячи з вищенаведеного, починаючи з квітня 2020 року щомісячна заробітна плата позивача, з урахуванням дії простою, становила (7 098,03 грн. х 2/3) = 4 732,02 грн.

Отже, заробітна плата позивача за два повних останніх місяці, що передували звільненню (жовтень та листопад 2022 року), з урахуванням дії простою, становила 9 464,04 грн. (4 732,02 грн. + 4 732,02 грн.).

У жовтні 2022 року був 21 робочий день, у листопаді 2022 року 22 робочі дні, а всього 43 робочі дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає: 9 464,04 грн. / 43 дні = 220,09 грн.

З 12.01.2024 по 10.05.2025 минуло 86 робочих днів, а тому середній заробіток позивача за час затримки розрахунку за вказаний період складає: 220,09 грн. х 86 днів = 18927,74 грн.

Виходячи з вищенаведеного, з відповідача КП «Універс ЗОР на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період в межах заявлених вимог з 12.01.2024 по 10.05.2024, що становить 18927,74 грн.

Розмір заборгованості відповідачами не спростовано.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про оплату праці» трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно із законодавством про трудові спори.

Статтею 233 КЗпП України для працівників встановлено загальний тримісячний строк на звернення з заявою про вирішення трудового спору з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини другої зазначеної статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України роз`яснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Крім того, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX внесено зміни до статті 117 КЗпП України, якими фактично введено граничний період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку терміном у шість місяців (замість необмеженого будь-якими строками періоду у попередній редакції). Такі зміни, по суті, звузили право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є недопустимим у розумінні частини третьої статті 22 Конституції України.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.06.2023 р. у справі №638/6855/20 викладено правовий висновок, відповідно до якого положення статей 116, 117 КЗпП України мають застосовуватись в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді подібної справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 07.09.2023 у справі№ 280/1340/23. Відповідно до висновків ВС, викладених в постанові від 03 серпня 2023 року №280/6779/22: «За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення указаного позивачем періоду нарахувань, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року№ 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).

На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно правового акта у часі, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, з урахуванням висновків щодо застосування норм КЗпП України в часі, викладених в постановах Верховного Суду, зважаючи на наведені тлумачення норм законодавства Конституційним Судом України, а також з огляду на те, що спірні правовідносини є триваючими і виникли з 01.02.2020, коли у відповідача КП «Готель «Україна» перед позивачем виникла заборгованість із заробітної плати і яка не була ним виплачена при звільненні, у даному спорі слід застосовувати положення КЗпП України в редакції, чинній на дату виникнення вказаних спірних правовідносин, тобто в редакції, чинній станом на 01.02.2020 та з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем при звільненні не в повному обсязі виплачено позивачеві відповідні виплати, то позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Таким чином суд встановив, що доводи представника відповідача щодо пропуску строку звернення позивача за захистом свого права, не знайшли свого підтвердження.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд виходить з такого.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язані відшкодувати завдану ними моральну шкоду працівнику. Ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням, інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як було встановлено судом, внаслідок винних дій відповідача, порушення відповідачем законних прав позивача, а саме невиплати нарахованої заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату праці, було порушено звичний для останнього уклад життя, що завдало моральних страждань, які виразились у неотриманні в повному обсязі коштів після звільнення, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахуванням розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.

Отже, враховуючи характер, тривалість та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню і вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 5000,00 грн, що буде відповідати тим переживанням, які він зазнав у зв`язку з тривалим порушенням його трудових прав.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати у розмірі сплаченого судового збору, які документально підтверджені.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.01.2024 по 10.05.2024 у розмірі 18927,74 грн., моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., та судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що складає загальну суму у розмірі 25138,94 (двадцять п`ять тисяч сто тридцять вісім гривень 94 коп.) грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «Україна» - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення судового рішення, апеляційної скарги. Учасники, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення підписано без його проголошення, відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України.

Повне рішення складено та підписано 30 червня 2025 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної (ЄДРПОУ 13622246, адреса: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164);

Відповідач: Комунальне підприємство «Готель «Україна» Запорізької обласної (ЄДРПОУ 05907549, адреса: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 162-а).

Суддя І.А. Крамаренко