Ухвала суду № 128567727, 01.07.2025, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/8752/25

Провадження № 2-н/750/1831/25

У Х В А Л А

01 липня 2025 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Рахманкулової І.П., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 27.06.2025 звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова із заявою до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи стягнення з дня пред`явлення заяви до суду та до досягнення дітьми повноліття.

Згідно ізч.3ст.19Цивільного процесуальногокодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Відповідно до положень ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Встановлено, що за даними системи документообігу Деснянського районного суду м. Чернігова, у провадженні суду перебувала справа № 750/17287/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.05.2025 у справі № 750/17287/24, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , ухвалено рішення про розірвання шлюбу між сторонами, а у задоволенні позовної вимоги про стягнення аліментів позивачу ОСОБА_1 відмовлено, посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проживання дітей з матір`ю, спір про визначення місця проживання дітей знаходиться у провадженні суду у справі № 750/2194/25.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.05.2025 у справі № 750/17287/24 набрало законної сили 26.05.2025, сторонами не оскаржувалося.

Крім того, ОСОБА_1 відомо про те, що з лютого 2025 року в провадженні Деснянського районного суду м. Чернігова перебуває справа № 750/2194/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, адже відповідач була особисто присутня у підготовчому засіданні 16.04.2025 та подала відзив на позов.

До заяви про видачу судового наказу ОСОБА_1 надала акти від 20.05.2025 про проживання неповнолітніх дітей з нею без реєстрації в АДРЕСА_1 , тобто ці докази були наявними на час ухвалення судом рішення у справі № 750/17287/24, але про ці обставини заявник у своїй заяві про видачу судового наказу не зазначила.

За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.07.2025 у справі № 750/8752/25 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів, оскільки судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова вже вирішено вимогу позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, рішення у справі набрало законної сили, сторонами не оскаржувалося.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (п.11 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч.ч.1-2, 4 ст.44 ЦПК України).

Згідно пункту 1 частини другої статті 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема : подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Учасник судового процесу має користуватися процесуальними правами саме з метою виконання завдання цивільного судочинства, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя.

Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, § 36).

Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства», заява № 17101/90, § 65).

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, у справі № 750/17287/24 ухвалено 22.05.2025 рішення про відмову позивачу у задоволенні позовної вимоги про стягнення аліментів, посилаючись на те, що наявними у справі доказами не підтверджено проживання дітей з матір`ю, а навпаки, за інформацією органу опіки та піклування встановлено, що неповнолітні діти проживають з батьком. Вказане рішення набрало законної сили 26 червня 2025 року, ОСОБА_1 не оскаржувалося.

Разом з тим, ОСОБА_1 вже 27 червня 2026 року, посилаючись на докази, які були наявні на час ухвалення судом рішення у справі № 750/17287/24, подала до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

При цьому, ОСОБА_1 є відповідачем у справі № 750/2194/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей, яка перебуває на розгляді в Деснянському районному суді м. Чернігова, але про ці обставини в своїй заяві вона зазначила.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано.

Отже, у даній справі заявник на власний розсуд розпорядилася своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1ст.143ЦПК України передбачено,що заходамипроцесуального примусує процесуальнідії,що вчиняютьсясудом увизначених цимКодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Згідно зч.ч.1,2ст.148ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених ч. 9 ст. 203 цього Кодексу.

За таких обставин, вбачаючи в діях заявника зловживання процесуальними правами, адже заявник подала до суду заяву про видачу судового наказу, знаючи про ухвалене судом рішення з того ж предмету та про наявність невирішеного судом спору про визначення місця проживання дітей, а тому суд доходить висновку про наявність підстав для визнання дій ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» передбачено, що з 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 028 грн.

Водночас, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу, зокрема стягнути з неї в дохід державного бюджету штраф в межах розміру, визначеного ст. 148 ЦПК України, а саме в розмірі 908 грн. 40 коп.

Керуючись ст. ст. 44, 143, 148, 259, 260, 381 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Визнати, що подання ОСОБА_1 27.07.2025 до Деснянського районного суду м. Чернігова заяви про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.

Застосувати до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 908 грн. 40 коп. та стягнути з неї вказану суму в дохід Державного бюджету України за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/21081100, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача:UA118999980313090106000026007, Код класифікації доходів бюджету 21081100. Стягувач: Державна судова адміністрація України, юридична адреса: 01021 м. Київ, вул. Липська, 18/5, код за ЄДРПОУ - 37993783.

Ухвала в частині стягнення штрафу є виконавчим документом.

Ухвала дійсна для пред`явлення до виконання на протязі 3 (трьох) місяців з дня набрання нею законної сили.

У відповідності до ч. 6 ст. 148 ЦПК України, суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов`язків.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 01.07.2025.

Суддя