Рішення № 128559834, 01.07.2025, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1358/25Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу №916/1358/25

за позовом: Фізичної особи-підприємця Кирко Тетяни Павлівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест Південь 2022» (65007, Одеська обл., м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 66, офіс 1, код ЄДРПОУ 44880006)

про стягнення 62058,97 грн., -

Суть спору: Фізична особа-підприємець Кирко Тетяна Павлівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест Південь 2022» про стягнення 62058,97 грн., з яких: 56028 грн. основного боргу, 4444,61 грн. пені, 460,42 грн. 3% річних та 1125,94 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Кирко Тетяни Павлівни обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов?язань за договором про надання послуг міжміських вантажних автоперевезень №8 від 01.05.2024.

07.04.2025 за вх.№11105/25 до суду від позивача надійшла заява про уточнення прохальної частини позову, яку судом прийнято до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1358/25; визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз?яснено сторонам про можливість подання відповідно до ч.7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи; запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; зобов?язано позивача надіслати або вказати можливий термін надсилання оригіналів всіх поданих до суду в додатку до позовної заяви письмових доказів (для огляду суду).

14.04.2025 за вх.11991/25 до суду від позивача надійшли оригінали поданих до суду в додатку до позовної заяви письмових доказів, які оглянуто судом.

10.04.2025 на адресу відповідача по справі судом було направлено копію ухвали суду від 07.04.2025 про відкриття провадження у справі. 18.04.2025 до суду надійшло поштове повернення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Окрім того, з метою вчинення всіх можливих дій для повідомлення відповідача про розгляд справи №916/1358/25, судом також додатково надіслано ухвалу суду від 07.04.2025 на наявну в матеріалах справи електронну поштову адресу: agroinvest4488@gmail.com. Відтак, господарський суд констатує, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом, судом було надано час для забезпечення відповідачу процесуальних прав на подання позиції у справі, заяв, клопотань. Натомість відповідач відзив на позов і жодних доказів, заяв/клопотань до суду не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином, відтак у відповідності до ч.9 ст. 165 ГПК України суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.

У зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 15 квітня 2025 року №235/2025 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.

Справа №916/1358/25 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов?язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв?язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

01.05.2025 між Фізичною особою-підприємцем Кирко Тетяною Павлівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест Південь 2022» було укладено договір №8 про надання послуг міжміських вантажних перевезень.

Розділом 1 договору «Предмет договору» сторони передбачили, що перевізник зобов?язується від свого імені за дорученням замовника і за його рахунок за обумовлену в договорі винагороду здійснити в інтересах замовника комплекс дій, пов?язаних з міжміськими вантажними автоперевезеннями вантажів замовника, в подальшому іменовані вантажі.

Відповідно до пунктів 2.6 та 2.11 договору замовник зобов?язується своєчасно сплатити вартість перевезення; перевізник зобов?язується здійснити доручене замовником перевезення в термін, встановлений в завданні (термін доставки вантажу вантажоотримувачу узгоджується сторонами в усній формі) у відповідності з діючим законодавством України.

Розділом 3 договору «Порядок розрахунків» сторонам передбачено наступне:

- вартість послуг перевезення узгоджується сторонами в кожному конкретному випадку в заявці на перевезення і відображується в рахунку, який виставляє перевізник замовнику (п.3.1);

- перерахунок грошових коштів перевізнику за організацію вантажного автоперевезення здійснюється у розмірі: 100% по вивантаженню вантажу за адресою, вказаною у заявці, що підтверджується копією ТТН з штампом отримувача; обов?язкове отримання оригіналів документів, підписання з обох сторін акту приймання-здачі виконаних робіт (п.3.2);

- замовник зобов?язується перерахувати належні суми на рахунок перевізника в термін не пізніше 5-ти банківських днів після виконання вимог п.3.2 даного договору, за ТТН (оригіналів) з штампом отримувача (п.3.3).

У пунктах 4.1 та 4.3 договору відповідальність перевізника перед замовником регламентується законодавчими актами України; сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов?язань по цьому договору.

На виконання умов договору сторонами було підписано наступні акти виконання робіт щодо надання послуг за договором №8 від 01.05.2024:

- акт виконання робіт №38 від 29.05.2024 на загальну суму 58056 грн.;

- акт виконання робіт №39 від 03.06.2024 на загальну суму 81146 грн.;

- акт виконання робіт №42 від 07.06.2024 на загальну суму 71344 грн.;

- акт виконання робіт №44 від 14.06.2024 на загальну суму 34482 грн.

23.12.2024 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою за вих.№5 від 23.12.2024, в якому повідомив про наявність заборгованості по оплаті за надані послуги по договору №8 від 01.05.2024 на загальну суму 56028 грн. та необхідність її погашення. Лист-вимогу було надіслано на електронну адресу відповідача, яка була зазначена у договорі. Разом з листом-вимогою, позивачем було направлено акт звірки за 2024 рік, який підписаний позивачем. З даного акту вбачається, що позивачем було надано послуг на загальну суму 245028 грн., з яких відповідачем було сплачено лише 189000 грн. Таким чином, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 56028 грн.

Позивачем здійснено розрахунки 3% річних, інфляційних втрат та пені на загальну суму заборгованості 56028 грн. за період з 25.12.2024 по 03.04.2025. Так, позивачем нараховано 460,42 грн. 3% річних, 1125,94 грн. інфляційних втрат та 4444,61 грн. пені.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов?язань з оплати наданих послуг за договором про надання послуг міжміських вантажних автоперевезень №8 від 01.05.2024 стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з п.п. 5,6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов?язання, що виникає між суб?єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб?єкт (зобов?язана сторона, у тому числі боржник) зобов?язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб?єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб?єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов?язаної сторони виконання її обов?язку.

Згідно зі ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов?язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов?язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов?язаної сторони виконання її обов?язку.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов?язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку; зобов?язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов?язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов?язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов?язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов?язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами); законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

У відповідності до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов?язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За вимогами ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події; якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов?язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов?язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб?єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з?ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов?язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об?єктивного з?ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обгрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарським судом за наявними матеріалами справи встановлено, що між сторонами у справі виникли договірні відносини, за якими позивач був зобов`язаний надати відповідачу послуги з перевезення вантажу за замовленням відповідача, а відповідач в свою чергу зобов`язався оплатити такі послуги відповідно до умов вищевказаного договору. Факт надання позивачем відповідачу послуг підтверджується договором №8 від 01.05.2024, укладеним між Фізичною особою-підприємцем Кирко Тетяною Павлівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Інвест Південь 2022», та наявними підписаними актами виконаних робіт. З урахуванням тих положень, які узгоджені сторонами за договором, з огляду на обставину надання позивачем послуг та невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати послуг з перевезення вантажу, з урахуванням того, що матеріали справи не містять наданих відповідачем у встановлений строк обґрунтованих заперечень, належних та допустимих доказів на спростування обставин, які доводить суду позивач, господарський суд вважає доведеними та підставними позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за наданими послугами на загальну суму 56028 грн.

Іншого відповідачем не доведено.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов?язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п.3.3 замовник зобов?язується перерахувати належні суми на рахунок перевізника в термін не пізніше 5-ти банківських днів після виконання вимог п. 3.2 даного договору, за ТТН (оригіналів) з штампом отримувача

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе зобов?язання в частині оплати наданих послуг з перевезення вантажу.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов?язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов?язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов?язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов?язань у вигляді неповної оплати наданих послуг, позивачем правомірно застосовано до відповідача відповідальність у вигляді нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Встановивши вірність розрахунків за визначений позивачем період (25.12.2024-03.04.2025) та відповідність вимогам чинного законодавства, враховуючи встановлення судом факту неналежного виконання відповідачем зобов?язань з оплати наданих послуг, а також приймаючи до уваги ненадання відповідачем контррозрахунків нарахованих сум, господарський суд дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 460,42 грн. 3% річних та 1125,94 грн. інфляційних втрат.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов?язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання.

Вимогами ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 231 ГК України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

За ч.1 ст. 232 ГК України якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

У пункту 4.1 договору №8 від 01.05.2024 відповідальність перевізника перед замовником регламентується законодавчими актами України.

Судом встановлено, що у договорі №8 про надання послуг міжміських вантажних перевезень від 01.05.2024 сторонами не передбачено такого виду відповідальності за невиконання зобов`язань в частині несплати наданих послуг як нарахування пені (штрафних санкцій), відповідно письмова форма правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання сторонами не дотримана в частині нарахування пені. Так, у випадку наявності волевиявлення сторін щодо застосування пені та/або штрафу як одного з видів відповідальності за невиконання грошового зобов`язаня, вказане мало бути зазначено сторонами безпосередньо у договорі №8 від 01.05.2024.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог Фізичної особи-підприємця Кирко Тетяни Павлівни в частині нарахування відповідачу пені, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 4444,61 грн. пені судом відмовляється.

Іншого позивачем не доведено.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест Південь 2022" на користь Фізичної особи-підприємця Кирко Тетяни Павлівни 56028 грн. основного боргу, 460,42 грн. 3% річних та 1125,94 грн. інфляційних втрат, в решті позову судом відмовляється.

Іншого сторонами не доведено.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Кирко Тетяни Павлівни - задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інвест Південь 2022" (65007, Одеська обл., м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд. 66, офіс 1, код ЄДРПОУ 44880006) на користь Фізичної особи-підприємця Кирко Тетяни Павлівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 56028 /п`ятдесят шість тисяч двадцять вісім/ грн. основного боргу, 460 /чотириста шістдесят/ грн. 42 коп. 3% річних, 1125 /одну тисячу сто двадцять п`ять/ грн. 94 коп. інфляційних втрат та 2248 /дві тисячі двісті сорок вісім/ грн. 96 коп. судового збору.

3.В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 01 липня 2025 р.

Суддя Ю.С. Бездоля