Рішення № 128559802, 02.07.2025, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року Справа № 915/157/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши сформовану в системі «Електронний суд» заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення, у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревелтранс», вул. Київська, буд. 258, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500

електронна пошта: treveltrans@gmail.com

до відповідача: Приватного підприємства «Укрінтерпостача», вул.Одеська, буд.1-А, с.Трикратне, Вознесенський район, Миколаївська область, 56534

електронна пошта: ukrinterpostacha@gmail.com

про: стягнення 51 142,92 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тревелтранс» звернулось до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою б/н від 30.01.2025 (вх. № 1427/25 від 30.01.2025), в якій просило суд стягнути з Приватного підприємства «УКРІНТЕРПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 30526451) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕВЕЛТРАНС» (код ЄДРПОУ 41938126) основну суму заборгованості за договором в розмірі 44 916,00 грн., інфляційних витрат у розмірі 5030,80 грн., 3% річних у розмірі 1196,12 грн. та судові витрати у розмірі 19028,00 грн.(3028,00 грн. судового збору та 16000,00 грн. адвокатські послуги).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.02.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/157/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

За результатами розгляду справи № 915/157/25 Господарським судом Миколаївської області ухвалено рішення від 25.06.2025, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

01.07.2025 до суду від представника Приватного підприємства «Укрінтерпостача» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 30.06.2025 (вх. № 9800/25 від 01.07.2025) про ухвалення додаткового рішення, в якій відповідач просить суд:

1. Ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати в сумі 6500,00 грн з оплати правничої допомоги.

2. Проводити розгляд справи у відсутність представника відповідача.

Суд звертає увагу, що розгляд справи № 915/157/25 здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження і рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.06.2025 у цій справі прийнято без повідомлення (участі) представників сторін, тому вирішення питання про судові витрати (витрати на правничу допомогу) згідно із приписами ч. 3 ст. 244 ГПК України судом вирішено здійснювати без призначення судового засідання та повідомлення учасників справи.

Розглянувши заяву Приватного підприємства «Укрінтерпостача» про ухвалення додаткового рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

За змістом ч. 1 ст. 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Приписами ст. 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 ст.126 ГПК України).

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Суд бере до уваги, що Приватним підприємством «Укрінтерпостача» при поданні відзиву було зазначено щодо понесення відповідачем витрат на оплату правової допомоги у розмірі 6500 грн.

За результатами розгляду справи відповідач просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6500,00 грн, що узгоджується з попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат, наведеним підприємством у першій заяві по суті справи.

Як вбачається із матеріалів справи, правничу допомогу відповідачу надавала адвокат Вуїв О.В., повноваження якої підтверджується ордером серії ВЕ № 1147616 від 25.02.2025, та якою підписувався сформований в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву б/н від 07.03.2025 (вх. № 3581/25 від 07.03.2025).

До матеріалів справи відповідачем долучено копії Договору про надання правової допомоги від 25.02.2025, укладеного між Приватним підприємством «УКРІНТЕРПОСТАЧА» та адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною, свідоцтва адвоката Вуїв О.В. про право на зайняття адвокатською діяльністю № 472 від 03.12.2007, а також ордеру серія ВЕ № 1147616 від 25.02.2025 на надання правничої допомоги Приватному підприємству «УКРІНТЕРПОСТАЧА» адвокатом Вуїв О.В. у Господарському суді Миколаївської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що 25.02.2025 між адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною, як адвокатом, та Приватним підприємством «УКРІНТЕРПОСТАЧА», як клієнтом, був укладений Договір про надання правової допомоги, відповідно до предмету якого адвокат зобов`язався здійснювати представництво Клієнта в судах всіх рівнів та інстанцій, в тому числі при здійсненні господарського, цивільного, адміністративного судочинства. прокуратурі. органах внутрішніх справ, в установах юстиції, в органах Державної виконавчої служби, і інших органах державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування та надавати Клієнту іншу правову допомогу в справі щодо захисту та відстоювання законних прав та інтересів останнього з питання стягнення грошових коштів з Приватного підприємства «УКРІНТЕРПОСТАЧА» на користь з Товариства з обмеженою ~ відповідальністю «ТРЕВЕЛТРАНС» за Договором перевезення вантажів № Т/17/06-1 від 17.06.2019 (далі - Справа), а Клієнт зобов`язався сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Розділом 3 Договору про надання правової допомоги від 25.02.2025 сторони погодили умови щодо ціни договору та порядку розрахунків, зокрема:

- за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду) в розмірі 6500 (шість тисяч п`ятсот) грн. згідно рахунку, виставленого Адвокатом (п. 3.1);

- гонорар (винагорода) Адвоката, зазначена в п. 3.1 Договору, сплачується Клієнтом після набрання чинності Договором, але не раніше виставлення адвокатом рахунку, вказаного в п.3.1. Договору (п. 3.2);

- оплата гонорару (винагороди), премії та перерахування коштів, необхідних для покриття фактичних витрат, здійснюється в готівковій формі або в безготівковій формі платіжним дорученням на поточний рахунок Адвоката з зазначенням відповідного призначення платежу (п. 3.4).

Відповідно до п. 4.1 цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту досягнення позитивного результату або виконання Адвокатом всіх дій, необхідних для досягнення позитивного результату по Справі.

Суд зауважує, що з аналізу наведених вище положень Договору вбачається, що розмір витрат на правничу допомогу встановлено у фіксованому розмірі.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункт 134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Відповідачем на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу надано суду такі докази:

1. Рахунок № 07-1/03/25 від 07.03.2025 на суму 6500,00 грн, виставлений адвокатом Вуїв О.В. Приватному підприємству «УКР1НТЕРПОСТАЧА» - для забезпечення оплати правничої допомоги згідно договору від 25.02.2025. У вказаному рахунку зазначено, що адвокат Вуїв Оксана Вікторівна на підставі договору від 25.02.2025 виконує (надає) наступні послуги: складання та подання до суду відзиву на позовну заяву від імені Приватного підприємства «УКРІНТЕРПОСТАЧА» у справі №915/157/25 за позовом ТОВ «ТРЕВЕТРАНС» до ПП «УКРІНТЕРПОСТАЧА» про стягнення грошових коштів за д Договором про перевезення вантажів №Т/17/06-1 від 17.06.2019. Загальна вартість роботи (послуг): 6500 грн. 00 коп.

2. Платіжну інструкцію № 559 від 07.03.2025, зі змісту якої вбачається здійснення ПП «УКРІНТЕРПОСТАЧА» платежу на суму 6500,00 грн на користь Адвоката Вуїв Оксани Вікторівни (призначення платежу: «За складання та подання до суду відзиву на позовну заяву від імені ПП «Укрінтерпостача» у справі №915/157/25 за позовом ТОВ «Тревелтранс» зг. рах. №07-1/03/25 від 07.03.2025р. за договором від 25.02.2025р. Без ПДВ»).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст.ст. 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо (п.п. 8.39-8.41 постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3, 5 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Крім того, у додатковій постанові Верховного Суду від 24.06.2019 у справі № 904/64/18 зроблено висновок про те, що виходячи зі змісту положень ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Подібний за змістом висновок зроблено Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, в якій зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Вказаної позиції також дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 26.06.2019 у справі № 910/9241/18, в якій судом зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Разом із тим, будь-яких заперечень, у тому числі контррозрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку Приватним підприємством «Укрінтерпостача» відповідних витрат на правничу допомогу Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревелтранс» не надано.

З огляду на викладене, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд вважає, що заявлені Приватним підприємством «Укрінтерпостача» витрати на правничу допомогу по даній справі в розмірі 6500,00 грн відповідають встановленим критеріям.

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки, за наслідками розгляду спору в справі 915/157/25 у задоволенні позову було відмовлено, то витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Заяву Приватного підприємства «Укрінтерпостача» б/н від 30.06.2025 (вх. № 9800/25 від 01.07.2025) про ухвалення додаткового рішення у справі № 915/157/25 задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревелтранс» (Україна, 56500, Миколаївська обл., місто Вознесенськ, вулиця Київська, будинок 258; код ЄДРПОУ 41938126) на користь Приватного підприємства «Укрінтерпостача» (Україна, 56534, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, село Трикратне, вулиця Радянська, будинок 1-А; код ЄДРПОУ 30526451) 6 500,00 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 02.07.2025.

Суддя Н.О. Семенчук