Рішення № 128559794, 24.06.2025, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2025 року Справа № 915/13/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участі представників учасників справи:

від позивача (представник позивача) - не з`явився,

від відповідача (представник відповідача) - Рознін В.А., адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573

електронна пошта: kancel@mkrada.gov.ua

до відповідача: ОСОБА_1, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

представник відповідача, адвокат Рознін Володимир Андрійович

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

про: усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 13.12.2024 №23733/02.02.01-40/02/3/24 (вх.№223/25 від 08.01.2025) до ОСОБА_1, в якій просить суд:

1. ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4810137200:10:013:0010) шляхом приведення самовільно реконструйованого об`єкта нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_2, до попереднього стану (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1070154848101).

2. Судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (р/р UA448201720344230028000027733, банк отримувача: ДКСУ м. Київ. ЄДРПОУ 04056612).

Позовні вимоги обґрунтовані тим що, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 05.11.2024 № 402345583) ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування загальною площею 714,6 кв. м. по АДРЕСА_2 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданого 21.01.2022, видавник: ТОВ «СТО ГІПАНІС»; рішення учасника, серія та номер: 1/2022, виданого 21.01.2022. видавник: ТОВ «СТО ГІПАНІС» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1070154848101).

Позивач зазначає, що із службової записки адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради від 23.09.2024 №38528/06.01-46/24-2 вбачається факт самовільного захоплення земельної ділянки, що належить до власності територіальної громади м. Миколаєва, орієнтовна площа якої складає 250,22 кв.м. (інженерно-геодезичне вишукування щодо об`єкту по АДРЕСА_2 ). Згідно акту від 11.09.2024, за адресою: АДРЕСА_2 розміщено двоповерхова будівля літ.А-2, двоповерхова будівля літ.Б-2, навіс літ.В-1, огорожа літ. № 1. замощення Літ.І. За даними технічної інвентаризації об`єкту замовник технічної інвентаризації ТОВ «СТО ГІПАНІС» від 30.12.2021 у Реєстр будівельної діяльності внесено відомості про об`єкт: літ.А-2 пункт технічного обслуговування загальною площею 714,6 кв.м., літ. Б-2 шиномонтаж загальною площею 269.1 кв.м.літ.В-1 навіс, огорожа літ. № 1. замощення літ.І., довідка ТОВ «КОНС ТРУК ТИВ» від 30.12.2021 № 233-К. Технічний паспорт виготовлений ТОВ «КОНС ТРУК ТИВ» станом на 30. 12.2021.

Миколаївська міська рада вказує, що не приймала жодних рішень щодо надання іншим особам, у тому числі теперішньому власнику нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування загальною площею 250,22 кв.м права користування цією земельною ділянкою та права на забудову (реконструкцію) спірної земельної ділянки об`єктами нерухомого майна по АДРЕСА_2 .

На переконання позивача, викладене свідчить про те, що ОСОБА_1 без будь-яких прав на відповідну земельну ділянку комунальної власності, у тому числі без прав на її забудову (реконструкцію), без будь-яких дозвільних документів на здійснення будівництва здійснила реконструкцію нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування площею 250,22 кв.м по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1070154848101).

З урахуванням наведеного позивач зазначає про порушення прав територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради як власника земельної ділянки та перешкоджання в її вільному володінні, користуванні та розпоряджанні на розсуд власника ділянки.

В обґрунтування позовних вимог посилається на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 3, 13, 14, 169, 172, 321, 327, 373, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 80, 83, 116, 122, 152, 212 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 6, 10, 26, 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Разом з позовною заявою, Миколаївська міська рада надала до суду заяву №24920/02.02.01-40/02/3/24 від 25.12.2024 (вх.№239/24 від 08.01.2025) про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.175 ГПК України (заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства).

Миколаївська міська рада не погодившись із вказаною ухвалою оскаржила її до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 апеляційну скаргу Миколаївської міської ради задоволено. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2025 про відмову у відкритті провадження у справі скасовано. Позовну заяву Миколаївської міської ради та додані до неї документи направлено до Господарського суду Миколаївської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Справа №915/13/25 надійшла до Господарського суду Миколаївської області 17.04.2025.

Ухвалою суду від 24.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі та розгляд заяви про забезпечення позову призначено на 03.06.2025. Позивачу встановлено строк до 15.05.2025 для надання письмових обґрунтувань на які права та обов`язки Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради вплине рішення суду у даній справі та яким чином.

16.05.2025 до суду від представника відповідача надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 15.05.2025 (вх. № 7450/25 від 16.05.2025) про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (внесення РНОКПП / коду ЄДРПОУ до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи).

Також, 16.05.2025 до суду від представника відповідача надійшов сформований в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву б/н від 15.05.2025 (вх. № 7451/25 від 16.05.2025), в якому заявник просить суд: поновити строк на подання відзиву з додатками, відмовити задоволенні позовної заяви в повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані тим, що 27.03.2025р. Миколаївська міська рада прийняла Рішення №42/39 «Про передачу громадянці Блосі Тетяні Сергіївні в оренду земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування по АДРЕСА_2. 14.05.2025р. на виконання зазначеного рішення, між позивачем та відповідачем укладений Договір оренди землі №11863, яким спірна земельна ділянка була передана в користування відповідачу. Відповідач зауважує, що ані рішення позивача, ані Договір не мають жодного застереження або претензій до відповідача. Таким чином, на переконання відповідача, на даний час відсутній предмет спору, оскільки спірна земельна ділянка передана позивачем відповідачу в оренду, що свідчить про користування нею на законних підставах.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не доведено належними доказами (актами, рішеннями, приписами) уповноваженого органу державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБІ у Миколаївській області) будь-які порушення на земельній ділянці в сфері будівництва.

Також заявник вказує, що з позовної заяви та додатків не вбачається, які саме перешкоди у користуванні земельною ділянкою створені позивачем для відповідача.

Відповідач також наголошує, що з обґрунтувань позовної заяви та позовних вимог, та доданих доказів не вбачається, що саме (які об`єкти) позивач вважає самовільним будівництво, ким та коли воно здійснено. Не вбачається, що позивач має на увазі під попереднім станом нерухомого майна - який саме об`єкт та відповідно якої документації? Також не вбачається які саме об`єкти мають бути знесені - їх назва, характеристика, параметри. Без визначення таких даних, як вважає відповідач, позовні вимоги створюють ситуацію правової невизначеності взагалі та для відповідача зокрема, адже буде незрозуміло як та в яких рамках виконувати такі вимоги.

Ухвалою суду від 20.05.2025 поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 16.05.2025 (включно).

21.05.2025 до суду від представника відповідача надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 20.05.2025 (вх. № 7700/25 від 21.05.2025) про долучення доказів реєстрації права оренди за Договором оренди землі №11863 від 14.05.2025.

27.05.2025 до суду від представника відповідача надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заперечення б/н від 27.05.2025 (вх. № 8028/25 від 27.05.2025) на заяву про забезпечення позову.

03.06.2025 до суду від представника позивача надійшла заява б/н від 03.06.2025 (вх. № 8393/25 від 03.06.2025), в якій заявник просить суд, судове засідання призначене на 03.06.2025 о 10:30 проводити без участі представника Миколаївської міської ради.

Ухвалою суду від 03.06.2025 у задоволенні заяви №24920/02.02.01-40/02/3/24 від 25.12.2024 (вх.№239/25 від 08.01.2025; 5972/25 від 21.04.2025) Миколаївської міської ради про забезпечення позову було відмовлено.

Крім того, ухвалою суду від 03.06.2025 було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - адміністрацію Центрального району Миколаївської міської ради; закрито підготовче провадження у справі та призначено справу №915/13/25 до судового розгляду по суті на 24.06.2025 о 12:00.

24.06.2025 до суду від представника позивача надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 24.06.2025 (вх. № 9411/25 від 21.06.2025) про розгляд справи без участі представника міської ради.

В судове засідання 24.06.2025 з`явився представник відповідача. Представник позивача свого представника в засідання не направив, при цьому, як було наведено вище, просив суд розглядати справу без участі свого представника.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності позивача суддею оголошено зміст позовної заяви.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав, викладених у відзиві, просив суд у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 24.06.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.

Відповідно до акта державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 19.03.2002 прийнято в експлуатацію об`єкт: реконструкція існуючої стаціонарної АЗС з установкою газової АЗС модульного типу по вул. АДРЕСА_2. Об`єкт має такі показники: загальна площа - 57,5 кв.м., загальною площею 57,7 кв.м., основна - 33,1 кв.м., торговельна - 20,9 кв.м. газова АЗС - 18,5 кв.м.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 261 від 21.03.2002 було затверджено акт державної технічної комісії від 19.03.2002 про прийняття в експлуатацію закінченої реконструкцією існуючої стаціонарної АЗС з установкою газової АЗС модульного типу по вул. АДРЕСА_2.

Станом на 24.04.2002 Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації було виготовлено технічний паспорт на будівлю АЗС по вул. АДРЕСА_2 від 24.04.2002 № 2835, зі змісту якого вбачається, що даний об`єкт має загальну площу - 57,7 кв.м.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 299 від 25.04.2002 було вирішено оформити право власності на об`єкти нерухомого майна, які розташовані у м. Миколаєві, зокрема, на цілісні майнові комплекси АЗС 4. яка розташована по АДРЕСА_2 за ВАТ «Миколаївнафтопродукт»; видати свідоцтво про право власності.

На підставі вищезазначеного рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради ВАТ «Миколаївнафтопродукт» було видано свідоцтво про право власності від 15.05.2002 на АЗС по вул. АДРЕСА_2 у м. Миколаєві, що складається з операторської з магазином Літ А-1 загальною площею 57,7 кв.м. навісу Літ Л'-1 та газової АЗС Б-1 загальною площею 18,5 кв.м.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1660 від 23.09.2005 було вирішено пункту технічного обслуговування по АДРЕСА_2, який належить ВАТ «Миколаївнафтопродукт», надати нову адресу: АДРЕСА_2.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 514 від 23.03.2007 було вирішено оформити право власності на об`єкти нерухомого майна, які розташовані у м. Миколаєві, зокрема, на нежитлову будівлю пункту технічного обслуговування загальною площею 405,1 кв.м. які розташовані по АДРЕСА_2 за ВАТ «Миколаївнафтопродукт»; видати свідоцтво про право власності.

На підставі вищезазначеного рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради було видано свідоцтво про право власності від 06.04.2007 серія ЯЯЯ № 85996, відповідно до якого Відкрите акціонерне товариство «Миколаївнафтопродукт» є власником нежитлової будівлі, пункту технічного обслуговування загальною площею 405,1 кв.м за адресою: м. Миколаїв, вул. АДРЕСА_2.

З матеріалів справи вбачається, що у подальшому право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. АДРЕСА_2 (загальна площа 405,1 кв.м.) було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕТІК-2007» на підставі свідоцтва від 27.10.2016 (реєстр. № 1523), виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М.

Державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕТІК-2007» на об`єкт нерухомого майна проведено 27.10.2016, що вбачається з Інформаційної довідки № 402345583 від 05.11.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (розділ «Інформація про зміни речового права»).

Відповідно до рішення Миколаївської міської ради № 31/88 від 14.12.2017 було вирішено надати дозвіл ТОВ «СВЕТІК-2007» на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 2037 кв.м., із земель комунальної власності, для обслуговування нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування автомобілів по АДРЕСА_2, відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 11.07.2017 №17-104/2. Площу земельної ділянки уточнити проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно рішення Миколаївської міської ради від 14.12.2017 № 31/88 вирішено надати дозвіл ТОВ «СВЕТІК-2007» на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 2037 кв.м, із земель комунальної власності, для обслуговування нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування автомобілів по АДРЕСА_2. відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 11.07.2017 №17-104/2. Площу земельної ділянки уточнити проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зі змісту службової записки Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради № 25792/11.02-02/24-2 від 23.07.2024 вбачається, що підставою для прийняття рішення була заява «СВЕТІК-2007» від 14.03.2017 № 02-18/634 про видачу рішення міської ради про надання в оренду земельної ділянки площею 2037 кв.м., за адресою м. Миколаїв, вул. АДРЕСА_2.

Із тексту вказаної службової записки також вбачається таке.

- 01.10.2018 ТОВ «СВЕТІК-2007» звернулось із заявою за № 000004 до Миколаївської міської ради з доданим проекту землеустрою, в якій просило погодити проект та надати в оренду земельну ділянку площею 2037 кв.м за адресою: м. Миколаїв, вул. АДРЕСА_2;

- 02.12.2020 ТОВ «СВЕТІК-2007» звернулось до Миколаївської міської ради із заявою № 2/02-1 про зняття з розгляду заяви від 01.10.2018 № 000004 у зв`язку з відчуженням нерухомого майна.

З Інформаційної довідки № 402345583 від 05.11.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (розділ «Інформація про зміни речового права») вбачається, що 28.02.2020 було здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю пункту технічного обслуговування за адресою АДРЕСА_2 за Товариством з обмеженою відповідальністю «СТО ГІПАНІС» на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування від 28.02.2020.

У подальшому, як вбачається з Інформаційної довідки № 402345583 від 05.11.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (розділ «Актуальна інформація про речове право»), 21.01.2022 було здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю пункту технічного обслуговування за адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданого 21.01.2022, видавник: ТОВ «СТО ГІПАНІС»; рішення учасника, серія та номер: 1/2022. виданого 21.01.2022. видавник: ТОВ «СТО ГІПАНІС» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1070154848101).

Звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач зазначає про самочинне будівництво (реконструкцію) нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування по вул. АДРЕСА_2 у м. Миколаєві.

Так, посилаючись на службову записку Центрального району Миколаївської міської ради № 38528/06.01-46/24-2 від 23.09.2024 позивач вказує, що комісією згідно інженерно-геодезичного вишукування, виконаного сертифікованим інженером-геодезистом Докієнко О.О. та на підставі фактичних даних обстеження визначено самовільно захоплену земельну ділянку, яка використовується без відповідної дозвільної документації загальною площею 250,22 кв.м, а саме: 120.81 кв.м. (під будівлею літ. Б-2), 51,25 кв.м. (між будівлями літ. Б-2 та літ. А-2), 43,14 кв.м. (вздовж паркана, розташованого біля навісу літ. В-1), 35,02 кв.м. (навпроти будівлі літ. А-2).

Враховуючи зазначені обставини, на переконання позивача, вбачається факт самовільного захоплення земельної ділянки, що належить до власності територіальної громади м. Миколаєва, орієнтовна площа якої складає 250,22 кв.м.

Позивачем надано до матеріалів справи копію акту від 11.09.2024, з посиланням на який позивач зазначає, що за адресою: м. Миколаїв, вул. АДРЕСА_2 розміщено двоповерхова будівля літ.А-2, двоповерхову будівлю літ.Б-2, навіс літ.В-1, огорожа літ. № 1, замощення Літ. І. За даними технічної інвентаризації об`єкту замовник технічної інвентаризації ТОВ «СТО ГІПАНІС» від 30.12.2021 у Реєстр будівельної діяльності внесено відомості про об`єкт: літ.А-2 пункт технічного обслуговування загальною площею 714,6 кв.м., літ. Б-2 шиномонтаж загальною площею 269.1 кв.м., літ.В-1 навіс, огорожа літ. № 1, замощення літ. І., довідка ТОВ «КОНС ТРУК ТИВ» від 30.12.2021 № 233-К. Технічний паспорт виготовлений ТОВ «КОНС ТРУК ТИВ» станом на 30. 12.2021.

При цьому, за даними Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради (лист №23855/12.01-2424-2 від 11.07.2024) містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_2 департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради не надавалось.

За змістом службової записки Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради № 12065/12.01-24/24-2 від 07.05.2024 також зазначено, що вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 департаментом не надавались. Рішень про присвоєння окремої адреси по АДРЕСА_2 не приймалось

У листі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради № 21433/22.01-15/2-2 від 28.06.2024 наведено відомості про те, що за даними реєстру будівельної діяльності станом на 27.06.2024 повідомлення про початок будівельних робіт, заява на дозвіл виконання будівельних робіт, декларація щодо введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту за адресою: АДРЕСА_2 не надходили.

Відповідно до службової записки Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради № 25792/11.02-02/24-2 від 23.07.2024 договір оренди землі щодо спірної земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:10:013:0010) не укладався.

Таким чином, позивач наголошує, що Миколаївська міська рада не приймала жодних рішень щодо надання іншим особам, у т.ч. теперішньому власнику нежитлової будівлі пункту технічною обслуговування загальною площею 250,22 кв.м. права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010 та права на забудову (реконструкцію) спірної земельної ділянки об`єктами нерухомого майна но АДРЕСА_2.

Викладене, на переконання позивача, свідчить про те, що ОСОБА_1 без будь-яких прав на відповідну земельну ділянку комунальної власності, у тому числі без прав на її забудову (реконструкцію), без будь-яких дозвільних документів на здійснення будівництва здійснила реконструкцію нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування площею 250,22 кв.м. по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1070154848101). Вказане, як стверджує позивач, свідчить про порушення прав територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради як власника земельної ділянки та перешкоджання в її вільному володінні, користуванні та розпоряджанні на розсуд власника ділянки.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

З урахуванням викладеного, по суті заявлених Миколаївською міською радою позовних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Право комунальної власності на землю (земельні ділянки), - виникає без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи з вимог ст. 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок комунальної власності на території міста Миколаїв територіальній громаді міста в особі Миколаївської міської ради.

Земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010, яка розташована за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, АДРЕСА_2 та знаходиться під спірним об`єктом нерухомості, належить до земель комунальної власності, що вбачається з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Власником земельної ділянки виступає Миколаївська міська рада, що вбачається з Інформаційної довідки № 427694400 від 20.05.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

За змістом ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма ч. 2 ст. 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 373 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Так, за змістом ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Водночас, суд зауважує, що знесення самочинного будівництва водночас є як ефективним способом захисту, так і крайньою мірою, що можлива лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 26.04.2023 у справі № 2-3067/11 та від 23.07.2024 у справі № 359/1365/22 сама лише кваліфікація нерухомого майна, як об`єкта самочинного будівництва, не призводить до виникнення абсолютного наслідку у вигляді безумовного знесення такого об`єкта. Знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Зверненню до суду з позовом до забудовника про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівництва, здійсненого з порушенням вимог законодавства, передує звернення до суду відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування з вимогами про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Миколаївська міська рада вимагаючи зобов`язання відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом приведення самовільно реконструйованого об`єкта нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_2, до попереднього стану, не конкретизує, що мається на увазі під «попереднім станом» нерухомого майна.

При цьому, позивач також не надає доказів відмови відповідача від можливої перебудови (у разі якщо така мається на увазі), отже позивач не використав усі інші механізми впливу на власника відповідного об`єкту, щодо якого просить вчинити певні дії, що в свою чергу дає підстави для застосування в даних спірних правовідносинах судової практики, наведеної вище.

При цьому, позов Миколаївської міської ради мотивований саме порушенням прав власника земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:10:013:0010), на якій розташований спірний об`єкт, щодо володіння, користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою на розсуд її власника.

Суд вважає за необхідне зауважити, що згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як регламентує ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Миколаївської міської ради № 42/39 від 27.03.2025 «Про передачу громадянці Блосі Тетяні Сергіївні в оренду земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування по АДРЕСА_2» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:10:013:0010) площею 2159 кв.м, з цільовим призначенням згідно із класифікацією видів цільового призначення земель: 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, для обслуговування нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування по АДРЕСА_2.

Вказаним рішенням також передано громадянці Блосі Тетяні Сергіївні в оренду строком на 15 років земельну ділянку (кадастровий номер 4810137200:10:013:0010) площею 2159 кв.м, з цільовим призначенням згідно із класифікацією видів цільового призначення земель: 12.11 - для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, для обслуговування нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування по АДРЕСА_2,згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності зареєстровано на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 21.01.2022, виданого ТОВ «СТО ГІПАНІС», відповідно до висновку департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 06.09.2024 № 34843/12.02.18/24-2 (забудована земельна ділянка).

На виконання вказаного рішення 14.05.2025 між Миколаївською міською радою, як орендодавцем, та ОСОБА_1, як орендарем, укладено Договір оренди землі № 11863, відповідно до предмету якого Миколаївська міська рада передає, а ОСОБА_1 приймає в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 4810137200:10:013:0010) для обслуговування нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування по АДРЕСА_2 /Центральний район/.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди передбачено, що в оренду передається земельна ділянка площею 2159 кв.м. (кадастровий номер 4810137200:10:013:0010), без права передачі її в суборенду.

Пунктом 2.2 Договору оренди передбачено, що на земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля пункту технічного обслуговування, що належить Блосі Т.С.

Згідно д п. 3.1 Договір діє протягом 15 років з дати його укладення (до 14.05.2040). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендаря не пізніше ніж за місяць до спливу строку цього Договору.

Досліджуючи вказані обставини, суд враховує, що прийняттю органом місцевого самоврядування рішення № 42/39 від 27.03.2025 передували обставини, за яких Миколаївська міська рада вочевидь була обізнана про існування спірного об`єкта (нежитлової будівлі пункту технічного обслуговування по АДРЕСА_2, м. Миколаїв), на відповідній земельній ділянці.

При цьому, судом взято до уваги, що приймаючи відповідне рішення орган місцевого самоврядування фактично у законний спосіб здійснив дії щодо розпорядження земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 4810137200:10:013:0010, реалізувавши цим своє право, про порушення якого стверджується у позовній заяві.

Отже, позивач був належним чином поінформований про обставини, на які посилається в обґрунтування заявленого позову ще до прийняття рішення № 42/39 від 27.03.2025 про передачу відповідачці в оренду земельної ділянки та до укладення 14.05.2025 Договору оренди землі № 11863.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального України.

Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного закону України, указав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, в контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абз. 3, 4, 6 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).

Принцип правової визначеності передбачає, зокрема, те, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне звернутися до висновків (правових позицій), викладених у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Беелер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси («Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість («Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків («Лелас проти Хорватії»).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються («Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії»).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

Таким чином, встановивши те, що відповідач з 21.01.2022 «мирно володів» відповідним нерухомим майном, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, та з травня 2025 року користується відповідною земельною ділянкою у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку про те, що відповідач має «правомірні очікування» щодо подальшого користування нею.

Крім того, досліджуючи питання «справедливої рівноваги», суд зауважує, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі «Tregubenko v. Ukraine» від 02.11.2004).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

Крім того, відповідно до практики ЄСПЛ для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим і не означало порушення прав, передбачених статтею 1 Першого протоколу, воно має служити не лише законній меті в інтересах суспільства, але повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав і основоположних свобод людини (див., серед іншого, рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», від 23 вересня 1982 року, § 69). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними меті їх застосування. Для того, щоб відповідати Конвенції, позбавлення повинно бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника («Стреч проти Сполученого Королівства», «Рисовський проти України», «Оксана Омелянівна Білозір та Віра Омелянівна Різова проти України», «Балан проти Молдови», «Україна-Тюмень проти України», «Федоренко проти України», «Інтерсплав проти України», «Москаль проти Польщі`та інші).

Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див. рішення у справі «Спорронг та Льоннрот проти Швеції»).

Намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

За такого, суд вважає, що задоволення цього позову шляхом зобов`язання відповідача привести реконструйований об`єкт нерухомого майна до попереднього стану до реалізації усіх передбачених законодавством заходів щодо реагування (зокрема, винесення відповідних приписів) та притягнення винної особи до відповідальності, може призвести до втручання у мирне володіння відповідачем майном та порушення «справедливої рівноваги», що свідчитиме про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, що є недопустимим.

Також суд відзначає, що будь-яка вимога про втручання у об`єкт самочинного будівництва має оцінюватися на предмет додержання позивачем вимог добросовісності та розумності. Зокрема, істотне значення має те чи надавав власник земельної ділянки в будь-якій формі згоду на використання спірної земельної ділянки для експлуатації розміщених на ній будівель. Якщо така згода мала місце, то дії землевласника мають оцінюватися на предмет відповідності доктрині заборони суперечливої поведінки, яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

У постановах від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 та від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що в праві України доктрина «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Так, в межах заявленого позову, судом встановлено, що власник спірної земельної ділянки в особі Миколаївської міської ради не лише не вживав дій з метою усунення стверджуваного порушення, але й легітимізував використання відповідачем спірної ділянки після звернення до суду з відповідним позовом, прийнявши рішення № 42/39 від 27.03.2025, та уклавши на виконання вказаного рішення договір оренди спірної земельної ділянки із відповідачем.

Миколаївська міська рада, діючи в межах своїх повноважень, будучи обізнаною про обставини, якими з січня 2025 року обґрунтовує свої позовні вимоги, у березні 2025 року прийняла рішення щодо передачі відповідачу в оренду спірної земельної ділянки та у травні 2025 року уклала із ОСОБА_1 відповідний договір.

Зважаючи на викладене, у суду відсутні підстави вважати, що розміщення на спірній земельній ділянці нерухомого майна відповідача створює будь-які перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою для її власника, принаймні протягом строку, на який передано землю у користування відповідача.

Крім того, щодо посилання позивача на досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023150000000597, суд вважає за необхідне зауважити, що досудове розслідування кримінального провадження не є остаточним рішенням (вироком), яким завершено кримінальне провадження, а лише відображає проведення досудового розслідування за заявою особи для встановлення обставин, на які посилається така особа. Крім того, в процесі проведення досудового розслідування дії, за якими було порушено кримінальне провадження, можуть бути перекваліфіковані, а тому відкриття кримінального провадження не може вважатись єдиним належним доказом у справі.

З урахуванням наведеного, суд зауважує, що ст. 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Позивач, звертаючись до суду за захистом порушеного права територіальної громади на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, у ході розгляду справи у законний спосіб здійснив дії щодо розпорядження відповідною ділянкою, реалізувавши цим своє право, про порушення якого стверджується у позовній заяві, у зв`язку із чим позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, суд зазначає, що у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 02.07.2025.

Суддя Н.О. Семенчук