Рішення № 128539066, 01.07.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

01 липня 2025 рокум. ДніпроСправа № 826/17561/14

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач 1), в якому просив: визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року № 1051к; поновити його на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України, допустивши до негайного виконання постанову у цій частині; зобов`язати Генерального прокурора України вчинити дії щодо інформування Міністерства юстиції України про його поновлення на посаді та відсутність підстав для застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

19 травня 2020 року позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, яка містить нову редакцію позовної заяви, і в якій він просив суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1501к;

- поновити його з 24 жовтня 2014 року на роботі на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора вчинити дії щодо інформування Міністерства юстиції України про його поновлення на роботі та на посаді, а також про відсутність підстав для застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади";

- стягнути з військової прокуратури Південного регіону України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 19 травня 2020 року, тобто по день подання цієї заяви, в загальній сумі 2172507,46 грн, а за період з 20 травня 2020 року по день ухвалення рішення у справі - в сумі, розрахованій виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 2250,79 грн;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь у якості грошового еквіваленту завданої йому моральної шкоди грошові кошти в сумі 800000,00 грн;

- звернути до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України, а також в частині присудження виплати на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора подати у десятиденний строк з дня ухвалення судового рішення звіт про виконання судового рішення у частині поновлення позивача на роботі на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України;

- зобов`язати військову прокуратуру Південного регіону України подати у десятиденний строк з дня ухвалення судового рішення звіт про виконання судового рішення в межах суми стягнення за один місяць;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача витрати, понесені ним у зв`язку з розглядом справи, пов`язані з проведенням експертизи, в сумі 9000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 01 грудня 2020 року прийнято до розгляду заяву позивача від 19 травня 2020 року про зміну позовних вимог; змінено найменування відповідача - Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора; залучено до участі у справі відповідачем військову прокуратуру Південного регіону України, розгляд справи вирішено здійснювати спочатку.

У подальшому позивач звернувся із заявою про зміну найменування відповідача військової прокуратури Південного регіону України на спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Окружним адміністративним судом міста Києва змінено найменування відповідача з військової прокуратури Південного регіону України на спеціалізовану прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі відповідач 2).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки під час його прийняття не дотримано жодного принципу закладеного частиною другою статті 1 Закону України «Про очищення влади», які гарантовані Конституцією України, міжнародними договорами, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та підтверджені практикою Європейського суду з прав людини і безумовно підлягають застосуванню на території України.

Позивач вказав, що його звільнено зі служби в прокуратури лише за те, що в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 він обіймав посаду заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.

Також, Генеральною прокуратурою України порушено процедуру його звільнення, оскільки звільнення позивача могло бути ініційоване лише військовим прокурором Південного регіону України, який відповідним листом повідомив Генеральну прокуратуру України про відсутність підстав для застосування визначено Законом України «Про очищення влади» заборони щодо підпорядкованих йому осіб, в тому числі й позивача. Звільнення відбулося під час перебування позивача у відпустці та в період тимчасової непрацездатності, що є порушенням Кодексу законів про працю України.

Позивач також вказав, що у разі визнання судом протиправним і скасування наказу Генеральної прокуратури України про його звільнення та його поновлення на займаній раніше посаді, відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з протиправним звільненням. Оскільки безпосереднім місцем проходження служби в прокуратурі була військова прокуратура Південного регіону України, де позивач отримував заробітну плату, то саме з названої прокуратури належить стягнуть на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На думку позивача, протиправними діями Генеральної прокуратури України позивачу заподіяно моральну шкоду в розмірі 800000,00 грн.

Відповідач 1 заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні, вказує про правомірність звільнення позивача відповідно до оскаржуваного наказу, оскільки у відповідний період часу він обіймав посаду, визначену Законом України «Про очищення влади», з якої не був звільнений в цей період за власним бажанням.

Також відповідач 1 вказав на дотримання процедури звільнення позивача, оскільки наказ про звільнення видано Генеральним прокурором, до повноважень якого належить це питання, а норми трудового законодавства не підлягали до застосування при його звільненні. До того ж, вказано на передчасність вимоги про зобов`язання повідомити Міністерство юстиції України про поновлення позивача на посаді та про відсутність підстав для застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади»,

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року № 1501к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України з 24 жовтня 2014 року.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3831370,60 грн (три мільйони вісімсот тридцять одна тисяча триста сімдесят гривень 60 коп.).

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень 00 коп).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора України понесені ним судові витрати в розмірі 562,50 грн (п`ятсот шістдесят дві гривні 50 коп.).

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника військового прокурора Південного регіону України з 24 жовтня 2014 року.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 286476,96 грн (двісті вісімдесят шість тисяч чотириста сімдесят шість гривень 96 коп.).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року, викладено абзац 5 у такій редакції: «Стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2528941,85 (два мільйони п`ятсот двадцять вісім тисяч дев`ятсот сорок одна гривня вісімдесят п`ять копійок).». В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року скасовано в частині допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 286476,96 грн. У цій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва. В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року залишено без змін.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, серед іншого, що судом апеляційної інстанції зменшено розмір стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Однак, не надано оцінку та не перевірено правильність рішення суду першої інстанції в частині негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 286476,96 грн.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судом апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків щодо остаточного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вказав, що рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині допущення негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2022 прийнято справу до провадження, після її направлення Верховним Судом на новий розгляд до суду першої інстанції, вирішено справу розглядати в письмовому провадженні без виклику сторін.

14.09.2022 представником Офісу Генерального прокурора до Окружного адміністративного суду міста Києва подано пояснення, в яких зазначено таке.

Відповідно до довідки військової прокуратури Південного регіону України від 07.05.2015 № 62 та довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 04.02.2021 № 21/12, які знаходяться у матеріалах судової справи № 826/17561/14, розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 становить 16562,28 грн.

В той же час, під час ухвалення оскаржуваного рішення від 19.02.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва у резолютивній частині зазначає наступне: «допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 286476,96 грн (двісті вісімдесят шість тисяч чотириста сімдесят шість гривень 96 коп.)», що майже у 17 разів перевищує розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 , розрахованого відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з пунктом 3 Постанови № 100 (у редакції, чинній на дату ухвалення рішення від 19.02.2021) при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати.

Таким чином, Окружний адміністративний суд міста Києва у рішенні від 19.02.2021 при розрахунку розміру середньої заробітної плати за місяць, яка підлягає стягненню за рішенням суду на користь ОСОБА_1 , мав керуватися вимогами Постанови № 100, однак допустив хибне тлумачення норм діючого законодавства, що і призвело до прийняття незаконного рішення.

Водночас, Шостий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 12.10.2021, залишаючи без змін рішення суду від 19.02.2021 в частині визначення ОСОБА_1 середньомісячного заробітку у розмірі 286476,96 грн., наголошує, що «Відповідно до довідки військової прокуратури Південного регіону України від 07.05.2015 № 62 та довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 04.02.2021 № 21/12 середньомісячний заробіток позивача станом на час його звільнення з органів прокуратури становив 16562,28 грн, середньоденний 788,68 грн, що сторонами не оспорюється», тобто суд у своїй постанові від 12.10.2021 визнає, що розмір середньомісячного заробітку, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , має становити саме 16562,28 грн, а не 286476,96 грн.

Отже, на думку представника Офісу Генерального прокурора, вищенаведені висновки викладені у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2021 та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 у частині стягнення середньомісячного заробітку за один місяць, що підлягає негайному виконанню, у розмірі 286476,96 грн є необґрунтованими та незаконними.

На виконання приписів пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу № 826/17561/14 передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду, яким прийнято справу до провадження, продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано учасникам справи надати суду письмові пояснення та/або заяву у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття, необхідності залучення або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, а також в разі врегулювання спору на даний момент.

Представником Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону 13.03.2025 до суду подано заяву, в якій вказано, що наразі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2021 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі № 826/17561/14 в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 2528941,85 грн, у тому числі за один місяць в розмірі 286476,96 грн, виконані в повному обсязі.

Окрім цього, 17.03.2025 представником Офісу Генерального прокурора до суду подано додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що на виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2022 Офісом Генерального прокурора подано до Окружного адміністративного суду міста Києва письмові пояснення, які підтримуються в повному обсязі. У зв`язку з чим, представник просив врахувати вищезазначене при розгляді справи.

Також ухвалою суду від 01.07.2025 змінено назву другого відповідача у справі з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 1996 року проходив службу в органах прокуратури. Зокрема, відповідно до наказів Генеральної прокуратури України:

- від 23 вересня 2010 року № 1286к ОСОБА_1 призначено заступником військового прокурора Південного регіону України - начальником управління нагляду за законністю оператино-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, звільнивши його з посади військового прокурора Одеського гарнізону Південного регіону України;

- від 27 січня 2011 року № 74к ОСОБА_1 призначено першим заступником військового прокурора Південного регіону України, звільнивши його з посади заступника військового прокурора - начальника управління нагляду за законністю оператино-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;

- від 08 серпня 2012 року № 949к ОСОБА_1 призначено першим заступником прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері з 15 серпня 2012 року, звільнивши його з посади першого заступника військового прокурора Південного регіону України у зв`язку зі звільненням з військової служби;

- від 28 березня 2014 року № 1209 ОСОБА_1 призначено першим заступником військового прокурора Південного регіону України на умовах строкового трудового договору, до призначення на цю посаду військовослужбовця.

16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади», яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

На виконання вимог цього Закону Генеральний прокурор України ОСОБА_2 листом від 16 жовтня 2014 року доручив прокурорам обласного рівні та ректору Національної академії прокуратури України забезпечити ретельне вивчення особових справ підпорядкованих працівників, за результатами якого визначити осіб, які підпадають під дію зазначеної заборони, та провести відповідну процедуру їх звільнення.

Листом від 20 жовтня 2014 року №11-55/0 вих.14 військовий прокурор Південного регіону України Богуцький П. повідомив Генерального прокурора України Ярему В.І. про відсутність підстав для застосування до підпорядкованих йому працівників заборони, зазначеної у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", оскільки ця заборона стосується службових осіб територіальних (регіональних) органів прокуратури, до яких військова прокуратура не належить.

Відповідно до наказу військової прокуратури Південного регіону України від 22 жовтня 2014 року №263к позивачу надано відпустку з 22 жовтня 2014 року по 28 жовтня 2014 року.

Згідно з довідкою військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 10 листопада 2014 року №5979 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 23 жовтня 2014 року по день видачі цієї довідки.

З листка непрацездатності серії АГЕ №168034 вбачається, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у військово-медичному клінічному центрі Південного регіону з 23 жовтня 2014 року по 17 листопада 2014 року.

Наказом від 23 листопада 2014 року №1501-к Генеральна прокуратура України в особі Генерального прокурора звільнила ОСОБА_1 з посади першого заступника військового прокурора Південного регіону України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Як зазначено в оскаржуваному наказі, підставою для його видання слугувала довідка про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 .

Згідно з указаною довідкою від 22 жовтня 2014 року, складеною начальником відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури, за результатами вивчення особової справи ОСОБА_1 встановлено, що в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року він обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 4 місяці 29 днів) посади, які віднесені до категорії "керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України", а саме:

- з 23 вересня 2010 року по 26 січня 2011 року посаду заступника військового прокурора Південного регіону України начальника управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства;

- з 27 січня 2011 року по 14 серпня 2012 року - першого заступника військового прокурора Південного регіону України;

- з 15 серпня 2012 року по 22 лютого 2014 року - першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

Уважаючи наказ про звільнення протиправним, а звільнення незаконним та таким, що порушено права і свободи, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи в частині допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання про стягнення з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Шостий апеляційний адміністративний суд в постанові від 12 жовтня 2021 року у даній справі (яка в цій частині залишена без змін постановою Верховного Суду від 29 липня 2022 року) вказав, що постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абз. 3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 вищезазначеного Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Водночас, відповідно до пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, упродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком в визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вище оплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати можуть провадитися, якщо це передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Відповідно до довідки військової прокуратури Південного регіону України від 07.05.2015 № 62 та довідки спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 04.02.2021 № 21/12 середньомісячний заробіток позивача станом на час його звільнення з органів прокуратури становив 16562,28 грн, середньоденний - 788,68 грн, що сторонами не оспорюється.

Також як убачається із матеріалів справи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» посадовий оклад позивача станом на час звільнення становив 3108,00 грн.

Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів від 09 грудня 2015 року № 1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури від 31 травня 2012 року № 505) відбулося підвищення розміру посадового окладу за посадою позивача з коефіцієнтом 1,25 з 01 грудня 2015 року. Посадовий оклад становив 3 885,00 грн.

Водночас, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» внесені зміни, зокрема, до Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2021 року № 505 Схеми посадових окладів працівників Генеральної прокуратури України, яка набрала законної сили 06 вересня 2017 року.

Згідно із Схемою підвищення посадового окладу за посадою позивача відбулося з коефіцієнтом 2,85, оклад становив 8 870,00 грн.

Разом з тим, Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ), який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» затверджено посадові оклади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (далі - Постанова № 1155). Постановою № 1155 не вносилися зміни про збільшення посадових окладів до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Прокурори, зокрема ГПУ, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови № 505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою № 1155 та статті 81 Закону № 1697-VII.

Таким чином, на дату поновлення позивача на посаді (відповідно до судового рішення) в системі органів прокуратури відбувалися зміни, супроводжувані, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. Зауважимо, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статті 81 Закону № 1697-VII пов`язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).

Позивача поновлено на ту посаду, з якої його, як встановлено у справі, неправомірно звільнили.

В постанові Шостого апеляційного адміністративного суду у цій справі вказано, що зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора), тобто середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ.

Окрім того, з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 826/17798/14 (адміністративне провадження № К/9901/13106/21).

Пункт 10 Постанови № 100 був чинним до 11 грудня 2020 року (надалі був скасований згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, набрала законної сили 12.12.2020 року), тому застосовує даний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення лише по дату 11 грудня 2020 року.

Отже, з урахуванням наведеного сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 19 лютого 2021 року складається по періодах наступним чином:

- з 24 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року: 788,68 грн х 277 робочих днів = 218464,36 грн;

- з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року: 788,68 грн х 441 робочих днів х 1,25 коефіцієнт підвищення = 434759,85 грн;

- з 06 вересня 2017 року по 11 грудня 2020 року: 788,68 грн х 818 робочих днів х 2,85 коефіцієнт підвищення = 1838649,68 грн;

- з 12 грудня 2020 року по 19 лютого 2021 року: 788,68 х 47 робочих днів = 37067,96 грн.

Тобто, період з 24 жовтня 2014 року по 30 листопада 2015 року обраховується без застосування коефіцієнт підвищення.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, визначена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у цій справі, становить 2528941,85 грн (218464,36 грн + 434759,85 грн + 1838649,68 грн + 37067,96 грн).

Надаючи правову оцінку питанню негайного виконання рішення суду в частині суми стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (у чинній редакції) негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи, що середньоденний заробіток позивача станом на час його звільнення з органів прокуратури становив 788,68 грн, що сторонами не заперечується, негайному виконанню підлягає рішення суду (в контексті постанови Верховного Суду від 29 липня 2022 року у даній справі) в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 15773,60 грн (20 робочих днів у листопаді 2014 року х 788,68 грн (середньоденний заробіток) = 15773,60 грн).

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи приписи постанови Верховного Суду від 29 липня 2022 року у даній справі щодо її повторного розгляду в частині допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та те, що в іншій частині за результатами касаційного розгляду рішення судів першої та апеляційної інстанції залишено без змін, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача буде ухвалення рішення про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 15773,60 грн.

Водночас слід вказати, що присуджені у цій справі на користь позивача суми, в тому числі, до яких входить вищевказана сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, вже виплачені позивачу, а тому суд ухвалює це рішення з урахуванням приписів Верховного Суду щодо необхідності визначити правильний розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за один місяць, що підлягає негайному виконанню.

Тобто, це рішення не є підставою для стягнення з відповідачів додаткових грошових коштів у цій справі, а по суті є виправленням певних недоліків попередніх рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням приписів Верховного Суду, оскільки, як вже зазначено вище, усі кошти, що були спірними у цій справі та які присуджені позивачу, вже йому виплачені.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (ідентифікаційний код 00034051, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15), Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (ідентифікаційний код 38296363, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 15773,60 грн (п`ятнадцять тисяч сімсот сімдесят три гривні 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Качанок