Рішення № 128535042, 01.07.2025, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/14366/24

Категорія 79

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2025 року

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Будзан Л.Д.,

з участю секретаря судового засідання - Лебідь О.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Лаухіної В.В.,

представника відповідача - Лугіна І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Держгідрографія» про стягнення залишку невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Лаухіну В.В. звернувся до суду із позовом до ДУ «Держгідрографія», в якому просив стягнути із відповідача на його користь залишок невиплаченої компенсації за 74 невикористані дні відпустки в сумі 100645,92 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 819819,00 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у липні 2020 року звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому просив: 1) визнати незаконним та скасувати наказ в.о.начальника Державної установи «Держгідрографія» від 06.07.2020 № 217-к, яким позивача було звільнено 06.07.2020 року з роботи з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія», у зв`язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України; 2) поновити позивача на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» з 07.07.2020 р.; 3) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 07.07.2020 по день ухвалення рішення по справі; 4) стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000,0 грн. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04.10.2022 у справі № 758/8646/20, в задоволенні зазначеного позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 26.06.2023, рішення Подільського районного суду міста Києва від 04.10.2022 скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 до ДУ «Держгідрографія», третя особа: професійна спілка працівників ДУ «Держгідрографія» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника ДУ «Держгідрографія» від 06.07.2020 №217-к, яким ОСОБА_1 06.07.2020 звільнено з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія», у зв`язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України; поновлено позивача на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» з 06.07.2020; стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2020 по 06.07.2021 в розмірі 1 130 629 грн. 50 коп. Стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. Постановою Верховного Суду від 24.01.2024 постанову Київського апеляційного суду від 26.06.2023 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ДУ «Держгідрографія» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ДУ «Держгідрографія» про відшкодування моральної шкоди постанову Київського апеляційного суду від 26.06.2023 залишено без змін. Постановою Київського апеляційного суду від 25.04.2024, рішення Подільського районного суду м. Києва від 04.10.2022 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено, та стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 06.07.2020 по 26.06.2023 включно в сумі 3 373 870 грн 50 коп. з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів, відповідно до Порядку № 100 затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100. Позивач вказує, що на виконання постанови Київського апеляційного суду від 26.06.2023, наказом ДУ «Держгідрографія» від 27.06.2023 № 205-к, ОСОБА_1 поновлено на посаді із 06.07.2020, а наказом ДУ «Держгідрографія» від 04.07.2023 № 213-к звільнено з посади 04.07.2023. Однак, всупереч ч. 1 ст. 116 КЗпП України про суми, нараховані та виплачені позивача при звільненні із зазначенням кожного виду виплати, відповідач письмово не повідомив, що унеможливило пересвідчитись у вірності здійсненого розрахунку та виплат. Після виявлення хибно проведеного розрахунку, позивач звернувся до відповідача з листом від 28.08.2024 про виплату компенсації при звільненні, а саме: компенсації за невикористану відпустку в розмірі 333 333, 00 грн (4504,50 грн * 74 дні невикористаної відпустки). Листом ДУ «Держгідрографія» від 09.09.2024, відповідач повідомив позивача про нарахування компенсації за 74 дні невикористаної відпустки суми в розмірі 69 579,98 грн і фактичної виплати позивачу суми в розмірі 57 272,67 грн після утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Крім того, відповідач повідомив про готовність здійснення перерахунку компенсації за 74 дні невикористаної відпустки з урахуванням середнього заробітку, нарахованого позивачу на виконання постанови Київського апеляційного суду від 26.06.2023. Позивач листом від 18.09.2024 повідомив відповідача про наявність невиплаченої суми компенсації за 74 дні невикористаної відпустки в сумі 263 753,02 грн (333 333, 00 грн - 69 579, 98 грн). 24.09.2024 відповідач виплатив позивачу частину компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 131 301, 21 грн, однак, решта компенсації в сумі 100 646, 25 грн (333 333, 00 грн - 69 579, 98 грн - 163 107, 10 грн.) відповідачем виплачена не була, чим порушено права позивача. Останній зазначає, що час затримки розрахунку при його звільненні починається із дати звільнення 04.07.2023 та обмежується шістьма місяцями згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, а тому відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, що має бути виплачена відповідачем за вимогами ст. 117 КЗпП України становить суму в розмірі 819 819,00 грн (182 дні * 4504,50 грн). Посилаючись на викладене, а також з огляду на протиправну бездіяльність відповідача, що призвела до часткового розрахунку в день звільнення, позивач вказує про порушення його прав та наявність підстав для стягнення із відповідача залишку невиплаченої компенсації за 74 невикористані дні відпустки в сумі 100645,92 грн, та середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 819819,00 грн, в зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2024, для розгляду даної справи визначено головуючого суддю Будзан Л.Д.

Ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва від 11.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження.

В листопаді 2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просить в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що на виконання постанови Київського апеляційного суду від 26.06.2023 у справі № 758/8646/20, відповідачем видано наказ від 27.06.2023 № 205-к, яким скасовано наказ від 06.07.2020 № 217-к, та поновлено позивача на попередній роботі з 06.07.2020. Крім того, 27.06.2023 на адресу позивача направлено лист з інформацією про поновлення на роботі, проханням приступити до роботи та надати трудову книжку. В подальшому, від позивача надійшла заява від 04.07.2023 про звільнення за угодою сторін з 04.07.2023. Наказом ДУ «Держгідрографія» від 04.07.2023 № 213-к, позивача звільнено 04.07.2023 за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, а також вирішено здійснити повний розрахунок та виплату позивачу компенсації за невикористані дні відпустки: щорічну основну відпустку у кількості 12 календарних днів за період роботи з 06.07.2020 по 03.12.2020; щорічну основну відпустку у кількості 24 календарних днів за період роботи з 04.12.2020 по 03.12.2021; щорічну основну відпустку у кількості 24 календарних днів за період роботи з 04.12.2021 по 03.12.2022; щорічну основну відпустку у кількості 14 календарних днів за період роботи з 04.12.2021 по 04.07.2023. Із вказаним наказом позивач ознайомлений особисто, а також на виконання зазначеного наказу відповідачем здійснено розрахунок при звільненні. Так, розрахунок складається із нарахованої заробітної плати за один день та компенсації за невикористані 74 календарних дні щорічної основної відпустки в сумі 71 146, 17 грн, з якої утримано: податок з доходів фізичних осіб в сумі 12 806, 31 грн, військовий збір в сумі 1 067, 19 грн, та виплачено, за вирахуванням податків, суму в розмірі 57 272, 67 грн. Крім того, відповідачем на нарахований кінцевий розрахунок при звільненні нараховано та перераховано до бюджету єдиний внесок в сумі 15 652, 28 грн, що підтверджується платіжними інструкціями. Відповідач вказує, що на дату нарахування зазначеної компенсації - 04.07.2023 (день звільнення позивача) в розрахунковому періоді (з липня 2022 до червня 2023) за особовим рахунком позивача не нараховано заробітної плати, а тому, відповідно до п. 4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, розрахунки проведені з установленого посадового (місячного) окладу в розмірі 28 600,00 грн. Таким чином, за вказані 74 дні невикористаної відпустки позивачу нараховано 69 579, 98 грн і після утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору на рахунок позивача 04.07.2023 перераховано кошти в сумі 57 272, 67 грн. Крім того, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 758/8646/20, розстрочено виконання постанови Київського апеляційного суду від 26.06.2023 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1 130 629, 50 грн, та вказана сума виплачена позивачу до кінця 2023 року рівними частинами. В подальшому, постановою Верховного Суду від 24.01.2024, постанову Київського апеляційного суду від 26.06.2023 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ДУ «Держгідрографія» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ДУ «Держгідрографія» про відшкодування моральної шкоди постанову Київського апеляційного суду від 26.06.2023 залишено без змін. Постановою Київського апеляційного суду від 25.04.2024, рішення Подільського районного суду м. Києва від 04.10.2022 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено: стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 06.07.2020 по 26.06.2023 включно в сумі 3 373 870 грн 50 коп. з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів, відповідно до Порядку № 100 затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. На виконання зазначеної постанови Київського апеляційного суду від 25.04.2024, відповідачем видано наказ від 15.05.2024 № 144-к, на підставі якого позивачу виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням раніше виплаченої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до наказу ДУ «Держгідрографія» від 26.09.2024 № 284-к. Крім того, відповідач вказує, що середньоденна заробітна плата для оплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 4504,50 грн не могла і не може бути використана для розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки, оскільки, відповідно до п. 7 розділу IV Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Так, для розрахунку компенсації за невикористану відпустку розрахунковим періодом є липень 2022 - червень 2023, за який позивачу нараховано 1 135 134,00 грн. Розрахунок середнього заробітку для оплати компенсації за невикористану відпустку складає 1 135 134,00 грн : 361 = 3144,42 грн, де: 1 135 134,00 грн - сума заробітку за час вимушеного прогулу за 12 місяців (з липня 2022 по червень 2023 включно), 361 - кількість календарних днів за розрахунковий період. Так, за 74 дні невикористаної відпустки відповідачу сума компенсації складає 232 687,08 грн (3 144,42 грн. х 74 дні), з яких: 69 579,98 грн нараховано і виплачено в день звільнення, та 163 107,10 грн нараховано і виплачено 24.09.2024 після остаточного розгляду спору судом. Відповідач вказує, що наведене в сукупності свідчить про безпідставність позовних вимог. Відповідачем належним чином виконано постанови суду апеляційної інстанції у справі № 758/8646/20, як від 26.06.2023, так і від 25.04.2024, а також відповідач дотримав вимог закону при звільненні позивача 04.07.2023 за угодою сторін та здійснив розрахунок у відповідності до вимог п. 2, п. 4, п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100. Враховуючи викладене, вважає про відсутність підстав для стягнення залишку невиплаченої компенсації за 74 невикористані дні відпустки в сумі 100645,92 грн, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 819819,00 грн.

В грудні 2024 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній посилається на те, що відповідач в порушення вимог закону при звільненні позивача 04.07.2023 не повідомив останнього про нараховані та виплачені. Крім того, розрахунковий лист із вказаними сумами сформовано відповідачем лише 09.09.2024, та отримано позивачем 10.09.2024, а відтак позивач не пропустив строк позовної давності для звернення із даним позовом до суду. Крім того, залишок невиплаченої компенсації за 74 дні відпустки досі не виплачений відповідачем, а розмір виплати позивачу його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку не збільшується, оскільки, не може перевищувати шість місяців, що повністю спростовує позицію відповідача про зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Також позивач вказує, що після його звільнення друга виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 163 107,10 грн відповідачем здійснена 24.09.2024, що додатково підтверджує правомірність вимоги про стягнення із відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 819 819,00 грн.

У грудні 2024 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що в день звільнення позивача платіжною інструкцією від 04.07.2023 позивачу перерахована грошова компенсація за невикористані дні відпустки, тобто зроблено кінцевий розрахунок при звільненні. Засобами інтернет банкінгу позивачу надійшло повідомлення про нараховані кошти із призначенням платежу, а тому посилання позивача про невиконання відповідачем вимог закону при його звільненні є хибними. Крім того, позивач пропустив тримісячний строк для звернення із цим позовом до суду, що є додатковою підставою для відмови в позові. Також з огляду на те, що на час звільнення позивача за його заявою 04.07.2023 справа № 758/8646/20 перебувала на розгляді в суді, та саме після розгляду справи та ухвалення остаточного рішення у справі відповідачем зроблено перерахунок компенсації, та здійснено її виплату, про що позивача належним чином поінформовано. Відповідач вказує про відсутність порушення строків розрахунку із позивачем при його звільненні, та про відсутність вини відповідача, що в сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 23.01.2025, у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

19.06.2025 представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, та просили позов задовольнити з викладених в ньому підстав.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, та просили в позові відмовити, посилаючись на підстави, які викладені в письмовому відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, та оцінивши подані докази, дійшов наступного висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював із 04.12.2018 головним юрисконсультом юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» (наказ від 03.12.2018 № 274-к).

Наказом в.о.начальника Державної установи «Держгідрографія» від 06.07.2020 № 217-к, ОСОБА_1 звільнено 06.07.2020 з роботи з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія», у зв`язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому просив: 1) визнати незаконним та скасувати наказ в.о.начальника Державної установи «Держгідрографія» від 06.07.2020 № 217-к, яким позивача було звільнено 06.07.2020 року з роботи з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія», у зв`язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України; 2) поновити позивача на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» з 07.07.2020 р.; 3) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 07.07.2020 по день ухвалення рішення по справі; 4) стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000,0 грн.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04.10.2022 у справі № 758/8646/20 в задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 26.06.2023 рішення Подільського районного суду міста Києва від 04.10.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДУ «Держгідрографія», третя особа: професійна спілка працівників ДУ «Держгідрографія» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, - було задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника ДУ «Держгідрографія» від 06.07.2020 №217-к, яким ОСОБА_1 06.07.2020 звільнено з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія», у зв`язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України. Поновлено позивача на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» з 06.07.2020. Стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2020 по 06.07.2021 в розмірі 1 130 629 грн. 50 коп. Стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2 000 грн. 00 коп.

З мотивувальної частини зазначеної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що, стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, апеляційний суд дійшов висновку, що доцільним і справедливим буде стягнення середнього заробітку за один рік, тобто з 06 липня 2020 року по 06 липня 2021 року.

Так, відповідно до довідки про доходи позивача, його заробітна плата становила: за травень 2020 року - 85 800 грн., (19 фактично відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді); за червень 2020 року - 4 290 грн. (1 фактично відпрацьований робочий день у розрахунковому періоді) (т.2, а.с.111). Отже, за відпрацьовані 20 робочих днів (травень - 19 днів, червень - 1 день) середньоденна заробітна плата складала 4 504 грн. 50 коп. (85 800 грн + 4 290 грн = 90 090 грн / 20). Кількість робочих днів у 2020 році (з 06.07.2020 року по 31.12.2020 року), в якому вимушено не працював позивач, складає 126 днів, у 2021 році (з 01.01.2021 року по 06.07.2021 року) - 125 днів, тобто всього 251 день. Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період із 06.07.2020 року по 06.07.2021 року становив 1 130 629 грн. 50 коп. (251 день * 4 504 грн. 50 коп.).

При цьому, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 26.06.2023 у справі № 758/8646/20, ДУ «Держгідрографія» видано наказ від 27.06.2023 № 205-к, яким скасовано наказ від 06.07.2020 № 217-к, та поновлено позивача на попередній роботі з 06.07.2020.

Крім того, 27.06.2023 на адресу позивача направлено лист з інформацією про поновлення на роботі, та проханням приступити до роботи та надати трудову книжку.

04.07.2023 від позивача надійшла заява про звільнення за угодою сторін із 04.07.2023.

Наказом ДУ «Держгідрографія» від 04.07.2023 № 213-к, ОСОБА_1 звільнено 04.07.2023 за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, а також вирішено здійснити повний розрахунок та виплату позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки: щорічну основну відпустку у кількості 12 календарних днів за період роботи з 06.07.2020 по 03.12.2020; щорічну основну відпустку у кількості 24 календарних днів за період роботи з 04.12.2020 по 03.12.2021; щорічну основну відпустку у кількості 24 календарних днів за період роботи з 04.12.2021 по 03.12.2022; щорічну основну відпустку у кількості 14 календарних днів за період роботи з 04.12.2021 по 04.07.2023.

Із вказаним наказом позивач був ознайомлений особисто, а також на виконання зазначеного наказу відповідачем здійснено розрахунок при звільненні.

Так, із наданого відповідачем розрахунку вбачається, що розрахунок при звільненні складався із нарахованої заробітної плати за один день та компенсації за невикористані 74 календарних дні щорічної основної відпустки в сумі 71 146, 17 грн, з якої утримано: податок з доходів фізичних осіб в сумі 12 806, 31 грн, військовий збір в сумі 1 067, 19 грн, та виплачено, за вирахуванням податків, суму в розмірі 57 272, 67 грн.

Крім того, відповідачем на нарахований кінцевий розрахунок при звільненні нараховано та перераховано до бюджету єдиний внесок в сумі 15 652, 28 грн, що підтверджується платіжними інструкціями.

Також із наявних у справі доказів вбачається, що на дату нарахування зазначеної компенсації - 04.07.2023 (день звільнення позивача) в розрахунковому періоді (з липня 2022 до червня 2023) за особовим рахунком позивача не було нараховано заробітної плати.

З огляду на те, що після поновлення позивача на посаді за рішенням суду (27.06.2023) та на дату звільнення позивача із займаної посади (04.07.2023) в розрахунковому періоді у позивача не було заробітної плати, а відтак при звільненні позивача 04.07.2023 відповідачем, на виконання п. 4, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, проведено розрахунки з установленого посадового (місячного) окладу в розмірі 28 600,00 грн, та за 74 дні невикористаної відпустки позивачу було нараховано 69 579, 98 грн і після утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору на рахунок позивача 04.07.2023 перераховано кошти в сумі 57 272, 67 грн.

Крім того, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 758/8646/20, розстрочено виконання постанови Київського апеляційного суду від 26.06.2023 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1 130 629, 50 грн, та вказана сума виплачена позивачу до кінця 2023 року рівними частинами, що не заперечувалось позивачем у даному спорі.

Отримавши в день звільнення (04.07.2023) належні до виплати суми, які складались із нарахованої заробітної плати за один день та компенсації за невикористані 74 календарних дні щорічної основної відпустки, ОСОБА_1 з будь-якими заявами/вимогами в 2023 році щодо неналежного розрахунку та виплати решти коштів, ані до відповідача, ані до суду не звертався, та доказів зворотному з боку позивача суду не надано.

При цьому, в 2023 році позивач подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26.06.2023 в рамах розгляду справи № 758/8646/20.

Так, постановою Верховного Суду від 24.01.2024, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 26.06.2023 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ДУ «Держгідрографія» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ДУ «Держгідрографія» про відшкодування моральної шкоди постанову Київського апеляційного суду від 26.06.2023 залишено без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 25.04.2024 у справі № 758/8646/20, рішення Подільського районного суду м. Києва від 04.10.2022 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 06.07.2020 по 26.06.2023 включно в сумі 3 373 870 грн 50 коп. з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів, відповідно до Порядку № 100 затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

З мотивувальної частини зазначеної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що середньоденна заробітна плата була визначена, відповідно до п. 8 Порядку № 100, та останніми двома повністю відпрацьованими місяцями роботи позивача був травень 2020 року, в якому було 19 робочих днів та червень 2020 року, в якому було 20 робочих днів.

При цьому, з довідки ДУ «Держгідрографія» вбачається, що за травень 2020 року нарахована заробітна плата позивачу становила 85 000 грн, за червень 2020 року - 4 290 грн, кількість фактично відпрацьованих днів - 20, а тому середньоденна заробітна плата позивача становила (85 000 грн + 4 290 грн) : 20 робочих дні = 4504,50 грн., а середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача з 06 липня 2020 року по 26 червня 2023 року ( дата прийняття постанови про поновлення на роботі) року включно становить 3 373 870 ,50 грн (4504,50 грн * 749 робочих днів).

Наказом ДУ «Держгідрографія» від 15.05.2024 № 144-к, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 25.04.2024 у справі № 758/8646/20 вирішено виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням раніше виплаченої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до наказу ДУ «Держгідрографія» від 26.09.2023 № 284-К.

28.08.2024 позивач звернувся до відповідача із листом, в якому просив виплатити компенсацію за невикористані 74 дні відпустки в сумі 333 333,00 грн (4 504,50 грн * 74), оскільки середньоденна заробітна плата, визначена в постанові Київського апеляційного суду від 25.04.2024 у справі № 758/8646/20 становить суму в розмірі 4 504,50 грн.

09.09.2024 відповідач повідомив позивача про здійснення розрахунку із ним в день його звільнення 04.07.2023, у відповідності до п. 4 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, та з метою досудового врегулювання спору відповідач вказав про готовність здійснити перерахунок компенсації за 74 дні невикористаної відпустки з урахуванням середнього заробітку, нарахованого позивачу на виконання постанови Київського апеляційного суду від 26.06.2023, про що позивач мав повідомити відповідача.

18.09.2024 позивач звернувся до відповідача із листом, в якому з метою досудового врегулювання спору погодився на здійснення перерахунку та виплату повної суми компенсації за невикористану відпустку, вказавши, що сума компенсації, що підлягає виплаті, відповідно до Порядку № 100, - становить 333 333,00 грн. (4 504,50 грн * 74 дні).

24.09.2024 відповідач надіслав позивачу лист, в якому повідомив про те, що на дату звільнення позивача (04.07.2023) до розрахункового періоду включено останні 12 календарних місяці, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки (п. 2 розділу ІІ Порядку № 100), а саме: з липня 2022 року до червня 2023 року, та вказав про проведення установою розрахунку середньоденної заробітної плати з фактичних сум заробітку, нарахованих позивачу на виконання постанови Київського апеляційного суду від 25.04.2024 у справі № 758/8646/20.

До вказаного листа відповідач долучив розрахунок компенсації за невикористану відпустку, відповідно до якого на дату звільнення позивача з роботи 04.07.2023 його заробітна плата за останні 12 місяців склала суму в розмірі 1 135 134,00 грн, а тому середньоденна заробітна плата становила суму в розмірі 3 144,42 грн (1 135 134,00 грн : 12 місяців), а відтак загальна сума компенсації за 74 дні невикористаної відпустки становила суму в розмірі 232 687,08 грн (3 144, 42 грн * 74), з яких: вже було нараховано 69 579,98 грн, та підлягало донарахуванню 163 107,10 грн, за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб в сумі 29 359,28 грн та військового збору в сумі 2 446, 61 грн.

24.09.2024 відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 131 301, 21 грн, відповідно до вказаного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем при здійсненні компенсації за невикористані дні відпустки протиправно не взято до уваги, що середньоденна заробітна плата позивача за постановами суду апеляційної станції у справі № 758/8646/20 становила суму в розмірі 4 504,50 грн, а відтак за 74 дні невикористаної відпустки відповідач мав нарахувати суму компенсації в розмірі 333 333,00 грн, однак, відповідачем виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі в сумі 57 272,67 грн та в сумі 131 301, 21 грн, а решта компенсації в сумі 100 646, 25 грн (333 333, 00 грн - 69 579, 98 грн - 163 107, 10 грн.) залишилась не виплаченою, що свідчить про наявність підстав для стягнення цієї суми в примусовому порядку, а також підстав для стягнення відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, в порядку ст. 117 КЗпП України.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача вказував на те, що середньоденна заробітна плата для оплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 4504,50 грн, визначена у постановах суду апеляційної інстанції у справі № 758/8646/20, не могла і не може бути використана для розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки у даній справі, оскільки, відповідно до п. 7 розділу IV Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду, а відтак після остаточного набрання у вказаній справі законної сили постанови суду апеляційної інстанції відповідачем вірно здійснено перерахунок компенсації за невикористані дні відпустки з огляду на розмір заробітної плати за останні 12 місяців в сумі 1 135 134,00 грн та виплачено решту компенсації позивачу.

Крім того, відповідач вказував, що 04.07.2023 установою дотримано вимоги закону при звільненні позивача за угодою сторін, здійснено розрахунок із позивачем в день його звільнення з огляду на приписи п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, а також після набрання законної сили рішення суду у справі № 758/8646/20 - здійснено належний перерахунок зазначеної компенсації з огляду на положення п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, а відтак відсутні підстави для стягнення заявленого позивачем залишку невиплаченої компенсації за 74 невикористані дні відпустки в сумі 100645,92 грн, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 819819,00 грн.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині 1 статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно положень ст. ст. 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 757/47711/19-ц).

Крім того, відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються (абзаци 1, 2 пункту 7 Постанови № 100).

Крім того, відповідно до п. 4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до п. 7 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Згідно з ст. 78-1 КЗпП України, святкові і неробочі дні, при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.

Водночас, відповідно положень до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 78-1 КЗпП України не застосовуються.

В ході розгляду справи встановлено, що 04.07.2023 позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін, та в цей же день відповідачем нараховано та виплачено компенсацію за 74 дні невикористаної відпустки, розраховану за правилами п.п. 4, 7 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, оскільки після поновлення на роботі за рішенням суду у позивача в розрахунковому періоді фактично не було заробітної плати, а відтак розрахунки проведено із установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки та посадового (місячного) окладу.

Після остаточного набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції у справі № 758/8646/20, на вимогу позивача, відповідачем здійснено у відповідності до правил п.п. 2, 7 Порядку № 100 перерахунок компенсації за невикористані дні відпустки та фактично виплачено позивачу ці нарахування.

У матеріалах справи наявні докази, що підтверджують виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку, як в день звільнення, так і після здійснення відповідного перерахунку цієї суми з огляду на постанову Київського апеляційного суду від 25.04.2024, та із врахуванням правил обчислення розміру компенсації, визначених п.п. 2, 4, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Твердження позивача про те, що при розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки відповідачем помилково не взято до уваги розрахований судом апеляційної інстанції середньоденний заробіток позивача в сумі 4504,50 грн, а відтак відповідачем протиправно не доплачено частину компенсації, суд до уваги не приймає, оскільки, для розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки середньоденна заробітна плата обраховується за правилами п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, тоді як судом апеляційної інстанції у справі № 758/8646/20 середньоденна заробітна плата обраховувалась за правилами п. 8 зазначеного Порядку, що регулює правила нарахування виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні особи на посаді, що не є тотожними поняттями та свідчить про хибність доводів позивача.

Суд зазначає що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.

Так, судом при вирішенні даного спору також враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що позивачем в ході розгляду справи не доведено обґрунтування позовних вимог в частині не належної виплати компенсації за невикористані дні відпустки, а представником відповідача, як роботодавцем, спростовані доводи позивача в цій частині та доведена відсутність заборгованості перед позивачем при звільненні, в тому числі із виплати компенсації за невикористані дні відпустки, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення на користь позивача недоплаченої компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 100 645,92 грн.

В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 819 819,00 грн суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивача із займаної посади відповідачем здійснено розрахунок та фактично виплачено компенсацію за 74 дні невикористаної відпустки з огляду на приписи п. 4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, оскільки, у позивача в розрахунковому періоді не було заробітної плати, а тому розрахунки були вірно проведені з установленого йому в трудовому договорі тарифної ставки та посадового (місячного) окладу.

Крім того, після набрання рішення суду законної сили у справі № 758/8646/20, на вимогу позивача відповідачем вірно здійснено перерахунок та виплачено компенсацію за 74 дні невикористаної відпустки з огляду на положення п. 7 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, відповідно до якої обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідач при звільненні позивача виконав обов`язок щодо виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки, здійснивши в подальшому на вимогу позивача перерахунок цих виплат з огляду на остаточне набрання законної сили постанови суду апеляційної інстанції, тому суд відсутні підстави, з якими закон пов`язує можливість стягнення із відповідача середнього заробітку за весь час затримки, в зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині слід також відмовити.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушення прав позивача з боку відповідача, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності, що заявлено представником позивача.

В порядку вимог ст. 133, 137, 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

На підставі викладене, та керуючись ст. 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Держгідрографія» про стягнення залишку невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку, відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повні ім`я та найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач Державна установа «Держгідрографія», ЄДРПОУ 21720000, адреса: м. Київ, вул. Електриків, 26.

Повний текст рішення суду складено 01.07.2025.

Суддя Леся БУДЗАН