Рішення № 128503549, 30.06.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

30.06.2025 р. справа №520/9434/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,встановив:

Позивач звернувся до суду з вимогами: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 28.09.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; 2) зобов`язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) з 01.01.2020 по 28.09.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії із збереженням відсотковості показників надбавки за особливості проходження служби та премії та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації вчинив протиправні дії з приводу непроведення перерахунку грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у спірних правовідносинах правильно нарахував та повно виплатив заявнику грошове забезпечення. Також зазначено, що в період з 2020 по день звільнення позивача грошове забезпечення нараховувалося фактично зі застосування прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн), підстав для застосування інших показників враховуючи відповідну практику Верховного суду України без змін Уряду відсутні.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник з 01.09.1992 року по 28.09.2020 року проходив публічну службу в органах цивільного захисту; з 28.05.2013 року по 28.09.2020 року на посаді диспетчера 1-ДПРЧ м. Харків (наказ ГУ ДСНС України у Харківській області від 28.05.2013 року № 34 о/с).

28.09.2020 року наказом Головного управління ДСНС України у Харківській області від 28.09.2020 року № 288 о/с заявник був звільнений із служби цивільного захисту у відставку за підпунктом 2 пункту 176 (за віком).

Згідно з відомостями про нараховане та виплачене грошове забезпечення заявника станом на 01.01.2020 його розмір складав 11416,86 грн, а саме: 1) посадовий оклад - 2820,00 грн; 2) оклад за військовим званням - 670,00 грн; 3) надбавка за вислугу років - 1570,00 грн; 4) надбавка за особливості проходження служби - 2530,25 грн; 6) кваліфікація - 84,60 грн; 7) премія - 3525,00 грн; 8) індексація - 216,51 грн.

Стверджуючи про вчинення субєктом владних повноважень протиправних дій з приводу виплати грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 29.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 заявник ініціював даний спір.

Суд знаходить, що ключовими питаннями для правильного вирішення по суті даного спору є відповідь на те, з урахуванням якого показника прожиткового мінімуму для працездатної особи "1.762,00грн." чи "2.102,00грн." підлягало обчисленню станом на 01.01.2020р. грошове забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Відносини з оплати праці осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту на подальший розвиток ст.125 Кодексу цивільного захисту України унормовані приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.) та приписами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (затверджена наказом МВС України від 20.07.2018р. №623, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.08.2018р. за №936/32388; далі за текстом - Інструкція №623).

Згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (у період 29.01.2020р. як календарної дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. по справі №826/6453/18 20.05.2023р. як календарної дати набрання чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481) обчислення грошового забезпечення передбачалось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб без визначення конкретної арифметичної величини цієї правової категорії безпосередньо у тексті постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

При цьому, згідно з п.3 Розділу ІІ, п.1 Розділу ІІІ, п.1 Розділу IV, п. 1 Розділу XХІХ, п.1 Розділу ХХХ Інструкції №623 обчислення таких видів грошового забезпечення як: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, грошова допомога для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відбувається із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Суд зауважує, обчислення грошового забезпечення у зв`язку із збільшенням (зростанням) у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 з підстав кореспонденції ч.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. з абз.4 ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." замість - "1.762,00грн."), з абз.4 ст.7 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (що призводить до використання під час обчислення грошового забезпечення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." замість - "1.762,00грн.") (за умови незастосування ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") зумовлює підвищення розміру посадового окладу станом на 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2020р.), від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2021р.), від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2022р.), від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23 (стосовно обчислення грошового забезпечення за постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 01.01.2023р.), від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23, від 02.04.2024р. у справі №340/608/23) правилами обчислення грошового забезпечення слід використовувати показник "загального" прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного календарного року (а саме: станом на 01.01.2020р. - "2.102,00грн."; станом на 01.01.2021р. - "2.270,00грн."; станом на 01.01.2022р. - "2.481,00грн."; станом на 01.01.2023р. - "2.684,00грн.").

Також у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 19.02.2025р. у справі №200/4272/24 починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови КМУ № 704, в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу, а саме законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Водночас із цим, згідно з п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відтак, набуття чинності постановою КМУ від 12.05.2023р. №481 припинило існування права військовослужбовця на обчислення грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 станом на 20.05.2023р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - « 2.684,00грн.» замість - « 1.762,00грн.».

Разом з тим, оскільки вчинивши управлінське волевиявлення стосовно нарахування грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 28.09.2020р. без застосування при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 29.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб владний суб`єкт не довів за правилами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відсутності та нереальності події підвищення винагороди за службу діючого публічного службовця за тією ж самою (аналогічною чи прирівняною) посадою, а тому владного суб`єкта належить обтяжити обов`язком здійснити перерахунок грошового забезпечення заявника, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 29.01.2020р., тобто з 01.01.2020р. по 28.09.2020р. станом на 29.01.2020р.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням субєкта владних повноважень публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Визначаючись з приводу реально вчиненого суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов`язку, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.

У спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення грошового забезпечення заявника із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00грн." з 01.01.2020р. по 28.09.2020р.

Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владним суб`єктом у ході розгляду справи не доведено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України під час обчислення розміру грошового забезпечення заявника у період 29.01.2020р.-28.09.2020р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00 грн".

Разом із тим, стосовно періоду часу 01.01.2020р.-29.01.2020р. суб"єкт владних повноважень у межах спірних правовідносин не допустив порушення прав (інтересів) заявника на виплату грошового забезпечення у належному розмірі, позаяк правомірно керувався чинною натой час редакцією постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

За епізодом одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу (затверджений постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; далі за текстом - Порядок №44) суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Стосовно посилання відповідача на пропуск заявником строку звернення суд зазначає, що строк звернення до суду у спорі про проходження публічної служби в частині оплати праці (виплати грошового забезпечення) установлений ст.233 Кодексу законів про працю України.

Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.

Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.

Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.

Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, де указано, що правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд у даному конкретному випадку наразі схиляється до висновку про справедливість розгляду спору по суті.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми зясування обєктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття обєктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Клопотання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про залишення позову без розгляду - залишити без задоволення.

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі предмету позову.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з приводу використання протягом 29.01.2020р.-28.09.2020р. під час нарахування та виплати ОСОБА_1 усіх видів грошового забезпечення публічного службовця показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "1.762,00грн.".

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 усі види фактично одержаного грошового забезпечення публічного службовця протягом 29.01.2020р.-28.09.2020р., обчислені із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко