Рішення № 128503499, 30.06.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 р. № 520/3117/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 302251,04 (триста дві тисячі двісті п`ятдесят одна) грн. 04 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 152786,24 грн. (сто п`ятдесят дві тисячі сімсот вісімдесят шість) грн. 24 коп;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 302251,04 (триста дві тисячі двісті п`ятдесят одна) грн. 04 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 152786,24 грн. (сто п`ятдесят дві тисячі сімсот вісімдесят шість) грн. 24 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року (з моменту виключення зі списків військової частини) по 30 січня 2025 р. (час повного розрахунку)..

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.

Представник відповідача надав відзив на адміністративний позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя у період з 28.04.2025 по 02.05.2025 перебував у відпустці.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Позивач в період з 18.07.2018 року по 19.07.2021 року, проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військовій частині НОМЕР_1 ) та у відповідності до Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 19.07.2021 року №155 виключений зі списків особового складу частини у запас (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час) з 19.07.2021 року.

Під час проходження служби в Національній гвардії України на позивача розповсюджувались всі права і гарантії передбачені законодавством щодо нарахування та виплати грошового забезпечення поліцейських, зокрема щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року ухваленого № 520/1730/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, зобов`язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки відповідно до положень постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 рік по 31.12.202 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого н 01.01.2020 рік, з 01.01.2021 рік по 19.07.2021 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 рік, з урахуванням раніше виплачених сум, та зобов`язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошово допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніш виплачених сум.

На виконання зазначеного рішення відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 4406,05 грн, які виплатив 30.01.2025 р.

Позивачу була виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення лише 30.01.2025 р., але відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені зі служби за період з 19.07.2021 року (з моменту виключення зі списків військової частини) по 30.01.2025 р. (по час повного розрахунку).

Враховуючи викладене, позивач вважає, що відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

У відповідності до статей 17, 46, 65 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у військових формуваннях. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом ст. ст. 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції. Тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення. Щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеним у ст. 46 Основного Закону України (абз. 2, 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 р. № 12-р/2018).

У відповідності до статті 21 закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року №876-VII (зі змінами та доповненнями) військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється в порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення резервістів Національної гвардії України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 9 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (зі змінами та доповненнями) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Поряд з цим п. 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу а деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Порядок і умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, визначається Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 р. №558 (зі змінами та доповненнями), проте зазначеними нормативними актами не врегульоване порядок, умови та розмір виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені.

Частиною третьою ст. 9 закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року №876-VII (зі змінами та доповненнями) встановлено, що комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.

Приписами ч. 7 ст. 26 закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (зі змінами та доповненнями) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Національної гвардії України у зв`язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.

В даному випадку суд зазначає, що позивача звільнено зі служби, виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2021 року №155, тобто вказана дата є останнім днем служби, а фактичний остаточний розрахунок при звільненні проведено 30.01.2025 року.

За таких обставин суд зазначає, що ст. 47 Кодексу законів про працю України визначено обов`язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненням працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений час у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України згідно з приписами якої в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції.

У відповідності до нової редакції, що почала діяти з 19 липня 2022 року визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті, тобто 6 місяців.

Отже, всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Суд зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців (поліцейських), не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 року прийнятої у справі №240/11214/19 зробила висновок щодо можливості застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Аналогічний за змістом правовий висновок щодо застосування норм Кодексу законів про працю України при вирішенні питання відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладений у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року прийнятої у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року прийнятої у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року прийнятої у справі №826/15235/16.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року прийнятої у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, усі виплати при звільненні відноситься до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності застосовується у разі нездійснення фактичного розрахунку на день звільнення.

Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року прийнятої у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Окремо суд вважає, що відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, що спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Приймаючи до уваги, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, тоді як механізм індексації має універсальний характер. Насамперед, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 року по справі №240/11439/19 дійшов висновку, що індексація є складовою заробітної плати.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійти висновку, що в день звільнення Позивачу (під час розрахунку) не було виплачено частину грошового забезпечення).

Згідно з матеріалами справи, судовим рішенням було зобов`язано відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки відповідно до положень постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 рік по 31.12.202 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого н 01.01.2020 рік, з 01.01.2021 рік по 19.07.2021 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

Разом з цим зобов`язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошово допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніш виплачених сум.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року ухваленого № 520/1730/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, суми грошового забезпечення у розмірі 4406,05 грн. (фактично виплачена) виплачені Позивачеві 30 січня 2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 117 КЗпП, оскільки на момент звільнення Позивачу не було виплачені всі належні йому суми і розмір таких сум був спірним, тому у Відповідача виник обов`язок виплатити Позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку але не більше як за шість місяців, що останнім не виконано тим самим допущено бездіяльність.

Порядком обчислення середньої заробітної плати проводиться згідно з вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100)

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чином законодавством, календарних днів , які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (година) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі ( календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). А у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 5 Розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 №200 (зі змінами та доповненнями) визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Згідно з матеріалами справи, позивача було звільнено з військової служби наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2021 року (день виключення зі списків військової частини. Відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є травень та червень 2021 року. Також згідно із довідкою про доходи №40/13-135ФВ від 09.12.2024 року, що міститься в матеріалах справи, перераховане та виплачене грошове забезпечення становить 25325,90 грн. за травень 2021 та 25325,90 грн. за червень 2021 року.

Грошове забезпечення позивача за два повних місяця перед звільненням становить 50651,80 грн. (25325,90 грн. + 25325,90 грн.), а відповідно середньомісячна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становила 25325,90 грн. (25325,90 грн. + 25325,90 грн.)/2 згідно з розрахунковими листами, що містяться у матеріалах справи.

Так, у травні і червні 2021 року було всього 61 день, отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби складає 830,36 грн. (25325,90 грн. + 25325,90 грн.)= 50651,80 грн./61, що є вихідними даними для обрахування середнього заробітку.

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі необхідно умовно поділити на 2 частини: до набрання чинності положень 116, 117 Кодексу законів про працю України - 19 липня 2022 року і після цього.

Період з 19.07.2021 року до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 року до 30.01.2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, а також від 15 лютого 2024 року № 420/11416/23.

Ураховуючи вищенаведене суд зазначає, що у відповідача виник обов`язок виплати позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, а також від 15 лютого 2024 року № 420/11416/23.

Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року прийнятої у справі № 440/6856/22 виснувала, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

З огляду на наведе судова палата, зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

З огляду на норми чинного законодавства та усталену судову практику щодо застосування норм матеріального права середній заробіток, що підлягає сплаті позивачу необхідно обраховувати за період з 19.07. 2021 року по 18.07.2022 року, тобто за 364 дні, а також за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, тобто - 184 дні.

Ураховуючи вищенаведене суд зазначає, що у відповідача виник обов`язок виплати позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а з урахування вимог чинного законодавства і висновків Верховного Суду із застосування норм матеріального права, що середній заробіток повинен бути виплачений позивачу за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, у сумі 152786,24 грн. 24 коп. (830,36 Х 184).

Водночас, для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період 19.07.2021 року по 18.07.2022 року слід застосувати принцип справедливості, співмірності і пропорційності, при цьому суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Наведена правова позиція також узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, в ході розгляду справи судом встановлено, що розмір середньоденного грошового забезпечення Позивача становить 830,36 грн., тоді як спірний період, що розглядається з 19 липня 2021 року по 18 липня 2022 року, складає 364 дні., а відповідно сума середнього заробітної плати складає 302251,04 (триста дві тисячі двісті п`ятдесят одна) грн. 04 коп. (830,36*364).

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 4406,05 грн/302251,04 грн (сума виплати/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,014.

З урахуванням вказаного, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період 19 липня 2021 року по 18 липня 2022 року та з врахуванням принципу співмірності становить 4231, 51 грн. (830,36 грн. Х 364 календарні дні Х 0,014).

Розглядаючи справу в межах позовних вимог та з урахуванням вищезазначених приписів законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 4231 (чотири тисячі двісті тридцять одна) грн. 51 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 152786,24 грн. (сто п`ятдесят дві тисячі сімсот вісімдесят шість) грн. 24 коп.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.07.2021 року по 18.07.2022 року у сумі 4231 (чотири тисячі двісті тридцять одна) грн. 51 коп. та за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, у сумі 152786,24 грн. (сто п`ятдесят дві тисячі сімсот вісімдесят шість) грн. 24 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов