Рішення № 128503256, 30.06.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2365/25

30 червня 2025 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просить:

визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №024950010898 від 24.10.2024 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 17.01.2025.

Позов обґрунтовано тим, що 17.01.2025 позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пільгової пенсії. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №024950010898 від 24.10.2024 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки ОСОБА_1 не досягла на дату звернення 55 років.

Вказує, що вся її трудова діяльність пов`язана з роботою водієм трамвая міськелектротранспорту; вік 50 років 1 місць, пільговий стаж на 07.12.2024 становить 28 років 26 дні, що дає їй право на призначення пільгової пенсії на підставі пункту 8 частини другої статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

На підтвердження пільгового стажу позивачем до органів Пенсійного фонду України надані трудова книжка та наказу про трудову діяльність. Щодо віку, то позивач звертає увагу, що з 23.01.2020 (з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 1-р/2020) існують два Закони, що одночасно регламентують правила призначення пенсій на пільгових умовах, а саме: пункт з статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 8 частини другої статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII. Вказані правові норми містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах щодо вікового цензу, який складає 50 років або 55 років відповідно.

Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, позивач вважає, що перевагу слід надати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для особи.

Таким чином, позивач стверджує, що на момент звернення до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, досягнула віку 50 років, має стаж роботи на посаді водія трамвая - 28 років, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач відзив на позов у строк встановлений судом (п`ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) до суду не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 23.06.2025 позовну заяву після відкриття провадження у справі залишено без руху, а ухвалою суду від 30.06.2025 продовжено розгляд справи після усунення недоліків позову (виявлених після відкриття провадження у справі).

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.01.2025 у віці 50 років звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (а.с.14). До заяви додала необхідні документи, перелік яких наведений у розписці-повідомленні (а.с.14).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №024950010898 від 24.10.2024 розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 17.01.2025 та відмовлено їй в призначенні пенсії за віком. Суд відразу зазначає про неузгодженості у змісті рішення стосовно дати його прийняття, бо розглянувши заяву позивача від 17.01.2025 датою його прийняття аж ніяк не може бути рішення від 24.10.2024. Проте оскільки у рішенні відсутня інша його ідентифікація, то суд вважає оскаржуваним рішення «№024950010898 від 24.10.2024» (а.с.14 зворот).

У рішенні зазначено, що відповідно до пункту 8 частин другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайняті у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Також вказано, що вік заявниці становить 50 років 01 місяць, страховий стаж особи складає 30 років 10 місяців 07 днів. Пільговий стаж роботи складає 27 років 10 місяців 21 день. За результатами розгляду документів, до страхового стажу не враховано період навчання в професійно-технічному училищі №18 м. Вінниці з 01.09.1994 по 04.07.1994, згідно диплому НОМЕР_1 , оскільки невірно вказано початок навчання.

У зв`язку з відсутністю встановленого законодавством пенсійного віку 55 років, право на призначення пенсії відповідно до пункту 8 частин 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на даний час відсутнє (а.с.14 зворот).

Позивач не погоджується з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, вважає його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, а тому звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон № 1788-XII) та Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з пунктом з частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ (у редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, далі - Закон № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

До внесення змін Законом № 213-VIII у статтю 13 Закону № 1788-ХІІ було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Тобто Законом №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років.

У свою чергу Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-1 Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.

Зокрема, пунктом 8 частини другої статті 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Таким чином, правила призначення пільгової пенсії, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом з частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 8 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".

Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

За змістом пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Отже, з 23.01.2020 правила призначення пільгової пенсії регламентуються одночасно пунктом з частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пунктом 8 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.

Як слідує з оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, страховий стаж ОСОБА_1 становить 30 років 10 місяців 07 днів, пільговий стаж роботи складає 27 років 10 місяців 21 день (а.с.14 зворот). При цьому працювала позивач водієм трамваю з 05.07.1994 до 12.02.2018 безперервно, тобто на 01.04.2015 має стаж роботи загальний більше 20 років, у тому числі пільговий більше 10 років.

Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області покликається на те, що позивач на час звернення за пенсією не досягла пенсійного віку (55 років).

З цього приводу суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За змістом статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), у якому вказано, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, вказав, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу належного урядування. Так, в рішенні від 20.05.2010 у справі Лелас проти Хорватії (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (пункт 74).

Отже, принцип належного урядування без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу належного урядування.

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не застосувало більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосувало закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяло всупереч вимог верховенства права.

Враховуючи висновки Верховного Суду, наведені у рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, суд вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку за обставин, коли є діючими одночасно дві правових норми, які містять різні правила призначення пільгової пенсії, найбільш сприятливими для позивача є нормативне регулювання, закріплене у пункті з статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, у редакції до внесення змін Законом Україна від 02.03.2015 № 213-VIII, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При цьому за висновком Верховного Суду, наведеним у рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 і які відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності рішенням № 1-р/2020), належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до ПФУ за призначенням пенсії.

У цій справі, позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії досягла віку 50 років, її пільговий стаж роботи становить 27 років 10 місяців 21 день (при необхідному 10 років, у тому числі набутого до 01.04.2015), загальний страховий стаж складає 30 років 10 місяців 07 днів (при необхідному 20 років) (а.с.14 зворот), що відповідачем не заперечується та, на переконання суду, є достатнім для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

З огляду на вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №024950010898 від 24.10.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Адже саме цим рішенням, а не діями територіального органу Пенсійного фонду України, порушено права позивача.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 17.01.2025, то суд зауважує, що з огляду на вказане вище та враховуючи надану правову оцінку територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для призначення позивачу пільгової пенсії за віком (окрім тієї, яка спростована судом при розгляді цієї справи) є всі підстави для висновку про наявність у позивача права на призначення вказаної пільгової пенсії.

За приписами пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Матеріалами справи підтверджено, що 50-річного віку, який є достатнім для призначення даного виду пенсії, позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) набула 07.12.2024. Із заявою про призначення пенсії звернулася 17.01.2025, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку. Відтак позивач має право на призначення пенсії з 08.12.2024 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Позивач просить призначити їй пенсію з дати звернення за призначенням пенсії з 17.01.2025. У даному випадку з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту з частини першої статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII, починаючи з 08.12.2024 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).

Разом з тим, відсутні підстави для зобов`язання територіального органу пенсійного фонду виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки права позивача в цій частині не порушені. На переконання суду, оскільки пенсія позивачу ще не була призначена, то вимога щодо її виплати є передчасною, а окрім того заявлена до неналежного відповідача, позаяк пенсійна справа після призначення пенсії повертається до органу Пенсійного фонду України за місцем проживання заявника для виплати їй пенсії, тобто відповідач пенсію позивачу не виплачує, а лише призначає. При цьому у суду відсутні підстави вважати, що після призначення пенсії позивачу, орган Пенсійного фонду України не провидитиме її виплату. Таким чином, відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача виплати пенсію позивачу.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Суд не вбачає правових підстав для встановлення у порядку статті 382 КАС України судового контролю за виконанням судового рішення, як про це просить позивач у позовній заяві, оскільки відсутні підстави стверджувати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у цій справі.

У прохальній частині позовної заяви позивач також просить допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Частиною другою статті 371 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу під час присудження платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Позивач у даному випадку просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію на пільгових умовах, що не є вимогою тотожною стягненню.

Отож, оскільки у справі не застосовано спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення, вказані норми застосуванню не підлягають.

Враховуючи наведене, суд не вбачає можливості для звернення рішення суду до негайного виконання.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 484,48 грн, сплачений відповідно до квитанції від 29.06.2025 (а.с.25).

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, 3, місто Тернопіль, Тернопільська область, 46001, код ЄДРПОУ 14035769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №024950010898 від 24.10.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 з 08.12.2024 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту з статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири грн 48 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30 червня 2025 року.

СуддяЧепенюк О.В.