Рішення № 128502619, 19.06.2025, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/2433/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Костенко Г.В.,

за участю: секретаря судового засідання Козак А.К.,

представника позивача - Шулік О.Й.,

представника відповідача Набок В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00168442405 від 21.11.2024, в частині донарахування ФОП ОСОБА_1 :

за 2018 рік податкового зобов?язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 10975,61 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2743,90 грн;

за 2019 рік податкового зобов?язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 4478,31 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1119,58 грн.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00168432405 від 21.11.2024, згідно якого ФОП ОСОБА_1 донараховано податкове зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 95350,00 грн та застосовано штрафну санкцію у розмірі 23837,50 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00168422405 від 21.11.2024, згідно якого до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф за затримку реєстрації податкових накладних у сумі 5808,73 грн;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2024 №Ф00168362405 в частині донарахованого єдиного внеску за 2019 рік у сумі 5473,44 грн та за 2023 рік у сумі 203372,04 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає:

- податок на доходи фізичних осіб за 2018 рік позивачем сплачено у повному розмірі, проте докази оплати при перевірці не враховані; сама по собі неточність (описка) при заповненні декларації не є підставою для повторної сплати зобов`язання; здійснивши донарахування податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік контролюючий орган вийшов за межі періоду перевірки;

- висновки перевіряючих про завищення витрат позивача на оплату праці та нарахування на заробітну плату не враховують визначених законодавством особливостей відображення в бухгалтерському обліку нарахованої та виплаченої сум заробітної плати: заробітна плата, що виплачується у встановлені терміни в наступному місяці, має бути відображена в додатку 4ДФ до Розрахунку за той період, у який входить попередній місяць, за який заробітну плату було нараховано;

- податковий кредит за період 2020 року на підставі податкових накладних, зареєстрованих з пропущенням строку, позивачем сформовано правомірно, оскільки таке право зберігається за позивачем протягом 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних; податковий кредит на підставі податкової накладної №29 від 25.05.2022 року, зареєстрованої з пропущенням строку, сформовано позивачем в умовах правового режиму воєнного стану на підставі первинних документів з урахуванням внесених до Податкового кодексу України змін щодо особливостей податкового адміністрування податку на додану вартість;

- застосування штрафу за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, складених у червні та зареєстрованих до 15 липня 2022 року, порушує презумпцію правомірності рішення платника податків та не відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.03.2024 у справі №160/13661/23, яка передбачає, що всі платники повинні мати однакові умови, за яких вони можуть уникнути відповідальності шляхом реєстрації податкових накладних у відповідний перехідний період до 15 липня 2022 року;

- донарахування контролюючим органом позивачу до сплати єдиного внеску за 2023 рік є покладанням на позивача обов`язку по нарахуванню та сплаті ЄСВ всупереч податковій пільзі, що надана пунктом п.9-19 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

17.03.2025 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що документальною плановою виїзною перевіркою ФОП ОСОБА_1 , оформленою актом перевірки №14663/16-31-24-05-01/ НОМЕР_1 від 16.10.2024 встановлено ряд порушень податкового законодавства. Наданий позивачем розрахунок заробітної платні найманих працівників за 2019 рік, в якому відображено виплачену в січні заробітну плату за грудень 2018 року, вважає таким, що не спростовує завищення позивачем витрат на оплату праціта нарахування на заробітну плату. Вказує, що ФОП ОСОБА_1 в поданій до Кременчуцької ДПІ ГУ ДПС у Полтавській області податковій декларації про майновий стан і доходи за 2018 (дата подання 04.02.2019 реєстраційний номер 9309570985) самостійно не здійснено розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік в сумі 10975,61 грн. Зазначає, що позивач, перебуваючи на загальній системі оподаткування, в порушення пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VIвід 08 липня 2010 року самостійно визначила суму чистого доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 22% без врахування фактичного отримання доходу (прибутку) від підприємницької діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. Стверджує про неправомірне включення до складу податкового кредиту звітного періоду податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням термінів реєстрації, перелік яких вказаний на с. 58 акту перевірки. Вважає, що позивач не підлягає звільненню від відповідальності за порушення строків реєстрації податкових накладних, оскільки відсутнє підтвердження неможливості позивача своєчасно зареєструвати податкові накладні.

20.03.2025 позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що доводи відповідача вважає такими, що не спростовують змісту позовних вимог та не підтверджують правомірність оскаржуваних рішень. Додатково зазначає, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У зв`язку з цим вважає, що добровільна сплата позивачем єдиного внеску за 2023 рік у розмірі мінімального страхового внеску з метою отримання мінімального рівня соціального захисту не може слугувати підставою покладення на позивача обов`язку сплачувати єдиний внесок, виходячи із суми чистого доходу за 2023 рік. Стверджує, що законодавець при звільненні платників податку від сплати ЄСВ за себе у період воєнного стану не забороняв сплату ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судових засіданнях проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши усні пояснення їх представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі наказу Головного управління ДПС у Полтавській області від 04 вересня 2024 року №2550-п працівниками ГУ ДПС у Полтавській області була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з « 01» січня 2019 по « 31» грудня 2023, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з « 01» грудня 2019 по « 31» грудня 2023 року.

За результатами перевірки був складений акт №14663/16-31-24-05-01/2558704643 від 16.10.2024.

Позивачем на вказаний акт подано заперечення до Головного управління ДПС у Полтавській області. Згідно відповіді на заперечення Головне управління ДПС у Полтавській області листом №31968/6/16-31-24-05-07 від 19.11.2024 року повідомило, що висновки акта перевірки від 16.10.2024 №14663/16-31-24-05-01/2558704643 в частині заниження податку на додану вартість за лютий 2020 у сумі 11833,00 грн та відсутності реєстрації податкової накладної в ЄРПН на загальну суму обсягу постачання (без податку на додану вартість) 59166,67 грн скасовано, в іншій частині - залишено без змін, а заперечення частково задоволено.

21.11.2024 ГУ ДПС у Полтавській області за результатами акта були прийняті податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу (недоїмки). ФОП ОСОБА_1 оскаржила до Державної податкової служби України:

-рішення ГУ ДПС у Полтавській області №00168382405 від 21.11.2024 року про застосування штрафних санкцій у розмірі 30236,61 грн за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

-вимогу ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) у сумі 226752,19грн. від 21.11.2024 року №Ф00168362405;

-податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області №00168432405 від 21.11.2024 року, згідно якого позивачу донараховано податкове зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 95350,00 грн та застосовано штрафну санкцію у розмірі 23837,50грн;

-податкове повідомлення-рішення №00168422405 від 21.11.2024 року, згідно якого до позивача застосовано штраф за затримку реєстрації податкових накладних у сумі 5808,73грн;

-податкове повідомлення-рішення №00168442405 від 21.11.2024 року, згідно якого позивачу донараховано податкове зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 30807,64 грн та застосовано штрафну санкцію у розмірі 4039,16грн.

Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 06.02.2025 №3511/6/99-00-06-02-01-06 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2024 №Ф-00168362405 ГУ ДПС у Полтавській області залишено без змін, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21.11.2024 №00168382405 ГУ ДПС у Полтавській області скасовано та відкликано з дня прийняття даного рішення.

Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 06.02.2025 №3525/6/9900-060102-06 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 21.11.2024 №00168422405, №00168432405 та №00168442405, а скаргу в цій частині без задоволення.

Позивач не погодилась та оскаржила до суду:

- податкове повідомлення-рішення №00168442405 від 21.11.2024 року, в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2018 рік у розмірі 10975,61 грн за податковим зобов`язанням та 2743,90 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та за 2019 рік у розмірі 4478,31 грн за податковим зобов`язанням та 1119,58грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

- податкове повідомлення-рішення №00168432405 від 21.11.2024 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 119187,50грн, з яких 95350,00грн - податкове зобов`язання, 23837,50грн штрафна (фінансова) санкція (штраф);

- податкове повідомлення-рішення №00168422405 від 21.11.2024 року, яким застосовано штраф за затримку реєстрації податкових накладних у сумі 5808,73грн;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2024 року №Ф00168362405, в частині вимоги сплатити 5473,44 грн донарахованого єдиного внеску за 2019 рік та 203372,04 грн донарахованого єдиного внеску за 2023 рік.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначено нормами Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Надаючи оцінку правомірності податкового повідомлення-рішення № 00168442405 від 21.11.2024 року, в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2018 рік у розмірі 10975,61 грн за податковим зобов`язанням та 2743,90 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) суд виходить з наступного.

В акті перевірки зазначено (с. 27 акта), що ОСОБА_1 при поданні податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік (дата подання 04.02.2019 реєстраційний номер 9309570985) у рядку 10.7 «Чистий оподатковуваний дохід, отриманий фізичною особою підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування (додаток Ф2) відображено: сума доходів 61040,5грн; податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті самостійно 10975,61грн; військовий збір, що підлягає сплаті самостійно -914,63грн. Проте, в рядку 22.1 «Сума податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податків за результатами звітного (податкового) року (додатне значення (рядок 18 рядок 19 рядок 20 рядок 21)» відображено 0,0грн. Отже ОСОБА_1 в поданій до Кременчуцької ДПІ ГУ ДПС у Полтавській області податковій декларації про майновий стан і доходи за 2018 (дата подання 04.02.2019 реєстраційний номер 9309570985) самостійно не здійснено остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік в сумі 10975,61 грн, чим порушено п.57.1 ст. 57 та п.177.5 ст. 177 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями.

Вказане порушення стало підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2018 рік у розмірі 10975,61 грн та за податковим зобов`язанням та 2743,90 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Згідно з п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як передбачено п. 38.3 статті 38 ПК України, спосіб, порядок та строки виконання податкового обов`язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПК України).

Як передбачено п. 177.5 ст. 177 ПК України, фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи. Авансові внески з податку на доходи фізичних осіб розраховуються платником податку самостійно, крім випадку, визначеного підпунктом 177.5.1-1 цього пункту, згідно з фактичними даними обліку доходів і витрат, що ведеться згідно з пунктом 177.10 цієї статті, без врахування доходів і витрат, визначених абзацом третім пункту 177.10 цієї статті, кожного календарного кварталу та сплачуються до бюджету до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня і до 20 жовтня). Авансовий платіж за четвертий календарний квартал не розраховується та не сплачується(п.п. 177.5.1. п. 177.5 ст. 177 ПК України).

Згідно п.п. 177.5.3. п. 177.5 ст. 177 ПК України, остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту його сплати.

Водночас, матеріалами справи підтверджено факт сплати позивачем податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2018 рік у розмірі 10975,61 грн згідно наступних платежів:

1. Переплата на 01.01.2019 року 3766,19грн (визначено контролюючим органо на стор. 26 Акта). Вказана сума переплати сформувалась з наступних сум:

- переплата на початок 2018 року - 16,19 грн (згідно відомостей з електронного кабінету платника податків по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування);

- 28.09.2018 р. сплачено авансовий платіж в сумі 2500,00грн згідно платіжного доручення №184;

- 10.12.2018 р. сплачено авансовий платіж в сумі 1250,00грн згідно платіжного доручення №243;

2. 13.02.2019 року сплачено 5000,00 грн згідно платіжного доручення № 282;

3. 15.02.2019 року сплачено 1500,00 грн згідно платіжного доручення № 284;

4. 25.02.2019 року сплачено 709,42 грн згідно платіжного доручення № 291.

Вказані платежі відображені відповідачем на 26 сторінці акта перевірки як фактично сплачені.

За цих обставин, суд погоджується з доводами позивача про те, що сама по собі неточність (описка) при заповненні декларації при умові повної сплати правильно розрахованої суми податку не може бути підставою для повторної сплати того ж самого зобов`язання, а тому ГУ ДПС у Полтавській області протиправно збільшило позивачу суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2018 рік у розмірі 10975,61 грн за податковим зобов`язанням та 2743,90 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Надаючи оцінку правомірності податкового повідомлення-рішення № 00168442405 від 21.11.2024 року, в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2019 рік у розмірі 4478,31 грн за податковим зобов`язанням та 1119,58 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), суд виходить з наступного.

В акті перевірки зазначено, що завищення суми вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю за 2019 рік в сумі 24879,53 грн відбулося по причині завищення витрат на оплату праці та нарахування на заробітну плату. ФОП ОСОБА_1 задекларовано витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату в сумі 344908,63 грн, проте сума заробітної плати за 2019 рік становить 268000,00грн та нарахований єдиний внесок становить 52029,10 грн. З наведених підстав ГУ ДПС у Полтавській області збільшено суму грошового зобов`язання позивача за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2019 рік у розмірі 4478,31 грн за податковим зобов`язанням та 1119,58грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.177.4.2 п. 177.4. ст. 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів належать витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством.

Також до переліку вказаних витрат належать суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи підприємця (п.п. 177.4.3. п. 177.4 ст. 177 ПК України).

Згідно ст. 115 Кодексу законів про працю України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як передбачено пунктом 3.2. Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року № 4 (далі - Порядок), у графі 3а «Сума нарахованого доходу» відображається (за звітний період місяць) дохід, який нарахований фізичній особі відповідно до ознаки доходу, наведеній у розділі 1 «Довідник ознак доходів фізичних осіб» (додаток 2 до Порядку).

У разі нарахування доходу його відображення у графі 3а є обов`язковим незалежно від того, виплачені такі доходи чи ні.

Нарахований дохід відображається повністю, без вирахування податку на доходи фізичних осіб, страхових внесків до Накопичувального фонду, у випадках, передбачених законом,- обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, суми податкової соціальної пільги за її наявності та військового збору (у періоді його справляння);

Згідно пункту 3.3. Порядку, у графі 3 «Сума виплаченого доходу» відображається сума фактично виплаченого доходу платнику податку податковим агентом.

Заробітна плата, що виплачується у встановлені терміни в наступному місяці, має бути відображена в 4ДФ за той період, у який входить попередній місяць, за який заробітну плату було нараховано. Наприклад, у 4ДФ за січень відображається заробітна плата, яка нарахована у січні та виплачена в лютому, за лютий (нарахована у лютому та виплачена в березні), за березень (нарахована в березні та виплачена у квітні).

Відповідно до пункту 3.4. Порядку, у графі 4а «Сума нарахованого податку» відображається сума податку, нарахованого та утриманого з доходу, нарахованого платнику податку згідно із законодавством.

Згідно пункту 3.5. Порядку, у графі 4 «Сума перерахованого податку» відображається фактична сума перерахованого податку до бюджету.

Судом встановлено, що задекларовані позивачем за 2019 рік витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату в сумі 344908,63 грн відповідають фактично понесеним витратам, що підтверджується наданими позивачем доказами: розрахунком заробітної плати найманих працівників в 2019 році; звітами з єдиного соціального внеску за дванадцять місяців 2019 року; відомістю на виплату готівки №ВЗП-000001 за грудень 2018 року від 04 січня 2019 року; розрахунково-платіжними відомостями за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2019 року та звідними для відрахування у фонди; відомостями на виплату готівки №ВЗП-000024 за грудень 2019 року від 20.12.2019р.

При цьому, розбіжності в сумах нарахованого та виплаченого доходу за 2019 рік, на яких наголошував відповідач, виникли у зв`язку з дотриманням позивачем вищевказаних вимог Порядку: заробітна плата за грудень місяць 2018 року в загальній сумі 39586,55грн (з яких 7138,55грн - ЄСВ) фактично була нарахована у грудні 2018 року, а виплачена у січні 2019 року; у грудні 2019 року було нараховано весь обсяг заробітної плати за вказаний місяць, а фактично у грудні 2019 року було виплачено тільки аванс у розмірі 15121,43грн (з яких 2421,43грн - ЄСВ).

За цих обставин ГУ ДПС у Полтавській області протиправно збільшило позивачу суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2019 рік у розмірі 4478,31 грн за податковим зобов`язанням та 1119,58грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Зважаючи на викладене, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області № 00168442405 від 21.11.2024 року, в частині, що оскаржується позивачем, а саме: збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2018 рік у розмірі 10975,61 грн за податковим зобов`язанням та 2743,90 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та за 2019 рік у розмірі 4478,31 грн за податковим зобов`язанням та 1119,58грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку правомірності податкового повідомлення-рішення №00168432405 від 21.11.2024 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 119187,50грн, з яких 95350,00грн - податкове зобов`язання, 23837,50грн штрафна (фінансова) санкція (штраф), суд виходить з наступного.

В акті перевірки зазначено, що ФОП ОСОБА_1 неправомірно включено до складу податкового кредиту звітного періоду податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням термінів реєстрації, а саме: №8 від 06.11.2020, №17 від 06.11.2020, № 18 від 06.11.2020, №8 від 11.12.2020 та №29 від 25.05.2022р.

У п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України зазначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Зі змісту п.п. «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України слідує, що об`єктом оподаткування податку на додану вартість, серед іншого, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташовано на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, незалежно від дати накладення електронного підпису.

Згідно з п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачає, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України (в редакції від 07.11.2020 станом на дату формування податкового кредиту на підставі податкових накладних №8 від 06.11.2020, №17 від 06.11.2020, № 18 від 06.11.2020, №8 від 11.12.2020) визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

З системного аналізу наведених положень вбачається, що з урахуванням реєстрації податкових накладних №8 від 06.11.2020, №17 від 06.11.2020, № 18 від 06.11.2020, №8 від 11.12.2020 в ЄРПН, позивач мала право на формування податкового кредиту за вказаними податковими накладними протягом 1095 календарних днів з дати їх складення.

Щодо доводів відповідача про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за податковою накладною №29 від 25.05.2022 року, яка зареєстрована з пропущенням строку (18.07.2022р.), суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини за вказаною податковою накладною виникли в умовах правового режиму воєнного стану, в якому були встановлені особливості адміністрування податку на додану вартість

У своєму позові та в судовому засіданні представник позивача посилається на пункт 32-2 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, як на підставу для обґрунтування своїх вимог та зазначає, що податковий кредит сформований ФОП ОСОБА_1 на підставі наявних первинних (розрахункових документів) документів (податкова накладна №29 від 25.05.2022р.,видаткова накладна №РН-0000095 від 25.05.2022р., товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0000095 від 25.05.2022р., договір поставки нафтопродуктів №88 від 04.01.2022р.), відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням особливостей, які встановлені на період дії режиму воєнного стану в Україні.

При цьому, суд звертає увагу, що Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, підрозділ 2 розділу XX ПК України був доповнений пунктом 32-2, згідно з яким тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, платники податку за операціями з придбання товарів/послуг, за якими в ЄРПН постачальниками не зареєстровано податкові накладні та/або розрахунки коригування до них, включають до складу податкового кредиту звітного періоду суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у складі вартості придбаних товарів/послуг, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, складених (отриманих) платником податку за операціями з придбання товарів/послуг відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Протягом шести місяців після припинення або скасування дії воєнного стану платники зобов`язані забезпечити реєстрацію в ЄРПН накладних всіх податкових накладних та розрахунків коригування, реєстрація яких відстрочена на період дії воєнного стану, а податковий кредит, задекларований платниками під час дії воєнного стану на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, підлягає обов`язковому уточненню (приведенню у відповідність) з урахуванням даних податкових накладних та розрахунків коригування, зареєстрованих у ЄРПН.

Законом України від 12 травня 2022 року № 2260-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану», який набрав чинності 27 травня 2022 року, внесені зміни до розділу XX ПК України, зокрема, пункт 32-2 підрозділу 2 викладено в редакції, згідно із якою тимчасово, за податкові періоди лютий, березень, квітень, травень 2022 року за операціями з придбання товарів/послуг, за якими в ЄРПН постачальниками не зареєстровано податкові накладні та/або розрахунки коригування до них, платники податку: включають до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у складі вартості придбаних товарів/послуг, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, складених (отриманих) платником податку за операціями з придбання товарів/послуг відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; отримувачі послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, у разі нарахування таким отримувачем послуг податку на додану вартість у складі податкових зобов`язань, визначених у податковій декларації за відповідний звітний (податковий) період, такі платники податку мають право на віднесення таких сум податку до податкового кредиту відповідного звітного (податкового) періоду, на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, складених (отриманих) платником податку за операціями з придбання послуг, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, на період дії воєнного стану законодавцем введено спеціальний правовий режим для формування податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий-травень 2022 року, що передбачає можливість включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів за відсутності зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних.

Суд звертає увагу на те, що спірний податковий кредит з податку на додану вартість за податковою накладною №29 від 25.05.2022 року був сформований позивачем на підставі наявних первинних документів за відсутності реєстрації контрагентом відповідної податкової накладної в ЄРПН. Позивач виконував зобов`язання з декларування сум податку на додану вартість згідно первинних документів та не може впливати на свого контрагента або нести відповідальність за реєстрацію своїм контрагентом податкової накладної з незалежних від нього обставин. Відтак, враховуючи вищенаведені приписи у контексті обставин цієї справи, позивач набула право на застосування наведеного спеціального податкового режиму, регламентованого пунктом 32-2 підрозділу 2 розділу XX ПК України.

При цьому, суд враховує, що відповідач не навів заперечень щодо відповідної первинної документації позивача та відомостей стосовно проведення господарської операції, за якою сформовано податковий кредит, не надав жодних доказів, які б підтверджували протиправність поведінки контрагента позивача за спірною операцією, яка б безумовно свідчила про наявність правових підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит за податковою накладною №29 від 25.05.2022р.

Зважаючи на викладене, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області №00168432405 від 21.11.2024 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 119187,50грн, з яких 95350,00грн - податкове зобов`язання, 23837,50грн штрафна (фінансова) санкція (штраф), є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку правомірності податкового повідомлення-рішення№00168422405 від 21.11.2024 року, яким застосовано штраф за затримку реєстрації податкових накладних у сумі 5808,73грн, суд виходить з наступного.

Як зазначено в акті перевірки, в періоді, що перевіряється, встановлено порушення термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд враховує, що 18 березня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 533-IX). У зв`язку з набранням чинності Закону № 533-ІХ (з урахуванням змін, внесених Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та Законом України від 13 травня 2020 року № 591-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)») підрозділ 10 розділу XX ПК України був доповнений пунктом 52-1 такого змісту: «За порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії; відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу; порушення вимог законодавства в частині: - обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; - цільового використання пального, спирту етилового платниками податків; - обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; - здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; - здійснення суб`єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб`єктів платниками акцизного податку; - порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати.

Протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню».

Отже, законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на застосування штрафних санкцій, у тому числі і за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних у відповідний період.

До завершення карантину Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні був введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та триває досі.

З метою реалізації необхідних заходів щодо підтримки військових і правоохоронних підрозділів у відбитті збройного нападу та забезпечення прав і обов`язків платників податків Верховна Рада України прийняла Закон України від 03 березня 2022 року № 2118-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану», який набрав чинності 7 березня 2022 року (далі - Закон № 2118-IX).

Цим Законом підрозділ 10 розділу XX ПК України був доповнений пунктом 69, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

27 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12 травня 2022 року № 2260-IX (далі - Закон № 2260-IX).

У цьому Законі підпункт 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України викладено у такій редакції:

«У разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов`язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року.

Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику».

Відтак, з набранням чинності Законом № 2260-IX передбачене підпунктом 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України звільнення від відповідальності поставлене в залежність від підтвердження у визначеному законодавством порядку можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язку, зокрема, щодо реєстрації у відповідному реєстрі податкових накладних.

Закон від 12 травня 2022 року № 2260-IX підпункт 69.2 пункту 69 Перехідних положень ПК України виклав у редакції, відповідно до якої у разі виявлення порушень законодавства за результатами проведення перевірок до платників податків застосовується відповідальність згідно з цим Кодексом, законами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, з урахуванням обставин, передбачених підпунктом 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 цього Кодексу, що звільняють від фінансової відповідальності. При цьому вимоги законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), не застосовуються.

Отже, з 27 травня 2022 року припинили застосовуватися положення законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, які поширювалися на правовідносини, що врегульовувались пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 12.03.2024 у справі № 160/13661/23 зазначив: «як слідує з системного аналізу норм ПК України, фактично з 27 травня 2022 року платники податків, які не зареєстрували в ЄРПН податкові накладні, складені з 1 лютого 2022 року до травня 2022 року, отримали додатковий час для їх реєстрації в ЄРПН без застосування штрафних санкцій до 15 липня 2022 року, тобто близько 1,5 місяці.

Умови юридичної відповідальності визначаються характером діяння, за яке така відповідальність установлюється. Відмінність у заходах відповідальності не може зумовлюватися «випадковими» чинниками, зокрема, недосконалістю законодавчої техніки, коли однакові за характером діяння мають різні умови покарання за них.

Зважаючи на викладене, визначальним критерієм, який має братися до уваги при вирішенні питання про відповідальність за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних після скасування з 27 травня 2022 року дії мораторіїв, є можливість виконання платником своїх зобов`язань.

При цьому всі платники повинні мати однакові умови, за яких вони можуть уникнути відповідальності шляхом реєстрації податкових накладних у відповідний перехідний період - до 15 липня 2022 року.

У зв`язку з цим, суд враховує, що податкові накладні, за порушення граничних строків реєстрації яких ГУ ДПС у Полтавській області застосовано штраф до позивача, складені ФОП ОСОБА_1 у червні 2022 року та зареєстровані в ЄРПН до 15 липня 2022 року, що виключає можливість застосування до платника податку штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.

Зважаючи на викладене, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області №00168422405 від 21.11.2024 року, яким застосовано штраф за затримку реєстрації податкових накладних у сумі 5808,73грн, є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2024 року №Ф00168362405, в частині вимоги сплатити 5473,44 грн донарахованого єдиного внеску за 2019 рік та 203372,04 грн донарахованого єдиного внеску за 2023 рік, суд виходить з наступного.

У частині донарахованого єдиного внеску за 2019 рік у сумі 5473,44 грн:

Як вбачається з акта перевірки, вказана сума єдиного внеску донарахована відповідачем у зв`язку з висновком про завищення позивачем суми вартості документально підтверджених витрат на оплату праці за 2019 рік в сумі 24879,53 грн.

Оскільки судом під час оцінки податкового повідомлення-рішення № 00168442405 від 21.11.2024 року, в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2019 рік, встановлено протиправність висновку відповідача про завищення позивачем суми вартості документально підтверджених витрат на оплату праці за 2019 рік в сумі 24879,53 грн, суд приходить до висновку про протиправність вимоги ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2024 року №Ф00168362405, в частині донарахованого єдиного внеску за 2019 рік у сумі 5473,44 грн.

У частині донарахованого єдиного внеску за 2023 рік у сумі 203372,04 грн:

Як вбачається з акта перевірки, відповідачем донараховано позивачу суму єдиного внеску 203372,04 грн за 2023 рік у зв`язку з тим, що позивач сплатила єдиний внесок за 2023 рік у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, Водночас, відповідач стверджує про необхідність сплати єдиногол внеску у розмірі 22% від суми доходу (прибутку), отриманого у 2023 році.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно частини другої статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009 в аспекті положень частини 1 статті 67, пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов`язкових платежів) є суб`єкт або платник податку, об`єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги, що застосовано і до Закону про ЄСВ з урахуванням особливостей цього обов`язкового платежу.

У загальноприйнятому розумінні пільга - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правилом обов`язків або полегшення умов виконання їх, або звільнення (повне або часткове) від податків/борів (обов`язкових платежів) згідно з чинним законодавством. Пільга проявляється в зміні об`єкта, зменшенні бази чи зниженні ставки, її використання зменшує суму зобов`язання платника і, зрештою, визначає остаточний її розмір. Підстави для одержання податкових пільг - це визначені законодавством про податки та збори (обов`язкові платежі) особливості правового статусу суб`єкта, його діяльності (предмета податку/збору) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність, що надають йому право скористатися пільгою.

Таким чином, звільнення від обов`язку нарахування та сплати ЄСВ, тобто пільги по нарахуванню/сплаті ЄСВ встановлюється виключно Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і діє на час вирішення спірних правовідносин.

17.03.2022 року набрав чинності Закон України від 05.03.2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким зокрема розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» доповнено п.9-19 наступного змісту:

«Тимчасово, з 01.03.2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування воєнного стану, особи, зазначені у п.4, 5 та 51 ч.1 ст.4 цього Закону, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе. При цьому положення абз.2 п.2 ч.1 ст.7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовується».

За цих обставин, позивач, як особа, визначена п.4 ст.4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у 2023 році (періоді донарахування єдиного внеску) була звільнена від обов`язку обчислювати та сплачувати єдиний внесок за себе.

Водночас, згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2022 року у справі № 160/4933/20, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципу публічного права, тобто діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Принцип публічного права (в аспекті законності), закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип приватного права (в аспекті законності), унормований у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 12.06.2020 у справі № 484/813/17 та від 26.10.2021 у справі № 160/5982/19, конституційний принцип «свободи дій» означає, що для суб`єкта приватного права дозволено все, що не заборонено законом.

За цих обставин, суд погоджується з доводами позивача про те, що законодавець при звільненні платників податку від сплати єдиного внеску за себе у період воєнного стану не забороняв його сплату у розмірі мінімального страхового внеску, а тому суд приходить до висновку про правомірну сплату позивачем єдиного внеску у 2023 році у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць та протиправне донарахування відповідачем єдиного внеску за 2023 рік у розмірі 203372,04 грн.

Зважаючи на викладене, вимога ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2024 року №Ф00168362405 є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Така позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Відповідач ГУ ДПС в Полтавській області не надав доказів правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу (недоїмки), в частині оскаржуваних позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 5297,40 грн.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З огляду на ухвалення судом у цій справі рішення про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати сплаченого судового збору у розмірі 5297,40 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 44057192) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00168442405 від 21.11.2024 року, в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування за 2018 рік у розмірі 10975,61 грн за податковим зобов`язанням та 2743,90 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та за 2019 рік у розмірі 4478,31 грн за податковим зобов`язанням та 1119,58грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.11.2024 року №00168432405, №00168422405.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.11.2024 року №Ф00168362405, в частині донарахованого єдиного внеску за 2019 рік у сумі 5473,44 грн та за 2023 рік у сумі 203372,04грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 5297,40 (п`ять тисяч двісті дев`яносто сім гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у разі проголошення скороченого рішення.

Повне рішення складено 30 червня 2025 року.

Головуючий суддя Г.В. Костенко