Рішення № 128502201, 30.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10350/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Аракелян М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (сформована в системі «Електронний суд» 08.04.2025 року) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 через судимість на підставі п.п. «г» п.5 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» з 2003 року;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 , внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 через судимість на підставі п.п. «г» п.5 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» з 2003 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалами суду:

-від 14.04.2025 року позовну заяву залишено без руху;

- від 21.04.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрите провадження у справі; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження(ст. 262 КАС України).

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 10 серпня 2024 року, намагаючись виїхати за кордон, від працівників прикордонної служби ОСОБА_1 стало відомо, що інформація про нього в АІТС «Оберіг» неповна, а саме: не міститься інформація про його виключення з військового обліку військовозобов`язаних через судимість за тяжкий злочин (ч. 3 ст.140 КК України) з 2003 року на підставі п.п. «г`п.5ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу». Відповідно до обліково-послужної картки №4/333 (форма №6),позивач є таким, що з 2003 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 через судимість на підставі п.5 ст.37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу. Позивач, помилково вважаючи, що правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_3 на теперішній час є ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 , 13.08.2024 звернувся до нього із заявою про внесення змін до застосунку «Резерв+», про виключення його з військового обліку . Не отримавши відповіді на вказану вище заяву, позивач звернувся за правовою допомогою до адвоката Дячук І.В, яка склала відповідний запит та також направила на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 . Не отримавши відповіді у визначений Законом термін, представник позивача подав скаргу на бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 до ІНФОРМАЦІЯ_6 , Офіс Президента України, Генеральний штаб ЗСУ та ІНФОРМАЦІЯ_7 . 14.01.2025 на адресу вказаного представника позивача надійшов Лист №943/381 від 07.01.2025 ІНФОРМАЦІЯ_8 наступного змісту: «Надсилаю відповідь на Вашу скаргу щодо громадянина А.В.САМОХІНА. Повідомляємо, що підтвердити або спростувати статус ОСОБА_2 «Визнаного ВЛК непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку» не представляється можливим оскільки згідно даних єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» він перебуває на обліку рядового, сержантського та старшинського складу запасу в ІНФОРМАЦІЯ_9 як солдат, що був засуджений за кримінальні злочини. Також, ОСОБА_3 значиться як порушник правил ведення військового обліку та знаходиться в розшуку з 03.12.2024 через «Неприбуття за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначені у повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»)». У зв`язку з цим пропонуємо ОСОБА_4 особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_9 для підтвердження статусу «Визнаного ВЛК непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку». При собі мати наступні документи: паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків та військово-обліковий документ. У випадку незгоди з прийнятим рішенням, воно може бути оскаржене Вами в судовому порядку». Позивачу стало відомо, що він перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 та значиться як порушник правил військового обліку. Позивач 28.02.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_10 з відповідною заявою в якій просив: «Внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів всі відомості, які містяться в особовій справі та в обліково-послужні картці № 4/333 (форма №6) про виключення його, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 (раніше ІНФОРМАЦІЯ_3 ) через судимість на підставі п.п. «г» п.5 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»» (в редакції станом на 01.03.2003) з 2003 року». Вказаний вище Лист був отриманий відповідачем 03.03.2025. На час подачі даної позовної заяви відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_10 на адресу позивача не надходила.

Ухвала суду від 21.04.2025 року була надіслана та доставлена до «Електронного кабінету» відповідача 22.04.2025 року (а.с.62); у встановлений судом строк відзив на позовну заяву надано не було, про поважність причин неподання не повідомлено.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (а.с.19), перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_12 (а.с.27).

Згідно довідки МВС України Серія БІ, 100820 від 20.12.2000 року, виданої ОСОБА_1 , він засуджений 18.08.1999 року Овідіопольським районним судом Одеської області по ст. 140 ч.3 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі (а.с. 23-24), відбував покарання з 18.08.1999 року по 20.12.2000 року.

В матеріалах справи наявна «Учетно-послужная карточка» Форми №6 (мовою оригіналу) №4/333 видана ОСОБА_1 не придатний до військової служби та відповідно до п. 17 виключений з військового обліку за ст. 37.5 Закону України « Про загальний військовий обов`язок і військову службу» від 19.05.2003 року (а.с. 25-26).

Згідно скріншоту Військово-облікового документа Резерв+ ОСОБА_1 перебуває на обліку та порушив правила військового обліку, на обліку перебуває в ІНФОРМАЦІЯ_12 (а.с.27).

13.08.2024 року позивач звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою, у якій зазначив, що є особою, яка на підставі підпункту 6, пункту 6, статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації так як є виключеним з військового обліку від 19.08.2009р. На підставі викладеного просив розглянути заяву та внести відповідні відомості до застосунку Резерв+.

В матеріалах справи наявна скарга позивача від 07.12.2024 року до Міністерства оборони України, в якій зазначає, що 13.08.2024 року ОСОБА_1 направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 заяву з проханням внести зміни до застосунку «Резерв +», що він виключений з військового обліку. Жодної відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_5 не надійшло ОСОБА_1 на його заяву. У зв`язку з чим, 28.09.2024 року адвокатом Дячук І.В., було направлено в інтересах ОСОБА_1 , адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_5 з вимогою надати інформацію про стан розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.08.2024 року, а саме чи була вона задоволена та чи виключили працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на даний час (станом на дату звернення з цим запитом) з військовому обліку в реєстрі «Оберіг» і застосунку «Резерв +» та надати належним чином завірені копії відповідних підтверджуючих офіційних документів про виключення гр. ОСОБА_1 з військового обліку. Зазначений запит був отриманий адресатом 03.10.2024 року, що підтверджується витягом з Трекінгу відправлень Укрпошти.

Однак, станом на 08.12.2024 року жодної відповіді на адвокатський запит від 28.09.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_4 не було надано.

Позивач вказує, що його неправомірно внесли на військовий облік в системі «Оберіг» та просив:

провести службове розслідування по факту бездіяльності та неправомірних дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_13 та їх недбалого ставлення до своїх службових обов`язків (військової служби), що полягає в ігноруванні звернення (заяви) гр. ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), порушенні Закону України «Про звернення громадян» та внесенні неправдивих і неповних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг»), а саме військово-облікових (персональних) даних ОСОБА_1 .

У разі встановлення в діях посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_13 складу адміністративних, кримінальних або дисциплінарних правопорушень, вжити заходів щодо притягнення їх відповідальності згідно чинного законодавства України.

Зобов`язати посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_13 виконати покладені на них службові обов`язки, а саме внести зміни до Державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (реєстру «Оберіг»), відносно військово-облікових даних гр. ОСОБА_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), у графу «Категорія обліку» зняття/виключення», та графу «Підстава вказавши категорію обліку «Невійськовозобов`язаний» із зазначенням підстави виключення (а.с.28-37).

У відповідь на скаргу ІНФОРМАЦІЯ_14 07.01.2025 року надіслав відповідь (а.с.40), в якій повідомив, що підтвердити або спростувати статус ОСОБА_2 «Визнаного ВЛК непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку» не представляється можливим оскільки згідно даних єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» він перебуває на обліку рядового, сержантського та старшинського складу запасу в ІНФОРМАЦІЯ_9 як солдат, що був засуджений за кримінальні злочини. Також, ОСОБА_3 значиться як порушник правил ведення військового обліку та знаходиться в розшуку з 03.12.2024 через «Неприбуття за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначені у повістці (ст.. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»)».

У зв`язку з цим пропонували позивачу особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_9 для підтвердження статусу «Визнаного ВЛК непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку». При собі мати наступні документи: паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків та військово-обліковий документ (а.с.40).

28.02.2025 року позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів всі відомості, які містяться в особовій справі та в обліково-послужні картці № 4/333 (форма №6) про виключення, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 (раніше ІНФОРМАЦІЯ_3 ) через судимість на підставі п.п. «г» п.5 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»» (в редакції станом на 01.03.2003) з 2003 року (а.с.41-45).

Відповідь на заяву відповідачем не надана, докази зворотнього у матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи наявні докази підтвердження отримання відповідачем вищезазначених заяв позивача, відповідно до трекінгу АТ «Укрпошта» з відміткою про вручення поштових відправлень (а.с.46-47,38).

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, позивач оскаржив її до суду.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 2 статті 2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до абз. 5 ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовозобов`язані це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно до абз. 7 та 9 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024) взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають громадяни України: які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку.

Згідно ч. 5 ст. 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до п.1 вказаного Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

За змістом положень п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.

У абз. 3 п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.

Відтак до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить взяття та виключення військовозобов`язаних з військового обліку.

Відповідно до пункту «г» ч. 5 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 14.10.2003) виключенню з військового обліку у військових комісаріатах

підлягають громадяни: які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких

злочинів.

Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024, статтю 37 Закону України № 2232-ХІІ викладено в новій редакції.

Редакція статті 37 Закону України № 2232-ХІІ, яка є чинною з 18.05.2024, вже не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку військовозобов`язаних, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 8, 9 ч. 1 ст. 89 Кримінального Кодексу України (далі по тексту - ККУ), такими, що не мають судимості, визнаються: особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення; особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 90 ККУ строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового). Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м`яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м`якого покарання (основного та додаткового). Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить кримінальне правопорушення, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожне кримінальне правопорушення після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останнє кримінальне правопорушення.

Судом встановлено, що позивач відбував покарання у місцях позбавлення волі з 18.08.1999 по 20.12.2000 року, що підтверджується довідкою при звільненні від відбування покарання від 20.12.2000 року, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.23-24).

Відповідно до Обліково-послужної карточки Форми №6 у якій наявна відмітка про зняття з військового обліку, позивача виключено з військового обліку на підставі ч.5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з 19.05.2003, а саме на підставі: «виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів».

Вирішуючи спір, суд відхиляє доводи позивача, які ґрунтуються на тому, що він підлягає виключенню з військового обліку військовозобов`язаних відповідно до ч.5 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній до 17.05.2024), оскільки станом на червень 2025 року позивач в силу ст. 89 ККУ вважається таким, що не має судимості, адже термін після його умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі сягає більше двадцяти років.

Зокрема, суд виходить із того, що кримінальна відповідальність, будучи одним із видів юридичної відповідальності, є формою реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов`язаних зі скоєнням злочину. Юридичними фактами, що породжують вказані відносини і цим зумовлюють кримінальну відповідальність особи, є: а) суспільно небезпечна поведінка особи, яка порушує певні кримінально-правові норми; б) наявність обвинувального вироку суду, в якому ця поведінка визнана конкретним злочином; в) вступ даного вироку в законну силу.

Основною ж формою кримінальної відповідальності є покарання, що являє собою встановлений законом комплекс правових обмежень, в яких виявляються властивості покарання. Ці властивості включають не тільки призначення судом конкретного виду і розміру покарання, а й умови відбування покарання та умови звільнення від нього. Юридичним фактом, який припиняє кримінально-правові відносини і відповідно свідчить про повну реалізацію кримінальної відповідальності, є відсутність в особи (як правило, погашення чи зняття) судимості за скоєний нею злочин.

У Кримінальному Кодексі України інститут судимості регулюється окремим розділом, що тільки підкреслює його важливість. У ст. 88 КК України зазначено, що особа визнається судимою з дня набрання законної сили обвинувальним вироком до погашення або зняття судимості. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Таким чином, судимість на законодавчому рівні розглядається у площині певного статусу та конкретного строку перебування у цьому статусі особи.

З точки зору правореалізаційних процесів в кримінальному праві судимість особи, яка визнана винною у вчиненні злочину й відбула відповідний вид покарання, є завершальним етапом реалізації щодо вказаної особи кримінальної відповідальності. У цей період особа, яка має судимість зазнає різноманітні за обсягом обмеження прав і свобод, що передбачені нормами різних галузей права і застосовуються під час усього або частини строку, протягом якого зберігаються правові наслідки судимості, але не входять до змісту призначеного їй виду покарання.

Визначення дефініції «погашення судимості» як таке в законі відсутнє. У юридичній літературі пропонуються різні тлумачення цього поняття.

Водночас, у науковій літературі визначають погашення судимості як припинення стану судимості осіб у силу самого закону при дотриманні певних, ним передбачених, умов у всіх засуджених, крім осіб, позбавлених волі довічно.

Також під погашенням судимості розуміється така форма припинення судимості, за якої вона здійснюється автоматично (без спеціального рішення суду чи іншого акту органу державної влади) за умов, передбачених кримінальним законом.

Погашення судимості це самодіюче припинення судимості осіб, яким призначено покарання, яке було ними відбуте або вони були звільнені від його подальшого відбування, або звільнені від відбування покарання з випробуванням, після закінчення строків, встановлених ст. 89 КК України, за умови невчинення ними злочинів протягом таких строків.

Погашення судимості означає, що судимість особи втратила своє правове значення і така особа в подальшому не може зазнавати правообмежень кримінально-правового і загальноправового характеру, рівно як і усуватися від зобов`язаних вимог.

У постанові ККС ВС від 27.09.2018 у справі № 647/1831/15-к наведено висновок, згідно з яким припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.

З огляду на вищевикладене, відповідачем не допущено протиправної бездіяльності щодо не зняття позивача з військового обліку на підставі ч.5 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ.

З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку призовників та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту ч.5 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову (виходячи з тих вимог, які заявлені позивачем).

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінивши докази у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню у зв`язку із безпідставністю його вимог.

Підстав для виходу за межі позовних вимог суд не вбачає.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20грн. суд покладає на позивача.

Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян

.