Ухвала суду № 128502123, 30.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/23844/24

У Х В А Л А

30 червня 2025 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

встановив:

До суду з позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (далі- відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

- зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Ухвалою суду від 06 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи, що від сторін не надходило клопотань про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Як встановлено судом, 22.08.2024 р. відповідач надав відзив на позов, яким окремо стосовно строків звернення до суду Позивача звертає увагу суду, що Позивач отримував протягом 2020-2023 років щомісячно грошове забезпечення та щорічні одноразові грошові допомоги на оздоровлення. Жодного разу питань чи заперечень щодо розміру отриманих сум у Позивача не було. Позивача виключено зі списків особового складу ВМКЦ ПР та всіх видів забезпечення на підставі наказу Відповідача (по стройовій частині) від 16.05.2024 р. № 131. При звільненні Позивач отримав на руки грошовий атестат та у зазначеному витягу з наказу від 16.05.2024 р. № 131 інформацію про фактичне нараховане та виплачене Позивачу грошове забезпечення з повним переліком усіх складових грошового забезпечення, як основних, так і додаткових, на день виключення зі списків. Тобто, повна обізнаність Позивача зі складовими свого грошового забезпечення та іншими виплатами у найпізніший строк чітко визначається конкретною датою вручення зазначених документів, а саме - днем виключення зі списків ВМКЦ ПР, а саме - 16.05.2024 р. Натомість, позивач звернувся до суду 30.07.2024 року, вважаючи свої права порушеними, але не зазначив жодних аргументованих підстав чи поважних причин, які заважали йому з`ясувати це питання раніше - протягом строку в один місяць, встановленого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства Україниз.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, з урахуванням вказаної позиції відповідача , суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

При цьому слід зазначити, що у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України мають перевагу у застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України, якою установлено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби].

Практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та послідовною, та викладена, зокрема, у постановах від 27 грудня 2024 року у справі №420/15311/23, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, за правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин ( далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)

Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Верховний Суд неодноразово вже висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом № 2352-IX.

Так, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23 вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин) ( пункт 65.1. Постанови).

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Отже, з урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року. ( пункт 63.3. постанови Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23)

Як вбачається з матеріалів позову, підставою звернення позивача до суду з даним позовом є його не згода з правильністю нарахування та виплати грошового забезпечення під час проходження військової служби у відповідача, а саме за період з 30.01.2020 по 20.05.2023.

З огляду на нормативно-правове регулювання спірних відносин, заявлений позивачем спірний період (з 30.01.2020 по 20.05.2023 р.) умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) та після цього.

Період з 29 січня 2020 року до 18 липня 2022 року включно регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

Проте, період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Щодо початку перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відповідає ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Абзацами 1, 3 пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Пунктом 3 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 р. передбачено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, з-поміж іншого, грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

З наведеного слідує, що у разі звільнення з військової служби з військовослужбовцем повинні провести розрахунок всіх належних до виплати сум та видати грошовий атестат.

При цьому, суд наголошує, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Суд зазначає, що матеріали справи містять грошовий атестат Позивача, який за твердженням Відповідача був виданий особисто в день звільнення, та витяу з наказу від 16.05.2024 р. № 131 про звільнення, який містить інформацію про фактичне нараховане та виплачене Позивачу грошове забезпечення з повним переліком усіх складових грошового забезпечення, як основних, так і додаткових, на день виключення зі списків, що є доказом обізнаності позивача про порушення його прав та початком обчислення перебігу строку у даній справі.

З огляду на вказане, суд вважає помилковою позицію позивача, висловленою у заяві про поновлення строку, поданої разом з позовом, щодо дотримання строку звернення до суду встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України з огляду на те, що після отримання відповіді на адвокатський запит Позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.

Таким чином, суд встановив, що звернувшись до суду 30.07.2024 р. з позовними вимогами, які охоплюють спірний період з 19.07.2022 р по 20.05.2023 р., позивач не дотримався тримісячного строку звернення до суду.

Частиною 6 статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Поважними за змістом вказаної норми визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка вмотивована тим, що на момент виникнення спірних правовідносин з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, та Позивачем не було одержано ним письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів/з 29 січня 2020 р. по 20 травня 2023 р., інформації про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 роки, 01 січня 2023 року за останньою займаною посадою заявника, а відтак строк звернення позивача до суду підлягає поновленню.

Суд не погоджується з вказаною позицією представника позивача та спростовується вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду та фактичними обставинами справи.

За положеннями частини 13 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

З огляду на вказане та враховуючи, що факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі, тому пропонується представнику позивача надати заяву про поновлення строку звернення до суду з обов`язковим зазначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з позовними вимогами, які охоплюють спірний період з 19.07.2022 р. по 20.05.2023 р.

Керуючись ст.ст. 122, 123 КАС України, суд,-

ухвалив:

Позовну заяву залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали, а саме, надати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами, які охоплюють спірний період з 19.07.2022 р. по 20.05.2023 р, з обов`язковим зазначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.

Копію цієї ухвали надіслати позивачу.

У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.

Суддя В.А. Дубровна