Рішення № 128502086, 30.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11057/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 15.04.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка виразилася у не виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 14.09.2021 року по 30.03.2025 року;

3. Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку з 14.09.2021 року по 30.03.2025 року, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що вона проходила службу у 6 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та з 13.08.2021 була виключена з кадрів ДСНС України в зв`язку зі звільненням у відставку, що встановлено судом у справі № 420/22612/24. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2024, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025 по справі № 420/22612/24, 30.03.2025 відповідачем виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення за період з квітня 2017 року по 28.02.2018 та індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 13.08.2021 в загальному розмірі 142342,18 грн. При цьому, за період з квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року їй не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

17.04.2025 ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; витребувано від 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області довідку про суму нарахованого (виплаченого) грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення зі служби та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025 у справі №420/22612/24, із зазначенням складових такого грошового забезпечення; довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повних останніх місяці, що передували звільненню з посади, з визначенням середньоденного заробітку (грошового забезпечення).

02.05.2025 від представника відповідача 1 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС в Одеській області надійшов відзив (вх. №ЕС/42481/25), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У вказаному відзиві зазначили, що згідно наказу 13.08.2021 року позивача виключено зі списків особового складу загону. 30 березня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/22612/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 142342,18 грн. Як вбачається довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяця перед звільненням (копія додається) та встановлено судом по справі 420/11894/24 - середньоденний заробіток за останні два місяці перед звільненням склав 411,39 грн. Вирішуючи питання нарахування та виплати компенсації за несвоєчасний розрахунок, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 14.09.2021 року по 18.07.2022 має бути перерахований та виплачений позивачу окремо, що становить 307 днів х 411,39 грн = 126296,73 грн. А за періоді з 19.07.2022 по 30.03.2025, не більше 6 місяців (становить 184 дні), тобто за період з 19.07.2022 по 30.03.2025 становить: 184 х 411,39 грн = 75695,76 грн. Додатково зазначили, що приписами чинної редакції ст.117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв`язку із чим у даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку з Позивачем становить з 19.07.2022 по 30.03.2025, тобто 184 календарних днів. Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 30.03.2025 складає 201 992,49 грн (184 дні х 411,39 грн). В свою чергу, за відповідний період, що становить більш ніж 35 місяців ( з моменту звільнення 13.08.2021 до подачі позову по справі 420/22612/24 18.07.2024), які позивач зволікав перед зверненням до суду у справі №420/22612/24, вищевказаний тримісячний строк сплинув більш ніж 11 разів, тому вважає, що можливе застосування понижуючого коефіцієнта 11, відтак. 1 ДПРЗ вважає за можливе застосувати понижуючий коефіцієнт 11, який пов`язаний із зволіканням звернення позивача до суду із позовом в рамках справи № 420/22612/24. Відтак, за період сума середнього заробітку позивача повинна становити: 18362,95 грн (201992,49 грн /11).

Крім того вказали на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, оскільки останній обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як зазначив позивач у позовній заяві та не заперечується відповідачем « 13.08.2021 її звільнено із служби цивільного захисту, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення». Позивач отримала трудову книжку, остаточний розрахунок та з наступного дня відповідно ст. 120 КАС України почався перебіг строку позовної давності.

Інших заяв по суті станом на момент розгляду справи до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , проходив службу в 6 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління ДСНС в Одеській області та з 13.08.2021 була виключена з кадрів ДСНС у зв`язку зі звільненням у відставку, що не заперечується сторонами по справі.

Зі змісту позову вбачається, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2024, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025, по справі № 420/22612/24, 30.03.2025 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення за період з квітня 2017 року по 28.02.2018 та індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 13.08.2021 в загальному розмірі 142342,18 грн.

На підтвердження вказано позивачем долучено скриншот про зарахування грошових коштів у сумі 142342,18 грн. Дата 30 березня 2025 року. Опис: Zarakhuvannia bezghotivkovykh koshtiv 1006280\$2800\$виплата інд.. зг.рішення суду від 11.02.25 №420/22615/24 та від 16.10.24 №420/22612/24 для зарах.на карт.рах. ОСОБА_1 ІПН2396717927\$ без ПДВ\$. /а.с.4/

Однак, за твердженням позивачки, відповідач не виплатив середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 14.09.2021 по 30.03.2025.

Не погоджуючись з такими діями відповідачів, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.

Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Постановою суду від 27.07.2023 у справі №560/11025/22 встановлене право позивача при звільненні з військової служби на отримання грошового забезпечення.

Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Невиплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Позивачка звільнена зі служби цивільного захисту з 13.08.2021, що не заперечується сторонами.

Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 14.08.2021, з дня наступного за днем, у який позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.

Однак позивачем визначено період за який необхідно здійснити нарахування та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку з 14.09.2021 по 30.03.2025.

Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з цивільного захисту з 14.09.2021.

Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.

Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 14.09.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 по 30.03.2025 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 30.03.2025, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 по 18.01.2023.

Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 14.09.2021 по 18.07.2022, суд враховує таке.

Відповідно до довідки про заробітну плату позивача за червень - липень 2021 року загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 25095,35 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період 61 календарний день.

Таким чином, середній заробіток позивача складає 411,40 грн (25095,35 грн / 61 день).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 14.09.2021 по 18.07.2022 становить 308 календарних дні.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 142342,18 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум проведеного на виконання рішення суду у справі №420/22612/24) 126711,20 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (308 дні х 411,40 грн)) = 12,34%.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 14.09.2021 по 18.07.2022 та з врахуванням принципу співмірності становить 15636,16 грн (411,40грн х 308 календарних дні х 0,1234).

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 30.03.2025 суд враховує обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), що становить 184 календарних дні (з 19.07.2022 по 18.01.2023). Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 75697,60 грн (411,4грн х 184 календарних дні).

З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов`язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції статті 117 КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ та після суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 91333,67 грн (за період з 14.09.2021 по 18.07.2022 в розмірі 15636,15 грн) та (з 19.07.2022 по 18.01.2023 у розмірі 75697,60 грн.)

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Що стосується твердження представника відповідача стосовно пропуску строку звернення з позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 КАС України).

Згідно з частиною 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем проведений 30 березня 2025 року, отже місячний строк на звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати.

Наведений висновок суду щодо моменту початку відліку місячного строку на звернення до суду узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.02.2023 у справі №480/2878/23.

Отже, останнім днем на звернення до суду із таким позовом є 29.04.2025, позовну заяву зареєстровано в Одеському окружному адміністративному суді 15.04.2025, а тому строк на звернення до суду не пропущено.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

В матеріалах справи містяться платіжна інструкція №0.0.4307145442.1 від 13.04.2025 про сплату позивачем судового збору у сумі 1211,20 грн.

Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за доцільне стягнути з 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн, що був сплачений позивачем при поданні позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації, за період з 14.09.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023.

Зобов`язати 6 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації за період з 14.09.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023 у загальному розмірі 91333,67 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн, що був сплачений позивачем при поданні позовної заяви.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 );

Відповідач 6 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Ніни Строкатої, 41, код ЄДРПОУ 39010880).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА