Ухвала суду № 128500705, 27.06.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову у задоволені заяви про відстрочення (розстрочення)

виконання судового рішення

27 червня 2025 року м. КиївСправа №320/56637/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про відстрочення виконання судового рішення, зміни, встановлення способу його виконання в адміністративній справі

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській областіпровизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 у справі №320/56637/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2025 апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії повернуто заявникові.

05 червня 2025 року від представника Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області надійшла заява «про наявність підстав для відстрочення виконання судового рішення, зміни, встановлення способу його порядку», в якій заявник просить суд:

«Ухвалити у справі № 320/56637/24 на підставі ст. 378 КАС України судове рішення щодо зміни або визначення способу виконання судового рішення (рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 у справі № 320/56637/24), включивши до його (способу) складу учинення у межах встановлених судом розумних строків вказаних вище за текстом юридично значимих дій, а саме:

1)виконання позивачем ( ОСОБА_1 ) покладеного на нього положеннями ч. 1 ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб», ч. 1 ст. 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» обов`язку шляхом повідомлення своєю заявою згідно із п. З розділу І «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про усі відомі йому (позивачу), зокрема, й з листа Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області № 51/17/В-3243/24 від 29.10.2024, обставини, які спричиняють зміну (збільшення та/або зменшення) розміру його пенсії у зв`язку із зростанням з 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2)підвищення у встановленому порядку згідно із висновком, викладеним в абз. 2 (п/п. 1)п. 62 мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, розміру грошового забезпечення, яке нараховується і сплачується військовослужбовцям Служби безпеки України та з якого відповідно до ч. З ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб» обчислюється пенсія позивача ( ОСОБА_1 ), у зв`язку із зростанням із 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб та здійснення сплати із одержаного внаслідок цього підвищення приросту грошового забезпечення (утому числі з приросту посадового окладу, окладу за військовим званням) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

3)отримання Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області згідно із «Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45, від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві списку із зазначенням у ньому ОСОБА_1 як особи, пенсія якої підлягає перерахунку.

Відстрочити (відтермінувати) виконання ухваленого іменем України у справі № 320/56637/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 відповідно до ст. 378 КАС України до моменту завершення перелічених вище за текстом у п.п. 1-3 юридично значимих дій у межах встановлених судом розумних строків з метою забезпечення дотримання вимог ч. 1 ст. 68 Конституції України.

Ухвалити у справі № 320/56637/24 рішення щодо зміни способу виконання судового рішення (рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 у справі № 320/56637/24) у частині, що стосується розподілу судових витрат, шляхом заміни стягнення з Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області компенсації судового збору, сплаченого позивачем ОСОБА_1 , на повернення йому (позивачу) на підставі п. 11 ч. 2 ст. З Закону України «Про судовий збір» сплаченого ним судового збору у повному обсязі з метою відвернення протиправного спричинення шкоди державі, державним інтересам у сфері національної безпеки.».

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.06.2025 заяву передано на розгляд судді Жуковій Є.О.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті цього Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною першою статті 378 КАС передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин 2, 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Разом з тим, згідно з частинами третьою та четвертою статті 378 КАС підставою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При цьому, за правилами частини п`ятої цієї статті відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.

Із системного аналізу наведених положень слідує, що відстрочення, розстрочення виконання рішення суду здійснюється у виняткових випадках і є правом, а не обов`язком суду, а відповідне рішення приймається судом на основі закону та власних переконань.

Необхідною умовою для надання відстрочення виконання рішення суду є наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини справи.

У свою чергу, підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути лише конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, тому всі ці обставини повинні бути доведені заявником.

Належних та обґрунтованих доказів, які б підтверджували обставини щодо істотного ускладнення виконання рішення, суду надано не було.

Отже, виняткові обставини, що ускладнюють виконання судового рішення, які підтверджені належними та допустимими доказами, заявником (відповідачем) не наведені. Доказів неможливості виконання судового рішення підприємством не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявником не надано доказів на підтвердження наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, у зв`язку із чим процесуальна необхідність відстрочення/розстрочення виконання рішення суду не встановлена.

У постанові від 06.12.2019р. по справі № 2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 30.01.2020 р. по справі № 819/150/17, при розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання відстрочення не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися наміри боржника, що свідчать про його бажання виконати рішення.

Отже, відстрочення виконання рішення суду не звільняє боржника від його виконання, а лише його відтерміновує на певний час до настання певних обставин.

Відповідач не зазначив будь-яких конкретних обставин або подій, з настанням яких пов`язується можливість виконати судове рішення, а без цього відстрочення виконання судового рішення буде просто дозволом на його невиконання, що суперечить цілям та завданням адміністративного судочинства.

Щодо посилань заявника на зміну або визначення способу виконання судового рішення, суд акцентує, встановлення чи зміна способу виконання рішення можливе за заявою стягувача чи державного виконавця, натомість з даною заявою звернувся представник Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області, який є відповідачем у справі.

Водночас в силу положень ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Принцип обов`язковості судових рішень, як один з визначальних принципів здійснення правосуддя в Україні, полягає в обов`язковому виконанні на всій території України судових рішень, що набрали законної сили, а також у встановлені відповідальності за невиконання таких рішень.

Вказаний принцип обов`язковості судових рішень поряд із Конституцією України відображений і в багатьох кодифікованих законах України, зокрема в Кодексі адміністративного судочинства України (КАС України).

Так, відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Крім того, згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (п. 40 Рішення від 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції") право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у Рішенні від 15.03.2001 року у справі "Піалопулос та інші проти Греції", якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.

Згідно з п. 66 Рішення Європейського Суду у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy) ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Також в Рішенні від 29.06.2004 року у справі "Войтенко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Відтак суд доходить висновку, що невиконання боржником судового рішення, що набрало законної сили, може свідчити про порушення права особи, гарантованих пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

З огляду на викладене суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Керуючись положеннями ч. 4 ст. 243, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у задоволенні заяви представника Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про відстрочення виконання судового рішення у справі №320/56637/19.

2. Відмовити у задоволенні заяви представника Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі №320/56637/19.

Ухвала, відповідно до змісту ч. 2 ст. 256 та п. 5 ч. 1 ст. 294 КАС України, набирає законної сили з моменту її підписання, та може бути оскаржена за правилами статей 295-297 КАС України.

Суддя Жукова Є.О.