Рішення № 128499519, 30.06.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 рокуСправа №640/35560/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування припису №586 від 12.10.2021р., -

УСТАНОВИВ:

30.11.2021р. (згідно відомостей Укрпошта) Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, третя особа: ОСОБА_1 та просить:

- визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві №586 від 12.10.2021р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорюваним приписом було зобов`язано позивача усунути порушення вимог законодавства про захист прав споживачів, які зафіксовано в акті №4390-І від 12.10.2021р., а саме: врахувати показники вузла розподільного обліку теплової енергії в квартирі АДРЕСА_1 ; здійснити перерахунок за опалювальні періоди з урахуванням показників вузла розподільчого обліку теплової енергії, встановленого в квартирі АДРЕСА_1 . Позивач не погоджується із вказаним приписом, вважає його таким, що винесено з неповним встановленням необхідних обставин, невідповідності висновків перевірки обставинам справи та нормам чинного законодавства, а також таким, що, у разі його виконання, призведе до порушення прав третіх осіб, з огляду на наступне, а саме: в акті перевірки прізвище заявника, за зверненням якої було проведено позаплановий захід, зазначено не вірно, а отже, акт та припис №586 складено на іншу особу; відповідачем у акті зазначено «….нарахування за послугу теплопостачання без урахування показників квартирного засобу обліку….», тобто, із вказаного речення незрозуміло чи нарахування здійснювались, чи не здійснювались позивачем; відповідачем у акті та у приписі №586 не вказано за який саме опалювальний період/періоди позивачем необхідно виконати перерахунок ОСОБА_1 , через що виконання такого припису є неможливим; відповідачем не були з`ясовані усі обставини, які слугували зверненню споживача ОСОБА_1 , а відтак, захід проведено з порушенням вимог ст.6 Закону; у будинку по АДРЕСА_2 має місце вертикальна схема системи централізованого опалення, а отже, для виконання абз.2 п.10 Постанови №829 необхідне встановлення у квартирі АДРЕСА_3 приладів розподілювачів теплової енергії на всіх радіаторах опалення, які є в наявності в квартирі, проте, згідно акту обстеження від 21.11.2021р. №21/11-1, складеного ТОВ «МБК «ГАРАНТ», технічна можливість встановлення вузлів розподільчого обліку у квартирі АДРЕСА_1 відсутня, тому споживачу рекомендовано встановити прилади-розподілювачі теплової енергії на радіаторах опалення, зазначив, що згідно до ч.7 ст.4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», який має вищу юридичну силу, вузли розподільчого обліку теплової енергії у випадках, коли це технічно неможливо, не встановлюються; у зверненні від 06.04.2021р. ОСОБА_2 вказала, що робочий проект квартирного вузла обліку теплової енергії погоджений за затверджений посадовою особою КП «Київенерго» від 27.04.2018р., тобто, попередньою тепловою організацією, позивач набув статусу теплопостачальної організації з 01.05.2018р. та не є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго», що не було враховано відповідачем; споживачем надано робочий проект обладнання вузла обліку теплової енергії, який у розумінні Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» не є приладом розподілювачем теплової енергії, з наданих схем вбачається, що облік здійснюється не на всіх опалювальних приладах, документів на підтвердження того, що всі опалювальні прилади в квартирі обладнані приладом розподілювачем теплової енергії, споживачем не надані; встановлення приладів регулювання та обліку тепла окремої квартири в багатоповерховому будинку з вертикальною системою опалення призводить до втручання в систему опалення, і як наслідок, веде до порушення як гідравлічного режиму системи опалення, так і теплового балансу будинку в цілому за пунктами 12.3.2 ДБН В.3.2-2-2009, ДБН В.2.5-67:2013, ДБН В.2.2.15, ДБН В.2.5.39; виконання вимог припису призведе до некоректного визначення фактичного обсягу споживання послуги з централізованого опалення, наслідком яких будуть мати місце необґрунтовані (завищені) нарахування для тих споживачів, квартири яких не обладнані приладами обліку теплової енергії, розрахунковий тариф для таких осіб збільшиться втричі та призведе до необхідності донарахування третім особам близько 50000 грн., що буде мати наслідком дискримінаційних умов для тих споживачів, яким буде відмовлено у взятті на абонентський облік приладу обліку у теперішній час у порівнянні з тими споживачами, яким ознаки наявності приладу обліку повернуть на виконання вимог припису. За викладеного, позивач вважає, що враховуючи відсутність у споживачів приладів розподільного обліку, виконання визначених вимог припису, є неможливим та неправомірним. Також позивач послався у позові і на судову практику по аналогічному предмету спору щодо зняття з абонентського обліку лічильника обліку теплової енергії у будинках з комбінованою (змішаною) системою опалення, зокрема, постанову Київського апеляційного суду від 05.11.2020р. у справі №754/2479/20, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16.07.2020р. у справі №753/2748/20, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09.09.2020р. у справі №756/12280/19 за якими визнано неправомірним врахування показників вузлів розподільного обліку (квартирних лічильників) у опалювальний сезон 2018-2019, оскільки останні встановлені з порушенням (не відповідають усім чотирьом критеріям) п.6 Порядку №829 (а.с.1-7 том 1).

У відповіді на відзив від 21.01.2022р. позивач додатково зазначив про можливість зняття квартирних засобів обліку з абонентського обліку згідно умов пункту 9 Договору. А щодо набрання законної сили Порядком №829, позивач зазначив, що вказаний порядок вступив у силу в період діяльності КП «Київтеплоенерго», а отже, при прийнятті рішення щодо врахування під час нарахування показників приладів обліку повинно здійснюватися в рамках чинного законодавства (а.с.162-163 том 1).

Також у письмових поясненнях позивача від 26.02.2025р. та від 03.03.2025р. позивачем повідомлено, що позиція щодо правомірності застосування до спірних правовідносин, які мали місце 26.06.2018р. вимог приписів постанови №829, яка набрала законної сили 24.10.2018р. позивачем була викладена у позовній заяві та у відповіді на відзив, дана позиція залишається незмінною та такою, що відповідає нормам чинного законодавства. Додатково позивач зазначив, що у спеціальному Законі України «Про захист прав споживачів» давати суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про порушення прав споживачів має право лише центральний орган виконавчої влади, в той же час, згідно до Положення про Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, останнє є територіальним органом Держпродспоживслужби та їй підпорядковане, а відповідно, до повноважень відповідача, як територіального органу, не віднесено складання вище зазначеного припису, що є самостійною підставою для його скасування, як винесеного поза межами повноважень; позивач також зазначив, що направлення на проведення заходу від 23.09.2021р. №3536 було винесено з порушенням Закону №877, а саме: направлення не містить конкретних питань, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення позапланового заходу, у зв`язку з чим є незрозумілим, які саме питання під час здійснення заходу будуть розглядатися, тобто, направлення містить порушення норм чинного законодавства та сталої судової практики, зокрема, відображеної у постановах Верховного Суду від 13.04.2021р. у справі №560/1674/19, від 07.07.2022р. у справі №280/1736/19 та інших(а.с.66-74 том 2).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2021р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи згідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.75 том 1).

У подальшому, 03.02.2025р. (згідно листа від 31.01.2024р. №03-19/3148/24) на виконання положень п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, наведена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду (а.с.193 том 1).

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025р. вказану справу було передано для розгляду судді Конєвій С.О. (а.с.194 том 1).

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєвої С.О. від 10.02.2025р. дана справа була прийнята до свого провадження, її судовий розгляд було призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами згідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України з 11.03.2025р., а також зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази в обґрунтування правомірності прийняття оспорюваного припису, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.195 том 1).

На виконання вимог зазначеної вище ухвали суду 17.03.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що у квітні 2021р. за зверненням гр. ОСОБА_1 про порушення позивачем законних підстав споживача при нарахуванні плати за послуги теплопостачання на підставі погодження Держпродспоживспілки, наказу №4390 від 23.09.2021р. та направлення на перевірку від 23.09.2021р. №3536, посадовими особами відповідача був проведений позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів за результатами якого був складений акт №4390-І від 12.10.2021р., у якому виявлено порушення вимог законодавства, а саме: під час проведення перевірки на підставі звернення гр. ОСОБА_1 встановлено, що в опалювальні періоди проведено нарахування за послугу теплопостачання без урахувань показників квартирного засобу обліку, що не відповідає абзацу 2,3 пункту 9 Привал №630 у зв`язку із чим на підставі ч.8 ст.7 Закону №877 було видано обов`язковий для виконання припис від 12.10.2021р. №586 зі строком усунення виявлених порушень до 04 грудня 2021 року. Відповідно до звернення гр. ОСОБА_1 було встановлено, що нею як споживачем було погоджено робочий проект квартирного вузла обліку теплової енергії, який було затверджено посадовою особою ПАТ «Київенерго» від 27.04.2018р., а актом прийняття на комерційний облік від 26.06.2018р. представником вказаного ПАТ «Київенерго» даний вузол обліку теплової енергії був взятий на облік. Разом з тим, відповідач повідомив гр. ОСОБА_1 , а також і відповідача про те, що вказаний вузол обліку у програмному комплексу підприємства позивача було знято з обліку вузли розподільного обліку, що встановлені у будинках з внутрішньобудинковою вертикальною системою подачі теплоносія, як такі, що не відповідають вимогам законодавства, зокрема, не відповідають постанові КМУ №829, яка набрала чинності 24.10.2018р. Представник відповідача зазначив, що лічильник тепла гр. ОСОБА_1 у її квартирі АДРЕСА_1 уже був встановлений та взятий на облік 26.06.2018р., технічних вимог, встановлених Постановою №829, станом на 26.06.2018р. не існувало, а отже підстав для зняття позивачем лічильника тепла з обліку з 01.10.2019р. (згідно листа позивача від 11.10.2021р. №30/3/2/16207) є повністю безпідставним та незаконним, оскільки відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі і поширюють свою дії тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами та іншими нормативно-правовими актами чинності, тобто, з моменту набрання цим актом чинності, і не поширюються на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом чи нормативно-правовим актом. Також відповідач зазначив і про те, що Постанова КМУ №829 не передбачає порядку зняття з обліку лічильника споживачів, які були погоджені та взяті на облік до набуття чинності цієї постанови та не встановлює заборони щодо врахування показників по даним лічильника, які надаються споживачами. Жодною нормою законодавства, на які посилається позивач, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, до набрання чинності Постановою КМ №829, також і Порядком №270 від 12.10.2018р. не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку (приладу розподілювача теплової енергії), який раніше був прийнятий на абонентський облік. Отже, на переконання відповідача, у позивача були відсутні правові підстави для зняття з обліку індивідуального лічильника гр. ОСОБА_1 за вказаною адресою, який був погоджений та взятий на облік до прийняття та набрання чинності Постановою КМУ №829, ще 26.06.2018р., а тому позивачем порушено абз.2 пункту 10 Привал №630 відповідно до якого справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається. Протиправність дій позивача також підтверджена і роз`ясненням Міністерства розвитку громад та територій України від 11.02.2020р. №7/9.3.1/2349-20, тому на вже встановлені відповідно до проектів прилади розподільного обліку теплової енергії, які прийнято на абонентський облік до затвердження Постанови КМУ №829, складання акту про технічну можливість їх встановлення згаданою постановою не вимагається. Також і матеріали справи не містять доказів того, що індивідуальний лічильник за адресою: АДРЕСА_4 у гр. ОСОБА_1 встановлений з порушенням вимог Постанови КМУ №829, а відтак, такі твердження позивача є безпідставними. Також відповідач наголошував і на тому, що посилання на норми п.12.3.2 ДБН В.3.2-2-2009, якими врегульовані питання капітального ремонту та реконструкції житлового будинку жодним чином не стосується будинку по АДРЕСА_2 , оскільки проекти реконструкції чи капітального його ремонту не розроблялися, і не проводилися, а відтак, є повністю безпідставними. Щодо судової практики, на яку посилається позивач у позові, то відповідач зазначив, що обставини у вказаних справах не є подібними, лічильники тепла в квартирах були встановлені у різний час та при різних обставинах, у наведених правовідносинах Головне управління не було стороною, предмети спору у них не є тотожними, а тому обставини, встановлені у цивільних правах не є підставою для звільнення від доказування у цій справі за ч.4 ст.78 КАС України. В свою чергу, відповідач послався на правову позицію, викладену у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021р. у справах №759/13222/20, від 22.01.2022р. №640/16549/20 у подібних правовідносинах, де стороною у справі виступав відповідач (а.с.199-206 том 1).

У додаткових поясненнях відповідача, які надійшли через систему «Електронний суд» 08.04.2025р. представник відповідача зазначив, що твердження позивача про те, що Головне управління не є центральним органом виконавчої влади, тому оспорюваний припис був винесений органом, якому не надано права його виносити, позивачем не було обрано та обґрунтовано як підстави заявленого позову, позов таких посилань не містить. А враховуючи те, що позивачем у відповідності до ч.1 ст.47 КАС України не було подано до суду заяви про зміну підстави позову, а позовна заява не містить вище зазначених обґрунтувань суд позбавлений можливості розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені ним в установленому порядку про що свідчать і висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.08.2022р. у справі №640/18913/20. Також відповідач вважає, що умовиводи позивача стосовно відсутності повноважень у Головного управління на складання приписів спростовуються листом Міністерства юстиції України від 18.01.2013р. №15792-0-33-12/7.1, зазначив, що у провадженні різних судових інстанцій неодноразово розглядалися справи з повністю аналогічними позовами КП «Київтеплоенерго» до Головного управління Держпрожспоживслужби в м. Києві про визнання протиправними та скасування приписів, за якими приписи визнані законними та такими, що не підлягають скасуванню, відтак, вважає, що письмові пояснення позивача вводять суд в оману, тому є необґрунтованими (а.с.81-84 том 2).

Третя особа ОСОБА_1 ухвалу суду від 10.02.2025р. отримала особисто 10.03.2025р., що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням 0610230520308, наявним у справі (а.с.79 том 2).

На вимогу ухвали суду від 10.02.2025р. третьою особою письмових пояснень по суті позову надано не було, про причину їх не надання третя особа суд не повідомила.

За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 30.06.2025р., у зв`язку з перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, а, відтак, об`єктивну неможливість розгляду даної справи у вищенаведені строки, розгляд даної справи було продовжено на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 30.06.2025р. (а.с.95 том 2).

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 30.06.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

У квітні 2021 року до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві надійшов лист від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг №№595/18.4.3/9-21 від 13.04.2021р., лист від Державної регуляторної служби №1794/0/20-21 від 09.04.2021р. та звернення гр. ОСОБА_1 від 06.04.2021р., що мешкає за адресою: АДРЕСА_4 про порушення КП «Кивїтеплоенерго» законних прав споживача при нарахуванні плати за послуги теплопостачання (а.с. 220-225 том 1).

30.04.2021р. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів надала Головному управлінню Держпродспоживспілки в м. Києві погодження №15.3-8/10234 та зобов`язала здійснити позаплановий захід державного нагляду (контролю) в частині захисту прав споживачів на підставі звернення фізичних осіб про порушення їх законних прав суб`єктом господарювання КП «Київтеплоенерго» за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, буд. 83/53 (а.с. 219 том 1).

На підставі наведеного вище погодження, Головним управлінням було видано наказ №4390 від 23.09.2021р. про проведення з 29.09.2021р. по 12.10.2021р. позапланового заходу (перевірки) у КП «Київтеплоенерго» щодо дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при наданні послуг з питань, викладених у зверненні гр. ОСОБА_1 (за вх. №Т-2574 від 05.05.2021) (а.с.226 том 1).

Також було видано направлення від 23.09.2021р. №3536 на проведення заходу, у якому зазначено як підстава для здійснення заходу звернення гр. ОСОБА_1 (за вх. №Т-2574 від 05.05.2021), як предмет здійснення заходу дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при наданні послуг, з питань, викладених у зверненні гр. ОСОБА_1 (а.с.98,227 том 1).

За результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, Головним управлінням Держпродспоживслужби в місті Києві складено Акт від 12 жовтня 2021 року № 4390-1, в якому зафіксовано, що під час проведення перевірки на підставі звернення гр. ОСОБА_1 встановлено, що в опалювальний період нарахування за послугу теплопостачання проведено без урахування показників квартирного засобу обліку, що не відповідає абзацу 2,3 пункту 9 Договору про надання послуг з централізованого постачання гарячої води населенню та централізованого опалення, що є порушенням абзацу 2 пункту 10 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодно та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі Правила №630) про що свідчить зміст копії наведеного акту, наявного у справі (а.с.27-60 том 1, а.с.1-34 том 2).

Надалі, на підставі вищевикладеного, відносно КП «Київтеплоенерго», Головним управлінням Держпродспоживслужби в місті Києві було видано обов`язковий до виконання Припис від 12 жовтня 2021 року № 586 про усунення виявлених порушень за змістом якого, КП «Київтеплоенерго» зобов`язано:

1. Усунути порушення вимог законодавства про захист прав споживачів, зазначених у акті від 12.10.2021р. №4390-І;

2. Про виконання припису та вжиті заходи надати інформацію Головному управлінню Держпродспоживслужби в місті Києві, з документальним підтвердженням до 04 грудня 2021 року(а.с.64-65 том 1, а.с.35 том 2).

Не погоджуючись із наведеним вище приписом від 12.10.2021р. №586, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного позову, а відтак, у його задоволенні позивачеві слід відмовити, виходячи з наступного.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, інших органів в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушень вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно із частинами першою, одинадцятою статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом. Плановий чи позаплановий захід щодо суб`єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником. Плановий чи позаплановий захід щодо фізичної особи - підприємця має здійснюватися за його присутності або за присутності уповноваженої ним особи.

Згідно пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба).

Пунктом 1 Положення про Держпродспоживслужбу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №667 (далі по тексту - Положення №667), визначено, що Держпродспоживслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема, у галузі державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері.

Відповідно до пункту 3 Положення №667 одним з основних завдань Держпродспоживслужби є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про захист прав споживачів.

Держпродспоживслужба, відповідно до покладених на неї завдань, встановлених підпунктом 6 пункту 4 Положення №667, у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотримання законодавства про захист прав споживачів (у тому числі споживачів виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння): перевіряє додержання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері торгівлі і послуг, вимог законодавства про захист прав споживачів, а також правил торгівлі та надання послуг; проводить контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію відповідно до закону; накладає на суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення за порушення законодавства про захист прав споживачів; передає матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки кримінального правопорушення, органам досудового розслідування.

Держпродспоживслужба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи (пункт 7 Положення №667).

Відповідно до вимог частини сьомої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.

У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Згідно частини восьмої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» припис - це обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що саме до повноважень територіальних оргінів Держпрожспоживслужби віднесені повноваження щодо проведення, зокрема, позапланових заходів державного нагляду (контролю) та винесення приписів адресованих суб`єкту господарювання про усунення виявлених порушень, які є обов`язковими до виконання, а відтак, аргументи позивача про те, що оспорюваний припис винесено поза межами повноважень відповідача, спростовуються вищенаведеними нормами чинного законодавства, тому є неспроможними.

Правовідносини з постачання фізичними особами центрального опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (далі - Правила №630).

Згідно пункту 1 Правил №630, ці правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 Правил №630 справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»:

- вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності);

- вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.

Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії затверджується Кабінетом Міністрів України. За наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов`язковим.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 року №829 затверджено Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії (далі - Порядок №829).

Пунктом 6 Порядку №829 передбачено, що технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку наявна за відповідності внутрішньобудинкової системи опалення всім таким критеріям: окреме відгалуження системи опалення для окремого приміщення, наявність якого встановлено під час візуального огляду та яке передбачене принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення будівлі (за наявності); принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення передбачено технічну можливість встановлення автоматичних регуляторів температури в приміщеннях для регулювання споживання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що не призведе до порушень гідравлічного режиму внутрішньобудинкової системи опалення будівлі; під час встановлення вузла розподільного обліку буде забезпечено дотримання вимог застосування засобу вимірювальної техніки та умов його належної експлуатації, що зазначені у технічній (супровідній) документації на цей засіб; можливість забезпечення вільного доступу для зняття показань приладу обліку, його обслуговування, заміни під час подальшої експлуатації.

Згідно пункту 3 Порядку №829 розподільний облік споживання комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж і оснащена вузлами комерційного обліку теплової енергії, забезпечується шляхом встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії на вводі трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення в окреме приміщення будівлі або приладів - розподілювачів теплової енергії на опалювальних приладах.

Відповідно до вимог пункту 10 Порядку №829 оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09 серпня 2018 року №205, за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов`язковим.

В свою чергу, слід зазначити, що Порядок №829 набрав чинності лише 24 жовтня 2018 року, тому положення та вимоги даного порядку мають застосовуватися (до нових відносин, які визначають процедуру встановлення вузлів розподільного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії) з моменту чинності даного порядку, та не мають зворотної сили до вже встановлених лічильників, які були прийняті на облік.

Відповідно до статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, слід зазначити, що Порядок №829 не передбачає зняття з обліку тих лічильників споживачів, які були погоджені та взяті на облік до набуття чинності цієї постанови, та не встановлює заборони щодо врахування показників по даним лічильникам, які надаються споживачами.

Також, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку та відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, до набрання чинності Порядку №829.

Так, згідно пункту 12 Порядку прийняття приладу обліку на абонентський облік, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвиту, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 жовтня 2018 року №270 (далі Порядок №270), не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку (приладу - розподілювача теплової енергії), який раніше був прийнятий на абонентський облік, в приміщенні реконструйованої, капітально відремонтованої будівлі, якщо реконструкція, капітальний ремонт будівлі були здійснені без заміни такого вузла обліку (приладу - розподілювача теплової енергії).

А відтак, доводи позивача щодо посилань на норми п.12.3.2 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» є безпідставними та неспроможними, оскільки навіть у разі проведення реконструкції або капітального ремонту будівлі повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку (приладу розподілювача теплової енергії), який раніше був прийнятий на абонентський облік, не вимагається за наведеним п.12 Порядку №270.

Аналогічну правову позицію щодо аналогічної ситуації було викладено і в постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021р. у справі №759/13222/20 та від 25.01.2022 року у справі № 640/16549/20.

Разом з тим, як встановлено судом зі змісту позову, за твердженням позивача, після введення в дію нового Порядку № 829, на відміну від попереднього порядку, встановлення абонентом індивідуального вузла розподільного обліку тепла (квартирного лічильника) можливе лише при горизонтальному розведенні інженерних мереж.

В той же час, квартира АДРЕСА_1 , власником якої є гр. ОСОБА_1 , розташована у будинку, де подача теплоносія здійснюється за вертикальною системою.

У вказаній квартирі гр. ОСОБА_1 був встановлений квартирний вузол обліку теплової енергії, який був прийнятий на комерційний облік ПАТ «Київенерго» (попереднім постачальником послуги) 26.06.2018р., що не заперечується учасниками справи.

Надалі, після зміни постачальника послуги, яким став КП «Київтеплоенерго» (позивач у справі) та після набрання чинності Порядком №829, тобто після 24.10.2018р., позивачем вказаний квартирний лічильник гр. ОСОБА_1 був знятий з абонентського обліку з 01.10.2019р., що підтверджено самим позивачем у позові, відповіді на відзив, письмових поясненнях та змістом його листа від 11.10.2021р. №30/3/2/16207.

Тобто, із наведених встановлених судом обставин слідує, що позивачем 01.10.2019р. був знятий з абонентського обліку вузол розподільного обліку тепла (квартирний лічильник) гр. ОСОБА_1 у її квартирі, який було встановлено та взято на абонентський облік ще 26.06.2018р., що суперечить вищенаведеним положенням чинного законодавства, а відтак, є незаконним.

Такий висновок адміністративним судом робиться з урахуванням того, що на момент встановлення (26.06.2018р.) гр. ОСОБА_1 вузла розподільчого обліку теплової енергії ПАТ«Київенерго» (попередній виконавець послуг) здійснював розподіл обсягів комунальних послуг, а тому суд приходить до висновку, що зміна законодавства, яка мала місце 24.10.2018р. (набрання чинності Порядку №829), що регулює питання порядку встановлення та прийняття на облік вузла розподільчого обліку теплової енергії, не припиняє можливість споживача теплової енергії за наявності встановленого у передбаченому порядку (на момент встановлення-26.06.2018р.) індивідуального приладу обліку тепла оплачувати такі послуги за показниками відповідного лічильника.

Зміна законодавцем технічних вимог щодо порядку встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії (квартирних лічильників) не є підставою для встановлення споживачем нового обладнання для обліку тепла, за умови, що таким споживачем до прийняття нового Порядку № 829 вже встановлено індивідуальний вузол розподільчого обліку теплової енергії.

Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, було визначено право споживача на встановлення квартирних засобів обліку та взяття їх на абонентський облік, а також проведення оплати за спожиті послуги згідно з показниками індивідуальних приладів обліку.

Отже, показники лічильників, встановлених та прийнятих на облік у встановленому законом порядку до прийняття Порядку № 829, повинні враховуватися виконавцем послуг, тобто у цьому випадку КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго».

Також, адміністративний суд звертає увагу і на те, що Порядок № 829 не передбачає необхідність приведення раніше встановленого вузла обліку у відповідність до цього Порядку та не встановлює заборони щодо врахування показників за такими лічильниками, які надаються споживачами.

Вказаний порядок і не передбачає повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, до набрання чинності Порядку № 829.

Відповідна правова позиція узгоджується і з правовими висновками Верховного Суду, викладена у його постанові від 02 листопада 2021 року у справі №756/2361/20, яка є застосовною і до правовідносин у даній справі в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, у КП «Київтеплоенерго» були відсутні правові підстави для зняття з обліку індивідуального лічильника громадянки ОСОБА_1 , який був погоджений та взятий на облік ще 26.06.2018р.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про неправомірність дій позивача щодо зняття з обліку, встановленого в квартирі АДРЕСА_1 , що належить гр. ОСОБА_1 , приладу обліку теплової енергії та нарахування їй оплати за комунальну послугу з централізованого опалення в опалювальний сезон 2019-2020р.р. без урахування щомісячних показників лічильника.

Тому, враховуючи наведене, слід дійти висновку, що КП «Київтеплоенерго» порушено абзац 2 пункту 10 Правил №630 відповідно до якого справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил.

Отже, припис про усунення порушень №586 від 12.10.2021р. було прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог позивача у адміністративного суду відсутні.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Проте, у ході судового розгляду справи протиправність оспорюваного припису з урахуванням аналізу встановлених обставин та приписів чинного законодавства, а також наведеної вище судової практики, належними, достатніми та допустимими доказами позивачем не доведена.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, твердження позивача стосовно того, що при виконанні вимог припису матиме місце необґрунтоване (завищене) нарахування для тих споживачів, квартири яких не обладнані приладами обліку теплової енергії, позаяк, зазначені аргументи жодним чином не підтверджують правомірність здійснення нарахувань гр. ОСОБА_1 витрат за спожиту теплову енергію всупереч вимог абзацу 2 пункту 10 Правил №630, а саме: без врахування показників квартирного лічильника.

При цьому, що стосується посилань позивача на рішення судів, а саме: Дарницького районного суду м. Києва по справі №753/2748/20 від 16.07.2020, Оболонського районного суду м. Києва по справі №758/12036/19 від 09.09.2020, Деснянського районного суду м. Києва від 21.07.2020 у справі №754/2479/20, Київського апеляційного суду м. Києва від 05.11.2020 за № 754/2479/20, суд зазначає, що з аналізу вказаних вище рішень, судом встановлено, що обставини, які встановлені судом першої та апеляційної інстанцій, на переконання суду, не можуть вважатись такими, що співпадають із предметом спору у справі № 640/35560/21, а відтак, твердження позивача, що предметом розгляду у справах інших судів, є аналогічна ситуація, не можуть вважатись обґрунтованими та беззаперечними, тому обставини, встановлені вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, у яких не приймало участі Головне управління та у згаданих рішеннях предметом спору не була протиправність прийнятих приписів суб`єктом владних повноважень, тому наведені у них правові висновки не є підставами для звільнення від доказування обставин у цій справі №640/35560/21 у розумінні ч.4 ст.78 КАС України.

Щодо подібності правовідносин, суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду від 29.03.2017р. у справі №444/2909/15, де Суд визнав, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Отже, з вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку, що підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також правове регулювання спірних відносин у справі № 640/35560/21 не є подібними до правовідносин у вказаних вище справах, в яких відповідач не є учасником справи.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на лист Міністерства розвитку громад та територій України роз`яснює від 11 лютого 2020 року № 7/9.3.1/2349-20, в якому останній звертає увагу, що оснащення окремих жилих та нежилих приміщень вузлами розподільного обліку теплової енергії регулюється Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Порядком визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії, затвердженим постановою ІСМ України від 10 жовтня 2018 року №829, Порядок оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затверджений Наказом 09.08.2018 №205, Порядок прийняття приладу обліку на абонентський облік, затверджений Наказом 12 жовтня 2018 року № 270, та в якому зазначено наступне:

«Порядок № 829 визначає процедуру визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, інформацію, яка має бути зазначена в акті обстеження внутрішньобудинкової системи опалення для визначення можливості встановлення вузлів розподільного обліку.

При цьому слід зауважити, що технічна можливість визначається перед встановленням вузлів розподільного обліку.

Отже, на вже встановлені відповідно до проектів прилади розподільного обліку теплової енергії, які прийнято на абонентський облік до затвердження Порядку, складання акту про технічну можливість їх встановлення Порядком не вимагається».

З викладеного вбачається, що Міністерство розвитку громад та територій України наділене повноваженнями щодо затвердження, зокрема, нормативно-правових актів з питань архітектурно-будівельного контролю та нагляду, контролю у сфері житлово-комунального господарства, у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель та надання роз`яснення щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, а тому дане роз`яснення є належним та допустимим доказом щодо протиправності дій КП «Київтеплоенерго» відносно мешканців міста Києва.

Також суд вважає безпідставним доданий позивачем Акт обстеження від 21.11.2021р. №21/11-1, складений ТОВ «МБК «ГАРАНТ» С.В. Мельник (без зазначення посади) (а.с.24 том 1), з огляду на те, що, як уже зазначалося вище, вузол обліку теплової енергії у квартирі гр. ОСОБА_1 був встановлений та прийнятий на комерційний облік згідно акту прийняття від 26.06.2018р., а відтак, повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку (приладу розподілювача теплової енергії), який був встановлений раніше, не проводиться у відповідності до приписів п.12 Порядку №270 та вищенаведеного роз`яснення Міністерства розвитку громад та територій України.

Щодо письмових пояснень позивача, поданих до суду 26.02.2025р. та 03.03.2025р., у яких позивач навів підстави для визнання протиправним та скасування оспорюваного припису, які ним не були обрані підставами заявленого позову у цій справі, суд зазначає таке.

Так зі змісту згаданих вище письмових пояснень судом встановлено, що у них позивачем обрано такі підстави для визнання протиправним та скасування оспорюваного припису, а саме:

- згідно до Положення про Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, останнє є територіальним органом Держпродспоживслужби та їй підпорядковане, а відповідно, до повноважень відповідача, як територіального органу, не віднесено складання вище зазначеного припису, що є самостійною підставою для його скасування, як винесеного поза межами повноважень;

- направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) від 23.09.2021р. №3536 не містить конкретних питань, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення позапланового заходу, у зв`язку з чим є незрозумілим, які саме питання під час здійснення заходу будуть розглядатися, що порушенням Закону №877 та є самостійними підставами для скасування оспорюваного припису за сталою судовою практикою, відображеною у постановах Верховного Суду від 13.04.2021р. у справі №560/1674/19, від 07.07.2022р. у справі №280/1736/19 та інших (а.с.66-74 том 2).

З приводу повноважень відповідача на винесення обов`язкових до виконання приписів, судом вище було проаналізовані повноваження відповідача у контексті змісту Положення про Держпродспоживслужбу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №667 і приписів Закону №877 та встановлено наявність у відповідача, як територіального органу Держпродспоживслужби, повноважень на винесення приписів про усунення виявлених порушень, адресованих до суб`єктів господарювання, тому доводи позивача у цій частині визнані судом неспроможними.

Також і є безпідставними та необґрунтованими аргументи позивача з приводу того, що направлення на перевірку від 23.09.2021р. №3536 не містить конкретних питань, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення позапланового заходу, у зв`язку з чим є незрозумілим, які саме питання під час здійснення заходу будуть розглядатися, що порушенням Закону №877, оскільки наведене не відповідає дійсності і спростовується проаналізованим змістом цього направлення, у якому зазначено як підстава для здійснення заходу звернення гр. ОСОБА_1 (за вх. №Т-2574 від 05.05.2021), як предмет здійснення заходу дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при наданні послуг, з питань, викладених у зверненні гр. ОСОБА_1 (а.с.98,227 том 1).

А отже, наведені у вказаному направленні відомості містять всю необхідну інформацію, яка дає можливість в силу господарської діяльності позивача, яка полягає саме у наданні послуг теплопостачання споживачам мешканцям міста Києва, зрозуміти як предмет, так і підставу для проведення перевірки, а саме: звернення споживача послуги гр. ОСОБА_1 у питанні дотримання позивачем вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів при наданні послуг з теплопостачання.

За таких обставин наведені доводи позивача щодо невідповідності направлення вимогам Закону №877 є неспроможними.

Окрім того, судом враховується і те, що зазначаючи у письмових поясненнях від 26.02.2025р. та від 03.03.2025р. про вищенаведені процедурні порушення, як додаткові підставами для визнання протиправними та скасування оспорюваного припису, які відсутні у позові, позивач відповідної заяви про зміну підстав позову до суду не подавав, що є недотриманням процесуального порядку, встановленого ч.1 ст.47 КАС України, а отже, наведені у згаданих письмових поясненнях підстави не підлягають розгляду судом у даному провадженні, як такі, що не були заявлені суду у позовній заяві відповідно до вимог КАС України про що свідчить і правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 10.08.2022р. у справі №640/18913/20.

Інші аргументи позивача уважно вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду у цій справі та правових висновків, сталої судової практики, у тому числі і Верховного Суду, які наведені вище, не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваного припису за критеріями, переліченими у ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті вищевказаного припису, відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не підтверджено та не доведено жодними доказами, порушення відповідачем прав та інтересів позивача при прийнятті оспорюваного припису, а тому у адміністративного суду підстави для його визнання протиправним та скасування відсутні.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у задоволенні даного позову, позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 2270,00 грн. понесених згідно платіжного доручення №756547 від 25.10.2021р.(а.с.8 том 1), суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову такі судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суб`єкта владних повноважень, тому такі судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 132, 138, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування припису №586 від 12.10.2021р. - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва