Рішення № 128499511, 30.06.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 рокуСправа №160/3574/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0769050708 від 23.12.2024р., -

УСТАНОВИВ:

04.02.2025р. через систему «Електронний суд» Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 23.12.2024р. №0769050708.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказ на проведення перевірки від 18.09.2024р. за №2785-п містить посилання на такі підстави для її призначення як п.п.80.2.2 та п.80.2.7 ст.80 ПК України, разом з тим, у ньому відсутні посилання на реквізити будь-яких документів, джерела інформації, які би могли слугувати приводом для призначення перевірки, а зазначення податковим органом у цьому наказі лише норми унеможливлює платником податків ідентифікацію підстави для фактичної перевірки та визначити, яка саме інформація свідчила про порушення таким платником податків законодавства, тому вважає, що відсутність підстав для призначення перевірки, є достатньо істотним процедурним порушенням, яке повинно мати своїм наслідком скасування оскаржуваного рішення контролюючого органу про що свідчать і правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.05.2024р. у справі №280/1431/23, від 26.03.2024р. у справі №420/9909/23, від 05.07.2023р. у справі №460/2663/22. Щодо найменування та реквізитів суб`єкта, який перевіряється, позивач вказав на те, що у згаданому наказі відсутні відомості про позивача, а відтак, вважає, що контролюючий орган не отримував та не володів жодною інформацією про порушення будь-якого законодавства позивачем, тому перевірка була безпідставною та протиправною. Щодо періоду діяльності, який зазначений у наказі, та підлягав перевірці, то позивач зазначив, що у порушення вимог абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України у згаданому наказі була відсутня інформація, з якого моменту відраховується період, що буде перевірятися, вважає, що посилання на ст.102 ПК України є недостатнім для ідентифікації цього періоду, оскільки створює у платника відчуття правової невизначеності при здійсненні відповідного податкового контролю (такий правовий висновок сформований у постанові Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі №826/14478/17). Також позивач вказує і на те, що наказ містить посилання на проведення фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , натомість, посадовими особами було здійснено перевірку господарської одиниці за іншою адресою: АДРЕСА_1 (п.1.2 акту перевірки), що на переконання позивача, свідчить про те, що контролюючий орган не володів інформацією, яка свідчить про можливі порушення законодавства саме за адресою, де позивач здійснює господарську діяльність ( АДРЕСА_1 ), а відтак, посадові особи відповідача не мали жодних підстав проводити інспекційний захід, оскільки в наказі зазначена була інша адреса. З огляду на наведене, позивач вважає, що вище описані «дефекти» наказу на проведення фактичної перевірки та підставності і процедури її проведення в сукупності є істотними, а їх допущення контролюючим органом, має бути наслідком скасування прийнятого відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення. Щодо суті виявленого порушення, то позивач зазначив, що ним було надано контролюючому органу документи, що підтверджують походження товарів та ведення їх обліку у встановленому законом порядку, а саме: 18.09.2024р. позивач скерував на поштову адресу ГУ ДПС у Івано-Франківській області належним чином засвідчені копії наступних документів: договір комісії №ЗО-02-09-24-КВ від 02.09.2024р., акт приймання-передачі до згаданого договору, форма ведення обліку товарних запасів, видаткова накладна №17805 від 17.09.2024р., інші документи, запитувані податковим органом під час проведення фактичної перевірки (поштове відправлення з описом вкладення №7600600006773), однак, з невідомих причин контролюючий орган не розглянув їх неправомірно, вважає, що надана контролюючому органу форма ведення обліку товарних запасів складена у відповідності до наказу №496 дозволяє ідентифікувати постачальника та отримувача товару, тобто позивача, дату проведення операції і вартість товару, реквізити у формі обліку співпадають з кореспондуючими реквізитами у наданих первинних документах, котрі є невід`ємною частиною такого обліку. Отже, на переконання позивача, ним до контролюючого органу були надані документи, що підтверджують походження товару; доводять здійснення позивачем належного обліку товарних запасів та спростовують твердження відповідача про порушення позивачем законодавства, а відтак, вважає, що жодних підстав для не врахування договору комісії, актів приймання-передачі до нього та форми обліку товарних запасів у податкового органу не було. Тому порушення ст.20 Закону №265/95-ВР, яке ставиться у вину позивачу є необґрунтованим, фактична перевірка була призначена та проведена безпідставно. У відповіді на відзив від 03.03.2025р. представник позивача послався на ті ж самі обставини та підстави, які зазначені і у позові (а.с.1-6, 88-90).

Ухвалою суду від 10.02.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 11.03.2025р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати копії документів, які були обрані відповідачем підставами для призначення та проведення фактичної перевірки, а також докази на підтвердження дотримання відповідачем процедури призначення та проведення такої перевірки з урахуванням вимог ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.34).

На виконання вищенаведеної ухвали суду, 24.02.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю посилаючись на те, що позивач стверджує, що наказ на проведення перевірки не містить будь-яких посилань на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки та не відповідає ПК України, оскільки з його змісту неможливо встановити, що саме слугувало підставою для призначення такої перевірки. Однак, зі змісту наказу від 18.09.2024р. №2785-п видно, що його було прийнято з двох підстав, а саме: пп.80.2.2, пп.80.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України, що є достатніми підставами для проведення перевірки згідно позиції Верховного Суду та ВП Верховного Суду (постанови від 21.01.2021р. у справі №460/1239/19, від 12.08.2021р. у справі №140/14625/20 та від 25.04.2023р. у справі №520/3328/2020). Представник відповідача наголосив, що підставами для скасування рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише, ті, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення згідно правової позиції ВП Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.09.2021р. у справі №816/228/17. Відтак, на переконання відповідача, зазначені у наказі номери підпунктів та пунктів статті ПК України, без розкриття його змісту, не може вважатися протиправним у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, тому вважає, що посилання позивача на відсутність підстав для проведення перевірки є необґрунтованим, з урахуванням того, що згаданий наказ не є предметом спору у цій справі. За викладеного, відповідач вважає, що наказ на перевірку від 18.09.2024р. №2785-п складений з дотриманням норм чинного законодавства, посадовими особами контролюючого органу виконано вимоги п.81.1 ст.81 ПК України, тому твердження позивача про протиправність наказу та, як наслідок, незаконність проведення такої перевірки, є безпідставним. Щодо суті виявленого порушення вимог п.12 ст.3 Закону №265/95-ВР то відповідач зазначив про те, що у акті фактичної перевірки зафіксовано, що документи щодо походження товару, електронну або паперову форму обліку товарних запасів із зазначенням вартості необлікованих в установленому порядку товарів, які перебувають в реалізації на суму 890285,00 грн. до перевірки не надано. Порядком №496 заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об`єктах) відсутні: первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи. Згідно п.2 Порядку №496 опис залишку товарів на початок обліку складається в довільній формі та має містити інформацію про: найменування товарів, наявних у такої ФОП на дату набуття ним обов`язку щодо ведення обліку товарних запасів, кількості таких товарів (із зазначенням одиниці виміру) та їх вартості, самостійно визначеної ФОП. Отже, під час проведення перевірки суб`єкта господарювання не було надано саме первинних документів (в розумінні Порядку №496), які підтверджують походження товару, зокрема, вищезазначені опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспорті документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару тощо. Відповідач вважає, що посилання позивача на первинні документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є некоректним, оскільки при винесенні оспорюваного податкового повідомлення-рішення відповідач керувався Порядком №496. Відповідно до ст.20 Закону №265/95-ВР до суб`єктів господарювання, які здійснюють реалізацію товарів, які необліковані у встановленому порядку та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів, застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За результатами проведеної перевірки господарського об`єкта, де здійснює господарську діяльність позивач, було складено акт від 27.09.2024р. в якому зафіксовано зазначене порушення, продавець магазину ОСОБА_2 від підписання акту фактичної перевірки відмовилася про що був складений відповідний акт №1991 та за результатами перевірки було прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення від 23.12.2024р. на суму 890285,90 грн., яке відповідач вважає законним та обґрунтованим, складеним на підставі та у відповідності до норм чинного законодавства, тому вважає, що підстави для його скасування відсутні. 19.05.2025р. представником відповідача було подано заяву, у якій останній зазначив, що Дніпропетровським окружним адміністративним судом одночасно з цією справою розглядалися справи з аналогічними правовідносинами, зокрема, справи №160/403/25, №160/31732/24, №160/27518/24, у яких суд дійшов висновку про дотримання відповідачем норм чинного законодавства при прийнятті податкових повідомлень-рішень, у задоволенні позовних вимог було відмовлено, а тому просив врахувати ці пояснення при винесенні рішення у даній справі згідно ст.44 КАС України (а.с.39-44, 94-95).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно довідки Управління персоналом суду у зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, та як наслідок, об`єктивної неможливості розгляду даної справи, ухвалою суду від 30.06.2025р. строк розгляду даної справи був продовжений у відповідності до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 30.06.2025р. (а.с.125).

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 30.06.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті заяви.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 21.03.2024р. зареєстрований як фізична особа підприємець за адресою: АДРЕСА_2 , видом економічної діяльності позивача є 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний), перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області (Криворізька північна ДПІ) про що свідчить зміст копії Виписки з ЄДРПОУ від 23.03.2024р., яка міститься в матеріалах справи (а.с.8,73).

18.09.2024р. ГУ ДПС в Івано-Франківській області було прийнято наказ за №2785-п «Про проведення фактичної перевірки» з метою здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками відповідно до п.п.80.2.2, п.п.8.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України, а саме: провести фактичну перевірку магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 з 18.09.2024р. (п.1 наведеного наказу).

Згідно пункту 2 згаданого наказу, встановлено, що період перевірки відповідно до ст.102 ПК України, що підтверджується копією наведеного наказу, наявного у справі (а.с.9).

На підставі вищенаведеного наказу, 18.09.2024р. о 13 год. 08 хв. (початок перевірки) 27.09.2024р. 15.00 (закінчення перевірки) посадовими особами контролюючого органу було проведено фактичну перевірку господарської одиниці магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 суб`єкта господарської діяльності ОСОБА_1 за результатами якої був складений акт №17154/09/15/РРО/ НОМЕР_1 від 27.09.2024р.(а.с. 10-11, 67-68).

За висновками згаданого акту фактичної перевірки було встановлено порушення п.12 ст.3 Закону №265/95-ВР, наказу МФУ №496 від 03.07.2021р. «Про затвердження Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку», зокрема, порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані за встановленою формою ведення обліку товарних запасів у встановленому порядку. Документи щодо походження товару до перевірки не надано. До перевірки надано договір комісії №ЗО-02-09-24-КВ та акти приймання-передачі товарів до згаданого договору. Крім того, під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 реалізував товар, який належить до техніки складних побутових товарів, що підлягає гарантійному ремонту, такий товар і зазначений в переліку Акту приймання-передачі товарів до договору комісії №ЗО-02-09-24-КВ, а саме: мобільний телефон «Iphone 12Pro 128 Pasific Blue used» на суму 18200 грн. Документи щодо походження вищезазначеного мобільного телефону та товарів, які є в переліку актів приймання-передачі до перевірки не надано. Вартість товарів необлікованих у встановленому порядку за встановленою формою становить згідно актів приймання-передачі товарів на суму 890 285 гривень про що свідчить зміст копії наведеного акту, наявного у справі (а.с.11, 68).

На підставі наведених висновків акту перевірки, 23.12.2024р. ГУ ДПС у Дніпропетровській області було прийняте податкове повідомлення-рішення форми «С» за №0769050708 за змістом якого видно, що за порушення пункту 12 ст.3 Закону №265/95-ВР -не ведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, на підставі ст.20 Закону №265/95-ВР за платежем «штрафні санкції за поруш. законод. про патентув., норм регул. обігу готівки та заст. реєстраторів», до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 890 285,00 грн. (а.с.24, 71).

Правомірність прийняття відповідачем вищенаведеного податкового повідомлення-рішення №0769050708 від 23.12.2024р. є предметом спору у цій справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Щодо дотримання контролюючим органом процедури проведення фактичної перевірки в аспекті достатності відображення в наказі підстав для її проведення (без розкриття в наказі на перевірку змісту інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства), суд зазначає про таке.

Відповідно до усталених висновків Верховного Суду, зокрема, які містяться і у пункті 47 постанови від 27.11.2023р. у справі №420/11790/22, вказано, що оцінка правомірності призначення і проведення перевірки надається під час розгляду справи про скасування податкового повідомлення-рішення. При цьому, у випадку встановлення допущення контролюючим органом істотних порушень під час призначення і проведення перевірки, які тягнуть за собою протиправність прийнятого рішення контролюючого органу, такі висновки можуть бути самостійною підставою для задоволення позову і скасування такого рішення.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України).

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Одним з видів податкового контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавств відповідно до статті 75 ПК України є право контролюючих органів на проведення камеральної, документальних (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичної перевірки.

Такі перевірки мають свої особливості щодо сфери правового регулювання, підстав для їх призначення, проведення, оформлення результатів та прийнятих за її наслідками рішень.

Так, підпунктом 75.1.3. пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 ПК України.

На відміну від всіх інших передбачених законом перевірок фактична перевірка здійснюється без будь-якого попередження платника податку (особи) відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України.

Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підставі та обов`язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Суд звертає увагу на правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас, запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.

У цій справі в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено, зокрема, і підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України (правова підстава).

За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.

Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.

Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

Застосовними у цій справі також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Відтак, із наведеного слідує, що допущене контролюючим органом кожне порушення процедури призначення і проведення перевірки, яке заявлене в межах конкретної справи, оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності».

Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.

Перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.

Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.

В той же час, у випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Наведений правовий висновок узгоджується із висновком, викладеним у пунктах 53,54, 56,58,59 постанови Верховного Суду від 26.03.2024р. у справі №420/9909/23, які є релевантними і до правовідносин, які мали місце у даній справі в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, зі змісту позову судом встановлено, що позивачем серед підстав для визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення обрані і підстави протиправності призначення та проведення фактичної перевірки за наказом від 18.09.2024р. №2785-п через не зазначення у ньому підстав для такої перевірки, відсутності у ньому посилання на розкриття змісту інформації, яка була отримана від відповідних органів, щодо можливого порушення саме позивачем податкового законодавства (а.с.1-6).

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин у цій справі, перевіряючи питання наявності обґрунтованої підстави для призначення та проведення перевірки на підставі п.п.80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України у відповідності до прийнятого наказу від 18.09.2024р. за №2785-п «Про проведення фактичної перевірки», суд зазначає про таке.

Як вбачається зі змісту наказу від 18.09.2024р. за №2785-п, метою її проведення було здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками відповідно до, зокрема, п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, а саме: провести фактичну перевірку магазину ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 з 18.09.2024р. (п.1 згаданого наказу).

Тобто, контролюючим органом у згаданому наказі як підставу для проведення фактичної перевірки магазину, де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , для такої перевірки було зазначено лише підпункт 80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України без розкриття змісту інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником (позивачем) податкового законодавства (а.с.9,73).

А відтак, з метою встановлення та перевірки адміністративним судом наявності або відсутності інформації про ймовірні порушення саме позивачем податкового законодавства, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення та проведення фактичної перевірки, та є обов`язком суду (згідно правової позиції, викладеній у пункті 53 постанови Верховного Суду від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23), ухвалою суду від 10.02.2025р. у цій справі було запропоновано відповідачеві надати копії документів, які були обрані підставами для призначення та проведення фактичної перевірки згідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.34).

Вказана ухвала суду від 10.02.2025р. була отримана відповідачем у його електронному кабінеті у системі «Електронний суд» - 12.02.2025р., а тому у відповідача у строк до 30.06.2025р. було достатньо часу для надання витребуваних копій документів до суду.

Проте, у ході судового розгляду даної справи представником відповідача вимоги ухвали суду від 10.02.2025р. без поважної причини були проігноровані, а саме: податкової інформації та/або фактів про ймовірні порушення позивачем вимог податкового законодавства, що були обрані підставами для призначення та проведення фактичної перевірки позивача за п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України згідно наказу від 18.09.2024р. №2785-п відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене та враховуючи не надання відповідачем без поважної причини у період з лютого по червень 2025р. на вимогу суду податкової інформації та/або фактів про ймовірні порушення позивачем вимог податкового законодавства, що були обрані підставами для призначення та проведення фактичної перевірки позивача за п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України згідно наказу від 18.09.2024р. №2785-п, суд приходить до висновку, що будь-які обґрунтовані підстави, які були обрані для призначення та проведення фактичної перевірки позивача за згаданим наказом, у відповідача були відсутні.

Суд також звертає увагу і на те, що в наказі про призначення перевірки взагалі відсутнє визначення платника стосовно якого таку перевірку буде проведено. У свою чергу, положення пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 Податкового Кодексу України передбачають можливість проведення перевірки стосовно саме платника відносно якого наявна інформація про допущені ним порушення чи можливі порушення з його боку вимог податкового законодавства.

Таким чином, застосовуючи вказані правові висновки Верховного Суду та враховуючи недоведеність відповідачем фактичних підстав для призначення перевірки, передбачених пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості правових підстав призначення фактичної перевірки. Тобто, у спірному випадку контролюючим органом не було дотримано вимог закону щодо визначених підстав для призначення та проведення перевірки, що, у свою чергу, свідчить про неправомірність проведення відповідачем такої перевірки.

Відтак, слід дійти висновку, що встановлення судом фактів відсутності у контролюючого органу обґрунтованих підстав для призначення та проведення перевірки позивача (відсутність податкової інформації та/або фактів про ймовірні порушенням позивачем податкового законодавства) є істотними процедурними порушеннями, які самі по собі є самостійними підставами для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатами такої перевірки.

При цьому, слід зазначити, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки; акт перевірки, виходячи з положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

А отже, із наведеного висновку слідує, що протиправність призначення відповідачем перевірки призводить не лише до визнання незаконною перевірки, але й відсутності правових наслідків такої (незаконність прийнятих контролюючим органом за наслідками проведення перевірки рішень).

Аналогічний правовий висновок міститься також і в постановах Верховного Суду від 13.05.2022р. у справі №640/32377/20 та від 28.03.2024р. у справі №640/19401/21.

Відтак, установивши вище порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, суд може не переходити до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у справі №1340/3590/18 (постанова від 26.09.2022).

Враховуючи встановлені судом вище порушення контролюючим органом процедури призначення фактичної перевірки, які судом визнаються істотними, результати такої перевірки, оформлені актом від 09.07.2021р. є недопустимими доказами у розумінні ст.74 КАС України, тобто, є незаконними, та, як наслідок, такі процедурні порушення самі по собі є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення, а тому підстави переходити до дослідження виявлених за такою незаконною перевіркою порушень, у адміністративного суду відсутні.

Окрім того, у даних правовідносинах судом враховується і рішення Європейського суду з прав людини «Рисовський проти України», у пунктах 70,71 якого зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, у ході судового розгляду даної справи правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого суб`єктом владних повноважень з істотними процедурними порушеннями, з урахуванням аналізу обставин, встановлених судом та вищенаведених норм чинного законодавства, жодними належними, достатніми та достовірними доказами в силу наведених норм, відповідачем не доведена.

Так, зі змісту відзиву на позов неможливо встановити в чому саме полягає правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки у ньому відсутні заперечення щодо наведених позивачем у позові обставин та правових підстав позову з якими відповідач не погоджується із посиланням на відповідні докази, що не відповідає вимогам п.5 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу на те, що цитування у відзиві на позов численних правових позицій Верховного Суду не свідчить про спростування обставин позову та не відповідає приписам ст.162 КАС України.

Як уже зазначалося вище, ухвалою суду від 10.02.2025р. суд вимагав від відповідача надати докази в обґрунтування відзиву на позов з дотриманням ст.162 КАС України, а також надати копії документів, які були обрані підставами для призначення та проведення фактичної перевірки, докази на підтвердження дотримання контролюючим органом процедури призначення та проведення такої перевірки з урахуванням вимог ч.2 ст.77 КАС України (а.с.34).

Разом з тим, відповідачем такі вимоги суду у наведеній частині були проігноровані, оскільки відповідних обґрунтувань з посиланням на докази, які були обрані підставами для призначення та проведення фактичної перевірки, а також докази, які б підтверджували дотримання процедури призначення та проведення такої перевірки (наявності обґрунтованих правових підстав для її призначення та проведення) відзив на позов не містить (а.с.39-44).

При цьому, відповідачем надані докази, зокрема, копія доповідної записки заступника начальнику відділу фактичних перевірок ОСОБА_4 , скерованої на адресу ГУ ДПС у Дніпропетровській області без номера, без дати, яка містить пропозицію винести по ФОП ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення за формою «С» на суму 890285,00 грн. (а.с.71), а відтак, вказана доповідна записка не стосується наявності правових підстав для призначення та проведення фактичної перевірки, що є одною із підстав заявленого позову, тому наведена копія доповідної записки не може бути визнана судом належним доказом як наявність правових підстав для призначення та проведення фактичної перевірки позивача в розумінні ст.73 КАС України.

Також судом критично надається оцінка аргументам представника відповідача у відзиві на позов з приводу того, що наказ №2785-п від 18.09.2024р. про проведення фактичної перевірки не є предметом даної справи, з огляду на те, що зазначене спростовується правовими висновками ВП Верховного Суду від 08.09.2021р. у справі №816/228/17, у яких зазначено, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправних рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, що має місце, згідно підстав заявленого позову, у спірних правовідносинах.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи відповідача з приводу порушення позивачем порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані за встановленою формою ведення обліку товарних запасів у встановленому порядку, що становив згідно актів приймання-передачі товарів на суму 890285 грн., з огляду на таке.

По-перше, під час перевірки позивачем посадовим особам контролюючого органу було надано документ із назвою «Форма ведення обліку товарних запасів», що є Додатком до Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку (пункт 2 розділу І) за підписом позивача (що не оспорюється відповідачем та цей документ наданий і представником відповідача до відзиву на позов (а.с.20,58)), проте, посадовими особами контролюючого органу у ході фактичної перевірки, а також і у відзиві на позов, вказаному документу жодної правової оцінки не надано, а відтак, твердження про не ведення позивачем обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, є неспроможним.

По-друге, посадові особи контролюючого органу у ході фактичної перевірки мали обов`язок провести опис всіх товарів, які знаходилися за місцем їх реалізації з метою встановлення дійсних обставин наявності кількості та вартості необлікованого товару з метою встановлення їх дійсної суми (а не тією суми, яка зазначалась у актах приймання-передачі до договору) та скласти відповідний опис таких товарів і долучити його до акту перевірки, як додаток, тоді як відображення вартості товарів у акті перевірки, які містилися у переліку актів приймання-передачі, наданих позивачем до перевірки, є неправомірним та суперечить меті проведення фактичної перевірки, що додатково свідчить про порушення посадовими особами контролюючого органу процедури проведення фактичної перевірки.

Є безпідставними та необґрунтованими вимоги представника відповідача, викладені ним у заяві від 19.05.2025р. з приводу необхідності врахування при винесенні рішення у даній справі висновків Дніпропетровського окружного адміністративного суду у аналогічних правовідносинах у справах №160/31732/24, №160/27518/24, з огляду на те, що, по-перше, висновки в аналогічних справах не звільняють відповідача від доказування обставин у цій справі, у якій беруть участь інші учасники справи та оспорюються різні рішення, у розумінні ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України; по-друге, в Україні прецедентне право не діє, а також і процесуальне законодавство не зобов`язує суд враховувати висновки, викладені у рішеннях судів першої інстанції, обов`язковими для врахування адміністративним судом є лише правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у відповідності до ч.5 ст.242 КАС України і тільки у подібних правовідносинах, що представнику відповідача має бути відомо як фахівцю в галузі права, тому викладені доводи не заслуговують на увагу суду.

Інші аргументи представника відповідача вивчені судом, проте не можуть бути враховані, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши за критеріями, встановленими ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, оспорюваного податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку, що оспорюване рішення є таким, що прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, тобто, прийняте з порушенням процедури його прийняття, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення, були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання судом такого рішення протиправним та його скасування.

В той же час, доводи позивача з приводу порушення контролюючим органом процедури проведення фактичної перевірки в частині призначення її не за тією адресою, де здійснює свою господарську діяльність позивач, не зазначення у наказі терміну, що буде перевірятися, є не істотними порушеннями, тому не можуть бути покладені в основу даного судового рішення як процедурні порушення, з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту наказу від 18.09.2024р. №2785-п «Про проведення фактичної перевірки» у ньому зазначено місце та адресу проведення фактичної перевірки, а саме: магазин ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9,73).

Зі змісту копії Договору №3-С суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2024р., укладеного між ФОП ОСОБА_5 (Суборендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Суборендар) встановлено, що позивачем як суборендарем отримано в суборенду приміщення площею 74,91 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.58-59).

Тобто, із наведеного аналізу встановлених судом обставин, слід зробити висновок, що зазначення у наказі від 18.09.2024р. №2785-п не повної адреси позивача дає можливість ідентифікувати місце господарської діяльності позивача, тому не є істотними недоліками «дефектами» у оформленні наказу, а відтак, ці обставини не можуть бути самостійними підставами для визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Також зі змісту згаданого вище наказу, зокрема, з пункту 2 цього наказу судом встановлено, що він містить посилання на термін проведення перевірки відповідно до ст.102 ПК України.

Відповідно до п.102.1 ст.102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

При цьому, Податковим кодексом не встановлено будь-яких обмежень та/або заборон щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичних перевірок, крім ст.102 Податкового кодексу (не пізніше 1095 днів).

Щодо можливості проведення фактичної перевірки в межах 1095 днів та правомірності наказу про призначення такої перевірки було зроблено висновок і Верховним Судом у справі № 826/8284/17 (постанова від 20 травня 2022 року).

Також і у постанові Верховного Суду від 07.01.2025р. у справі №120/19027/23, Суд наголосив, що Податковий кодекс України не встановлює будь-яких обмежень та/або заборон щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичних перевірок, крім статті 102 Податкового кодексу України (не пізніше 1095 днів).

Відтак, вказані доводи позивача щодо проведення перевірки без зазначення у наказі від 18.09.2024р. №2785-п про проведення фактичної перевірки терміну, з якого буде проводиться перевірка, не знайшли своє підтвердження та з урахуванням наведених правових висновків, судом спростовані.

Решта доводів учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

А згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача понесені ним згідно платіжної інструкції №33 від 31.01.2025р. судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7122,28 грн. виходячи із розрахунку ставки судового збору, встановленого ст.4 Закону України «Про судовий збір» на момент подання позову 04.02.2025р. (а.с.7, 33).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0769050708 від 23.12.2024р. задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0769050708 від 23.12.2024р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, місто Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7122 грн. 28 коп. ( сім тисяч сто двадцять дві гривні 28 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва