Вирок № 128497124, 27.06.2025, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 741/381/25

Провадження № 1-кп/741/82/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 27 червня 2025 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 та обвинуваченого,

розглянувши в відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025270420000043 від 26 лютого 2025 року відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ясна Зірка Носівського району Чернігівської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, з професійно-технічною освітою, який ніде не працює, на утриманні має трьох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,

встановив:

У листопаді 2024 року, більш точної дати в ході слідства не встановлено, ОСОБА_4 , мав умисел на самовільне зайняття земельної ділянки особливо цінних земель, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків і свідомо допускав їх настання, з корисливого мотиву, з метою особистого збагачення шляхом збільшення посівних площ, всупереч вимогам ст.ст. 116-126 Земельного кодексу України, що регламентують набуття і реалізацію права на землю, не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу їх у власність чи надання у користування, без належним чином виданих та зареєстрованих правовстановлюючих документів, що посвідчують право оренди чи право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, за допомогою найманої (орендованої) сільськогосподарської техніки вчинив самовільне зайняття земельної ділянки історико-культурного призначення комунальної власності, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 7423887000:02:001:3727 площею 1,7004 га, на якій знаходиться нерухома пам`ятка археології національного значення - поселення «Струга», ІІ-І тис. до н.е., ІІІ-V, Х-ХІІІ ст., розташована за 0,5-2,5 км на північний захід від північної околиці с. Дослідне Ніжинського району Чернігівської і залізничної станції Дослідна на підковоподібному вигині правого берега промеліорованої протоки болота Струга, яку взято на державний облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 26 червня 1989 року № 130, присвоєно місцевий охоронний номер 2483-Чр та постановою КМУ від 3 вересня 2009 року № 928 занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України під № 250026-Н як пам`ятку археології національного значення.

Зазначена земельна ділянка відповідно до ч. 1 ст. 17 закону України «Про охорону культурної спадщини» є комунальною власністю, розташована в адміністративних межах Володьководівицького старостинського округу Носівської міської територіальної громади Ніжинського району Чернігівської області та відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України відноситься до особливо цінних земель.

Вказаними протиправними діями ОСОБА_4 у результаті самовільного зайняття земельної ділянки історико-культурного призначення, розташованої на землях Носівської міської ради Ніжинського району, Носівській територіальній громаді заподіяно збитків на загальну суму 5421,71 грн.

ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 197-1 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні визнав повністю, щиро розкаявся, дав показання про те, що він виявив земельну ділянку, яка ніким не оброблялася, та вирішив її розпахати.

Прокурор та обвинувачений висловили думку про те, що не потрібно викликати і допитувати представника потерпілого та свідків.

Вивчивши думку учасників судового розгляду, з`ясувавши, що обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, впевнившись у добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши учасникам судового розгляду про те, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини у апеляційному провадженні, суд прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються.

Аналізуючи зібрані і досліджені в судовому провадженні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , а саме: самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земельної ділянки особливо цінних земель, дійсно мало місце, воно містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України.

ОСОБА_4 винуватий у вчиненні цього кримінального правопорушення, оскільки усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання.

ОСОБА_4 підлягає покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення.

Суд визнає обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , щире каяття, відсутність судимості та добровільне відшкодування завданого збитку.

Судом не встановлено обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 .

Призначаючи міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, його вік, стан здоров`я, сімейне положення, наявність місця проживання, його відношення до вчиненого кримінального правопорушення, соціальні зв`язки, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Санкція ч. 2 ст. 197-1 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі на строк від двох до чотирьох років або позбавлення волі на строк до двох років.

Відповідно до ч. 1ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимоги ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Крім того, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1ст. 65 КК України, суди повинні призначати покарання в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Покарання, призначене судом із застосуванням ст. 69 КК України, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у Загальній частині КК України.

Ураховуючи конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, наявність обставин, що пом`якшують покарання, з урахуванням відомостей про особу винного, а також зважаючи на позицію прокурора про можливість застосування положення ст. 69 КК України, суд вважає, що наявні підстави для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання.

Ураховуючи викладене, зважаючи на положення ст. 50 КК України якою встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, зважаючи на те що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідків, особу обвинуваченого, відсутність будь-яких претензій з боку потерпілого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України більш м`яке покарання, не визначене санкцією ч. 2 ст. 197-1 КК України, а саме у виді штрафу.

Призначене судом покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових проступків та злочинів.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов по провадженню відсутній.

Запобіжний захід не обирався.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі трьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 5100 (п`ять тисяч сто) грн.

На вирок може бути подана апеляційна скарга через Носівський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, а представнику потерпілого надіслати.

Суддя ОСОБА_1