Рішення № 128491264, 09.06.2025, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/6102/24

2/296/515/25

Р І Ш Е Н Н Я

І МЕ НЕ М УК РА ЇН И

09 червня 2025 року м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі головуючої судді Петровської М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК "МАРИН-ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «МАРИН-ФІНАНС» звернулось до Корольовського районного суду м. Житомира через підсистему "Електронний суд" із позовною заявою, відповідно до змісту якої просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «МАРИН-ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № CL-239095 від 18.11.2019 у розмірі 181 521,98 грн, в тому числі: строкове тіло 5 266,7 грн, прострочене тіло 92466,08 грн, строкові відсотки 2 524,13 грн, прострочені відсотки 81 265,07 грн, а також суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між Акціонерним Товариством "Кредобанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CL-239095, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит та зобов`язався його повернути і сплатити проценти за користування кредитом. Також вказує, що 08 листопада 2023 року між Акціонерним товариством "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК «МАРИН-ФІНАНС" було укладено договір факторингу. Оскільки відповідач в повному обсязі не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, у нього виникла заборгованість, яка становить 181 521,98 грн та складається з наступного: 5 266,70 грн строкове тіло; 92 466,08 грн прострочене тіло; 2 524,13 грн строкові відсотки; 81 265,07 грн прострочені відсотки.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира у даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву не подавав. Ухвала про відкриття провадження у справі двічі направлялась на адресу відповідача за зареєстрованим місцем його проживання, у відповідності до приписів ЦПК України, однак поштові відправлення повернулись на адресу суду не врученими, з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Також відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України.

Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року в справі № 910/1730/22 визначено, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Згідно ч.1 ст.174Цивільного процесуальногокодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 18 листопада 2019 року між Акціонерним товариством "Кредобанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CL-239095, за змістом розділу 1 якого Банк зобов`язується надати у власність Позичальникові грошові кошти (надалі кредит) на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання, а Позичальник зобов`язується використати кредит на цілі, вказані в цьому Кредитному договорі, повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначених цим Кредитним договором. Кредит видається виключно на цілі зазначені в цьому Кредитному договорі.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 та 2.3 розділу 2 Договору, сума та валюта кредиту: 120 000,00 грн; дата видачі кредиту: 18 листопада 2019 року; строк (термін) кредитування: 36 місяців терміном до 17 листопада 2022 року.

За п.п.4.1, 4.5 розділу 4 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує Банку відсотки за процентною ставкою 35% річних. Реальна річна процентна ставка становить 41,19% річних.

Вищевказаний договір було підписано ОСОБА_1 власноручним підписом.

Відповідно до графіку платежів позичальник в строк до 17.11.2023 повинен був сплатити кредит у загальному розмірі 196 642,30 грн, що складається з суми кредиту 120 000,00 грн, суми відсотків 76 642,30 грн.

08 листопада 2023 року між Акціонерним товариством "Кредобанк" (далі - Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" "Марин-Фінанс" (далі Фактор) було укладено договір факторингу (надано тільки першу та останню сторінку).

Згідно Додатку №1 до Договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами від 08 листопада 2023 року, Акціонерне товариство «Кредобанк" відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" "Марин-Фінанс" право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №CL-239095 в загальному розмірі 181 521,98 грн.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем за договором № CL-239095 станом на 08.11.2023 становить 181 521,98 грн та складається з наступного: 5 266,70 грн - сума заборгованості за тілом кредиту (строкова); 92 466,08 грн - сума заборгованості за тілом кредиту (прострочена); 2 524,13 грн сума заборгованості за відсотками (строкова); 81 265,07 грн сума заборгованості за відсотками (прострочена).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст.639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). В порядку визначеному ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Положеннями ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З матеріалів справи вбачається, що 18 листопада 2019 року між Акціонерним товариство «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CL-239095, за умовами якого позичальник отримав кредит на поточні цілі шляхом переказу коштів у сумі 120 000,00 гривень строком на 36 місяців, зі сплатою відсотків.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Позивачем ТзОВ «ФК «Марин-Фінанс» не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірі, що передбачений кредитним договором позики, а відповідачка ці кошти отримала.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Позиція суду узгоджується із викладеною в постанові Житомирського апеляційного суду від 11.12.2024 в справі № 295/4571/24.

Слід зазначити, що наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості за кредитним договором №CL-239095 від 18 листопада 2019 року є неналежним доказом, оскільки він не підписаний, та з нього неможливо встановити, яким чином розраховано заборгованість.

Також, матеріали справи містять Договір факторингу, з якого неможливо встановити його зміст (наявна тільки перша та остання сторінка договору), а відтак він не підтверджує обставин переходу прав вимоги до позивача за кредитним договором №CL-239095.

Додаток № 1 складено на підставі пунктів 3.1, 3.2 договору факторингу 08 листопада 2023 року, а тому такий сам по собі також не може свідчити про перехіду прав вимоги до позивача за кредитним договором №CL-239095 без дослідження змісту договору факторингу.

Також, матеріали справи не містять доказів сплати ціни відступлення прав вимоги за договором факторингу.

Верховний Суд у постанові від 03.11.2021 (справа № 301/2368/14) зазначив, що вирішуючи питання про перехід до нового кредитора права грошової вимоги слід звернути увагу на наявність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором.

На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний Суд у постанові від 29.09.2021 в справі № 2-879/11 (провадження 61-10005св21) з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимога до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.

Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 143/1269/17 (провадження № 61-5383св22), від 06.09.2023 у справі № 466/3066/13-ц (провадження № 61-785св23), від 26.01.2022у справі № 637/590/16-ц (провадження № 61-15865св21).

Крім того, як відзначив у постанові № 916/2286/16 від 17.01.2020Верховний Суд, відсутність доказів на підтвердження повної оплати за договором факторингу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволені заяви про стягнення заборгованості.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13.05.2020, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №CL-239095 від 18 листопада 2019 року, оскільки не підтверджено доказово факт отримання суми кредиту позичальником, його використання відповідачем (рух коштів по рахунку, на який отримано кредит), а також відступлення права вимоги за спірним кредитним договором на користь позивача.

Отже, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" "Марин-Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 279, 352 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -

ухвалив:

У задоволенні цивільного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «МАРИН-ФІНАНС» (79026, м.Львів, вул. Академіка Лазаренка Є., буд. 4, кабінет 4, код ЄДРПОУ 43231894) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текстрішення судускладено 09червня 2025року.

Суддя М. В. Петровська