Рішення № 128475101, 16.06.2025, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/693/25

Провадження № 2-о/135/36/25

РІШЕННЯ

іменем України

16.06.2025 м. Ладижин Вінницька область

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Ладижині Вінницькоїобласті цивільнусправу зазаявою ОСОБА_1 ,заінтересована особаГоловне управлінняПенсійного фондуУкраїни уВінницькій області про встановлення факту проживання,

ВСТАНОВИВ:

I. Стислий виклад позиції заявника та заінтересованих осіб

1.1. Позиція заявника

19 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту її постійного проживання в місті Ладижин Гайсинського району Вінницької області, яке відносилося до зони посиленого радіоекологічного контролю, у такі періоди: з 01 червня 1986 року по 31 серпня 1986 року, з 01 червня 1987 року по 31 серпня 1987 року, з 01 липня 1988 року по 05 квітня 1989 року.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що 18 квітня 2025 року сервісним центром №11 у місті Ладижин Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області було ухвалено рішення про відмову в призначенні їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Підставою для відмови стало те, що станом на 01 січня 1993 року вона не проживала понад 4 роки на території зони посиленого радіоекологічного контролю до зарахування включено лише 3 роки 8 місяців 26 днів.

Водночас заявниця вказує, що має посвідчення постраждалої особи 4 категорії № НОМЕР_1 , що підтверджує її статус як особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також те, що вона фактично проживала на відповідній території понад 4 роки в період з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року.

Однак, період її проживання з 01 червня 1986 року по 31 серпня 1986 року не підтверджено документально, у зв`язку з чим не враховано початкову частину строку, яка є підставою для зниження пенсійного віку. Це, своєю чергою, позбавило її можливості реалізувати право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Заявниця зазначає, що згідно з відомостями Реєстру територіальної громади вона була зареєстрована в місті Ладижин з 14 серпня 1992 року по 24 березня 1995 року. Відповідно до записів у трудовій книжці, з 06 квітня 1989 року по 16 липня 2008 року вона працювала на Ладижинському хлібозаводі. Навчалася в Ладижинській загальноосвітній школі №2 з 01 вересня 1977 року по 15 червня 1985 року, а з 01 вересня 1985 року по 30 червня 1988 року у Вінницькому професійно-технічному училищі №7.

Під час літніх канікул з 01 червня по 31 серпня 1986 року та з 01 червня по 31 серпня 1987 року вона проживала в місті Ладижин. Після завершення навчання, з 01 липня 1988 року і до початку трудової діяльності 06 квітня 1989 року, також постійно проживала в місті Ладижин.

Заявниця наголошує, що досудовий порядок підтвердження факту проживання у таких випадках не передбачений, оскільки її статус постраждалої особи вже встановлено, відповідне посвідчення видано. Враховуючи це, встановлення юридичного факту можливе лише в порядку окремого провадження відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України.

1.2. Позиція заінтересованої особи

Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подала до суду заяву, в якій просила відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , справу розглянути за її відсутності.

На обґрунтування своєї позиції зазначила, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження відповідно до положень глави 6 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України, оскільки порядок підтвердження факту проживання на відповідній території визначено спеціальним законодавством у позасудовому порядку.

Також наголосила, що встановлення юридичного факту постійного проживання у певному населеному пункті в даному випадку не може бути предметом розгляду в порядку окремого провадження, оскільки спір, який фактично виник між заявницею та територіальним органом Пенсійного фонду України, стосується права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Такий спір, як спір публічно-правового характеру, має вирішуватись у порядку адміністративного судочинства.

На підтвердження вказаної правової позиції представник заінтересованої особи послалася на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах: від 6 травня 2020 року у справі № 381/3359/17, від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14550цс18).

II. Пояснення учасників справи

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 повністю підтримала подану заяву, просила задовольнити її з підстав, викладених у заяві.

Додатково пояснила, що в період навчання з 1986 по 1989 рік проживала в гуртожитку у місті Вінниця, де було зареєстроване її місце проживання. Водночас вона фактично постійно проживала у місті Ладижин під час літніх канікул щороку з 1 червня по 1 вересня. Також зазначила, що після завершення навчання у місті Вінниця 30 червня 1988 року вона одразу повернулася до міста Ладижин і з того часу постійно там проживала. Причин, з яких вона не зареєструвала місце проживання в місті Ладижин після повернення з навчання, пояснити не змогла.

У судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_2 , яка повідомила, що є доброю знайомою заявниці ОСОБА_1 та не перебуває з нею в родинних стосунках. Свідок зазначила, що в період з 1986 по 1989 рік проживала по сусідству з ОСОБА_1 , яка в цей час навчалася у місті Вінниця. За словами свідка, ОСОБА_1 упродовж зазначеного періоду періодично перебувала у місті Ладижин зокрема, приїжджала на вихідні дні та в періоди літніх канікул. Разом з тим, свідок пояснила, що бачила ОСОБА_1 у місті Ладижин не щодня, а епізодично.

У судовому засіданні було також допитано свідка ОСОБА_3 , яка повідомила, що є доброю знайомою заявниці ОСОБА_1 та не перебуває з нею в родинних стосунках. Зазначила, що в період з 1986 по 1989 рік проживала по сусідству із заявницею, яка в той час навчалася у місті Вінниця, а також вони підтримували дружні стосунки. Свідок підтвердила, що ОСОБА_1 у зазначений період приїжджала до міста Ладижин на вихідні дні та під час літніх канікул. Водночас ОСОБА_3 уточнила, що з 1987 року також навчалася у місті Вінниця.

Також допитано свідка ОСОБА_4 , який повідомив, що є рідним братом заявниці. Зазначив, що в період з 1986 по 1989 рік його сестра ОСОБА_1 навчалася у місті Вінниця, однак на вихідні дні та під час літніх канікул постійно перебувала в місті Ладижин. Разом з тим, свідок пояснив, що у цей період сам перебував поза межами м. Ладижин у зв`язку з проходженням строкової військової служби та спілкувався із сестрою виключно шляхом листування.

IІІ. Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с. 9).

Згідно з інформацією з Реєстру територіальної громади, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано в місті Ладижин за різними адресами у такі періоди: з 14 серпня 1992 року по 24 березня 1995 року; з 14 квітня 1995 року по 12 грудня 1995 року; з 23 січня 1996 року по теперішній час (а.с. 12, 13).

Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого Вінницькою обласною державною адміністрацією, 11 травня 2005 року ОСОБА_1 надано статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4) як громадянину, який постійно проживав на території посиленого радіоекологічного контролю у 1988 роках (а.с. 12, зворотна сторона).

Довідкою № 277 від 03 червня 2008 року підтверджується факт навчання ОСОБА_5 у Ладижинській загальноосвітній школі ІІІІ ступенів № 2 у період з 01 вересня 1977 року по 13 червня 1985 року (а.с. 8).

Довідкою № 598 від 24 квітня 2008 року підтверджується факт її навчання у Вінницькому професійному училищі № 7 м. Вінниця з 01 вересня 1985 року по 30 червня 1988 року (а.с. 8).

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_4 , ОСОБА_5 у період з вересня 1986 року по травень 1988 року навчалась у СПТУ № 7 м. Вінниці. З 06 квітня 1989 року була прийнята на роботу формувальником булочної лінії Ладижинського хлібозаводу (а.с. 1011).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25 квітня 2025 року за № 025350013261 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для відмови стало те, що станом на 01 січня 1993 року вона не проживала понад 4 роки на території зони посиленого радіоекологічного контролю було зараховано лише 3 роки 8 місяців 26 днів (а.с. 7).

ІV. Оцінка суду

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що розгляд справи в порядку окремого провадження про встановлення факту можливий, якщо:

згідно з законом такий факт породжує юридичні наслідки, тобто від нього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення такого факту; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, що посвідчує юридично значущий факт; встановлення факту не пов`язане з подальшим вирішенням спору про право.

Частина друга статті 315 ЦПК України також передбачає, що в судовому порядку можуть бути встановлені інші юридичні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналогічний підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 761/16799/15-ц, де суд дійшов висновку, що справи про встановлення фактів, які породжують юридичні наслідки, можуть бути розглянуті в порядку окремого провадження, якщо відсутній альтернативний (позасудовий) порядок їх встановлення, і такі факти не є предметом спору про право.

Щодо доводів заінтересованої особи про те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства через існування спеціального (позасудового) порядку підтвердження факту проживання, а також про наявність публічно-правового спору між заявницею та Пенсійним фондом України, суд зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 викладено правову позицію, згідно з якою Велика Палата відступила від раніше сформованих висновків стосовно юрисдикції у подібних правовідносинах. Зокрема, роз`яснено, що справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, можуть розглядатися як у позасудовому, так і в судовому порядку. Рішення, прийняті у позасудовому порядку щодо юридичних фактів, підлягають оскарженню до адміністративних судів. Водночас, юридичні факти, які підлягають встановленню саме у судовому порядку, розглядаються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

У даному випадку суд установлює, що статус особи, постраждалої від Чорнобильської катастрофи, заявниці ОСОБА_1 вже було присвоєно відповідне посвідчення видано, а тому обставина про наявність або відсутність цього статусу не є предметом розгляду в цій справі.

Натомість, як убачається з матеріалів справи, підставою для відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку стало неподання або відсутність у наявних реєстрах даних про зареєстроване місце проживання заявниці у визначений період на території, що належала до зони посиленого радіоекологічного контролю. На сьогодні в Україні відсутній спеціально встановлений законом позасудовий порядок підтвердження факту проживання у минулому в певному населеному пункті, якщо відомості про реєстрацію місця проживання в органах місцевого самоврядування чи у сфері надання адміністративних послуг відсутні або втрачені.

Отже, суд доходить висновку про відсутність публічно-правового спору у цій справі, оскільки правовідносини, які розглядаються, не стосуються оскарження дій чи рішень органу влади, а лише потребують встановлення юридичного факту проживання на відповідній території у визначені періоди.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що спір підлягає розгляду саме в порядку окремого провадження цивільного судочинства.

Суд також зазначає, що для з`ясування юридичного характеру факту необхідно встановити мету, з якою заявник просить його встановити. Один і той самий факт може мати юридичне значення для однієї особи з певною метою і не мати такого значення для іншої особи в інших обставинах. У цьому випадку встановлення факту проживання має безпосереднє значення для реалізації права заявниці на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, що підтверджує наявність юридичного інтересу і правової підстави для судового розгляду.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1ст. 11 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Для встановлення пільг і компенсацій визначаються певні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Частиною першоюстатті 55 ЗУ «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленогостаттею 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

4.1 Оцінка обставин, наведених заявницею та дослідження доказів

У даній справі заявниця просить встановити юридичний факт її проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю у такі періоди: з 01.06.1986 по 31.08.1986, з 01.06.1987 по 31.08.1987, з 01.07.1988 по 05.04.1989.

Зазначений факт заявниця вважає необхідним для підтвердження права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На підтвердження вказаних обставин заявниця посилається:

на посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яке їй було видано,

а також на показання свідків, які стверджували, що вона фактично проживала в місті Ладижин під час літніх канікул і після завершення навчання.

Разом з тим, сам факт наявності у заявниці посвідчення постраждалої особи 4 категорії не є безумовним доказом її безперервного проживання саме у вказані в заяві періоди (01.06.1986 31.08.1986, 01.06.1987 31.08.1987, 01.07.1988 05.04.1989), оскільки посвідчення видається за сукупністю періодів, які могли підтверджуватися на підставі інших документів або відомостей, не деталізуючи конкретні часові межі проживання.

Відповідно, суд має оцінити достовірність і достатність саме наданих у справі доказів для встановлення юридичного факту проживання в означені періоди.

Суд не ставить під сумнів право заявниці на користування пільгами як особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та має відповідне посвідчення. Разом із тим, вказане посвідчення не містить конкретних відомостей щодо періоду її постійного проживання, не зазначає точного населеного пункту проживання та не деталізує строків перебування на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

У зв`язку з цим, обов`язок доказування належить заявниці відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України.

Заявниця повинна надати належні, допустимі та достатні докази, які достовірно підтверджують факт саме постійного проживання в заявлені періоди.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження. Жоден доказ не має наперед встановленої сили суд оцінює не лише кожен доказ окремо, а й їхню сукупність, взаємозв`язок, відповідність одне одному, а також обставини їх надання.

Фактично єдиними доказами, на які посилається заявниця, є: посвідчення постраждалої особи (категорія 4), та показання трьох свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Жодного письмовогодоказу,зокрема:довідок змісця проживання,архівних записівпро тимчасовучи постійнуреєстрацію,документів органівмісцевого самоврядування,актів виконавчихкомітетів,паспортного столучи адресногобюро заявницеюне надано.Також заявницяне повідомиласуду провжиті діїдля витребуваннятаких доказівчи неможливістьїх отримання(наприклад,у зв`язкуз втратоюархівів),що булоб важливимфактором дляоцінки об`єктивноїсторони справи.

Суд критично оцінює показання свідків, поданих заявницею на підтвердження факту постійного проживання в місті Ладижин у відповідні періоди. Хоча всі допитані свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 загалом підтверджували, що заявниця у зазначені строки перебувала у місті Ладижин, однак ці свідчення є фрагментарними, внутрішньо непослідовними, частково побудованими на припущеннях та не підтверджені іншими доказами, зокрема письмовими чи офіційними джерелами.

Свідок ОСОБА_2 , не перебуваючи в родинних зв`язках із заявницею, заявила, що бачила останню під час канікул, однак водночас уточнила, що бачила її не щодня, а епізодично. Це суперечить критерію постійного проживання, яке законом ототожнюється з фактичною та щоденною присутністю особи на відповідній території.

Свідок ОСОБА_3 перебувала у місті Вінниця на навчанні з 1987 року, тому її можливість достовірно спостерігати за фактом постійного проживання ОСОБА_1 у місті Ладижин є обмеженою та не підтверджена жодними сторонніми джерелами.

Свідок ОСОБА_4 , рідний брат заявниці, перебував на строковій військовій службі в той самий період, коли заявниця, за її словами, проживала у м. Ладижин. Він сам зазначив, що спілкувався із заявницею лише шляхом листування. Відповідно, його показання мають опосередкований характер та ґрунтуються виключно на припущеннях або враженнях, отриманих не внаслідок безпосереднього спостереження.

Суд виходить із правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №234/1225/19, відповідно до якої покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення юридично значущого факту, якщо подання інших доказів є можливим. Аналогічно у постанові ВП ВС від 18.01.2024 у справі №560/17953/21 наголошено, що факти, які мають юридичне значення, можуть встановлюватися в судовому порядку, однак лише за наявності об`єктивної потреби та відповідного обсягу доказів, які підтверджують юридичний інтерес та правову підставу для встановлення такого факту.

Суд також звертає увагу, що поняття "постійного проживання" є юридичним, і воно передбачає фактичне, щоденне, тривале проживання особи у певному місці, де зосереджено центр її життєвих інтересів. Тимчасове перебування, приїзди на канікули або епізодичне відвідування такого критерію не відповідають.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що заявниця не надала достатніх, належних і переконливих доказів, які б підтвердили факт постійного проживання в місті Ладижин у періоди: з 01.06.1986 по 31.08.1986, з 01.06.1987 по 31.08.1987, з 01.07.1988 по 05.04.1989.

Відтак, суд відмовляє у задоволенні заяви, оскільки відсутні правові підстави для встановлення запитуваного юридичного факту у порядку окремого провадження.

Керуючись ст.ст. 76-81, 258, 259, 263-265, 268, 273, 293, 294, 316 ЦПК України, на підставі п.5 ч. 2 ст. 293, п.1 ч.1 ст. 315 ЦПК України,суд

УХВАЛИВ:

У задоволеннізаяви ОСОБА_1 ,заінтересована особаГоловне управлінняПенсійного фондуУкраїни уВінницькій області про встановлення факту проживання відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні копію судового рішення надіслати протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Суддя