Рішення № 128464420, 26.06.2025, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 червня 2025 року м. Ужгород№ 260/41/25 Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просить:

1) визнати протиправними дії Адміністрація Державної прикордонної служби України щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності внаслідок війни 2-ї групи;

2) зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності внаслідок війни 2-ї групи, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 02 липня 2024 року позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача із заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності внаслідок війни 2-ї групи, однак позивачем була отримана відповідь № 09/111-6965/ НОМЕР_2 від 30.08.2024р. Адміністрації Державної прикордонної служби України з відмовою у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Позивач вважає дії відповідача щодо позбавлення його права на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ протиправними та вказує, що має право на одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року у зв`язку з встановленням йому 2 групи інвалідності.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Від відповідача до суду надійшов відзив, у якому просить у задоволенні позову відмовити. На переконання відповідача, рішення комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22.08.2024 року №776, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є законним, а доводи позивача про наявність у нього права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність 2 групи є безпідставними та надуманими. Зазначає, що підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», слугувала невідповідність причинно-наслідкового зв`язку між захворюванням та військовою службою, яка зазначена в постанові Госпітальної ВЛК Держприкордослужби, яка затверджена ЦВЛК Держприкордонслужби та в довідці до акту огляду МСЕК від 28.06.2022 серії 12 ААВ №788587. Позивач звільнений з військової служби Держприкордонслужби, а доданий до позову витяг з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 27.09.2018 року №2696, відповідно до якого захворювання ОСОБА_1 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, є попереднім документом, який суперечить затвердженій ЦВЛК Держприкордонслужби постанові Госпітальної ВЛК від 22.06.2020 року (свідоцтві про хворобу №2922/291).

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Суд установив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у органах Державної прикордонної служби України та під час проходження такої отримав захворювання, які відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 27.09.2018 року №2696, пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Відповідно до свідоцтва про хворобу №292/291 від 22 червня 2020 року Госпітальна військово-лікарська комісія Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України проведено огляд ОСОБА_1 та встановлено захворювання, які пов`язані з проходженням військової служби, а також травму, пов`язану із виконанням обов`язків військової служби.

28 червня 2022 року під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, без терміну переогляду, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ №788587 від 28.06.2022.

З метою отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, позивач 02 липня 2024 року звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України із заявою щодо призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи.

За результатами розгляду питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, Адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято рішення №776 від 22.08.2024 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» полковнику запасу ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що причина інвалідності, яка зазначена у довідці МСЕК від 28.06.2024 не співпадає з причинним зв`язком захворювання, який зазначений у постанові ВЛК Держприкордонслужби від 22.06.2020.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі по тексту також Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2011-ХІІ) соціальним захистом військовослужбовців є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 16 названого Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі одноразова грошова допомога) - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підпунктом 4 пункту 2 зазначеної правової норми передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту 3 статті 16 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Підпунктом «б» пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-XIІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Згідно з пунктами 3, 6, 9, 10 статті 163 Закону України №2011-ХІІ встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі по тексту Порядок №975).

Пунктом 2, 3 вказаного порядку встановлено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Підпунктом 1 пункту 17 Порядку №975 передбачено, що у разі встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від групи інвалідності та її причинного зв`язку військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи; 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи; 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Системний аналіз положення підпункту 1 пункту 17 Порядку №975 дає змогу дійти висновку, що для призначення і виплати військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби) одноразової грошової допомоги необхідна наявність однієї із наступних умов: настання інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, або ж настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, або ж встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, або ж встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

Судом встановлено, що 28 червня 2022 року під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, без терміну переогляду, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ №788587 від 28.06.2022.

Формулювання для постанов військово-лікарських комісій про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв визначені главою 21 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800 у редакції на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності (далі Положення №402).

Відповідно до пп. 21.1 Положення №402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Згідно з підпунктом «г» пункту 21.5 Положення №402 постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:

«Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

Зазначена постанова приймається також, коли наявне захворювання за зазначений період служби досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби. Постанова в такому формулюванні приймається при хронічних, повільно прогресуючих захворюваннях, за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з країни, де велись бойові дії, або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести або підтверджують початок захворювання на період участі в бойових діях.

З аналізу наведених вище положень та матеріалів справи вбачається, що позивачу вперше встановлено ІІ групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, а отже такий має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Однак, відповідачем за результатами розгляду питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з тим, що причина інвалідності, яка зазначена у довідці МСЕК від 28.06.2024 не співпадає з причинним зв`язком захворювання, який зазначений у постанові ВЛК Держприкордонслужби від 22.06.2020.

Аналізуючи таку підставу для відмови, суд враховує, що позивач проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, в тому числі брав участь у бойових діях (Афганістан) з 23.06.1983 по 26.05.1987.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 03 квітня 1996 року ОСОБА_1 визнаний учасником бойових дій та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

При цьому Центральною військово-лікарською комісією по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у протоколі засідання від 27.09.2018 року №2696 встановлено, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби отримав захворювання, які пов`язані із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

В подальшому причинний зв`язок захворювань позивача був уточнений Госпітальною військово-лікарською комісією Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України та відповідно до свідоцтва про хворобу №292/291 від 22 червня 2020 року проведено огляд ОСОБА_1 та встановлено захворювання, які пов`язані з проходженням військової служби, а також травму, пов`язану із виконанням обов`язків військової служби.

Суд звертає увагу, що розпорядник бюджетних коштів під час вирішення питання про наявність в особи права на одноразову грошову допомогу, повинен встановити наявність всіх документів, що підтверджують таке право, однак не наділений повноваженнями по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв такої особи.

Суд вказує, що відповідач, приймаючи оспорюване рішення про відмову позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, керувався виключно свідоцтвом про хворобу №292/291 від 22.06.2020, проігнорувавши при цьому інші подані ОСОБА_1 документи, зокрема витяг з протоколу засідання ЦВЛК від 27.09.2018 року №2696, посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 03 квітня 1996 року, довідку про участь в бойових діях, а також довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №788587 від 28.06.2022, в якій уповноваженим державним закладом охорони здоров`я встановлено інвалідність позивача та її причину на підставі медичних документів та проведеного медичного огляду.

На переконання суду, позивачем подано належні та достатні докази на підтвердження інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, яка дає право на отримання позивачем одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин принципу юридичної визначеності. Вказаний принцип встановлює гарантування необхідності стабільного та несуперечливого правового статусу особи. Законні очікування особи полягають у тому, щоб у випадках, коли особа, спираючись на конституційні приписи, очікує, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до цих норм, законні очікування будуть реалізовані та захищені.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства»).

У пункті 25 рішення від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) Європейський суд з прав людини нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

Поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

У пунктах 50, 51 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» № 2440/07 зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість у разі необхідності за належної правової допомоги передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, пункт 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, пункт 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Зважаючи на вище викладене та встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що захворювання позивача, пов`язане з виконанням ним обов`язків військової служби, а відтак і наявність у нього права на отримання одноразової грошової допомоги на підставі підпункту 1 пункту 17 Порядку №975.

Наведене обумовлює підстави для визнання протиправним та скасування рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України №776 від 22.08.2024 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» полковнику запасу ОСОБА_1 ..

Розглядаючи спірні правовідносини у площині заявлених позовних вимог, суд уважає за необхідне звернути увагу на таке.

Згідно з пунктом 21 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов`язаний, резервіст або особа, звільнена з військової служби, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, подають уповноваженому органу у паперовій або електронній формі засобами електронної пошти з дотриманням законодавства у сферах електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

документа (відповідних сторінок за наявності), що посвідчує особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та засвідчений в установленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), якій призначається та виплачується одноразова грошова допомога, з даними про прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) особи, до яких внесено відомості про реєстрацію місця проживання, або довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені), копія військового квитка рядового, сержантського і старшинського складу (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства);

реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім іноземців та осіб без громадянства) (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідному контролюючому органу та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги, військовослужбовець, військовозобов`язаний, резервіст або особа, звільнена з військової служби, якому (якій) виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначених в абзацах другому - восьмому цього пункту, та копію відповідного рішення суду, засвідченого у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 22 Порядку №975 призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, призваним на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюються Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, розвідувальним органом Міноборони, Службою зовнішньої розвідки та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Положеннями пункту 23 Порядку №975 передбачено, що керівник уповноваженого органу після визначення переліку осіб, зазначених у пунктах 8 і 9 цього Порядку, які мають право на одержання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), подає у 15-денний строк з дня реєстрації документів, передбачених пунктами 20 і 21 цього Порядку, розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 20 і 21 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку, приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Пунктом 24 Порядку №975 закріплено, що одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначеній одержувачем виплати.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що відповідач приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги, а виплату такої проводить уповноважений орган.

За усталеною судовою практикою дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №30985/96).

Водночас, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача саме прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановлення з 28 червня 2022 року II групи інвалідності внаслідок захворювань, що пов`язані із виконанням ним обов`язків військової служби у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України суд не вирішує, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та не надавав суду доказів понесення інших видів судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 00034039) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України №776 від 22.08.2024 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» полковнику запасу ОСОБА_1 .

Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановлення з 28 червня 2022 року II групи інвалідності внаслідок захворювань, що пов`язані із виконанням ним обов`язків військової служби у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМ.М. Луцович