Рішення № 128464054, 27.06.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2025 року Справа№640/18142/22

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України (відповідач 1), Житомирського окружного адміністративного суду (відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) із позовом до Державної судової адміністрації України, Житомирського окружного адміністративного суду, в якому просив:

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Житомирського окружного адміністративного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2021 до 30.09.2022 виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн та на 01.01.2022 - у розмірі 2481,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2021 до 30.09.2022, нарахованої виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270,00 грн, а станом на 01.01.2022 - 2481,00 грн.

Визнати протиправними дій Житомирського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 до 30.09.2022, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Житомирський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2021 до 30.09.2022, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн та у 2022 році - 2481,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2022 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.04.2025 адміністративну справу прийнято до провадження, позовну заяву залишено без руху. Позивачем надано заяву про усунення недоліків позову.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.04.2025 продовжено розгляд справи №640/11018/22 за позовною заявою позивача до Державної судової адміністрації України, Житомирського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати вчинити дії, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В обґрунтування позову зазначив, що за період з січня 2021 до вересня 2022 відповідач - 2 нараховував суддівську винагороду в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021-2022 рр у сумі 2102 гривні.

Проте, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2270,00 гривень; на 2022 рік установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2481,00 гривень.

Отже, положення ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України» щодо запровадження величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону № 1402, а тому не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

Відповідач 1 правом на подання відзиву не скористався.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву вказує, що нарахування та виплата суддівської винагороди Позивачу у спірний період було проведено відповідно до норм ст.135 Закону № 1402-VIII, в межах бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України, тобто відповідно до вимог чинного законодавства. Вважає, що правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди Позивачу у спірний період поза межами видатків Державного бюджету України та із вибірковим застосування положень ст.7 Закону № 1082-ІХ та Закону № 1928-ІХ, тобто без застосування розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, не було. Просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , указом Президента України «Про призначення та звільнення суддів» № 704/2019 від 18.09.2019 позивача, призначено на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду.

Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів за спірний період позивачу нараховувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. (оклад 69366 (30 х 2102 х 1,1 - п.1 ч. 3 та п. 1 ч. 4 ст. 135 Закону №1402-VIII).

Позивач вважає, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню на підставі ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 - 2270,00 грн, 01.01.2022 - 2481,00 грн, тому звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Вирішуючи справу у межах заявлених позовних вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

У ст. 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За ч.2 ст.135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч.3 ст.135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, а розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Верховна Рада визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Наведені приписи ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

У судовій практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів була сформована усталена позиція, яка зводилась до того, що закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року (зокрема, але не виключно: у постановах від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 21.03.2024 у справі № 620/4971/23 та ін.).

Питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року відповідно до абз.4 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України» для розрахунку посадового окладу судді було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що наведені приписи абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, відповідач діяв на законних підставах.

У п.п. 104-106 цієї постанови викладений наступний правовий висновок: «Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.

Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22 та 21.03.2024 у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (п.111).

Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (п. 112).

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, при вирішенні цього спору суд, враховуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ст.76 наведеного Кодексу.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Враховуючи наведене та те, що судом не встановлено протиправності дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період, обчисленої прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., а позивачем таких доказів суду не надано, суд приходить до висновку, що такі дії вчинені відповідачем-2 правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносин, а відповідно, у адміністративного суду відсутні правові підстави для визнання їх протиправними.

У задоволенні інших похідних позовних також слід відмовити.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачу слід відмовити.

У відповідності до приписів ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (відповідач 1) (адреса 00020, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795), Житомирського окружного адміністративного суду (відповідач 2) (адреса 10014, м. Житомир, вул. Бориса Лятошинського, 5, ЄДРПОУ 34854954) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язати вчинити дії, - відмовити.

Судове рішення складено і підписано 27.06.2025.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (Шостого апеляційного адміністративного суду) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.В. Шинкарьова