Рішення № 128463989, 17.06.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2025 року Справа№640/3852/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2, Державного бюро розслідувань про визнання протиправними дій та скасування наказу

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Директора Державного бюро розслідування ОСОБА_2, Державного бюро розслідування про визнання протиправними дій виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 по затвердженню наказу Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 року №373 "Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань", його оприлюдненню на сайті Державного бюро розслідувань та направлення для виконання територіальним управлінням ДБР; визнання наказу Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 року №373 "Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань" протиправним та нечинним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.02.2022 року відкрито провадження у адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

06.05.2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву відповідача.

23.05.2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

24.05.2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли заперечення на відзив відповідача від позивача.

06.06.2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про зловживання процесуальними правами адвокатом Єрмолатіним В.І.

16.06.2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання про залишення позову без розгляду від відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022 року залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Директора Державного бюро розслідування ОСОБА_2, Державного бюро розслідування про визнання протиправними дій, скасування наказу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022 року скасовано, справу направлено на продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року прийнято справу до розгляду та продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року суд прийняв до провадження справу, призначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив про протиправність спірного наказу від 29.06.2021 року №373 "Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань", оскільки його було підписано неуповноваженою особою - ОСОБА_2, який станом на дату його затвердження не обіймав посаду в.о. директора ДБР, а також не проведено його реєстрацію у Міністерстві юстиції України. Зазначив, що вказаний Перелік порушує його конституційне право на збирання та використання інформації внаслідок посилання на нього як на підставу ненадання інформації на запити відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Дії виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 по затвердженню наказу Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 року №373, та як наслідок зазначений наказ вважає протиправним, просив задовольнити позов.

Відповідачем 2 через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ДБР не є центральним органом виконавчої влади, а отже його нормативно-правові акти не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Зазначив, що надаючи відповіді на запити позивача з посиланням на пункт Переліку, затвердженого наказом від 29.06.2021 року №373 діяв в межах наданих повноважень, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зазначив, що спірний наказ, яким затверджено перелік відомостей, що становлять службову інформацію, є організаційно-розпорядчим актом внутрішньо-спрямованого змісту, який не є нормативно-правовим актом або індивідуальним актом. Крім того, зазначив про помилковість та надуманість доводів позивача стосовно підписання наказу від 29.06.2021 року №373 в.о. директора ДБР ОСОБА_2. в статусі не уповноваженої особи, оскільки відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14.05.2021 року ОСОБА_2 виконує обов`язки Директора ДБР. Окрім того, зазначив, що позивачем не конкретизовано, які саме його права та охоронювані законом інтереси порушило ДБР, зокрема, спірним наказом.

Крім того, позивачем подано до суду заперечення на відзив, зміст яких аналогічний викладеному в позовній заяві.

Окрім того, відповідачем подано до суду додаткові пояснення, зміст яких аналогічний викладеному у відзиві на позовну заяву.

Крім того, позивачем подано до суду заперечення на додаткові пояснення відповідача, зміст яких аналогічний викладеному в позовній заяві.

17.04.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення від відповідача, зміст яких аналогічний викладеному у відзиві на позовну заяву.

Окрім того, 17.04.2025 року від відповідача надійшло клопотання, відповідно до якого просив позовну заяву залишити без розгляду.

Крім того, 21.04.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення від позивача, зміст яких аналогічний викладеному в позовній заяві.

Окрім того, 05.05.2025 року до суду надійшли пояснення від позивача, зміст яких аналогічний викладеному у позовній заяві.

17.05.2025 року від представника відповідача надійшло клопотання про залишення без розгляду позовної заяви в зв`язку з пропущенням строку звернення до суду.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, установив.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, є особою з інвалідністю 2 групи (пенсійне посвідчення №2243021493 від 10.06.2008 року).

Відповідач 1 - Директор Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 та відповідач 2 - Державне бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб`єктами владних повноважень, які в даних правовідносинах згідно ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України мають адміністративну процесуальну дієздатність.

Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) як орган державної влади зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.11.2017, номер запису: 1 070 102 0000 071984.

За результатами відкритого конкурсу у серпні 2020 року ОСОБА_2 призначений на посаду заступника Директора Державного бюро розслідувань, у подальшому, у вересні 2020 року призначений виконуючим обов`язки Державного бюро розслідувань (загальнодоступна інформація розміщена на офіційному сайті ДБР).

Указом Президента України від 31.12.2021 №691/2021 ОСОБА_2 призначений на посаду Директора Державного бюро розслідувань.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14.05.2021 року внесено запис про виконуючого обов`язки Державного бюро розслідувань (керівника) ОСОБА_2 .

09.04.2020 року на звернення Державного бюро розслідувань, зокрема, щодо надання роз`яснень законодавства стосовно спеціального статусу Державного бюро розслідувань, Міністерством юстиції України надано відповідь листом №16781/6380-26-20/11.1.3, відповідно до якої нормативно-правові акти Державного бюро розслідувань, як центрального органу виконавчої влади підлягали державній реєстрації в установленому законодавством порядку, враховуючи конституційні приписи статті 117 Основного Закону України, Законів України «Про центральні органи виконавчої влади», «Про Державне бюро розслідувань». У зв`язку з набранням чинності Законом України від 03 грудня 2019 року №305-ІХ ДБР не входить до системи центральних органів виконавчої влади, а також на нього не поширюється дія Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади.

23.07.2020 року на звернення Державного бюро розслідувань, зокрема, щодо здійснення державної реєстрації відомчого акту Державного бюро розслідувань Міністерством юстиції України надано відповідь листом №32743/14523-26-20/00011.3.1, відповідно до якої Законом України від 03 грудня 2019 року №305-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» внесено зміни до Закону, зокрема: змінено статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції; виключено положення частини другої статті 2 зазначеного Закону щодо поширення на цей орган дії Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів виконавчої влади. Відтак, нормативно-правові акти ДБР не підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України, а здійснення вибіркової державної реєстрації окремих нормативно-правових актів Державного бюро розслідувань є неможливим.

29.06.2021 року наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 №373 затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань.

30.08.2021 за №518ПІ/10-16-06-548/21 Державним бюро розслідувань надано відповідь на запит про надання інформації від 21.08.2021 відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для надання запитуваної інформації у зв`язку з її віднесенням до інформації з обмеженим доступом відповідно до вимог ч.2 ст.22 Закону №2939-VI та Переліку № 373 від 29.06.2021.

23.11.2021 за №647ПІ/10-16-06-682/21 Державним бюро розслідувань надано відповідь на запит про надання інформації від 15.10.2021 відповідно до вимог Закону України « Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для надання запитуваної інформації у зв`язку з її віднесенням до інформації з обмеженим доступом відповідно до вимог ч.2 ст.22 Закону №2939-VI і Переліку № 373 від 29.06.2021.

30.11.2021 року за №Т-4032/ЗПі/16-01-16.2/21 ТУ ДБР у м. Миколаєві на запит ОСОБА_1 про надання копій посадових інструкцій надало відповідь про відсутність можливості надання посадових інструкцій начальника слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві та його заступника.

10.12.2021 за №68ЗПІ/10-16-06-719/21 Державним бюро розслідувань надано відповідь на запит про надання інформації від 05.12.2021 відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якої повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для надання запитуваної інформації у зв`язку з її віднесенням до інформації з обмеженим доступом відповідно до вимог ч.2 ст.22 Закону №2939-VI і Переліку № 373 від 29.06.2021.

04.01.2022 року за №Т-4468/ЗП1/16-03-16/22 ТУ ДБР у м. Миколаєві на запит ОСОБА_1 про надання копій розрахунково-платіжних відомостей заступника директора ТУ ДБР за серпень-грудень 2021, надано інформацію про принципи формування та розмір оплати праці.

Позивач, вважаючи, що його право на вільне збирання та використання інформації порушено в зв`язку з неодноразовим ненаданням ДБР інформації на запити через посилання на норми Закону №2939-VI і Переліку №373, звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

12 листопада 2015 року, Верховною Радою України прийнято Закон №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII), який набрав чинності з 01 березня 2016 року.

Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, та який у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, Законом України «Про Державне бюро розслідувань» та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі (статті 1, 2 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Нормами Закону №794-VIII, ДБР відокремлювалося, як орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів.

На виконання пункту 1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №794-VIII, Кабінет Міністрів України 29 лютого 2016 року прийняв постанову №127 «Про утворення Державного бюро розслідувань».

03 грудня 2019 року, Верховна Рада України, з метою вдосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, прийняла Закон №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон №305-IX), який набрав чинності 27 грудня 2019 року.

Отже, з 27 грудня 2019 року, ДБР припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» діяльність ДБР є гласною тією мірою, що не порушує права і свободи людини і громадянина, не суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства та законодавства про державну таємницю.

За приписами ст. 4 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», незалежність ДБР від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами спеціальним статусом Державного бюро розслідувань, особливим порядком, фінансування та організаційного забезпечення діяльності.

У межах своєї компетенції та виходячи із покладених на нього завдань ДБР згідно з п. 16 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» забезпечує відповідно до законодавства додержання режиму захищеної законом таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, а також визначеного законом порядку оприлюднення та надання доступу до публічної інформації.

За змістом ст.14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» працівники Державного бюро розслідувань під час виконання покладених на них обов`язків є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом. Ніхто, за винятком уповноважених посадових осіб державних органів у передбачених законами випадках, не має права втручатися в їхню законну діяльність.

Відповідно до ст.10 Закону №305-IX керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників.

У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Повноваження Директора Державного бюро розслідувань передбачені ст.12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до п.1 якої (в редакції станом на час звернення позивача з позовом) директор Державного бюро розслідувань : видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов`язковими для виконання працівниками ДБР (пункт 8); вживає заходів із запобігання несанкціонованому доступу до інформації з обмеженим доступом, а також забезпечує додержання законодавства про доступ до публічної інформації, розпорядником якої є ДБР (пункт 12); забезпечує відкритість та прозорість діяльності ДБР відповідно до цього Закону (пункт 18).

Судом встановлено, що в.о. Директора Державного бюро розслідувань полковник ОСОБА_2 відповідно до наказу ДБР №373 від 29.06.2021 року «Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань» затверджено ПЕРЕЛІК відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань.

Наказ ДБР №373 від 29.06.2021 року «Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань», є обов`язковим до виконання посадовими особами Державного бюро розслідувань, підстави для незастосування його положень під час розгляду запитів на публічну інформацію, або для не врахування його при наданні відповідей суб`єктом владних повноважень - відсутні.

Щодо доводів позивача відносно того, що оскаржуване рішення прийнято суб`єктом, який на дату прийняття такого рішення не мав на те відповідних повноважень, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Директор Державного бюро розслідувань призначається на посаду Президентом України за поданням комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Державного бюро розслідувань (далі - Конкурсна комісія). Директор Державного бюро розслідувань звільняється з посади Президентом України за наявності підстав, визначених частинами четвертою та п`ятою статті 10 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» визначені повноваження Директора Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина; організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов`язки; координує і контролює діяльність центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань; затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами; вносить на розгляд Президента України подання про відзначення державними нагородами України осіб рядового та начальницького складу, державних службовців та інших працівників Державного бюро розслідувань, а також осіб, які сприяють у виконанні покладених на нього завдань; затверджує Положення про відомчі нагороди (медалі, нагрудні знаки, почесні грамоти тощо) для нагородження осіб рядового та начальницького складу, державних службовців та інших працівників Державного бюро розслідувань, а також осіб, які сприяють у виконанні покладених на нього завдань; видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов`язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань; призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань; повідомляє Конкурсну комісію про наявність вакантних або тимчасово вакантних посад керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань у десятиденний строк з дня вивільнення посади; приймає рішення про розподіл бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Державне бюро розслідувань, та затверджує звіт про виконання цих рішень; затверджує перспективні, поточні та оперативні плани роботи Державного бюро розслідувань; встановлює порядок реєстрації, оброблення, зберігання та знищення відповідно до законодавства отриманої Державним бюро розслідувань інформації; вживає заходів із запобігання несанкціонованому доступу до інформації з обмеженим доступом, а також забезпечує додержання законодавства про доступ до публічної інформації, розпорядником якої є Державне бюро розслідувань; вирішує питання про заохочення працівників Державного бюро розслідувань; присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам Державного бюро розслідувань та спеціальні звання особам рядового і начальницького складу; вносить на розгляд Президенту України подання про присвоєння спеціальних звань вищого начальницького складу Державного бюро розслідувань; представляє Державне бюро розслідувань у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими об`єднаннями, а також органами іноземних держав, міжнародними організаціями тощо; має право бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, її комітетів, тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій, а також на засіданнях Кабінету Міністрів України з питань, що стосуються забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань; забезпечує відкритість та прозорість діяльності Державного бюро розслідувань відповідно до цього Закону, звітує про діяльність Державного бюро розслідувань в порядку, визначеному цим Законом; надає дозвіл на використання коштів фонду спеціальних оперативно-розшукових та слідчих дій Державного бюро розслідувань; накладає стягнення на працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань на підставі рішення Дисциплінарної комісії; здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом.

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.

Частиною 4 законодавцем визначено, що у разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.

Отже, п. 8 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» чітко визначено повноваження Директора ДБР видавати у межах повноважень накази і розпорядження, та давати доручення, які є обов`язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань;

За змістом ст. 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

В свою чергу, відповідно до п.п. 3 та 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади. Отже, керівник державного органу організовує планування роботи з персоналом державного органу, зокрема здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.

Норми п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» оперують поняттям суб`єкт призначення, тобто законодавець, конструюючи норму в такий спосіб фактично ототожнив суб`єкта призначення та керівника державної служби.

При цьому, зазначені повноваження Директора ДБР притаманні як суб`єкту призначення, так і керівнику державної служби, а встановлені особливості здійснення таких повноважень також дають підстави для висновку, що до особи, яка виконує обов`язки Директора ДБР, переходить весь спектр повноважень Директора, у том числі призначення на посади та звільнення з посад, зокрема, працівників відповідного територіального управління.

Як вже зазначалось судом, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про виконуючого обов`язки Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 - керівник, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є достатнім доказом на підтвердження його повноважень.

З урахуванням викладеного, посилання позивача на відсутність повноважень у в.о. директора ДБР ОСОБА_2. на видання наказу є безпідставними.

Враховуючи, що судом встановлено із наданих суду документів та із загальнодоступної інформації, що ОСОБА_2 у серпні 2020 року призначений на посаду заступника Директора Державного бюро розслідувань, у подальшому, у вересні 2020 року призначений виконуючим обов`язки Державного бюро розслідувань, про, що відповідно і наявний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд відхиляє доводи позивача про відсутність повноважень у суб`єкта, який на дату прийняття оскаржуваного рішення не мав на те відповідних повноважень.

Щодо оприлюднення наказу №373 на сайті ДБР та направлення для виконання в Територіальні управління ДБР суд зазначає таке.

Основними нормативними актами, що регулюють порядок оприлюднення інформації в Україні, є Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VI, Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ та Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 р. № 3.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" до повноважень Директора Державного бюро розслідувань відноситься, окрім іншого видання у межах повноважень наказів і розпорядження, видання доручення, які є обов`язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань.

Наказом Державного бюро розслідувань від 20.08.2020 №435 затверджено Інструкцію про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідування (далі- Інструкція №435, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 3 Інструкції №435, визначено, що Перелік відомостей, що становлять службову інформацію у Державному бюро розслідувань , складається у порядку, визначеному пунктом 4 Інструкції №736, затверджується наказом Державного бюро розслідувань та оприлюднюється на офіційному веб-сайті ДБР.

При цьому, Типова інструкція про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 р. №736.

Накази оприлюднюються на офіційному веб-сайті Державного бюро розслідувань та Єдиному державному веб-порталі відкритих даних.

Отже, Наказ № 373 від 29.06.2021 року прийнято відповідно до статей 6, 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та вимог Інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань та керуючись пунктом 8 частини 1 статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань".

За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій в.о. директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 щодо оприлюднення на сайті ДБР без державної реєстрації Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань вiд 29.06.2021р. № 373 не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про протиправність спірного наказу від 29.06.2021 року №373 "Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань", у зв`язку з не проведенням його реєстрації у Міністерстві юстиції України, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст.1 Закону №794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Відповідно до ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк;

Нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2019 у справі № 522/22780/16-а, від 26 листопада 2019 у справах № 826/4630/18 та № 183/6195/17, від 11 грудня 2019 у справі № 369/7296/16-а, від 21 грудня 2019 у справі № 826/14366/15, від 04 березня 2020 № 450/1236/17.

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), від 16 квітня 2009 № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Підсумовуючи, слід зазначити, що загальний характер юридичних норм, встановлених або санкціонованих державою у нормативно-правових актах, полягає у тому, що ці норми розраховані на регулювання групи (виду) кількісно невизначених суспільних відносин, адресовані кількісно невизначеному колу неперсоніфікованих суб`єктів, не вичерпують свою обов`язковість певною кількістю її застосувань, тобто юридично діють безперервно, а їх чинність скасовується за спеціальною процедурою чи припиняється через настання певної події або дати.

Так, судовою колегією П`ятого апеляційного адміністративного суду при розгляді справи №420/12687/21 зроблено висновок, що наказ від 29.06.2021 № 373, яким затверджено відповідний перелік відомостей, що становлять службову інформацію, є організаційно-розпорядчим актом внутрішньо-спрямованого змісту, який не є нормативно-правовим або індивідуальним актом.

Отже, судом зазначено, що наказ від 29.06.2021 № 373, яким затверджено відповідний перелік відомостей, що становлять службову інформацію, є організаційно-розпорядчим актом внутрішньо-спрямованого змісту, який не є нормативно-правовим або індивідуальним актом, що виключає можливість визнання його незаконними.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, суд звертає увагу, що 03 грудня 2019 року Верховна Рада України з метою вдосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, прийняла Закон №305-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (далі-Закон №305-IX), який набрав чинності 27 грудня 2019 року.

Слід зазначити, що з дня набрання Закону України №305-ІХ чинності ДБР змінило свій правовий статус з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Кабінет Міністрів України 13 травня 2020 року прийняв постанову №359 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань", згідно якої, зокрема, Державне бюро розслідувань виключається з переліків центральних органів виконавчої влади, затверджених нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Враховуючи приписи Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року №493 "Про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", п.3 Положення про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228 Мінюст України здійснює виключно державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.

За таких умов не лише правова суть та зміст наказу від 29.06.2021 № 373, а і правовий статус Державного бюро розслідування свідчать про відсутність підстав та вимог для реєстрації в Міністерстві юстиції України прийнятих відповідних наказів.

Отже, вимоги позивача в частині протиправності наказу від 29.06.2021 року №373 "Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань", у зв`язку з не проведенням його реєстрації у Міністерстві юстиції України, задоволенню не підлягають.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 9 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві позивач має зазначити обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень його прав, свобод чи інтересів позивача.

Однак позивачем не окреслено та не конкретизовано які саме його права і охоронювані законом інтереси, порушив керівник ДБР, затвердивши Перелік № 373.

Крім того, щодо доводів позивача, що відзиви, додаткові пояснення та клопотання подано неналежним представником ДБР, які є помилковими, суд зазначає наступне.

Матеріали справи підтверджують, що під час розгляду даної справи відзив на позовну заяву, клопотання, додаткові пояснення подавалися суду за підписом ОСОБА_6, ОСОБА_4 , які на підтвердження відповідних повноважень надали до суду витяг з наказу про призначення на посаду, витяг з посадової інструкції та витяг з ЄДРПОУ Державного бюро розслідувань (код 41760289), в якому зазначено, що вони уповноважені вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо (підписант діє виключно в судах без окремого доручення (самопредставництво) з усіма правами та обов`язками сторони, третьої особи в т.ч. подання процесуальних документів, оскарження судових рішень, посвідчення копій).

За загальним правилом право на самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Змінами, внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18 грудня 2019 року №390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: закон, статут, положення, трудовий договір (контракт).

З аналізу цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов.

Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (частина перша статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») .

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (частина третя статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, закріплений статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі.

Отже, наявність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що подані відзив, додаткові пояснення, клопотання підписано посадовими особами відповідача, які мають на це відповідне право з наданням доказів наявності такого права.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться у розпорядженні держави. Але, таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням і по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, § 156) і від 26 березня 2020 року у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, § 96)).

Крім того, важливим питанням є те, чи виступає особа, яка прагне отримати доступ до відповідних відомостей для інформування громадськості, в ролі "громадського наглядача". Водночас, це не означає, що право на доступ до інформації стосується виключно неурядових організацій і преси. Високий рівень захисту також поширюється на наукових працівників та авторів публікацій з питань, що становлять суспільний інтерес. З огляду на важливу роль, яку відіграє мережа Інтернет у розширенні доступу громадськості до новин та у сприянні розповсюдженню інформації, функція блогерів і популярних користувачів соціальних мереж також може бути прирівняна до "громадського наглядача" у тому, що стосується захисту, передбаченого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (пункт 87)).

Інформація, дані або документи, до яких вимагається доступ, як правило, повинні відповідати критерію суспільного інтересу, щоб призвести до необхідності їхнього поширення відповідно до Конвенції. Така необхідність може існувати, коли, alia, поширення інформації забезпечує прозорість у порядку ведення державних справ та у питаннях, що становлять інтерес для суспільства в цілому, і таким чином, дозволяє широкій громадськості брати участь у державному управлінні (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Центр демократії та верховенства права проти України" (пункт 84)).

Визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість настільки, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значно стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей.

З огляду на зазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 по затвердженню наказу Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 року №373 "Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань", його оприлюдненню на сайті Державного бюро розслідувань та направлення для виконання територіальним управлінням ДБР та визнання наказу Державного бюро розслідувань від 29.06.2021 року №373 "Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань" протиправним та нечинним.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Щодо клопотання відповідача 2 про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що спірний наказ №373 прийнято та підписано керівником Державного бюро розслідування - 29.06.2021 року. В матеріалах справи наявні відповіді надані позивачу, ОСОБА_1 , відповідачем, Державним бюро розслідувань. Перше посилання на спірний наказ № 373 (Перелік), викладено в листі-відповіді ДБР від 30.08.2021.

Враховуючи, що позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва 31.01.2022 року, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції, суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Розподіл судових витрат не здійснюється у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2, Державного бюро розслідувань (адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15, код ЄДРПОУ 41760289) про визнання протиправними дій та скасування наказу - відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 17 червня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Троянова