Ухвала суду № 128450506, 27.06.2025, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 4-с/754/40/25

Справа № 754/17435/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

27 червня 2025 року (дата проголошення) м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко, справа № 754/17435/14-ц

ОСОБА_1 скаржник/стягувач

ОСОБА_2 боржник

Державний виконавець Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Архіпов Денис Миколайович відповідач 1

Начальник Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дубас Артур Михайлович відповідач 2

Військова частина НОМЕР_1 заінтересована особа

Вимоги скаржника: визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії

Проніна О.О. адвокат скаржника

Мирвод М.С. представник боржника

Кухаренко О.В. представник в/ч НОМЕР_1

ВСТАНОВИВ:

Скаржником подано скаргу на дії/бездіяльність органу примусового виконання з проханням:

1. Поновити строк на подання ОСОБА_3 даної скарги, що пропущений з поважних причин. Витребувати копію виконавчого провадження № 47504366 для перевірки доводів заявника.

2. Визнати бездіяльність начальника Деснянського ВДВС у м.Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м.Київ) Дубаса Артура Михайловича та державного виконавця Деснянського ВДВС у м.Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м.Київ) Архіпова Дениса Миколайовича у виконавчому провадженні № 47504366 неправомірною.

3.Зобов`язати начальника Деснянського ВДВС у м.Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м.Київ) Дубаса Артура Михайловича по виконавчому провадженню № 47504366 розглянути та направити відповіді адвокату Проніній О.О. за результатами розгляду заяв про відвід державного виконавця Архіпова Дениса Миколайовича від 31.03.2025, про зміну сторони виконавчого провадження від 01.04.2025 та заяву від 13.02.2025 про здійснення перерахунку заборгованості по аліментам та з урахуванням індексації. Зобов`язати державного виконавця Деснянського ВДВС у м.Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м.Київ) Архіпова Дениса Миколайовича вчинити всі необхідні дії по виконавчому провадженню № 47504366 для фактичного виконання судового рішення згідно Закону України «Про виконавче провадження».

4. Визнати таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, розмір заборгованості зі сплати аліментів в сумі 185676,00 гн. станом на 31.12.2024 та в сумі 192068,00 грн. станом на 29.04.2025 за виконавчим провадженням № 47504366, здійснені державним виконавем Деснянського ВДВС у м.Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м.Київ) Архіповим Денисом Миколайовичем, із примусового виконання виконавчого листа Деснянського районного суду м.Києва по справі № 754/17435/14-ц від 21.04.2015. Зобов`язати державного виконавця Деснянського ВДВС у м.Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м.Київ) Архіпова Дениса Миколайовича по виконавчому провадженню № 47504366 здійснити перерахунок розміру заборгованості по аліментам з урахуванням індексації за період з 23.10.2014 по 29.04.2025 відповідно до вимог Закону України Документ сформований в системі «Електронний суд» 12.05.2025 7 "Про виконавче провадження".

5. Скасувати постанови державного виконавця Деснянського ВДВС у м.Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м.Київ) Архіпова Дениса Миколайовича від 22.01.2025 та від 29.04.2025, якими звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_2 та зобов`язати винесту нову постанову, якою звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_2 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 НГУ здійснювати відрахування з грошового утримання боржника на погашення боргу по аліментам з урахуванням індексації, обчисленої за період з 23.10.2014 по 30.04.2025, у розмірі 50% доходів щомісяця до повного погашення боргу.

Скарга сформована в системі «Електронний суд» 12.05.2025, канцелярією зареєстрована 13.05.2025 і головуючому передана 14.05.2025.

Ухвалою суду від 14.05.2025 відкрито провадження та призначено справу до розгляду на 10:15 год. 27.05.2025.

Ухвалою суду від 14.05.2025 витребувано докази.

Ухвалою суду суду від 21.05.2025 відмовлено в проведенні судового засіданні в режимі відеоконференції із-за відсутності технічної можливості.

Ухвалою суду від 09.06.2025 витребувано докази.

Про часі місцерозгляду справивсі учасникисправи (завиключенням ОСОБА_4 (заінтересованаособа/боржник) повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні відповідач 1 просив відмовити в задоволенні скарги та не заперечував проти розгляду справи за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явились.

Боржник у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні скарги та не заперечував проти розгляду справи за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явились.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали.

Представником скаржника подано заяву з проханням про розгляд справи за відсутності скаржника і представника скаржника.

Заінтересованою особою подано заяву з проханням про розгляд справи за її відсутності.

Скаржником через свого представника подані письмові пояснення з проханням задовольнити скаргу

Боржником подано відзив з проханням відмовити в задоволенні скарги.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі палати КГС від 08.12.2022 у справі № 921/542/20 «40. Відповідно до частин першої, третьої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб - порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. 41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватисянаданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії"). 42. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанностіпри захисті власних інтересів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Німеччини"). 43. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ від 01.04.2008 щодо прийнятності у справі "Гуржий проти України" (Gurzhyy v. Ukraine), рішення ЄСПЛ від 17.07.2012 у справі "Мускат проти Мальти" (Muscat v. Malta). 44. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).».

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначеніКонституцією Українита законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбаченіКонституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 450 ЦПК України, 1. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. 2. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223, 450 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явились.

Вислухавши відповідача 1 і боржника, дослідивши матеріали справи за скаргою та матеріали справи № 754/17435/14-ц суд у судовому засіданні встановив наступне.

Згідно ст. 449 ЦПК України, 1. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. 2. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Відповідно до скарги про дії/бездіяльність, які оскаржуються скаржнику та представнику скаржника стало відомо 09.05.2025 із сайту АСВП і дані доводи ніким і нічим конкретними правовими доказами не спростовувалиь.

Згідно п. 12, п. 19 Прикінцевих таперехідних положень ЦК України, 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттями 257,258,362,559,681,728,786,1293цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII в Україні з 24.02.2022 введено режим воєнного стану.

З урахуванням викладеного вимоги про поновлення строку на подання скарги задовольняються.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, 1. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. 2. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Згідно ч.1ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 № 1404-VIII, 1. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, 1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. 2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. 3. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. 4. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. 5. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. 6. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. 7. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. 8. Судові рішення інших держав, рішення міжнародних арбітражів, рішення міжнародних судових установ та аналогічні рішення інших міжнародних організацій щодо вирішення спорів є обов`язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.11.2020 у справі № 916/617/17: «61.Конституція Українивизначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону). 63. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених уЗаконі України "Про виконавче провадження"органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону N 1404-VIII). 124. Частиною першоюстатті 18 Закону N 1404-VIIIпередбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 125. Відповідно до частини першоїстатті 13 Закону N 1404-VIIIта пункту 6 розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. 126. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьоїстатті 18 Закону N 1404-VIII). 127. Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. 128. Відповідно до частини першоїстатті 28 Закону N 1404-VIIIкопії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.».

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.01.2022 у справі № 179/110/21 «Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд. З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна дійти висновку, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" можливе лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме: накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону. Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження. Тобто, якщо рішення суду можливо виконати без участі боржника, державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо судове рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Водночас Верховний Суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2021 року у справі № 520/6495/2020. Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які підтверджували би факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду. Вирішуючи питання про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усіх передбачених законом заходів у межах встановлених повноважень. Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось не виконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Частиною третьою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - з заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).».

Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно ч. 1, ч. 4 ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений устатті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зістаттею 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права.Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27.11.1992, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07.08.1996, § 78).

Перевіряючи обгрунтованість доводів скарги по суті суд у судовому засіданні достовірно встановив наступне.

Заочним рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17.12.2014 у справі № 754/17435/14-ц (суддя Журавська О.В.) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ухвалено стягувати аліменти в розмірі 1500 грн. щомісячно з 23.10.2014 і до досягнення дитиною повноліття з наступною індексацією згідно з чинним законодавством України.

17.12.2014 у справі № 754/17435/14-ц (суддя Журавська О.В.) видано виконавчий лист.

Постановою про відкриття виконавчогго провадження від 12.05.2015 відкрито ВП № 47504366.

Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 23.01.2015 ОСОБА_5 змінила своє прізвище на ОСОБА_7 .

У судовому засвіданні боржник суду повідомив, що на час розгляду скарги він є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 .

Постановою державного виконавця Архіпова Д.М. від 28.05.2025 про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 28.05.2025 внесено зміни до АСВП про зміну прізвища стягувача.

Постановою начальника Деснянського ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Дубаса А.М. про відвід у виконавчому провадження від 18.06.2025 у ВП № 47504366 відмовлено у зхадоволенні заяви адвоката Проніної О.О. про відвід і в цей же день 18.06.2025 дана постанова направлена адвокату Проніній О.О..

Постановою державного виконавця Архіпова Д.М. від 22.01.2025 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звернуто стягнення на доходи боржника у в/ч НОМЕР_2 Національної Гвардії України та вказано про здійснення відрахувань із суми доходів у розмірі 50 % щомісячно до погашення заборгованості 18576 грн. і після виплати заборгованості проводити стягнення у розмірі 1500 грн. щомісячно але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Постановою державного виконавця Архіпова Д.М. від 29.04.2025 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звернуто стягнення на доходи боржника у в/ч НОМЕР_1 Національної Гвардії України та вказано про здійснення відрахувань із суми доходів у розмірі 50 % щомісячно до погашення заборгованості 192068 грн. і після виплати заборгованості проводити стягнення у розмірі 1500 грн. щомісячно але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

25.06.2025 державним виконавцем Архіповим до суду подано новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 25.06.2025 визначений станом на 25.06.2025 у сумі 175947,25 грн..

Державним виконавцем у судовому засіданні повідомлено, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 25.06.2025 визначений з урахуванням індексації, боржник почав сплачувати аліменти, зокрема, в/ч НОМЕР_1 перераховує кошти на виконавчу службу, а остання перераховує кошти стягувачу.

Фактично станом на час вирішення справи судом дії/бездіяльність, які оскаржуються усунуто, виконання судового рішення здійснюється.

Вимоги скарги саме про зобовязання військової частини НОМЕР_1 здійснювати відрахування з грошового утримання боржника не грунтуються на Законі та в порядку Розділу VIIСУДОВИЙ КОНТРОЛЬЗА ВИКОНАННЯМСУДОВИХ РІШЕНЬЦПК Українине вирішуються.

За таких обставин у задоволенні скарги відмовляється.

Згідно ст. 452 ЦПК України, 1. Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

На час вирішення справи суду не надано доказів понесення судових витрат учасниками справи.

Керуючись ст. 451 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Поновити строк на подання скарги.

Відмовити в задоволенні скарги скаржника ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на дії/бездіяльність органу примусового виконання, а саме відповідача 1 (Державний виконавець Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Архіпов Денис Миколайович, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бальзака, 64, ЄДРПОУ 34972294) та відповідача 2 (Начальник Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дубас Артур Михайлович, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бальзака, 64, ЄДРПОУ 34972294).

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покласти на скаржника ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,адреса: АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 ) пропорційно розміру задоволених вимог скарги.

Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів.

Згідно ст. 261 ЦПК України, 1. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. 2. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

СУДДЯ: