Рішення № 128430131, 16.06.2025, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/5868/25

Провадження № 2/369/6782/25

РІШЕННЯ

Іменем України

16.06.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Лисяк К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Києва цивільну справу № 369/5868/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , де третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Боярської міської ради Фастівського району Київської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.

Позовні вимоги мотивує тим, що 29.09.2007 року сторони уклали шлюб, який був зареєстрований Двірківщинською сільською радою Яготинського району Київської області, про що складено актовий запис №07 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

За час шлюбу у сторін народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

При цьому, сімейне життя між сторонами поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин.

Позивач зазначає, що внаслідок погіршення сімейних стосунків вже більше року, як він з дітьми переїхав та проживає окремо від відповідачки. Шлюбні відносини між сторонами формальні та припинені, оскільки у них відсутнє порозуміння, любов та повага, які повинні бути притаманні сім`ї.

Разом з тим, позивач зазначає, що відповідачка самоусунулася від виховання своїх дітей.

Кожен з сторін має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім`ю.

Разом із позовною вимогою про розірвання шлюбу позивач просить суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , разом з ним, як батьком, оскільки на день звернення до суду з позовом донька позивача ОСОБА_3 , досягла віку з якого вправі самостійно визначатися з ким їй проживати та обрала проживати саме з батьком.

При цьому, позивач зазначає, що з моменту окремого проживання з відповідачкою їх діти проживають разом із ним та знаходиться на його повному утриманні, позивач є єдиним піклувальником дітей.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.04.2025року у справі було відкрито загальне позовне провадження та розпочато підготовче провадження, а також у справі судом витребувано у Служби у справах дітей та сім`ї Боярської міської ради Фастівського району Київської області висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_1 разом із батьком ОСОБА_1 .

Крім того, під час підготовчого провадження 09.05.2025року до суду надійшла заява про зміну предмету позову шляхом доповнення позовної вимоги щодо встановлення факту самостійного утримання та виховання позивачем малолітнього сина ОСОБА_4 та неповнолітньої доньки ОСОБА_3 .

Під час підготовчого судового засідання, заперечень щодо задоволення заяви від учасників процесу до суду не надійшло, заяву було задоволено повністю. Відзив та заперечення на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

У зв`язку з чим, ухвалою від 13.05.2025року у справі закрито підготовче провадження і призначено її досудового розгляду по суті на 16.06.2025 року.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. При цьому, представник позивача - адвокат Верчик І.Є. подав до суду заяву, в якій сторона позивача заявлені вимоги підтримує повністю з наведених вище підстав. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подала, в судове засідання, не з`явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, не заперечила проти задоволення позову.

Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Боярської міської ради Фастівського району Київської області у судове засідання не з`явився.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч. 5 ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Так, судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 29.09.2007року у Двірківщинській сільській раді Яготинського району Київської області, про що складено відповідний актовий запис за №07, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 29.09.2007 року, копія якого міститься у матеріалах справи.

За час шлюбу у сторін народилося двоє дітей:

донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , копія якого міститься у матеріалах справи;

син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , копія якого міститься у матеріалах справи.

Спільне подружнє життя у сторін не склалося, оскільки різні характери та погляди на сімейне життя призвели до розпаду сім`ї. Між ними повністю відсутнє взаєморозуміння, вони втратили почуття любові.

Сторони проживають окремо, шлюб носить формальний характер, спір про поділ спільно набутого майна між сторонами наразі відсутній.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. У відповідності ізст.110 ч.1 СК Українипозов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно ч.2ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що розлад в сім`ї носить стійкий характер, сім`я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, а відтак, позовні вимоги по розірвання шлюбу слід задовольнити.

Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дітей, суд прийшов до наступного.

Відповідно дост. 141 СК Українимати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно з ч. 1ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з положеннямст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини.

Згідност. 150 СК України, обов`язками батьків є піклування про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 2, 8, 9, 10ст.7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради від 27.02.91, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.

У п.1 ст.9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 конвенції).

Відповідно дост. 157 СК Українипитання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею.

Той з батьків з ким проживає дитина не має права перешкоджати тому з батьків хто проживає окремо спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (ст.142 СК), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

Європейський суд з прав людини 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України» виніс рішення де визначив «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків, за вирішенням питання про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 1ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до пункту 18постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положенняст. 160 СК( 2947-14 ), якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім цього, принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 20.11.1959 року, передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір`ю.

У Постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першоїстатті 161 СК Українисвідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Крім того, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормамиКонституції Українита законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Підсумовуючи, слід зазначити, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормамиКонституції Українита законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саместатті 161 СК Українита принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

За загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу (Постанова ВС справа № 200/952/18) від 15.01.2020 року.

Крім того, суд звертає увагу обох сторін на те, що для гармонійного та повноцінного розвитку дітей участь обох батьків у їх вихованні є важливою, та, останнім, як батькам, в свою чергу, слід налагодити відносини між собою з метою досягнення належного спільного виховання спільних дітей.

Так, судом встановлено, що спільні діти сторін протягом останнього року проживають разом з позивачем.

При цьому, старша донька сторін ОСОБА_3 , у розумінні ч. 3 ст. 160 СК України, досягла віку з якого вправі самостійно обирати з ким з батьків їй проживати, та у даному випадку надала перевагу позивачу (батьку) ОСОБА_1 , що підтверджується актом депутата Боярської міської ради Фастівського району Київської області від 01.04.2025 року, копія якого міститься у матеріалах справи.

Більше того, як вбачається з вищевказаного акту неповнолітня донька ОСОБА_3 та малолітній син ОСОБА_4 проживають разом з позивачем (батьком) ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , діти знаходяться на утриманні батька та останній добросовісно відноситься до виконання покладених на нього батьківських обов`язків, у будинку створені належні умови для проживання, навчання та розвитку дітей.

Згідно з наявною у матеріалах справи податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи-підприємця вбачається, що позивач ОСОБА_1 є самозайнятою особою, займається підприємницькою діяльністю та має високий рівень доходів, необхідний для повноцінного утримання, забезпечення та виховання власних дітей.

Відповідно до наявного у матеріалах справи витягу з інформаційно аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» №ФОВА-003547802, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на території України станом на 01.04.2025 року, є особою, стосовно якої відомості про притягнення до кримінальної відповідальності відсутні, незнятої чи непогашеної судимості не має та у розшуку не перебуває.

Натомість відповідачка ОСОБА_2 не надала до суду будь-яких заперечень, чи доказів на спростування позовних вимог. У суду відсутні відомості про можливість відповідача забезпечувати дітям повноцінний, гармонійний розвиток, наявність сприятливих умов для проживання, розвитку, навчання дітей, чи будь-якої зацікавленості у їх житті.

Судом враховано, що за загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати до суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору. Тлумачення змісту зазначених приписів СК України дає змогу зробити висновок, що вони не допускають винятків щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.

Ухвалення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищають права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України. Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень. Однак невчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.

Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами.,

Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступі до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому суд вважає за можливе вирішити даний спір за наявними у справі доказами, яких на переконання суду у справі достатньо для вирішення спору по суті, та доходить висновку, що позовні вимоги про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 слід задовольнити.

Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_4 та неповнолітньої доньки ОСОБА_3 .

Згідно п. 4Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справ у суді першої інстанції»стаття 16 ЦПК Українине забороняє об`єднувати в одному провадженні вимоги, що розглядаються за різними видами провадження, насамперед, позовного і окремого.

Верховним Судом України звернуто увагу на те, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Згідно ч. 1ст. 293 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК Українисуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно п. 2 ч. 1ст. 315 ЦПК Українисуд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Перелік юридичних фактів, підвідомчих встановленню в судовому порядку, наводиться вст. 315 ЦПК Українине є вичерпним.

Частиною 2ст. 315 ЦПК Українивстановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно дост. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до роз`яснень, що викладені в п.1Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Даний факт, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав та можливість безперешкодної реалізації особистих прав позивача.

Встановлення місця проживання малолітнього сина сторін разом із батьком, та встановлення факту перебування малолітнього сина і неповнолітньої доньки на особистому утриманні позивача, необхідно з метою захисту прав та інтересів позивача, дітей та прав як батька, у тому числі, переміщення разом з дітьми без нотаріальної згоди матері тощо.

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, однак враховуючи, що позивач просив суд залишити за ним понесені судові витрати суд не вважає за необхідне стягувати їх з відповідача.

Керуючись ст.ст. 104, 105, 110, 112, 141-142, 150, 157, 160-161, 180 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 293, 315, 352, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги задовольнити.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований у Двірківщинській сільській раді Яготинського району Київської області, актовий запис за №07, - розірвати.

Після розірвання шлюбу, визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 видане Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 21.05.2020року), актовий запис №1116), разом з його батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишивши його на утриманні, самостійному вихованні та проживанні з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , самостійно виховує та утримує своїх двох дітей: неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного юстиції м. Києва 27.06.2008року) та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 видане Святошинським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 21.05.2020року).

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_4 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа,що незаявляє самостійнихвимог: Служба у справах дітей та сім`ї Боярської міської ради Фастівського району Київської області, ЄДРПОУ:44277521, вул.Грушевського М., буд.39, м.Боярка, Фастівський район, Київська область, 08150.

Повне рішення складено: 26.06.2025 року.

Суддя А.В. Янченко